Постанова 4852 № 280/6910/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 280/6910/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А. суддів: Білак С.В., Олефіренко Н.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду у м. Дніпрі апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 р. (суддя Прасов О.О., повне судове рішення складено 29.12.2020 р.) в справі № 280/6910/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі ТУ ДСА), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання протиправними дій ТУ ДСА щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. (за винятків днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зобов`язання ТУ ДСА провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 р. залучено до участі в справі як співвідповідача Державну судову адміністрацію України (далі ДСА). Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 р. позов задоволено частково, стягнуто з ТУ ДСА в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 192 839,03 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р.; зобов`язано ДСА здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 192 839,03 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р., в іншій частині позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі відповідач ТУ ДСА просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Апелянт вважає неправильним висновок суду першої інстанції про наявність підстави для перерахунку суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. у зв`язку з визнанням неконституційним положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2020 р. № 294-ІХ за змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 р. № 553-ІХ, оскільки Конституційним Судом України в резолютивній частині рішення від 28.08.2020 р. № 10-р/2020 чітко визначено про втрату чинність положеннями приведених законів щодо обмеження розміру суддівської винагороди з 28.08.2020 р. Тому вважає, що Рішення Конституційного Суду України не може впливати на спірні правовідносини, які виникли до прийняття цього рішення, рішення не має ретроактивності. На думку апелянта,

мотивувальна частина рішення Конституційного Суду України в частині необхідності виплати суддям компенсації, пов`язаної з тимчасовим обмеженням суддівської винагороди, не є нормою права, обов`язкової для виконання. При вирішенні питання виконання оскарженого рішення за рахунок бюджетної програми, передбаченої для виконання рішень суду, судом першої інстанції не застосовано Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, адже виконання судових рішень здійснюється не шляхом фінансування ДСА коштів з програми, а шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідних коштів з рахунку такої бюджетної програми. Вважає незрозумілим положення рішення суду першої інстанції в частині, з якого саме єдиного рахунку Державного бюджету України ДСА має здійснити фінансування коштів територіальному управлінню, а також чи є ДСА розпорядником такого рахунку, що унеможливлює виконання рішення. Зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині не застосування висновків, викладених Верховним Судом, та в частині безпідставного виходу за межі позовних вимог. Встановлюючи спосіб виконання судового рішення, судом першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначено фіксовану суму суддівської винагороди без можливості утримання із вказаної суми обов`язкових платежів і зборів, а також не установлено остаточну суму, яка підлягає стягненню з урахуванням обов`язкових податків, зборів та платежів. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що позивач працює на посаді судді з 10.04.1990. Відповідно до довідок ТУ ДСА України в Запорізькій області від 20.10.2020 за №08-02/3214 та від 20.10.2020 за №08-02/1215 загальний розмір суддівської винагороди, який було обмежено на підставі ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 становить 192 839 грн. 03 коп. (без відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору). У довідці ТУ ДСА України в Запорізькій області від 20.10.2020 за №08-02/3214 зазначено про проведення позивачу перерахунку суддівської винагороди за період з 28.08.2020 по 31.08.2020 без застосування обмеження. Суд першої інстанції, погодившись з позицією відповідача та співвідповідача, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 ТУ ДСА України в Запорізькій області здійснювало обмеження суддівської винагороди на виконання вимог ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що їх не дотримання могло б мати негативні наслідки для службових осіб відповідача, зазначив, що відповідачем необґрунтовано не поновлено за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 права та інтереси позивача з 28.08.2020 - дня прийняття Конституційним Судом України Рішення за №10-р/2020, з огляду на зазначене у даному Рішенні: «… однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України. …». Враховуючи приписи ч. 4 ст. 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосовно того, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України, а також ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», застосувавши приписи ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд першої інстанції дійшов висновку, що права та інтереси позивача будуть захищені, якщо з відповідача буде стягнуто на користь позивача недоплачену суддівську винагороду у сумі 192 839,03 грн. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а співвідповідач має бути зобов`язаний здійснити фінансування ТУ ДСА України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди у сумі 192 839,03 грн. за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. При цьому судом першої інстанції застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 у справі №280/788/19. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд визнає приведені висновки суду першої інстанції обґрунтованими, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді судді Якимівського районного суду Запорізької області. За відомостями, які містяться в довідках ТУ ДСА від 20.10.2020 р. № 08-02/3214, № 08-02/1215, (а.с. 45-47) в період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. ТУ ДСА ОСОБА_1 нараховувалась суддівська винагорода із обмеженням її розміру в наступних розмірах: у квітні 2020 р. нараховане 89 313,33 грн., сума обмеження 19 990,67 грн.; у травні 2020 р. нараховане 50 386,42 грн., сума обмеження 56 815,58 грн.; у червні 2020 р. нараховане 50 697,31 грн., сума обмеження 50 976,20 грн.; у липні 2020 р. нараховане 144 187,21 грн., сума обмеження 26 074,78 грн.; у серпні 2020 р. нараховане 52 099,11 грн., сума обмеження 44 979 грн. Загальна сума обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. складає 198 836,23 грн. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII). Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України. Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти. Відповідно до частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці. У частині третій статті 135 Закону № 1402-VIII базовий посадовий оклад судді місцевого суду визначений в розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Частиною дев`ятою статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків. Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої, можуть визначатись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Натомість, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)». Відповідно частин першої четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України. Отже, адміністративний суд при вирішенні спору повинен застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи частини другої статті 130 Конституції України. Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким відповідно до частини другої статті 130 Конституції України може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача ТУ ДСА були відсутні правові підстави для застосування положень цього закону при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Приведене правове регулювання спірних правовідносин дає підстави для висновку, що набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача ТУ ДСА були відсутні законні підстави для обмеження розміру суддівської винагороди. Натомість, відповідач ТУ ДСА всупереч приписам частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно в період з 18.04.2020 р. по 28.08.2020 р. виплатив позивачу суддівську винагороду в обмеженому розмірі. Таким чином, правова позиція апеляційного суду полягає в наступному. Набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-ІХ не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» розмір винагороди судді за приписами частини другої статті130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18 квітня 2020 року, так й у період існування спірних правовідносин, повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Відповідач навіть після набрання чинності Законом № 553-ІХ та доповнення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів частини другої статті 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Натомість, останній жодних норм стосовно обмеження розміру винагороди судді не містить. З огляду на вказане суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», при цьому застосування вимог статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України. У зв`язку з цим суд визнає правильним висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у встановленому Законом № 1402-VIII розмірі та стягнення з ТУ ДСА суддівської винагороди на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Доводи апелянта, що він не мав правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету є безпідставними, оскільки, по-перше, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» видатки Державного бюджету не визначались, а по-друге, відповідно до Додатку № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» загальні видатки на забезпечення здійснення правосуддя (код 0501020) Законом № 553-ІХ були збільшені, а в частині фонду оплати праці залишились незмінними. Крім того, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: - частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; - абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ. Зазначені обставини, як правильно зазначив суд першої інстанції, виключають необхідність звернення відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України до Верховного Суду з клопотанням про внесення до Конституційного Суду України подання щодо неконституційності статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Натомість, оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам частини другої статті 130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи апелянта, що тільки з 28 серпня 2020 року зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним. Стосовно обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача в частині зобов`язання ДСА здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 192 839,03 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р., суд зазначає наступне. Статтею 148 Закону № 1402-VIII встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина перша). Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку (частина шоста). Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Частиною третьою статті 148 Закону № 1402-VIII визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності. Згідно з частиною четвертою статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України. Таким чином, саме на ДСА як головного розпорядника коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов`язок із фінансування діяльності місцевих загальних судів, тому судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 192 839,03 грн. за період з 18.04.2020 р. по 27.08.2020 р. Доводи апелянта стосовно не застосування судом першої інстанції Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, оскільки виконання судових рішень здійснюється не шляхом фінансування ДСА коштів з програми, а шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідних коштів з рахунку такої бюджетної програми, суд визнає необґрунтованими та зазначає, що при обранні такого способу захисту порушеного права позивача судом першої інстанції обґрунтовано застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 р. в справі № 280/788/19, який полягає у наступному: «Виходячи з положень частини першої статті 151 Закону № 1402-VIII, за якою Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, а також враховуючи правила статті 2 Бюджетного кодексу України, пунктів 1, 2, 3, 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 року № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2010 року № 50), Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи. За цих обставин наявні правові підстави для зобов`язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Запорізького окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.». Посилання апелянта про незрозумілість судового рішення суду в частині, з якого саме єдиного рахунку Державного бюджету України ДСА має здійснити фінансування коштів територіальному управлінню, а також чи є ДСА розпорядником такого рахунку, що унеможливлює виконання рішення, також є безпідставними, оскільки судом першої інстанції в судовому рішенні чітко зазначено про зобов`язання ДСА здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів. Стосовно того, що судом першої інстанції в резолютивній частині рішення зазначено фіксовану суму суддівської винагороди без можливості утримання із вказаної суми обов`язкових платежів і зборів, а також не установлено остаточну суму, яка підлягає стягненню з урахуванням обов`язкових податків, зборів та платежів, суд зазначає, що саме відповідач виконує функції податкового агента відносно позивача, тому при нарахуванні та виплаті недоотриманої суддівської винагороди зобов`язаний утримати та перерахувати відповідні податки, збори, інші обов`язкові платежі. З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 р. в справі № 280/6910/20 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 р. в справі № 280/6910/20 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття 06.04.2021 р. та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06.04.2021 р. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя С.В. Білак суддя Н.А. Олефіренко