Постанова 4813 № 523/12878/20

Номер провадження: 22-ц/813/4564/21 Номер справи місцевого суду: 523/12878/20 Головуючий у першій інстанції Мурманова І. М. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Таварткіладзе О.М., суддів: Погорєлової С.О., Князюка О.В. за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на 227/1000 частин земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:18:012:0005, загальною площею 0,1 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд (присадибна ділянка). Позовна заява мотивована тим, що 28 листопада 2003 року ОСОБА_4 за договором дарування подарувала ОСОБА_2 227/1000 частин будинку АДРЕСА_1 . Позивач зареєструвала за собою право власності на 227/1000 частин вказаного будинку. Власниками земельної ділянки, на якій розташований будинок, є відповідачі по справі та ОСОБА_4 в рівних частках, тобто по 1/3 частині за кожним. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина, в тому числі і на належну спадкодавцю 1/3 частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок, власником 227/1000 частин якої за договором дарування є позивач по справі. На думку позивача, при набутті нею права власності за договором дарування на 227/1000 частин будинку до неї автоматично перейшло право власності на 227/1000 частин земельної ділянки, на якій розташована її частка у будинку. На теперішній час відповідачі намагаються успадкувати земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок, власником 227/1000 частин якого є позивач, що стало підставою звернення до суду. Разом з тим, позивач просила вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на 1/3 частину земельної ділянки в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:18:012:0005, яка на праві власності належить ОСОБА_4 та заборонити приватному нотаріусу видавати свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Накладено арешт на належну ОСОБА_4 1/3 частку у спільній власності земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:18:012:0005, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку. В іншій частині заяви відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року скасувати та відмовити заявнику у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до ч.1-2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч.1 п.1 ст.150 ЦПК України, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до роз`яснень п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Так, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір і невжиття заходів забезпечення позову, які просить застосувати заявник, може в майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. При цьому, суд виходив з необхідності накладення арешту на 1/3 частку земельної ділянки. Колегія суддів звертає увагу на наступне. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами дійсно виник спір з-приводу права власності на 227/1000 частин земельної ділянки, на якій розташований будинок АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що за нею має бути визнано право власності на 227/1000 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 , оскільки вона є власником 227/1000 частин будинку за вказаною адресою на підставі договору дарування, який розташований на спірній земельній ділянці. За таких обставин, заходи забезпечення, які просила вжити заявник у вигляді накладення арешту будуть відповідати вимогам співмірності у разі накладення арешту на 227/1000 частин земельної ділянки. Тому не можна погодитися з висновками суду першої інстанції про накладення арешту на 1/3 частину земельної ділянки, оскільки предметом спору є 227/1000 частин земельної ділянки по АДРЕСА_1 та накладення судом арешту на решту частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 є порушенням права власності інших співвласників земельної ділянки. Доводи апеляційної скарги, що заявником (позивачем) не надано доказів, що існує загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду не є спроможніми, оскільки метою забезпечення позову є вжиття заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, наприклад успадкування відповідачами до вирішення спору спірної частки земельної ділянки та її відчуження. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції змінити, шляхом накладення арешту на 227/1000 частин спірної земельної ділянки. В іншій частині ухвал слід залишити без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 31 серпня 2020 року змінити. Накласти арешт на 227/1000 частин земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:18:012:0005, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В іншій частині ухвалу залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 05.04.2021 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: С.О. Погорєлова О.В. Князюк