Постанова 4851 № 520/11394/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий І інстанції: Тітов О.М. 26 березня 2021 р.Справа № 520/11394/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Мельнікової Л.В., Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційними скаргами Офісу Генерального прокурора та Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Харківської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В с т а н о в и в: 27.08.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 06.07.2020 року № 7 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області ОСОБА_1 ; - визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Харківської області від 18.08.2020 року № 1890к про його звільнення з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі Закон № 1697-VII) з 20.08.2020 року; - поновити його в органах прокуратури на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області або на іншій рівнозначній посаді з 21.08.2020 року; - стягнути з Прокуратури Харківської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.08.2020 по день прийняття рішення у даній справі. В обґрунтування вимог позивач зазначив, що з 12.12.2011 року він безперервно працював в органах прокуратури України, послідовно обіймаючи посади помічника прокурора, прокурора слідчого в ОВС, прокурора відділу прокуратури області. Відповідно до пунктів 7-17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі Закон № 113-IX), а також Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженої наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 (далі Порядок № 221), він брав участь у атестації прокурорів. Позивач зазначає, що він успішно пройшов перші два етапи атестації, у зв`язку з чим його було допущено до співбесіди. 06.07.2020 року Восьмою кадровою комісією за результатами проведення співбесіди прийнято рішення № 7 про неуспішне проходження прокурором атестації. Позивач вважає, що оскаржуване рішення кадрової комісії не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не наведено обставин та доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття. Висновки рішення зводиться лише до констатації сумніву у професійній компетенції. Позивач вказує, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Натомість, при прийнятті оспорюваного рішення кадровою комісією не було дотримано вимог законодавства, що свідчить про порушення процедури атестації, а висновки та мотиви, які покладені в основу оскаржуваного рішення, є необґрунтованими та протиправними. Позивач вважає помилковим висновок Комісії про те, що надані ним пояснення щодо вирішення завдання та відповіді на питання по тематиці практичного завдання не містили належного рівня і обсягу мотивування, оскільки оцінка практичного завдання кадровою комісією здійснюється суб`єктивно та виключно в рамках знань, досвіду та мотивів кожного з членів комісії. Крім того, позивач зазначив, що при формуванні висновку про невідповідність вимогам професійної етики, кадрова комісія мала б навести конкретні етичні принципи або правила, які ним були порушення, оскільки за втрату ним у 2014 році посвідчення прокурора, а також керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння він вже був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та станом на момент проходження співбесіди не вважався таким, який притягувався до дисціплінарної відповідальності, оскільки строк дисциплінарного стягнення минув. Також, позивач зазначив, що при формуванні висновку про невідповідність критерію доброчесності у частині недекларування у 2016 році автотранспортного засобу, який належить на праві приватної власності його матері, кадрова комісія не зважаючи на наявні повноваження, не зверталась для отримання відповідних рішень та матеріалів до спеціального уповноваженого суб`єкту у сфері протидії корупції НАЗК. Крім того, позивач зазначає, що встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній посаді. Крім того, позивач вказує, що ч. 2 ст. 235 КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. У запереченнях на адміністративний позов відповідач Харківська обласна прокуратура, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 зазначив, що комісія дійшла висновку, що рівень професійної компетентності, етики та доброчесності прокурора ОСОБА_1 не відповідає рівню загальноприйнятих етичних норм поведінки працівників органів прокуратури, у зв`язку з цим комісією, відповідно до пунктів 13, 17 розділу ІІ Закону № 113-IX, пункту 16 розділу ІV Порядку № 221, прийнято 06.07.2020 року рішення № 7 про неуспішне проходження позивачем атестації. Також, відповідач зазначив, що моментом звільнення є не завершення процесу ліквідації органу прокуратури, завершення процесу реорганізації органу прокуратури чи завершення процедури скорочення чисельності прокурорів органу прокуратури, а виключно настання події зумовленою проходженням атестації. Крім того, відповідач зазначив, що оскільки позовні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення, то в цій частині теж слід відмовити у задоволенні позовних вимог. У запереченнях на адміністративний позов відповідач Офіс Генерального прокурора, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 зазначив, що у рішенні восьмої кадрової комісії від 06.07.2020 року № 7 зазначено, що комісія з`ясувала обставини, які свідчать про невідповідність позивача професійної компетентності, професійної етики і доброчесності, зокрема: пояснення прокурора щодо вирішення завдання, а також відповіді прокурора на питання по тематиці практичного завдання, не містять належного рівня і обсягу мотивування; наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики у частині втрати ним у 2014 році посвідчення прокурора, а також керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, за що у 2016 році стосовно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення; наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності у частині недекларування у 2016 році, відповідно до вимог закону, користування транспортним засобом, який належить на праві власності його матері. У зв`язку з цим комісія прийняла рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Також, відповідач зазначив, що безпідставними є доводи позивача про неналежний збір та дослідження матеріалів атестації перебирання на себе повноважень НАЗК, оскільки одним із критеріїв оцінки дотримання правил прокурорської етики та доброчесності є відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам. Крім того, відповідач зазначив, що необґрунтованими є доводи позивача про упередженість восьмої кадрової комісії під час атестації ОСОБА_1 у зв`язку з не направленням на його електронну пошту переліку запитань, які ставитимуться під час співбесіди, оскільки надіслання питань пов`язаних з матеріалами атестації, є правом, а не обов`язком членів комісії. Крім того, такі питання можуть виникнути у членів комісії у будь-який час, у тому числі безпосередньо упродовж співбесіди. Стосовно доводів ОСОБА_1 про відсутність затверджених Генеральним прокурором практичних завдань та відповідей на них, відповідач зазначив, що виконання практичного завдання передбачено саме для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора, а тому оприлюднення переліку цих завдань, а також висвітлення правильних відповідей нівелюватиме його мету. Крім того, відповідач зазначив, що ч. 5 ст. 51 Закону № 1697-VІІ визначено, що на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої п. 9 ч. 1 цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладання трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Відповідач Восьма кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора правом на подання відзиву не скористався, відзиву на позов ОСОБА_1 не подав. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Так, судовим рішенням визнано протиправним та скасувати рішення Восьмої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 06.07.2020 року № 7 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Харківської області від 18.08.2020 року № 1890к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII з 20.08.2020 року. Поновлено ОСОБА_1 в Харківській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області або на іншій рівнозначній посаді з 20.08.2020 року. Стягнуто з Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.08.2020 року по день поновлення на посаді. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та в частині стягнення з Харківської обласної прокуратури середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Судове рішення вмотивовано тим, що за правилами процесуального законодавства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Між тим, суб`єктом владних повноважень не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують висновки, викладені Восьмою кадровою комісією у рішенні від 06.07.2020 року № 7, зокрема, щодо невідповідності позивача вимогам професійної компетенції, професійної етики та доброчесності. Також, суд зазначив, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначених у частині першій статті 235 та статті 240-1 КЗпП України, позаяк встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд приймає рішення про поновлення працівника на попередній роботі. Крім того, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, який виключатиме подальше його звернення до суду за захистом порушених прав та інтересів, буде поновлення позивача саме в Харківській обласній прокуратурі на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області. Крім того, суд вважав за необхідне також вийти за межі позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення з посади по день фактичного поновлення на посаді, оскільки дата винесення рішення у даній справі передує прийняттю відповідачем рішення про поновлення позивача на посаді. Не погодившись із судовим рішенням, відповідачем Харківською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає його безпідставним, та просить скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги Харківська обласна прокуратура зазначає, що при прийнятті рішення про поновлення на посаді позивача застосовано норми ст. ст. 40, 235 КЗпП України, а не Закону № 113-IX, який є спеціальним та має застосовуватись імперативно, а саме прокурори можуть бути переведені на посаду в обласну прокуратуру лише у разі успішного проходження ними атестації, передбаченої розділом ІІ «Прикінцеві і перехідні положення Закону № 113-IX». Указана позиція суду, всупереч Закону № 113-IX дає підстави для можливості поновлення прокурора на посаді оминаючи процедуру атестації, що не відповідає конституційному принципу рівності громадян. Також, не погодившись із судовим рішенням, відповідачем Офісом Генерального прокурора подано апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права вважає його безпідставним, та просить скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги Офіс Генерального прокурора зазначає, що суд першої інстанції не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. На час розгляду справи позивач ОСОБА_1 та відповідач Восьма кадрова комісія з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, що не перешкоджає апеляційному перегляду справи. За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення відповідно до положень ст. 317 КАС України слід частково скасувати, з огляду на наступне. Судом установлено, що з що ОСОБА_1 з 12.12.2011 року безперервно працював в органах прокуратури України, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 , а саме: - з 12.12.2011 року по 05.06.2012 року стажистом на посаду помічника прокурора Балаклійського району Харківської області; - з 05.06.2012 року по 06.12.2012 року стажистом на посаду прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області; - з 06.12.2012 року по 18.03.2013 року на посаді прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області; - з 18.03.2013 року по 15.12.2015 року на посаді прокурора прокуратури Київського району м. Харкова; - 12.12.2012 року прийняв присягу працівника прокуратури.4 - 15.12.2015 року по 19.07.2016 року на посаді слідчого в особливо важких справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області; - 19.07.2016 року по 07.02.2019 року на посаді слідчого в особливо важких справах другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області; - 07.02.2019 року по 14.06.2019 року на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область прокуратури Харківської області; - 14.06.2019 року по 20.08.2020 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності та корупції, яке здійснюється слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтава, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області (а.с. 18-22). 03.03.2020 року позивачем успішно складено два етапи атестації, а саме: 1) іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, отримав 73 бали; іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки, отримав 102 бали (а.с. 131-157). За результатами проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності і виконання практичного завдання для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурора Восьмою кадровою комісією з атестації прокурорів регіональних прокуратур 06.07.2020 року прийнято рішення № 7 «Про неуспішне проходження прокурором атестації» (а.с. 160). В обґрунтування прийнятого рішення кадрова комісія зазначила: - на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_2 вимогам професійної компетентності, а саме спроможності до аргументування і переконання у прокурорській діяльності, зважаючи на те, що результат виконання ним практичного завдання, пояснення прокурора щодо вирішення завдання, а також відповіді прокурора на питання по тематиці практичного завдання, не містять належного рівня і обсягу мотивування; - на підставі дослідження матеріалів атестації, матеріалів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 вимогам професійної етики у частини втрати ним у 2014 році посвідчення прокурора, а також керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, за що у 2016 році стосовно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення; - на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності у частині недекларування у 2016 році, відповідно до вимог закону, користування автотранспортним засобом, який належить на праві власності його матері. Рішення восьмої кадрової комісії від 06.07.2020 року № 7 послугувало підставою для прийняття відповідачем прокуратурою Харківської області наказу № 1809ок від 18.08.2020 року про звільнення позивача ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області та з органів прокуратури Харківської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII з 20 серпня 2020 року. (а.с. 24). Частково погоджуючись із висновком суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відповідно до ст. ст. 38, 43 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, користуються рівним правом доступу до державної служби, до служби в органах місцевого самоврядування. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності. При цьому, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення також закріплені ст. ст. 2, 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП України). Відповідно до ст. 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством. Однією з гарантій незалежності прокурора, що передбачена ст. 16 Закону № 1697-VII, є особливий порядок призначення прокурора на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до ч. 3 цієї статті Закону прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом. Пунктами 6, 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, якими передбачено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. Статтею 9 Закону № 1697-VII визначені повноваження Генерального прокурора, зокрема щодо видання наказів з питань призначення та звільнення прокурорів на адміністративні посади, призначення на посади та звільнення з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 41 Закону № 1697-VII повноваження прокурора на адміністративній посаді припиняються в разі звільнення з посади прокурора або припинення повноважень на посаді прокурора. Згідно пп. 2 п. 19 Розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII за умови рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді передбачені ст. 51 Закону № 1697-VII. Згідно із п. 9 ч. 1 цієї статті Закону прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. При цьому, колегія суддів зауважує, що звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-VII прямо передбачене пп. 2 п. 19 Розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX та пов`язано, зокрема з наявністю рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором. Згідно з пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Згідно з пп. 8 п. 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ Генеральний прокурор визначає перелік, склад і порядок роботи кадрових комісій Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур. Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі - Порядок), згідно з яким Комісії, серед іншого, забезпечують проведення атестації прокурорів та слідчих регіональних прокуратур. Склад комісії затверджує Генеральний прокурор, який визначає її голову та секретаря. Наказом Генерального прокурора від 02.06.2020 № 250 утворено Восьму кадрову комісію з атестації прокурорів регіональних прокуратур (далі - Комісія), у такому складі: Мартем`янов Р.М. голова комісії, Жук В.В. член комісії (секретар комісії), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Федоряк А. члени комісії. Пунктом 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено, що атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 (зі змінами, внесеними наказами Генерального прокурора від 17.12.2019 року № 336, від 04.02.2020 року № 65, від 19.02.2020 року № 102) затверджено Порядок проходження прокурорами атестації та визначено процедуру атестації прокурорів та слідчих органів прокуратури, надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів усіх рівнів (далі - Порядок № 221). Згідно з п. 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону» № 113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи: 1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному веб сайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди; 2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Атестація може включати інші етапи, не проходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор. Пунктом 6 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання. Відповідно до п. 8 розділу І Порядку № 221 за результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень: 1) рішення про успішне проходження прокурором атестації; 2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Пунктом 13 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ передбачено таку обов`язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання. Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (п. 12 розділу IV Порядку № 221). Відповідно до п. п. 9, 10, 11 розділу IV Порядку № 221 для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про: 1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати; 2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг; 3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім`ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора; 4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень. Фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи місцевого самоврядування мають право подавати до відповідної кадрової комісії відомості, у тому числі на визначену кадровою комісією електронну пошту, які можуть свідчити про невідповідність прокурора критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності. Кадровою комісією під час проведення співбесіди та ухвалення рішення без додаткового офіційного підтвердження можуть братися до уваги відомості, отримані від фізичних та юридичних осіб (у тому числі анонімно). Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії. Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (п. 14 розділу IV Порядку № 221). Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання (п. 15 розділу IV Порядку № 221). Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації (п. 16 розділу IV Порядку № 221). Відповідно до пункту 12 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора 17.10.2019 року № 233 (далі Порядок № 233) рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів, присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати «за» чи «проти» рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії. Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації. Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Пунктом 6 розділу V Порядку № 221визначено, що рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації може бути оскаржене прокурором у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. На думку суду, оскаржуване рішення кадрової комісії щодо позивача не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття. Колегія суддів зазначає, що оцінка професійної компетентності прокурора та професійної етики та доброчесності прокурора (п. 12 «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ) - це суб`єктивне відображення інформації про прокурора, отриманої в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті КДКП, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади, через яку може виникнути обґрунтований сумнів щодо доброчесності першого. Визначення відповідності або невідповідності прокурора критеріям має відбуватися на основі сумарної оцінки всієї інформації, яка свідчить про порушення вимог професійної компетентності, професійної етики та доброчесності (за винятком грубих порушень, наявності яких самих по собі є достатньою для твердження про невідповідність прокурора критеріям професійної компетентності, професійної етики чи доброчесності). Саме кадрові комісії за приписами Закону №113-ІХ та Порядку № 221 надають оцінку матеріалам атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. В оскаржуваному рішенні комісії зазначено, що у комісії є обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора ОСОБА_1 вимогам доброчесності у зв`язку з не зазначенням у його декларації користування автотранспортним засобом, який належить на праві власності його матері. Проте, колегія суддів зауважує, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені у Законі України від 14.10.2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі Закон № 1700-VII). У відповідності до ч. 1 ст. 4 та п. 8 п. 8 ст.11 Закону № 1700-VII виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 814/886/17. Таким чином, саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин. При цьому, таких висновків НАЗК під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача до НАЗК. Стосовно другої обставини, що послугувала підставою для прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації щодо відповідності ОСОБА_2 вимогам професійної компетентності, а саме спроможності до аргументування і переконання у прокурорській діяльності, зважаючи на те, що результат виконання ним практичного завдання, пояснення прокурора щодо вирішення завдання, а також відповіді прокурора на питання по тематиці практичного завдання, не містять належного рівня і обсягу мотивування, колегія суддів зазначає наступне. Професійна компетентність прокурора це сукупність: теоретичних знань та умінь у застосуванні закону, відповідність здійснювати повноваження прокурора, що підтверджено І етапом атестації; загальні здібності та навички, що підтверджено ІІ етапом атестації; оцінка рівня володіння практичними уміннями та навичками. Тому питання невідповідності позивача критерію професійної компетентності не може ґрунтуватись тільки на певних недоліках виконання позивачем практичного завдання, оскільки І та ІІ етап, який також є складовою професійної компетентності прокурора, позивач пройшов успішно, що відповідачами не оскаржується. Більш того, як видно з рішення кадрової комісії, в ній не зазначено конкретно на які саме питання позивач відповідав не правильно, та які саме завдання ним було вирішено із неправильним застосуванням норм процесуального законодавства. Стосовно третьої обставини, що послугувала підставою для прийняття рішення кадровою комісією про неуспішне проходження атестації щодо відповідності ОСОБА_2 вимогам професійної етики, у частини втрати ним у 2014 році посвідчення прокурора, а також керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, за що у 2016 році стосовно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне. Так судом установлено, що наказом від 03.06.2014 року № 886к ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та йому оголошено догану за неналежне виконання службових обов`язків, що призвело до втрати службового посвідчення працівника прокуратури України (а.с. 78), а також наказом від 11.10.2016 року № 1975к ОСОБА_1 був притягнутий до дисциплінарної відповідальності та йому оголошено догану за порушення вимог п. 4 ч. 4 ст. 19 Закону № 1697-VII, ст. 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, вчинення дій, що завдали шкоди його репутації та авторитету органів прокуратури (а.с. 79). Колегія суддів звертає увагу, що кадрова комісія, вважаючи, що дії позивача суперечать вимогам професійної етики, залишила поза увагою, що відповідно до ст. 151 КЗпП, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Так, спеціальним нормативно-правовим актом щодо дисциплінарного проступку прокурором, зняття дисциплінарного стягнення є Порядок розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, який затверджений наказом Генерального прокурора 04.11.2019 року № 266 (далі - Порядок № 266). Відповідно до п. 1 р. IV Порядку № 266, прокурор протягом одного року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення вважається таким, який притягувався до дисциплінарної відповідальності. З аналізу наведеної норми, чітко встановлено, що протягом року триває дисциплінарне стягнення. На підставі клопотання керівника органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, за рішенням кадрової комісії, прокурор, який не допустив порушення законодавства, сумлінно і професійно здійснював свої службові обов`язки, може бути визнаний таким, що не притягувався до дисциплінарної відповідальності до закінчення річного строку, однак не раніше як (п. 1 р. IV Порядку № 266): 1) через шість місяців з дня накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 49 Закону; 2) після закінчення половини строку, визначеного комісією, у разі накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 49 Закону. Отже, оскільки спеціальним порядком передбачено лише дострокове зняття дисциплінарного стягнення з прокурора, то у даному випадку підлягають до застосування загальні положення КЗпП. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 31.01.2018 року у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 року у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 року у справі №813/150/16. Відповідно до ст. 151 КЗпП, якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не буде піддано новому дисциплінарному стягненню, то він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення. Якщо працівник не допустив нового порушення трудової дисципліни і до того ж проявив себе як сумлінний працівник, то стягнення може бути зняте до закінчення одного року. З аналізу наведеної вище норми слідує, що є чіткі строки дії дисциплінарного стягнення, і вони не можуть бути безмежними, в протилежному випадку це суперечить ті й же юридичній визначеності, а також не відповідає принципу верховенству права. Отже, на думку колегії суддів, висновки щодо невідповідності позивача критерію професійної етики, за умови того, що його в 2014 році та в 2016 році було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, яка за приписами ст. 151 КЗпП, вважається погашеною, без встановлення будь-якого іншого порушення, не можуть бути правомірними. Крім того, у 2016 році діяв наказ від 28.11.2012 року № 123, яким затверджено Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, який визначав основні моральні норми і принципи, яких повинні додержуватися працівники прокуратури при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою. Цей Кодекс втратив чинність на підставі Наказу Генеральної прокуратури № 132 від 04.05.2017 року. Правове регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, яким урегульовано основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою є Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів, що затверджений на Всеукраїнській конференції прокурорів 27.04.2017 року. У статті 3 Кодексу вказано, що правову основу регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів становлять Конституція України, Закони України «Про прокуратуру», «Про захист суспільної моралі», «Про запобігання корупції», «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» та інше законодавство, що стосується діяльності органів прокуратури, накази Генерального прокурора та цей Кодекс. Нормативною базою у цій сфері є також міжнародно-правові документи, в тому числі Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і рішення Європейського Суду з прав людини, Керівні принципи ООН щодо ролі прокурорів, прийняті на Восьмому конгресі ООН у 1990 році, Стандарти професійної відповідальності та виклади основних обов`язків і прав прокурорів, ухвалені Міжнародною асоціацією прокурорів у 1999 році, Європейські інструкції з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалені Конференцією генеральних прокурорів країн - членів Ради Європи у 2005 році, та інші. Відповідно до спірного рішення Комісією не конкретизовано, яку статтю Кодексу та/або інші положення наведені вище позивачем порушено. Натомість висновок сформульовано без чіткої вказівки на норми права, що вказує на не зрозумілість та неясність рішення. Водночас, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 32 Кодекс професійної етики та поведінки працівників прокуратури, оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій. Іншого цим Кодексом не передбачено. Отже, як зазначено вище, оскільки відповідно до п. 12, 13 р. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, предметом атестації є оцінка, зокрема професійної етики, та за умови того, що Порядком № 233, критерії професійної етики та межі її дотримання, не регулюються вказаними приписами, застосуванню підлягає Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів, що є чинним та затверджений на Всеукраїнській конференції прокурорів 27.04.2017 року. Однак, відповідно до змісту спірного рішення, комісією не встановлено невідповідності позивача професійній етиці, а лише констатовано факт втрати ним у 2014 році посвідчення прокурора, а також керування автотранспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, за що у 2016 році стосовно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення. При цьому, відповідно до положень Конституції України, зокрема статті 61, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Колегія суддів звертає увагу, що досліджуючи критерій притягнення позивача до юридичної відповідальності одного виду, то як в першому, так і в другому випадку оцінка надавалась одному і тому ж факту. Відповідно до визначення публічної служби, що наведено у п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України, - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Отже, оскільки обидва випадки, пов`язані з питанням проходження позивача на публічній службі, де в першому випадку його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення норм Кодексу професійної етики, а в другому - за невідповідність позивача критерію професійної етики, то колегія суддів приходить до висновку, що рішення прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України (п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України). Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 року, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984 року). Рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених питань, які мають бути дослідженні в рамках добору на вакантні посади прокурорів; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, яка приймає участь у процедурі добору; є посилання на норми права, якими керувалася кадрова комісія. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Восьмої кадрової комісії № 7 від 06.07.2020 року про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації є необґрунтованим, а тому протиправне та підлягає скасуванню, а наслідком цього є також скасування наказу прокуратури Харківської області № 1890к від 18.08.2020 року про звільнення позивача з посади та органів прокуратури як похідного. Щодо доводів відповідачів про неможливість надання судом оцінки рішенню кадрової комісії з приводу визнання обґрунтованими сумнівів у професійної компетентності та доброчесності прокурора ОСОБА_1 , з огляду на дискреційні повноваження комісії на оцінку професійних якостей прокурорів, колегія суддів зазначає наступне. Так, в силу приписів пп. 2 п. 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Крім того, пунктом 6 розділу V Порядку № 221 визначено, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Отже, рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб. Таким чином, спори щодо оскарження рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації належать до компетенції адміністративних судів. Отже, під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його законності, тобто чи було таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено вище. Оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку № 221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача про те, що суд немає повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті. Наведений висновок узгоджується з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення та застосування Конвенції (ст. 32). Так, у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001 року). Також необхідно зауважити, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами ЄСПЛ виробив позицію, згідно з якою, за загальним правилом, національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" від 31 липня 2008 року, рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" від 22 листопада 1995 року, рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру" від 21 липня 2011 року, рішення у справі "Путтер проти Болгарії" від 02 грудня 2010 року). Крім того, виходячи з практики ЄСПЛ, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі "Волохи проти України" від 02 листопада 2006 року, рішення у справі "Malone v. United Kindom" від 02 серпня 1984 року). Таким чином, доводи відповідачів щодо дискреційних повноважень кадрової комісії, з урахуванням вищенаведеного є неналежними. Що стосується позовних вимог про поновлення позивача в Харківській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області або на іншій рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до пункту 17 Розділу ІІ Закону № 113-IX повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів забороняється. Таким чином, суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача повторно здійснити атестацію або прийняти інше рішення відносно позивача. Відповідно до статті 8 Конституції України та статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Згідно з частиною другою статті 21 та частиною першою статті 23 Загальної декларації прав людини кожна людина має право рівного доступу до державної служби в своїй країні, кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Нормами частини другої статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня. Дійшовши висновку про протиправність та скасування наказу прокурора Харківської області від 18.08.2020 року № 1890к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади 20.08.2020 року, порушені права останнього, враховуючи вимоги частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, підлягають відновленню шляхом поновлення ОСОБА_1 в Прокуратурі Харківської області на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області з 20.08.2020 року. Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку. Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, підпунктом «з» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року (далі - Порядок № 100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу. Пунктом 2 вказаного Порядку № 100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Відповідно до пункту 5 цього Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на викладене, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин). Позивач у позовних вимогах просить суд стягнути з Прокуратури Харківської області на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.08.2020 року по день прийняття рішення у даній справі. Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, з метою ефективного захисту прав позивача, необхідно відповідно до частини 2 статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та стягнути з Прокуратури Харківської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення з посади 20.08.2020 року по день фактичного поновлення на посаді, оскільки дата винесення рішення у даній справі передує прийняттю відповідачем рішення про поновлення позивача на посаді. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість апеляційних скарг Офісу Генерального прокурора та Харківської обласної прокуратури та необхідність часткового скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 року, а саме в частині, якою задоволені позовні вимоги позивача про його поновлення в Харківській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області або на іншій рівнозначній посаді з 20.08.2020 року, з прийняттям в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цієї вимоги ОСОБА_1 , а саме поновити ОСОБА_1 в Прокуратурі Харківської області на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області з 20.08.2020 року. Інші доводи апеляційних скарг означених висновків колегії суддів не спростовують. При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29). За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України). Підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України). Підстави для розподілу судових витрат відсутні. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 292, 293, 308, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора та апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 року скасувати, в частині якою задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 про його поновлення в Харківській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області або на іншій рівнозначній посаді з 20 серпня 2020 року, з прийняттям в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цієї вимоги ОСОБА_1 . Поновити ОСОБА_1 в Прокуратурі Харківської області на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням злочинів у сфері службової діяльності, яке здійснюється слідчими Територіального управління Державного бюро розслідувань управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, що поширює свою діяльність на Харківську область, та слідчих регіональної прокуратури Харківської області з 20 серпня 2020 року. В іншій частині, а саме, - в частині, якою задоволені вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 , рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2020 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді С.С. Рєзнікова А.О. Бегунц Постанова у повному обсязі складена і підписана 05 квітня 2021 року.