Постанова 4811 № 461/7966/20

Справа № 461/7966/20 Головуючий у 1 інстанції: Зубачик Н.Б. Провадження № 22-ц/811/3810/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:48 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів -Бойко С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у письмовому провадженні, у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року, ухвалене в складі головуючого судді Зубачик Н.Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства АСК «Скарбниця» про стягнення страхового відшкодування, - в с т а н о в и л а: 28 вересня 2020 року позивачка звернулася в суд із позовом до відповідача Приватного акціонерного товариства - АСК «Скарбниця» про стягнення з відповідача страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника в розмірі 170 028,00 грн., страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою в розмірі 28 338,00 грн., а також витрат на правничу допомогу. Позовні вимоги мотивувала тим, що 11 січня 2020 року, приблизно о 18 год. 00 хв., на автодорозі Стрий - Моршин, по вулиці Б. Хмельницького, у с. Довге, Стрийського району, Львівської області, автомобіль «RenaultTraffik», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 . В результаті вказаної пригоди пішохід ОСОБА_3 помер на місці події. Постановою слідчого СУ ГУ НП у Львівській області від 30.06.2020 року, кримінальне провадження №12020140000000015 від 11.01.2020 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Позивач стверджує, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «RenaultTraffik», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована в Приватному акціонерному товаристві - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця". ОСОБА_1 , яка є матір`ю та законним представником неповнолітнього сина загиблого - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулась до Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця " із заявою про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника в розмірі 170 028,00 грн. та заподіяною моральною шкодою в розмірі 28 338,00 грн. Листом за вих.№ 204 від 04.08.2020 року Приватним акціонериме товариством - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця" було відмовлено у виплаті страхового відшкодування, оскільки подію не визнано страховим випадком. Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства АСК «Скарбниця» на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника в розмірі 170 028 грн. 00 коп., страхове відшкодування, пов`язане з заподіяною моральною шкодою в розмірі 28 338 грн. 00 коп. та 15000 грн. 00 копійок витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства АСК «Скарбниця» на користь ДСА України судовий збір в сумі 1 983 грн. 66 коп. Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач - ПАТ АСК «Скарбниця», оскаржила таке в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі зазначає, що суд не врахував того факту, що цивільно-правова відповідальність у водія ОСОБА_5 не настала, подія не визнана страховим випадком, оскільки пішохід ОСОБА_3 перебував у стані алкогольного сп`яніння, що чітко вбачається із постанови про закриття кримінального провадження від 30.06.2020 року. В даній постанові вказано, що причиною настання дорожньо-транспортної пригоди є факт виходу пішохода на смугу руху транспортного засобу, а в діх водія ОСОБА_2 не встановлено порушень вимог Правил дорожнього руху України, які б стали наслідками загибелі ОСОБА_3 . Враховуючи наведене підстави для виплати страхового відшкодування були відсутні. Згідно ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав визначених статтями 32 та/або ст. 37 цього Закону страховик повинен прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). У ст. 32 чітко вказано, що відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону. Просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року скасувати. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат Коневалик А.В. зазначає, що справу судом першої інстанції вирішено правильно, з дотриманням як норм матеріального, так і норм процесуального права, враховано висновки Верховного суду щодо застосування відповідних норм права. А доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, власного тлумачення характеру спірних правовідносин, та висновків суду першої інстанції не спростовують. Посить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції, без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається рішення суду по справі з ціною позову 198 366, 00 грн. , що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які вже висловлені, зокрема, у позовній заяві та апеляційній скарзі, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, у письмовому провадженні, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково. До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України,кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистомсвоїхпорушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючиправосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторонни посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався частково. За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що 11 січня 2020 року, приблизно о 18 год. 00 хв., на автодорозі Стрий - Моршин, по вулиці Б. Хмельницького, у с. Довге, Стрийського району, Львівської області, на автомобілі «RenaultTraffik», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , було здійснено наїзд на пішохода ОСОБА_3 . У результаті вказаної пригоди пішохід ОСОБА_3 помер на місці події, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.12). 11.01.2020 року за даним фактом Головним слідчим управлінням ГУ НП у Львівській порушено кримінальне провадження №12020140000000015 за ознаками ч. 2 ст. 286 КК України. Постановою слідчого СУ ГУ НП у Львівській області від 30.06.2020 року, кримінальне провадження №12020140000000015 від 11.01.2020 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України (а.с.10 -11). Окрім того, судом встановлено, що транспортний засіб марки «RenaultTrafic», д.н.з. НОМЕР_1 , застраховано у ПрАТ АСК «Скарбниця» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AO/2144124 (а.с.19). ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином загиблого внаслідок дорожньо - транспортної пригоди ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 16). 10.02.2020 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , звернулася до ПрАТ АСК «Скарбниця» із заявами про виплату страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника в розмірі 170 028,00 грн. та заподіяною моральною шкодою в розмірі 28 338, 00 грн. (а.с.8 - 9). Відповідно до листа за вих.№204 від 04.08.2020 року Приватного акціонерного товариства - Акціонерна страхова компанія "Скарбниця", останнє відмовило у виплаті відшкодування, оскільки подію не визнано страховим випадком, а відтак цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 не настала (а.с.20). Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 настала без вини. Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Оскільки страхування цивільно-правової відповідальності спрямоване саме на страхування відповідальності законних володільців джерела підвищеної небезпеки, то відповідно і страхові компанії, в межах встановленого договором страхування розміру страхової суми, зобов`язані нести відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дії забезпеченого транспортного засобу. З посиланням на ст. 999 ЦК України, яка передбачає, що законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування), Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю. З посиланням на п. 27.2. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно якого страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, визначив розмір страхового відшкодування. Колегія суддів лише частково погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 674/1666/14-ц (провадження № 61-6468зпв18) вказано, що «зобов`язання про відшкодування майнової шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою. Закриття кримінального провадження відносно водія у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення не звільняє останнього, як власника і володільця джерела підвищеної небезпеки, від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану смертю потерпілого, внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки та він повинен нести цю цивільно-правову відповідальність. Відповідачем по справі не було доведено, що шкода внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки була заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Оскільки водій, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована, повинен нести цивільно-правову відповідальність як власник і володілець джерела підвищеної небезпеки за шкоду, завдану смертю потерпілого внаслідок дії цього джерела підвищеної небезпеки, тому саме на відповідачеві, як страховику, лежить обов`язок сплатити страхове відшкодування шкоди, завданої внаслідок смерті потерпілого у межах лімітів відповідальності страховика. Такі висновки ґрунтуються на вірному застосуванні положень статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статтей 1166, 1187 ЦК України». Близький за змістом висновок про те, що «відсутність складу злочину, зокрема, у разі відмови в порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року неозначає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності», викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 лютого 2018 року в справі № 126/1439/17 (провадження № 61-456 св 17) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 761/16292/15-ц (провадження № 61-32403св18). Відповідно до пункту 27.3. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. Ураховуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для стягення з відповідача шкоди (майнової та моральної), пов`язаної із смертю потерпілого, у заявленому розмірі, який, окрім іншого відповідачем не спростовано. Згідно із положеннями пункту 27.2. статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Зазначена норма права за способом викладення змісту є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою. Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років). Статтею 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Положення статей 1200 та 1202 ЦК України закріплені у книзі п`ятій - зобов`язальне право, главі 82 - відшкодування шкоди, розділі 2 - відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Системний аналіз статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого. Положеннями пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (МТСБУ) у разі визнання вимог заявника обґрунтованими зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. У системному зв`язку із статтями 1200, 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик (у випадках передбачених Законом - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж здійснюється не пізніше ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Крім цього, пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Вказаною нормою передбачено право страховика, а не обов`язок (у випадках передбачених Законом - МТСБУ) відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 1200 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки. Отже, для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у частині першій статті 1200 ЦК України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, в свою чергу, надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення. Саме такий правовий висновок викладено в постанові постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 лютого 2020 року в справі № 326/440/19 (провадження № 61-17499св19). Вказаний висновок може бути релевантно застосований і до порядку відшкодування моральної шкоди, передбаченого частиною п`ятою статті 23 ЦК України, згідно із якою моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, обовязок доказування наявності підстав для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, покладається саме на позивача. Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не доведено обставин, які давали б суду підстави для висновку про можливість стягнення з відповідача страхового відшкодування, шляхом одноразової виплати. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина друга статті 376 ЦПК України). Частиною першою статі 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні, а саме в резолютивній частині рішення (пункт 2 частини сьомої статті 265 ЦПК України). Відтак, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, зміну оскаржуваного рішення із встановленням розстрочки виконання рішення, із врахуванням положень абзацу третього частини першої статті 1200 ЦК України, до досягнення ОСОБА_4 вісімнадцяти років . Рішення суду в частині вирішення питання розподілу судових витрат, залишити слід залишити без змін, оскільки у цій частині таке ухвалено з додарежанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даного судового рішення складено 01 квітня 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. п. 1, 2, 375, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,- п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АСК «Скарбниця» задовольнити частково. Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 листопада 2020 року в частині вирішення позовних вимог змінити, виклавши абзаци перший-третій резолютивної частини рішення у двох абзацах в наступній редакції: «Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства АСК «Скарбниця» про відшкодування шкоди задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства АСК «Скарбниця» (Код ЄДРПОУ 13809430 юр адреса: 79005 м. Львів, вул. Саксаганського, 5) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 місце реєстрації: АДРЕСА_1 ), яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страхове відшкодування, пов`язане з втратою годувальника в розмірі 170 028 грн. 28 коп. (сто сімдесят тисяч двадцять вісім грн. 00 коп.) та 28 338 грн. 00 коп. (двадцять вісім тисяч триста тридцять вісім грн. 00 коп.) страхового відшкодування, пов`язаного з заподіяною моральною шкодою, щомісячно рівними частинами до досягнення ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) повноліття.» В решті рішення суду залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено 01 квітня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.