Постанова 4824 № 754/4644/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №754/4644/17 Апеляційне провадження №22-ц/824/2075/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 березня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Мостової Г.І., Нежури В.А., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, В С Т А Н О В И В : 04 квітня 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулось до суду з названим позовом, в якому просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 30 серпня 2007 року в розмірі 47 619,91 доларів США, а також витрати по сплаті судового збору - 19 228,85 грн. Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 42 492 доларів США, зі сплатою 11% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 29 серпня 2014 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 21 січня 2010 року банк уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов`язалася відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, встановлено солідарну відповідальність поручителя та позичальника за невиконання кредитних зобов`язань. Банк направив відповідачам вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором, однак вона не була виконана. Відповідачі взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконували, внаслідок чого станом на 20 лютого 2017 року утворилась заборгованість у розмірі 47 619,91 доларів США, з яких: 28 093,71 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 19 526,20 доларів США - сума заборгованості за відсотками за користування кредитом. 18 вересня 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що у квітні 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до неї та ОСОБА_1 ( боржника ) про стягнення заборгованості за кредитним договором від 30 серпня 2007 року. Згідно з додатковою угодою від 11 листопада 2010 року банк та ОСОБА_1 змінили графік погашення основного боргу щомісяця до 10-го числа кожного місяця, останній день погашення серпень 2014 року. ОСОБА_1 здійснила останній платіж у січні 2010 року. Отже, початок прострочення виконання основного зобов`язання за кредитним договором у банка виникло у лютому 2010 року. З цього часу виникло право на дострокове повернення суми кредиту та відсотків. Банк не пред`явив до поручителя вимоги щодо сплати простроченої заборгованості за кредитним договором та договором поруки. Оскільки позичальник з січня 2010 року припинив виконувати свої зобов`язання за кредитним договором, а з вимогою до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором з боржника і поручителя банк звернувся лише у квітні 2017 року, тому порука є припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд визнати поруку за договором поруки від 21 січня 2010 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , припиненою. У грудні 2019 року від АТ «Альфа-Банк» до суду надійшла заява про залучення його до участі у справі у якості правонаступника ПАТ «Укрсоцбанк», відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України. 10 лютого 2020 року протокольною ухвалою суду замінено ПАТ «Укрсоцбанк» на його правонаступника - АТ «Альфа-Банк». Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року позов АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №380/1235/07-А від 30 серпня 2007 року станом на 20 лютого 2017 року в розмірі 3 800,27 доларів США. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 1 600 грн. Зустрічний позов ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою задоволено. Визнано поруку за договором поруки №02-10/621, укладеним 21 січня 2010 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припиненою. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 352,40 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 352,40 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу незалежно від визначення у договорі строку кредитування, оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання, зокрема, прострочення виконання відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного прострочення платежу. У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором ( прострочення боржника ), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Оскільки ОСОБА_1 було внесено останній платіж 25 жовтня 2010 року, а з позовом банк звернувся 06 квітня 2017 року, тому розмір кредитної заборгованості та відсоткова ставка підлягає стягненню за період кредитування в межах строку позовної давності за останні 5 місяців, згідно з графіком погашення боргу. Враховуючи, що строк пред`явлення вимоги до поручителя обраховується окремо за кожним щомісячним платежем, а відтак стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 має відбуватись у межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов`язання, а з вимогою про повернення кредиту до поручителя банк звернувся 02 березня 2017 року, з позовом про стягнення заборгованості 06 квітня 2017 року, тому шестимісячний строк пред`явлення банком вимоги до поручителя сплив, що узгоджується із положеннями частини четвертої статті 559 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вимоги АТ «Альфа-Банк» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, станом на 20 лютого 2017 року є такими, що підлягають задоволенню у розмірі 3 800,27 доларів США, у задоволенні іншої частини позову необхідно відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_2 про визнання поруки припиненою підлягає задоволенню. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, АТ «Альфа-Банк» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні. Просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційний суд, закінчивши з`ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, керуючись таким. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 30 серпня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №380/1235/07-А. За умовами правочину позичальник отримав кредит у розмірі 42 492 доларів США, зі сплатою 11% річних за користування кредитом, з кінцевим терміном повернення до 29 серпня 2014 року ( а.с. 5-7 т. 1 ). До договору кредиту від 30 серпня 2007 року між ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 10 листопада 2011 року щодо зміни графіку погашення основного боргу та додатковий договір про внесення змін до договору кредиту ( а.с. 8, 10 т. 1 ). Повернення кредиту та сплату відсотків, згідно умов правочину, позичальник мав здійснювати щомісячними платежами, надаючи позивачеві до 10 числа кожного місяця кошти у сумі 759 доларів США ( щомісячний платіж ) упродовж строку кредитування, а останній платіж провести у серпні 2014 року в розмірі 772,27 доларів США, чим сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання ( а.с. 8 т. 1 ). На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 21 січня 2010 року ПАТ «Укрсоцбанк» уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договір поруки №02-10/621. Відповідно до умов правочину, поручитель зобов`язалася солідарно відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором ( а.с. 15-16 т. 1 ). Позивач обов`язки за умовами договору виконав та надав кредитні кошти відповідачеві. Відповідачі взяті на себе зобов`язання по виплаті кредитних коштів у строки, визначені кредитним договором, не виконують. Унаслідок цього, 02 березня 2017 року банк направив відповідачам вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором ( а.с 18, 19 т. 1 ). Оскільки вона не була виконана, позивач 04 квітня 2017 року звернувся до суду із названими позовними вимогами ( а.с. 1-3 т. 1 ). На підтвердження заявлених вимог, позивач за первісним позовом надав розрахунок вимог банку згідно з яким заборгованість за кредитним договором, станом на 20 лютого 2017 року, становить 47 619,91 доларів США, з яких: 28 093,71 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 19 526,20 доларів США - сума заборгованості за відсотками за користування кредитом ( а.с. 20-23 т. 1 ). Як зазначено в ньому, ОСОБА_1 внесла останній платіж 25 жовтня 2010 року ( там же ). Під час розгляду справи, представники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду першої інстанції 18 вересня 2018 року та 03 вересня 2020 року заяви про застосування строку позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості ( а.с. 102 т. 1, а.с. 107 т. 2 ). З огляду на встановлене, суд апеляційної інстанції вважає, що в спірних правовідносинах позивач довів надання грошових коштів у розмірі і на умовах встановлених договором. При вирішенні заявлених позовних вимог суд апеляційної інстанції правовим обґрунтуванням вважає за необхідне зазначити наступне. Так, ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами ( з розстроченням ), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання ). Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Загальна позовна давність ( зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів ) встановлюється тривалістю у три роки ( ст. 257 ЦК України ). Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Початок перебігу позовної давності визначається ст. 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч. 1 ст. 261 ЦК України ). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання ( частина п`ята цієї статті ). Суд другої інстанції встановив, що договір №380/1235/07-А від 30 серпня 2007 року встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання ( зокрема, прострочення виконання ) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів. Відповідного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 ( провадження № 14-10цс18 ). Відтак, оскільки банк звернувся з позовом 04 квітня 2017 року, то враховуючи вищезазначену правову позицію, позовні вимоги банку щодо стягнення заборгованості за кредитом, на переконання апеляційного суду, підлягають частковому задоволення в межах строку позовної давності в сумі 3 808,27 ( 759 + 759 + 759 + 759 + 772,27 ) доларів США, що складається з чергових платежів за квітень 2014 року в розмірі 759 доларів США, травень 2014 року - 759 доларів США, червень 2014 року - 759 доларів США, липень 2014 року - 759 доларів США та серпень 2014 року - 772,27 доларів США. При цьому, судом першої інстанції при ухваленні рішення правильно враховано визнання ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 3 800 доларів США, що підтверджується матеріалами справи ( а.с. 226-227 т. 1 ). Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо необхідності стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитом в сумі 3 800,27 доларів США. Зазначення розміру заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту в меншому розмірі, ніж визначено згідно з розрахунку, на переконання апеляційного суду, не є правовою підставою для зміни чи скасування судового рішення в цій частині, оскільки місцевий суд не позбавлений можливості виправити арифметичну помилку відповідно до положень ст. 269 ЦПК України. При цьому, враховуючи розмір заборгованості за черговими платежами, проценти за користування кредитними коштами, визначені п. 1.1 кредитного договору - 11 процентів, кількість днів прострочення по кожному черговому платежу, розмір процентів, згідно розрахунків суду апеляційної інстанції, за період з 10 квітня по 29 серпня 2014 року становить 67,51 (( 759 х 120 х 11 : 365 ) + ( 759 х 89 х 11 : 365 ) + ( 759 х 58 х 11 : 365 ) + ( 772,27 х 28 х 11 : 365 )) доларів США. Тому, з точки зору суду другої інстанції, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні відсотків за договором з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь банку процентів у розмірі 67,51 доларів США. В іншій частині позовні вимоги щодо стягнення процентів за кредитним договором необхідно залишити без задоволення. Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до частини першої ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову ( субсидіарну ) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки ( ч.ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України ). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу І книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. З огляду на положення другого речення ч. 4 ст. 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням ( якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами ). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі №6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі №6-3087цс16. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 ( провадження №14-145цс18 ). Оскільки строк пред`явлення вимоги до поручителя обраховується окремо за кожним щомісячним платежем, а відтак стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 має відбуватись у межах шестимісячного строку з моменту настання строку погашення чергового платежу відповідної частини основного зобов`язання, а з вимогою про повернення кредиту до поручителя банк звернувся 04 квітня 2017 року, тому шестимісячний строк пред`явлення банком вимоги до поручителя сплив, що узгоджується із положенням частини четвертої статті 559 ЦК України. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення зустрічного позову та необхідності визнання договору поруки №02-10/621, від 21 січня 2010 року припиненою, тому підстави для скасування судового рішення в частинні задоволення зустрічного позову відсутні. Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у стягненні відсотків за договором та ухвалення в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення цих вимог в зазначеному апеляційним судом розмірі. Крім того, слід зазначити про те, що неможливість стягнення грошових сум за правочином в більшому, ніж визначено апеляційним судом розмірі, ґрунтується також і на положеннях постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12 ( провадження №14-145цс18 ). В іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Таким чином доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість судового рішення, а також порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права при його ухваленні в частині, що підлягає скасуванню, з точки зору суду другої інстанції, знайшли своє підтвердження. В іншій частині зазначені доводи спростовуються названими доказами по справі, які суд відносить до числа належних, допустимих, достовірних та достатніх згідно з положеннями ст.ст. 77-80 ЦПК України, які підтверджують встановлені судом другої інстанції обставини необґрунтованості заявлених позовних вимог. При цьому, доводи апеляційної скарги про те, що позовна давність була перервана зверненням до третейського суду, на переконання апеляційного суду, не відповідають дійсності, оскільки апелянт не надав суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів згідно ст.ст. 77-80 ЦПК України, які б підтверджували дату звернення банку до третейського суду та вказували б на звернення до суду першої інстанції з названими вимогами в межах трьохрічного строку. Окрім цього, надані представником апелянта суду другої інстанції копія рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 листопада 2014 року, постанова Верховного Суду від 27 грудня 2018 року, копія ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 15 червня 2017 року ( а.с. 173-175, 176-180, 181-185 т. 2 ), з точки зору суду другої інстанції, таких даних не містять. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк», ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою, в частині відмови у стягненні відсотків за договором скасувати і ухвалити у цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» відсотки у розмірі 67,51 доларів США. В іншій частині судове рішення про стягнення заборгованості за договором залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Г.І. Мостова В.А. Нежура