Постанова 4814 № 537/2069/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 537/2069/20 Номер провадження 22-ц/814/769/21Головуючий у 1-й інстанції Мурашова Н. В. Доповідач ап. інст. Лобов О. А. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 квітня 2021 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий суддя Лобов О.А., судді: Дорош А.І., ТриголовВ.М., за участю секретаря судового засідання Коротун І.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою АТ «Укртранснафта» на рішення Крюківського районного суду м.Кременчука від 12 січня 2021 року (час ухвалення рішення з 16:35:19 год. по 16:44:43 год.; дата виготовлення повного тексту рішення - 18 січня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до АТ «Укртранснафта», третя особа - Незалежна первинна професійна спілка «Громадський захист», про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким: визнати протиправним і скасувати наказ №335-К від 27 травня 2020 року про звільнення позивача з роботи за п.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на роботі на посаді охоронника відділу охоронних заходів (м.Кременчук) АТ «Укртранснафта»; стягнути з АТ «Укртранснафта» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 травня 2020 року по 12 січня 2021 року у сумі 68 440 грн. 32 коп.; стягнути на його користь з АТ «Укртранснафта» витрати на правничу допомогу у сумі 6 525 грн. Заявлені вимоги мотивовані тим, що 09 січня 2020 року його було ознайомлено з наказом про звільнення у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників, проте наказ про звільнення виданий лише 27 травня 2020 року, при цьому у порушення вимог ст.43, ст.49-2 КЗпП України звільнення не було погоджено із профспілкою, йому не була запропонована робота з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду. Рішенням Крюківського районного суду м.Кременчука від 12 січня 2021 року позов задоволений. Скасований наказ генерального директора АТ «Укртранснафта» №335-К від 27 травня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади охоронника відділу охоронних заходів (м.Кременчук) АТ «Укртранснафта» з 27 травня 2020 року на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді охоронника відділу охоронних заходів (м.Кременчук) АТ «Укртранснафта» з 28 травня 2020 року. Стягнуто з АТ «Укртранснафта» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 68 440 грн. 32 копійки. Рішення у частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущене до негайного виконання. Вирішене питання судових витрат : стягнуто з АТ «Укртранснафта» на користь ОСОБА_1 840 грн. витрат зі сплати судового збору, 2 000 грн. витрат на правничу допомогу, на користь держави - 841 грн. 60 коп. судового збору. В апеляційній скарзі АТ «Укртранснафта», посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам позивача і встановленим фактичним обставинам. Зокрема, на момент оголошення позивачу попередження про звільнення (09 січня 2020 року) у відповідача підлягали скороченню усі посади відділу охоронних заходів, а інших посад, які б міг обійняти позивач, не було, про що йому повідомлено. Суд першої інстанції безпідставно всупереч поданим доказам не визнав доведеним факт повідомлення позивача 28 лютого 2020 року про наявність вакансій через додаток мобільного зв`язку Viber, а тому зробив помилковий висновок про невиконання роботодавцем вимог ст.49-2 КзпП України. За твердженням апеляційної скарги на спірні правовідносини правила ч.1 ст.42 КЗпП України не поширюються, оскільки на підприємстві були скорочені усі посади відділу охоронних заходів, а позивач не дав згоди на роботу згідно запропонованих вакансій. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивач був звільнений з порушенням вимог закону, а саме без ознайомлення з наявними вільними посадами, а також без проведення порівняльного аналізу продуктивності і кваліфікації тих працівників, що залишилися на роботі, не відповідає обставинам справи. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 стверджує, що суд першої інстанції дав належну оцінку усім доводам заперечень відповідача, а також доказам, що подані відповідачем з порушенням вимог ст.83 ЦПК України. Окремо звертається увага на штучність і недостовірність нових доказів, які відповідач долучив до апеляційної скарги. У відзиві підкреслюється, що за станом на дату видання наказу про звільнення відповідач був належним чином повідомлений про те, що позивач є членом Незалежної первинної професійної спілки «Громадський захист», яка була легалізована у встановленому законом порядку. Апеляційний суд, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав: Відповідно п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення у разі порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що з 19 травня 2014 року ОСОБА_1 працював на посаді охоронника Управління безпеки АТ «Укртранснафта». Наказом генерального директора АТ «Укртранснафта» №594-К від 17 грудня 2019 року скорочено окремі посади функціонального напрямку АТ «Укртранснафта» «Управління безпекою», у тому числі усі чотири посади охоронника відділу охоронних заходів (м.Кременчук). 09 січня 2020 року ОСОБА_1 вручено попередження №26-03-91/9/4992-19 від 31 грудня 2019 року про скорочення посади та наступне звільнення через два місяці. Одночасно ОСОБА_1 повідомлено про відсутність роботи та відповідних посад в АТ «Укртранснафта». У повідомленні, яке підписане ОСОБА_1 , також зазначено, що з дня попередження про розірвання трудового договору йому будуть запропоновані усі посади, які з`являться у Товаристві за цей період. З метою безумовного виконання вимог ст.49-2 КЗпП України адміністрація Товариства прохала ОСОБА_1 повідомити його адресу фактичного проживання, номера телефонів із встановленими програмами Viber, WhatsApp або Telegramm для своєчасної передачі інформації стосовно вакантних посад в АТ «Укртранснафта», які будуть виникати у процесі виробничої діяльності. Рішенням цехового комітету цехової профспілкової організації функціонального підрозділу Головного офісу АТ «Укртранснафта» у м.Кременчуці ППО АТ «Укртранснафта» м.Кременчук від 20 лютого 2020 року надано згоду на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. ОСОБА_1 був присутнім при розгляді профспілковим органом питання про надання згоди на його звільнення. У переліку вакантних посад АТ «Укртранснафта» від 27 лютого 2020 року № 26-03/9/675/9-20 наявні дві посади охоронних відділів. Перелік не містить підпису ОСОБА_1 або ж іншої відмітки (запису), які б однозначно свідчили про те, що ОСОБА_1 був ознайомлений з його змістом. Згідно табеля обліку використання робочого часу 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 перебував на своєму робочому місці. Згідно акта від 28 лютого 2020 року, підписаного начальником сектора кадрового адміністрування, провідним фахівцем сектору кадрового адміністрування, начальником відділу охоронних заходів, у цей день ОСОБА_1 направлений перелік вакантних посад від 27 лютого 2020 року за допомогою мобільного додатку Viber на номер телефону, зазначений у попереджені про звільнення. За станом на 17.00 28 лютого 2020 року від ОСОБА_1 жодних повідомлень не надійшло. З 06 березня по 26 березня 2020 року ОСОБА_1 був тимчасово непрацездатним (перебував на лікарняному). 22 квітня 2020 року ОСОБА_1 особисто ознайомлений з переліком вакантних посад в АТ «Укртранснафта», які будуть наявні з 04 травня 2020 року. Від запропонованих посад ОСОБА_1 відмовився. 22 травня 2020 року АТ «Укртранснафта» отримало повідомлення голови Незалежної первинної професійної спілки «Громадський захист» про те, що ОСОБА_1 став членом цієї профспілкової організації з 21 травня 2020 року. 26 травня 2020 року на повторне подання про згоду на звільнення голова цехкому профспілкової організації функціонального підрозділу Головного офісу АТ «Укртранснафта» у м.Кременчуці ППО АТ «Укртранснафта» м.Кременчук повідомив, що 22 травня 2020 року ОСОБА_1 не є членом профспілки у зв`язку з чим подання повертається без розгляду. Наказом генерального директора АТ «Укртранснафта»№335-К від 27 травня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. На ухвалу Крюківського районного суду м.Кременчука від 03 грудня 2020 року Незалежна первинна професійна спілка «Громадський захист» письмово повідомила про ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був звільнений з порушенням вимог ст.49-2 і ст.42 КЗпП України, тобто йому не були запропоновані вакантні посади, які існували у період з 01 січня 2020 року по 27 травня 2020 року, при звільнені відповідачем не був проведений порівняльний аналіз продуктивності і кваліфікації тих працівників, що залишилися на роботі, і позивача на предмет існування переваг для залишення на роботі. Суд першої інстанції також зазначив, що ані позивач, ані третя особа не подали суду належних доказів - свідоцтва про легалізацію профспілки, членом якої був позивач на час звільнення, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати доведеним порушення відповідачем вимог ст.43 КЗпП України. Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з таких міркувань. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Вирішуючи питання про дотримання чи порушення відповідачем вимог ст.42 і ст.49-2 КЗпП України при звільнені позивача, апеляційний суд керується висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 серпня 2020 року (справа№753/3889/17), від 22 вересня 2020 року (справа №161/7196/19) , від 18 листопада 2020 року (справа № 695/2369/18). У зазначених судових рішеннях Верховний Суд сформулював такі правові висновки. «Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Відповідно до частини першої, третьої статті 49-2 України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Виходячи з вимог статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади. Власник є таким, що належно виконав вимоги частини першої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані усі інші вакантні посади (робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Указаний правовий висновок щодо застосування положень статті 49-2 КЗпП України висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (П/9901/310/18), провадження № 11-43/асі18. Крім того, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що визначальним критерієм для визначення наявності переважного права на залишенні на роботі при скороченні чисельності штату працівників, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці є саме рівень кваліфікації працівника та продуктивність праці. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.» У цій справі встановлено, що позивач був попереджений про майбутнє звільнення 09 січня 2020 року, а звільнений 27 травня 2020 року, отже відповідач відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України був зобов`язаний запропонувати позивачу усі інші вакантні посади (робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. У попереджені від 09 січня 2020 року зазначено про відсутність «підходящої роботи та відповідних вакантних посад в АТ «Укртранснафта», проте згідно наказу №594-к від 17 грудня 2019 року в АТ «Укртранснафта» скорочувалися лише окремі посади функціонального напрямку «Управління безпекою» (а.с.54) згідно додатку №3 (а.с.55-57). Суду наданий витяг із штатно-посадового розміщення працівників функціонального напрямку «Управління безпекою» у м.Кременчуці (а.с.70), але АТ «Укртранснафта» не надало суду доказів відсутності вакантних посад за станом на цю дату по усіх структурних і територіальних підрозділах, які міг би обіймати (виконувати) позивач відповідно до своєї професії, спеціальності чи кваліфікації. Стверджуючи про належне виконання обов`язку запропонувати працівнику вакантні посади, відповідач посилається на надіслання позивачу переліку вакантних посад через додаток Viber у його мобільному телефоні 28 лютого 2020 року. Проте, перелік вакантних посад в АТ «Укртранснафта» датований 27 лютим 2020 року (а.с.66-67). Згідно табеля обліку робочого часу (а.с.74) ОСОБА_1 був на роботі 27 лютого і 29 лютого 2020 року. Відповідач не надав обґрунтованих пояснень, чому пропозиція ОСОБА_1 вакантних посад мала бути терміново проведена саме 28 лютого 2020 року, коли він був відсутній на роботі, і саме шляхом надіслання йому повідомлення мобільним зв`язком. Що стосується переліку вакантних посад від 22 квітня 2020 року (а.с.68), то цей доказ не підтверджує виконання відповідачем вимог ст.49-2 КЗпП України, так як у переліку йдеться про посади, які мали з`явитися з 04 травня 2020 року, тоді як згідно закону працівнику мали бути запропоновані посади (робота), які існували на день звільнення. Твердження апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин у цій справі вимог ст. 42 КЗпП України суперечать як вимогам закону, так і сталій судовій практиці, а також фактичним обставинам, що встановлені судом і не заперечуються учасниками. В апеляційній скарзі відсутні посилання на докази або ж інші обґрунтовані доводи, які б спростовували висновки суду першої інстанції у частині перевірки виконання відповідачем вимог ст.42 КЗпП України при звільненні позивача. Відносно висновків суду першої інстанції про виконання приписів ст.43, ст.43-1 КЗпП України при звільненні позивача апеляційний суд приймає до уваги таке. У постановах Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа №266/3706/15-ц), від 10 липня 2019 року (справа №266/4915/16-ц) викладена така правова позиція. «Стаття 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає, що профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. На підставі поданих профспілкою, об`єднанням профспілок документів легалізуючий орган у місячний термін підтверджує заявлений статус за ознаками, визначеними статтею 11 цього Закону, включає профспілку, об`єднання профспілок до реєстру об`єднань громадян і видає профспілці, об`єднанню профспілок свідоцтво про легалізацію із зазначенням відповідного статусу. Легалізуючий орган не може відмовити в легалізації профспілки, об`єднання профспілок. Профспілка підприємства, установи, організації, яка діє на підставі власного статуту, легалізується у порядку, визначеному цією статтею. Профспілка, об`єднання профспілок набувають права юридичної особи з моменту затвердження статуту (положення). Статус юридичної особи набувають також організації профспілки, які діють на підставі її статуту. Рішенням Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року у справі № 11-рп/2000 визнано неконституційними положення статті 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у частині встановлення таких умов легалізації профспілок, які фактично пов`язують початок діяльності створеної з метою забезпечення і захисту інтересів працівників профспілки з моментом її реєстрації у відповідних органах, що рівнозначно вимозі про попередній дозвіл на утворення профспілки. Конституційний Суд України у пункті 3.2 мотивувальної частини зазначеного рішення зауважив на тому, що реєстрація за встановленим статтею 16 Закону порядком, якщо формально і не є стадією утворення профспілки, то фактично зводиться до попереднього дозволу на її діяльність, адже дозвіл на діяльність як профспілки така організація отримує лише після реєстрації, що рівнозначне вимозі про попередній дозвіл. Це є обмеженням передбаченого частиною третьою статті 36 Конституції України права громадян на утворення профспілок без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Згідно з частиною першою статті 92 Закону України «Про Конституційний Суд України» юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та (або) резолютивній частині рішення, висновку. Таким чином, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 18 жовтня 2000 року у справі № 11-рп/2000 отримання попереднього дозволу на діяльність профспілки є таким, що суперечить частині третій статті 36 Конституції України. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що початок діяльності профспілки пов`язується моментом її утворення, а не моментом її легалізації відповідно до вимог закону.» Матеріалами справи підтверджується, що 22 травня 2020 року АТ «Укртранснафта» було достовірно відомо, що ОСОБА_1 з 21 травня 2020 року став членом Незалежної первинної професійної спілки «Громадський захист» (а.с.11,12,13). Разом з повідомленням АТ «Укртранснафта» була надана копія витягу з ЄДРПОУ (а.с.34), згідно якого Незалежна первинна професійна спілка «Громадський захист» з 18 лютого 2020 року зареєстрована як громадська організація з основним видом діяльності - діяльність професійних спілок. Отже, відповідач за п`ять днів до видання наказу про звільнення мав інформацію про членство позивача у певній профспілковій організації, проте всупереч вимогам закону не звернувся до неї із поданням про надання згоди на звільнення. На запит суду першої інстанції Незалежна первинна професійна спілка «Громадський захист» прийняла рішення, яким не надала згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи. Відповідно до ч.7 ст.43 КЗпП України рішення профспілкового органу містить обґрунтування такої незгоди із звільненням працівника, якому суд не вправі давати оцінки (а.с.151). Отже, слід виходити з того, що ОСОБА_1 звільнений з роботи без погодження із профспілковою організацією, членом якої він був. Відсутність свідоцтва про легалізацію і запису в реєстрі об`єднань громадян у цьому конкретному випадку не має правового значення, оскільки початок діяльності профспілки пов`язується моментом її утворення, а не моментом її легалізації відповідно до вимог закону. Враховуючи наведене мотивувальну частину рішення суду першої інстанції у частині висновків про дотримання відповідачем вимог ст.43 КЗпП України при звільненні позивача слід змінити, визнавши, що позивач був звільнений без попередньої згоди первинної профспілкової організації, членом якої він був. Таке рішення відповідає приписам ч.4 ст.367 ЦПК України, оскільки апеляційним судом встановлене неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до помилкових висновків суду у частині виконання відповідачем вимог ст.43 КЗпП України при звільненні позивача. Керуючись ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу АТ «Укртранснафта» задовольнити частково. Змінити мотивувальну частину рішення Крюківського районного суду м.Кременчука від 12 січня 2021 року відповідно до висновків, викладених у постанові апеляційного суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови виготовлено 05 квітня 2021 року. Головуючий суддя О.А. Лобов Судді: А.І.Дорош В.М.Триголов