Постанова 4801 № 143/1072/20

Справа № 143/1072/20 Провадження № 22-ц/801/510/2021 Категорія: 64 Головуючий у суді 1-ї інстанції Бойко А. В. Доповідач:Денишенко Т. О. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 рокуСправа № 143/1072/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у ци-вільних справах: судді-доповідача Денишенко Т.О., суддів Рибчинського В.П., Голоти Л.О., за участі секретаря судового засідання Лучицького А. О., особи, яка подала апе-ляційну скаргу, позивача ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 , її представника адвоката Воронцової О. В., розглянувши за правилами, встановленими для роз-гляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, у відкритому су-довому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду ци-вільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення, усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року, ухвалене в приміщенні суду в місті Погребище Вінницької області за голову-вання судді Бойка А. В., повний текст якого виготовлений 04 січня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 16 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернувся у Погребищенський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про вселення, усунення пере-шкод у користуванні житловим приміщенням. Позов мотивований наступними обставинами. З народження позивач проживав та зареєстрований у будинку АДРЕСА_1 , який на праві влас-ності належить його доньці, відповідачці у справі ОСОБА_2 , зареєстрованій та проживаючій у цьому будинку. На період роботи ОСОБА_1 проживав у місті Києві. У грудні 2019 року, повернувшись в м. Погребище, позивач не зміг по-пасти у будинок, оскільки ОСОБА_2 не допускає його в помешкання, речі ОСОБА_3 перенесла на горище. У червні 2020 року відповідачка зверталася у Погребищенське відділення поліції Калинівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області з приводу конфлікту з ним через користування будинком, що відображено в журналі обліку заяв і по-відомлень від 08 червня 2020 року за № 1260. Поведінка ОСОБА_2 створює пе-решкоди позивачу у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 . Посилаючись на норми законодавства що-до прав членів сім`ї власника, наймача житлового приміщення, ОСОБА_1 просив вселити його в житловий будинок АДРЕСА_1 , зобов`язати відповідачку не чинити йому переш-код у проживанні та користуванні цим житлом. Рішенням Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 гру-дня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з ухваленим 24 грудня 2020 року рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог: вселити його у спірний будинок, усунути перешкоди у користуванні житловим приміщенням. Скаржник зазначає, що оскаржуване рішення побудо-ване на висновках, що не відповідають дійсним обставинам справи. Зазначаючи у скарзі ті ж норми чинного законодавства, що й у позовній заяві, зокрема, статті 383, 317, 319, 391, 405 ЦК України, 9, 64, 156, 157 ЖК УРСР, ОСОБА_1 стверджує, що не обмежує власницю житла у користуванні та розпорядженні належним їй нерухомим майном, а звертається він до суду за захистом своїх прав, як особа, яка проживала у цьому будинку, зареєстрована у ньому, але у зв`язку з отриманням роботи у місті Києві тимчасово виїхав до столиці. Тепер не має можливості навіть забрати свої речі. Мотиви скарги зводяться до права позивача проживати та користуватися будинком як колишнього члена сім`ї по-переднього власника. Разом з тим скаржник вказує, що на родичів, які не є чле-нами сім`ї власника житла, не поширюється положення статті 156 ЖК УРСР. Зазначаючи норми цивільного законодавства стосовно права сервітутного ко-ристування чужою нерухомістю, ОСОБА_1 з огляду на окремі судові рішення в інших справах вказує, що, вселившись в будинок, такі користувачі набувають право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом. 15 березня 2021 року відповідачка ОСОБА_2 скористалися визначеним за-коном та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 02 березня 2021 року правом на подання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Її відзив обґрун-тований наступними обставинами. Відповідачка є власницею спірного будинку, проживає та зареєстрована у ньому із сім`єю з чотирьох осіб: вона, чоловік та двоє неповнолітніх дітей. Будинок складається з однієї кімнати житловою пло-щею 16,1 кв.м. Позивач зареєстрований у помешканні, але не проживав у ньо-му, іноді приходив, вчиняв сварки, бійки, що негативно впливало на дітей. За- ОСОБА_4 ніколи не був і не є членом сім`ї ОСОБА_2 , тому вправі користу-ватися будинком лише за її згодою і на підставі укладеного договору найму житлового приміщення. Відповідачка просить оскаржуване рішення суду пер-шої інстанції від 24 грудня 2020 року залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі по-зивача ОСОБА_1 , заперечення на скаргу відповідачки ОСОБА_2 , її пред-ставника адвоката Воронцової О. В., дослідивши матеріали справи, проаналізу-вавши наявні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність, обґрунтова-ність оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, воно є законним, обґрунтованим та об`єктивним, таким, що ураховує баланс ін-тересів сторін у справі. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в ме-жах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування житлового будинку від 03 жов-тня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, власницею ( обдарованою ) житлового будинку АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_2 . Їй же на-лежать на підставі договору дарування від 03 жовтня 2019 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , земельні ділянки, на одній з яких розташований сам житловий будинок, а інша за цією адресою має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Відповідно до технічного пас-порта на індивідуальний житловий будинок, спірне помешкання має загальну площу 56,7 кв.м., житлову - 42,0 кв.м., складається з коридора, прихожої, житл-ової кімнати площею 16,1 кв.м. та веранди. З договору дарування від 03 жовтня 2019 року убачається, що подароване житло становить житлову площу саме 16,1 кв.м. Актом обстеження матеріально-побутових умов проживання у бу-динку АДРЕСА_1 , складеним працівниками По-гребищенської міської ради Вінницької області, засвідчується, що у цьому бу-динку проживає сім`я ОСОБА_2 , яка складається з неї, чоловіка ОСОБА_6 , двох неповнолітніх дітей: доньки ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та си-на ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно із свідоцтвом про наро-дження серії НОМЕР_1 , виданим 11 січня 1994 року відділом ЗАГС Поребищенського району Вінницької області, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 . Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову про вселення у житловий будинок, усунення перешкод у користуванні житлом шляхом зобов`язання ОСОБА_2 не чинити йому у цьому перешкод, суд першої інстанції, керуючись жит-ловим, цивільним законодавством України, зазначив, що хоча ОСОБА_1 заре-єстрований в будинку АДРЕСА_1 , але не є членом сім`ї ОСОБА_2 : однією сім`єю вони не проживали і не проживають, спільним побутом не пов`язані, спільне господарство не ведуть. Суд вказав, що між сто-ронами у справі протягом тривалого часу мають місце неприязні стосунки, ОСОБА_9 не приймає участі в утриманні будинку, комунальні послуги не спла-чує. Суд наголосив, що позивач був зареєстрований у будинку зі згоди поперед-нього власника. З переходим права власності на житло до нового власника - відповідачки у справі - він втратив право користування будинком, оскільки таке його право є похідним від права попереднього власника і сама по собі реєстра-ція не означає подовження права користування без згоди на те теперішньої власниці житла. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні, оскільки вони є об`єктивни-ми, такими, що відповідають фактичним обставинам справи. Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 не оспорює право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , яке на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 03 жовтня 2019 року набула відповідачка ОСОБА_2 . Скаржник претендує на користування житлом, що складається з однієї житлової кімнати площею 16.1 кв.м. Зазначен-ня у технічному паспорті на будинок житлової площі помешкання у 42,0 кв.м. не є зрозумілим з огляду на те, що будинок згідно цього ж технічного паспорту від 16 грудня 2009 року ( а. с. 41 - 44 ) складається з коридору, прихожої, однієї житлової кімнати та веранди. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 наводить норми законодавства України, що захищають право власності ОСОБА_2 : статті 41 Конституції України, 150 Житлового кодексу УРСР, 317, 319, 383 та 391 Ци-вільного кодексу України. Наводячи норми чинного законодавства щодо прав членів сім`ї власника житла на користування нарівні з ним житлом відповідно до закону, скаржник разом з тим жодним чином не згадує, не доводить і не на-полягає на тому, що він є членом сім`ї відповідачки. Натомість ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_1 не є членом її сім`ї і ніколи ним не був. Їх не пов`язує спільний побут, бюджет, ні будь-які інтереси. Частиною четвертою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що до членів сім`ї власника будинку ( квартири ) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти та батьки. Однак це не може означа-ти автоматичну належність до членів сім`ї, законодавець чітко наголошує, що членами сім`ї є особи, котрі постійно проживають разом, ведуть із власником спільне господарство. Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я є первин-ним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з нав-чанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з ін-ших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Беручи до уваги фактичні обставини цієї справи, доводи відповідачки сто-совно того, що ОСОБА_1 не є членом її сім`ї, а скаржник й не стверджує зво-ротного, протилежного, вірним є висновок про неналежність до членів сім`ї Крот скаржника ОСОБА_1 . Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, ОСОБА_10 не вказує, в якості кого по відношенню до власниці він бажає вселитися в належне їй житло, адже лише за підстави біологічного батьківства претен-дувати на користування чужою нерухомістю чинне законодавство не передба-чає. Крім цього є необхідним звернути увагу, що ОСОБА_1 не пропонує влас-ниці нерухомого майна урегулювати питання, що має місце, шляхом укладення відповідного правочину, зокрема, й через те, що між ними склалися відносини, які бажано було б поліпшити з огляду на кровну спорідненість сторін у справі. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і осно-воположних свобод, статтею 41 Конституції України, статтями 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплені принципи непорушності права приватної власності, права особи на безперешкодне користування своїм майном, права власника во-лодіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону та неза-лежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Ці ж норми чинного законодавства неодноразово наводить сам скаржник. Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в поряд-ку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ( стаття 11 ЦПК України ). Відповідно до норм статей 11, 60 ЦПК України кожна особа зобов-язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу сво-їх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основополож-них свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних сво-бод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або від-сутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків ( стаття 76 ЦПК України ). За матеріалами цієї справи, зважаючи на значення наявних у ній доказів, висновком є наступне. Скаржник ОСОБА_1 зареєстрований та проживав в АДРЕСА_1 за згоди кол-ишньої власниці житла ОСОБА_5 . У частині першій статті 156 ЖК УРСР не визначені правила про самостій-ний характер права члена сім`ї власника житлового будинку на користування житловим приміщенням. Передбачено право члена сім`ї власника житлового будинку користуватися житловим приміщенням нарівні з власником, що свід-чить про похідний характер права користування члена сім`ї від прав власника. Норми глави 32 «Право користування чужим майном» розділу ІІ Цивільного кодексу України узгоджуються з нормами ЖК УРСР щодо прав колишнього члена сім`ї попереднього власника нерухомого майна на користування остан-нім. Унаслідок дарування ОСОБА_5 будинку АДРЕСА_1 відповідачці у справі і набуття останньою у встановленому законом порядку права власності на спірне житло, право користування ним у скаржника припинилося і можливе лише за добровільної згоди нової власниці. У разі від-сутності угоди між власницею будинку і членом сім`ї колишнього власника про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК УРСР. Беручи до уваги фактичні обставини цієї справи не убачається жодних під-став для ствердження недобросовісності сторін договорів дарування нерухо-мого майна, укладених у встановленому законом порядку 03 жовтня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Крім цього, з урахуванням якісних характе-ристик спірного житлового будинку, складу сім`ї його власниці, не убачається порушення принципу пропорційності втручанням у право на житло скаржника, балансу інтересів сторін у справі, оскільки в іншому разі такий принцип був би порушений по відношенню до сім`ї ОСОБА_2 , у якій утримуються та вихову-ються двоє неповнолітніх дітей різної статі, онуків скаржника. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не можна визнати такими, що є до-статніми для задоволення її вимог і скасування обґрунтованого та справедли-вого рішення суду першої інстанції, ухваленого на підставі доказів, наданих су-ду сторонами у справі та здобутими судом під час провадження у справі, судо-вого її розгляду. Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущен-нях. Згідно частини першої статті 77, частини другої статті 78, статті 79, частини першої статті 80 цього Кодексуналежними є докази, які містять інфор-мацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупнос-ті дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись нормами статей 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак вона може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 05 квітня 2021 року Суддя-доповідач Т. О. Денишенко Судді В. П. Рибчинський Л. О. Голота