Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 383/1237/20(2-а/383/1/21)

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 31 березня 2021 року м. Дніпросправа № 383/1237/20(2-а/383/1/21) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02.02.2021 ( суддя першої інстанції Замша О.В.) в адміністративній справі №383/1237/20(2-а/383/1/21) за позовом ОСОБА_1 до Поліцейського1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Херсонській області Пожарової Віри Павлівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі,- ВСТАНОВИВ: У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Бобринецького районного суду Кіровоградської області з позовом до поліцейського 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Херсонській області Пожарової Віри Павлівни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ №3488414 від 27.11.2020 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.132-1 ч.1 КУпАП. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що, 27.11.2020 року керував транспортним засобом DAF XF 105.460, номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 .. Рухаючись по автомобільній дорозі М-14 203 км. Херсонська область, Білозерський район був зупинений поліцейським 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Херсонській області Пожаровою Вірою Павлівною, яка мотивувала це тим, що позивач начебто порушив п.п.22.5 Правил дорожнього руху. На ґрунтовні заперечення позивача щодо відсутності факту порушення правил дорожнього руху посадова особа не відреагувала та винесла постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 132-1 КУпАП та накладення штрафу в розмірі 510 грн. В постанові про притягнення до адміністративної відповідальності вказано, що водій перевозив вантаж, маса якого на строєну вісь склала 26950 кг при нормі 24000 кг згідно квитанції зважування 127558, без узгодження з Національною поліцією, проте поліцейським жодної фіксації щодо маси вантажу особисто не здійснено, докази відео фіксації порушення відсутні. Вважає, що відповідач неправомірно звинуватила його в порушенні Правил дорожнього руху, оскільки документи на транспортний засіб були пред`явленні. Таким чином, дії відповідача щодо внесення неправдивих відомостей в постанову по справі про адміністративне правопорушення в частині статті, яка передбачає відповідальність і нехтування процесом розгляду справи спричинили необхідність звернення позивача до суду за захистом порушених прав. Рішенням Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02.02.2021 у задоволені позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на неповне дослідження судом доказів та з`ясування обставин, що мають значення для справи, помилкове застосування норм матеріального та процесуального права, скаржник просить скасувати оскаржене рішення та прийняти нове задоволення позовних вимог. У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач проти апеляційної скарги заперечила, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу безпідставною. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27.11.2020 року поліцейським 1 батальйону 4 роти Управління патрульної поліції в Херсонській області Пожаровою Вірою Павлівною була винесена постанова серії ЕАМ №3488414. Так в постанові зазначено, що 27.11.2020 року о 21 год. 08 хв. на автодорозі Одеса-Мелітополь-Новоазовськ 203 км. ОСОБА_1 керував транспортним засобом DAF XF 105.460, номерний знак НОМЕР_1 та буксирував причіп Krone SDP 27, номерний знак НОМЕР_2 та перевозив вантаж, маса якого на строєну вісь склала 26950 кг при нормі 24000 кг відповідно до квитанції 127558 без погодження з Національною поліцією, чим порушив п.п.22.5 Правил дорожнього руху. Інспектором встановлено вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 132-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Не погодившись із вказаною постановою позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання її протиправною та скасування. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт вчинення позивачем правопорушення підтверджено належними та допустимими доказами. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 КУпАП встановлено, що основним завданням цього Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції та законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Як вбачається з ст. 6 Закону України «Про Національну поліцію», поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання (п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію»). Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Учасникам дорожнього руху ставиться в обов`язок знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху (ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух»). Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» визначається Правилами дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями) (далі - ПДР). Пунктом 1.1. ПДР передбачено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Пунктом 1.9. ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Разом з тим, порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами - тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян - суб`єктів господарської діяльності - у розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 132-1 КУпАП). За приписами ч. 2 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» обумовлено, що з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України. Пунктом 22.5. ПДР регламентовано, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Статтею 280 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зміст постанови у справі про адміністративне правопорушення визначений ст. 283 КУпАП, а саме, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. В свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами (ст. 251 КУпАП). Єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, викладені в Правилах проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року № 30 (далі - Правила № 30). Пунктом 2 Правил № 30 встановлено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху. Пунктом 4 Правил № 30 зазначено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів. Абзацом 24 пункту 1.10. ПДР передбачено, що габаритно-ваговий контроль - перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю. Пунктом 3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затверджений Наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2013 року № 1007/1207 (далі - Порядок № 1007/1207) регламентовано, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансінспекції та працівниками відповідних підрозділів МВС. Пунктом 3 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) визначено, що контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції. Контроль за наявністю у водіїв великовагових та великогабаритних транспортних засобів дозволу на рух здійснюють уповноважені підрозділи Національної поліції та територіальні органи Укртрансбезпеки, які здійснюють габаритно-ваговий контроль. (пункт 15 Порядку № 879). Пунктами 16, 161, 18 та 20 Порядку № 879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль. Габаритно-ваговий контроль транспортного засобу проводиться протягом не більше однієї години (з моменту заїзду транспортного засобу на ваги до кінцевого оформлення матеріалів у разі виявлення порушення). За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення. У разі пред`явлення водієм транспортного засобу міжнародного сертифіката зважування габаритно-ваговий контроль у частині зважування не здійснюється. За результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. Пунктом 5 Порядку № 1007/1207 встановлено, що працівники відповідних підрозділів МВС під час здійснення габаритно-вагового контролю: - здійснюють зупинку транспортних засобів для проведення габаритно-вагового контролю у випадках, передбачених підпунктом 6 пункту 4 цього Порядку, з дотриманням Правил дорожнього руху; - здійснюють перевірку у водія великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу наявності дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, оформленого та виданого в установленому законодавством порядку. У разі відсутності такого дозволу вживають заходів щодо проходження габаритно-вагового контролю таким транспортним засобом; - у разі виявлення порушень правил проїзду великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, у тому числі за результатами здійснення їх габаритно-вагового контролю, вживають заходів реагування, передбачених КУпАП та іншими законодавчими актами. Разом з тим, підпунктами 4-8 пункту 4 Порядку № 1007/1207 передбачено, що посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: - видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; - складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; - у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансінспекції щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; - у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; - реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів; Пунктом 2.42. ПДР визначено, що у разі виявлення під час здійснення габаритно-вагового контролю невідповідності фактичних вагових та/або габаритних параметрів установленим нормам і правилам рух такого транспортного засобу та/або причепу забороняється до отримання в установленому порядку дозволу на проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, про що складається відповідний акт. Пунктом 25 Порядку № 879 передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів складають акт за формою, встановленою Мінінфраструктури, з оперативним повідомленням уповноваженого підрозділу Національної поліції. Пунктом 6 Порядку № 879 регламентовано, що габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів. З системного аналізу зазначених вище норм законодавства слідує, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється виключно у встановленому законом порядку Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції, за результатами якого водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця. Доказом того, що транспортний засіб, яким керував позивач, належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ, який видають посадові особи Укртрансінспекції: Акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, Акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів. Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 17 січня 2019 року по справі № 539/655/17. Так матеріалами справи встановлено, що у ході проведення габаритно-вагового контролю транспортного засобу марки DAF XF 105.460, номерний знак НОМЕР_1 , який буксирував причіп Krone, номерний знак НОМЕР_2 , було встановлено фактичне навантаження на строєну вісь - 26950 кг, при нормативно допустимій 24000 кг без дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції. Колегія суддів наголошує на тому, що вказані заміри були зазначені в оскаржуваній постанові серії ЕАМ № 3488414 від 27.11.2020 року по справі про адміністративне правопорушення, як підстава для притягнення позивача до адміністративної відповідальності на порушення вимог п.п. 22.5 ПДР. Доказів, які можуть спростувати вказані факти матеріали справи не містять. Колегія суддів вказує на відсутність доказів наявності у позивача під час здійснення відповідачем контролю Дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові, або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що є порушенням п. 22.5 ПДР, за яке передбачена відповідальність визначена ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. Крім того, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника на характер вантажу, що перевозився, а саме сипучий вантаж, маса якого під час руху є несталою в різних точках автомобіля, оскільки наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні" від 14.10.2014 № 363 саме на водія та перевізника покладено ряд обов`язків щодо навантаження, розміщення, закріплення та перевезення сипучого вантажу. Так, пунктами 8.14-8.15 гл. 8 зазначених Правил передбачено, що завантажені предмети слід розміщувати і закріпляти так, щоб запобігти їх падінню, волочінню, травмуванню ними супровідних осіб чи створенню перешкод для руху. Вантаж повинен бути належним чином закріплений засобами кріплення (ременями, ланцями, розтяжками, тросами, розпірними перекладинами, якірними рейками (балками), сітками тощо) відповідно до національних стандартів щодо правил безпечного закріплення вантажів і засобів кріплення. Кількість засобів кріплення вантажу повинна бути достатньою для здійснення його безпечного перевезення. У свою чергу п. 12.5 гл. 12 Правил дорожнього руху враховано, що для транспортування вантаж треба рівномірно розміщувати в кузові таким чином, щоб не була порушена стійкість автомобіля і не утруднювалося керування ним. Вантаж не повинен зміщуватися під час руху, випадати з кузова; волочитися і створювати небезпеку для пішоходів та інших учасників дорожнього руху. За таких обставин слід дійти висновку, що водій, який здійснює вантажні перевезення, зокрема сипучого вантажу великоваговим автомобільним транспортом, зобов`язаний дотримуватись встановлених правил, з метою уникнення порушень законодавства про автомобільний транспорт та створення небезпеки для пішоходів та інших учасників дорожнього руху, а тому доводи позивача щодо сипучості вантажу суд вважає необґрунтованим. Аналіз наведеного в сукупності дає підстави для висновку, що оскаржувана постанова серії ЕАМ №3488414 від 27.11.2020 року по справі про адміністративне правопорушення є обґрунтованою та законною, що є наслідком для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 . Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач підтвердив належними та допустимими доказами правомірність своїх дій щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ч. 1 ст. 132-1 КУпАП. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про відмову в задоволенні адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін. Доводи апеляційної скарги позивача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 02.02.2021 в адміністративній справі №383/1237/20(2-а/383/1/21) залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та, відповідно до ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційному оскарженню не підлягає. Повний текст постанови складено 31 березня 2021 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя С.В. Білак суддя В.А. Шальєва