Постанова 4807 № 332/1446/20

Дата документу 31.03.2021 Справа № 332/1446/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/1446/20 Головуючий у 1 інстанції: Яцун О.С. провадження № 22-ц/807/902/21 Суддя-доповідач: Маловічко С.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого: Маловічко С.В. суддів: Гончар М.С. Подліянової Г.С. при секретарі: Путій Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про розірвання договору, В С Т А Н О В И В: У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Запоріжжя із позовом до АТ КБ "Приватбанк" про розірвання договору. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він є клієнтом АТ КБ "Приватбанк", який видав йому дві платіжні картки: картку«для виплат" та картку«універсальна" на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 13.09.2011. Зазначена анкета-заява була підставою для приєднання до договору надання відповідачем банківських послуг. На карту "для виплат" він отримував належні виплати за основним місцем роботи, на ній зберігалися його власні кошти. На картці "універсальна" власних коштів не було, однак банком йому була відкрита кредитна лінія на суму 50000 грн. 29.09.2018 у нього виникли проблеми з його картою для виплат. У відділенні банку він дізнався, що о 06-24 годині 29.09.2018 був здійснений переказ кредитних коштів в сумі 40 000 грн. з його картки "Універсальна" на його ж картку «для виплат». Після цієї спроби обидві карти були заблоковані. За вчинення такої транзакції банком знято комісію на загальну суму 1 802,08 грн. Вказує, що він не вчиняв дії, пов`язані із даним переказом, про незаконність операцій, які здійснювалися 29.09.2018 свідчать дії самого банку, який заблокував усі його рахунки, підтвердивши тим самим, що ці операції ним не здійснювалися. Незважаючи на це, банк почав вимагати повернення суми комісії, а також нараховувати на суму комісії відсотки, які почав списувати з його рахунків як заборгованість, а саме: 100,00 грн. - 26.11.2018р., 100,40 грн. - 27.12.2018р., 0,21 грн. - 27.01.2019р. та 99,79 грн. - 15.02.2019р. Після цього він змінив фінансову установу для отримання виплат за місцем роботи. Але у березні 2020 року він отримав від АТ КБ "ПРИВАТБАНК" повідомлення з вимогою повернути борг вже в сумі 4019,81 грн. Вказував, що такі дії банку є незаконними, у зв`язку із чим просив суд розірвати договір, укладений між ним та відповідачем б/н від 13.09.2011р. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість у зв`язку з неправильним встановленням судом фактичних обставин справи, які маються значення для її вирішення, неправильним дослідженням та наданням оцінки доказам у справі, порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, кожен з яких підтримав свою позицію, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є клієнтом АТ КБ "Приватбанк", у якому отримав дві платіжні картки: картку«для виплат» та картку«універсальна» на підставі анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 13.09.2011 (а.с.9-10). Зазначена анкета-заява була підставою для приєднання до договору надання відповідачем банківських послуг. ОСОБА_1 ,підписавши заяву, надав згоду на те, що його заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Також він зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їхніми змінами на сайті ПриватБанка www.privatbank.ua. На карту "для виплат" позивач отримував належні йому виплати за основним місцем роботи, на ній зберігалися його власні кошти. На картці "універсальна" банком йому була відкрита кредитна лінія на суму 50000 грн. Станом на 28.09.2018 заборгованості по цій картці не було. 29.09.2018 був здійснений переказ кредитних коштів в сумі 40 000 грн. з картки "Універсальна" накартку «для виплат», належних позивачу. За вчинення такої транзакції банком знято комісію на загальну суму 1 802,08 грн. (а.с.20,21). 01.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Заводського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області із заявою про злочин. За цим повідомленням зареєстроване кримінальне провадження № 12018080030002079 від 01.10.2018р. за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України (а.с.26). Того ж дня позивач звернувся із заявою до АТ КБ "Приватбанк", в якій просив не покладати на нього обов`язку щодо повернення коштів в сумі 1602,08 грн. за проведення переказу через систему IVR-меню 29.09.2018 о 06 год. 24 хв., оскільки він не здійснював такий переказ (а.с.22). Проте банк почав нараховувати на суму комісії відсотки, які почав списувати з його рахунків як заборгованість, а саме: 100,00 грн. - 26.11.2018р., 100,40 грн. - 27.12.2018р., 0,21 грн. - 27.01.2019р. та 99,79 грн. - 15.02.2019р. 19.12.2018 ОСОБА_1 звернувся на адресу відповідача із заявою про досудове врегулювання спору, а саме, із проханням повернути списані кошти та припинити будь-яке списання грошових коштів з його рахунків (а.с.28). На дане звернення позивачу була надана відповідь від 17.01.2019р. про відмову у задоволенні заяви щодо повернення утриманих на погашення кредиту коштів (а.с.29-30). Згідно відповіді начальника СВ Заводського ВП Дніпровського ВП в Запорізькій області від 01.02.2019р. за № Б-26/43/04/3-2019 на сьогодні по кримінальному провадженню, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 12018080030002079 від 01.10.2018 р., про злочин, передбачений ч.2 ст. 15 - ч. 1 ст.185 КК України, триває досудове розслідування (а.с.27). Листом від 09.07.2019р. заступник керівника департаменту по вдосконаленню бізнес-процесів і технологій ГО АТ КБ "Приватбанк" повідомив ОСОБА_1 у відповідь на його заяву про причини блокування його рахунків із посиланням на вимоги Умов і правил надання банківських послуг, якими передбачено право банку у будь-який час призупинити або припинити дію карти, зокрема, у випадку можливості використання картки для здійснення ризикових операцій (а.с.36). АТ КБ "Приватбанк", списавши з карти "для виплат" позивача 26.11.2018 - 100,00 грн., 27.12.2018 - 100,40 грн., 27.01.2019 - 0,21 грн., 15.02.2019 року - 99,79 грн. на погашення комісії та відсотків (а.с.31-34), у березні 2020р. направив на адресу позивача вимогу про повернення боргу в сумі 4019,81 грн. (а.с.37). Звертаючись із зазначеним позовом, ОСОБА_1 просив розірвати договір, укладений між ним та відповідачем б/н від 13.09.2011р., на підставі приписів статті 651 ЦК України. Зазначив, що обґрунтування необхідності розірвання договору полягає в покладенні на нього відповідальності за вчинення банківської операції, яку він не виконував, пред`явлення вимоги у березні 2020 року про погашення боргу в сумі 4019,81 грн., які він не отримував і не знає, з чого така сума складається, небажанням банку на його вимогу скасувати заборгованість, а також через неможливість вільно користуватися банківськими послугами відповідача, адже усі його кошти одразу списуються в погашення заборгованості. Вказує, що за таких обставин він би ніколи не уклав з відповідачем оспорюваний договір. Відмовляючи в задоволенні позову, суд вказував, що позивач вже звертався до суду з позовом до банку, у якому, серед інших вимог, висував вимогу про розірвання договору, укладеного між ним і банком на підставі анкети-заяви від 13.09.2011р., у задоволенні якого йому було відмовлено. Суд вважав, що у тій справі встановлено, що відповідальність за здійснення 29.09.2018р. банківської операції з переказу коштів повністю покладається на користувача карток ОСОБА_1 , та ці встановлені обставини визнані судом преюдиційними для цієї справи. Також суд вказував, що банк у відповідності до Умов та Правил надання банківських послуг здійснює списання процентів з картки позивача, тому підстав для розірвання договору суд не встановив. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що суд безпідставно послався на рішення у іншій справі, оскільки у ньомуне було встановлено, що саме позивачем вчинено операцію з переказу коштів 29.09.2018р., а лише зазначено, що так вважав банк.Тобто вважає, що лише була надана правова оцінка судом певному факту при розгляді іншої справи, яка не є обов`язковою для суду при розгляді цієї справи. А тому у цій справі суд мав самостійно дослідити докази, надати їм оцінку та на цій підставі дійти певного висновку. Водночас, при розгляді цієї справи такий обов`язок судом не виконано, зокрема, не досліджено лист оператора стільникового зв`язку «Водофон», яким підтверджено, на думку апелянта, викладені в позовній заяві обставини, зміст його листа до банку, з якого слідує, що ним весь час заперечувався факт вчиненням операції від 29.09.2018р., звернення до поліції, якою відкрито кримінальне провадження за подією цієї операції, лист банку від 27.05.2019р., у якому проінформовано про причини призупинення дії його карток з метою попередження незаконних чи непогоджених з банком дій. Також вказував, що суд безпідставно посилався на пункти Умов та правил надання банківських послуг, які ним не підписані, а тому не являються складовою договору між ним та банком. Колегія зазначає щодо стверджень позивача, що Умови та правила надання банківських послуг не є складовою укладеного між позивачем та банком договору, що вони є безпідставними. У анкеті-заяві від 13.09.2011р. ОСОБА_1 як клієнт підписує її текст, згідно з яким він згоден, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг ( а.с. 10). У позовній заяві ОСОБА_1 , вимагаючи розірвання договору, оформленого анкетою-заявою від 13.09.2011р., не вказує, що Умови та правила надання банківських послуг не є складовою цього договору, та, навпаки, сам позивач у позовній заяви посилається на пункти цього документу, обґрунтовуючи свої позовні вимоги п.п 1.1.44, 1.1.61, 1.1.81, 1.2.11, 1.2.11.1, 1.2.12, 2.1.2.3, 2.4.1.1, 2.4.1.1, 2.4.2.2.1, 2.4.2.2.2, 2.4.2.2.3, 2.4.2.2.11, 2.4.6.1, 2.4.6.3, 2.4.6.4, а також долучає до позовної заяви розпечатку частини цього документа. При аналізі своїх дій та дій банку у склавшійся ситуації саме користується положеннями, викладеними у вказаних пунктах Умов та правил надання банківських послуг. Тому подальші ствердження позивача в апеляційній скарзі, що він лише посилався на деякі пункти Умов та правил надання банківських послуг, оскільки вони на той момент були публічно розміщені на веб-сайті, а іншого алгоритму дій в ситуації несанкціонованого вчинення дій з його картками не було оприлюднено відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки не можна обґрунтовувати свої позовні вимоги положення того документу, який не визнається частиною договору, або вважати використану в мотивації позовних вимог частину документу узгодженою, а решту частини цього ж документу - ні. В цьому сенсі, колегія вважає, що правова позиція, викладена у постанові ВП ВС у постанові від 03.07.2019р. про те, що не підписані Умови та правила не можна вважати складовою договору, не може бути застосована у спірних правовідносинах, де сам позивач цитує пункти Умов та правил надання банківських послуг та оцінює у відповідності до них дії сторін договору, зокрема, і свої дії з виконання цих умов. Крім цього, в матеріалах справи міститься рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя суду від 12.07.2019р., яке набрало законної сили 18.10.2019р., в іншій цивільній справі № 332/1284/19, яким відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «Приватбанк» про стягнення коштів, заборону вчинення дій та розірвання договору ( а.с. 73-87), та яким також встановлено, що вказані Умова та правила про надання банківських послуг є складовими договору між ОСОБА_1 та банком, оформленого у вигляді анкети-заяви від 13.09.2011р. У цьому рішенні вже встановлені обставини з приводу правовідносин між банком та позивачем, які виникли на підставі вказаної анкети-заяви від 13.09.2011р., та щодо операції від 29.09.2011р. та її наслідків. Та суд правильно визнав, що ці обставини відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню у справі між тими ж сторонами та про ці ж правовідносини. Апелянт вказує, що суд у тій справі не встановлював того, що саме ним вчинено операцію з переказу коштів 29.09.2018р., а лише вказував, що так вважав банк. Вважає, що це лише правова оцінка цих обставин, яка не може створювати преюдицію. Та суд, на його думку, в тій справі не встановлював обставин щодо зміни його телефонного номеру ін- шими особами, що доводить вчинення операції не ним. Але такі доводи апелянта не відповідають змісту рішення суду у іншій справі. Так, судом у справі № 332/1284/19 встановлено, що на момент здійснення переказу коштів 29.09.2018р. фінансовим телефоном ОСОБА_1 був мобільний телефон за номером НОМЕР_1 , та, оскільки на день ухвалення рішення 12.07.2019р. не доведено інше, а саме, відсутній вирок суду щодо шахрайських дій з коштами позивача, банк право- мірно виходив із того, що ця операція з переказу коштів була здійснена у голосовому меню клієнтом з цього номеру, тобто картка для списання та картка отримувача введені клієнтом самостійно, як і сума переказу 40 000 грн.Відтак, суд вважав, що за цю операцію банк відповідно до приписів Умов та правил надання банківських послуг правомірно зняв комісію, надавши її у вигляді кредитних коштів в сумі 1802,08 грн. У такому випадку, суд не вбачав неправомірності у вказаних діях банку. Отже, всі обставини, на які посилається позивач у новому позові у цій справі, фактично вже встановлені у вище наведеній, раніше розглянутій справі.Але договір визнавався порушеним банком за іншими підставами, а тому суд у цій справі мав перевірити саме їх, та суттєвість такого порушення, яке могло би призвести до розірвання договору. Так, сам позивач наголошував у заяві по суті справи, що підставами для розірвання договору у розглянутій справ № 332/1284/19 були: невжиття заходів безпеки з боку банку щодо недопущення несанкціонованих дій сторонніми особами з його рахунками, подальше списання коштів в рахунок «заборгованості», якої не існувало, бо кредитними коштами він не користувався, неповернення йому банком безпідставно списаних коштів. В цій справі за новим позовом ОСОБА_1 вказував в якості підстав для розірвання договору: неправомірне покладення на нього відповідальності за вчинення банківської операції, яку він не виконував, пред`явлення йому вимоги у березні 2020р. про погашення суми 4019,81 грн., яку він не отримував, небажання банку на його вимогу скасувати заборгованість від 02.03.2020р., та неможливістю вільно користуватись банківськими послугами відповідача, оскільки він не може зберігати кошти на рахунках, відкритих у Приватбанку, через їх списання останнім в рахунок погашення неіснуючої заборгованості. Та, на його думку, обставини невчинення ним оспорюваної операції з переказу коштів між його картками на тепер доводить довідка мобільного оператора стільникового зв`язку «Водофон», якій суд належної оцінки не надав. Проте, суд вже оцінював доводи позивача у первісній справі щодо невикористання ним свого мобільного номеру телефону при здійсненні операції 29.09.2018р., та дійшов висновку, що без вироку суду шахрайські дії з його картками та використанням його мобільного телефону є недоказаними. Та встановив, що у такому разі діє презумпція користування фінансовим мобільним номером позивача під час цієї операції самим позивачем. Та колегія наголошує, що на тепер такий вирок суду не з`явився, а довідка мобільного оператора стільникового зв`язку«Водофон» № ЄД-20-08319/Кі від 21.09.2020р. ( а.с. 124-126) не може підмінити належний доказ цим обставинам, яким може бути лише саме вирок суду. Та отримання такої довідки у цій справі не висвітлює вже встановлені судом у справі № 332/1284/19 обставини іншим чином, оскільки з неї достовірно не вбачається, що заміну сім-картки здійснено не позивачем, а іншою особою, або останньою без доручення позивача. Отже, зважаючи на існування набувшого законної сили рішення у спорі між тими ж сторонами, які є сторонами у цій справі, та із одного і того ж договору від 13.09.2011р., суд правильно виходив із того, що преюдиційні обставини тією справою встановлені та їх слід брати до уваги при розгляді цієї. Суд в тій справі визнав відповідаючими Умовам та правилам надання банківських послуг дії банку щодо покладення відповідальності за здійснену операцію з переказу коштів від 29.09.2018р. на позивача як клієнта банку та нарахування за цю операцію комісії, а тому відмовив у визнанні цих дій банку неправомірними. З огляду на це, у суду в цій справі не було підстав переоцінювати ті висновки суду, та вважати, що банк безпідставно нараховував комісію за здійснений переказ, а тому і визнавати необґрунтованим нарахування комісії, яка передбачена договором за таку операцію. За таких обставин, судом правильно такі підстави для розірвання договору як неправомірне покладення на клієнта відповідальності за вчинення банківської операції, яку він не виконував, пред`явлення йому вимоги у березні 2020р. про погашення суми 4019,81 грн., яку він не отримував, небажання банку на його вимогу скасувати заборгованість від 02.03.2020р. не визнані такими, у відповідності до яких договір можливо розірвати. Неможливість же вільно користуватись банківськими послугами відповідача, оскільки позивач не може зберігати кошти на рахунках, відкритих у Приватбанку, через їх списання останнім в рахунок погашення заборгованості, саме і викликана вчиненням операції з переказу коштів, яку суд визнав проведеною самим позивачем, наслідком чого й було надання кредитних коштів на комісію за цю операцію, які позивач має повернути банку. Тобто така обставина викликана не неправомірною поведінкою банку чи порушенням ним умов договору, а вчиненою операцією. Зважаючи на все вище наведене, висновок суду про те, що у справі не встановлено істотних порушень банком умов договору, оформленого анкетою-заявою від 13.09.2011р., на які як на підстави розірвання договору вказує позивач, є вірними та відповідають матеріалам справи. Що стосується посилання в скарзі на помилковість висновку суду першої інстанції щодо нерелевантності справи, у якій міститься правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі № 691/699/16-ц,з цією справою, то колегія в цій частині погоджується з судом першої інстанції. За змістом встановлених у справі, розглянутій касаційним судом, обставин, було встановлено, що у кримінальному провадженні було з`ясовано, що операцію із зняття коштів проведено не позичальником, а іншою особою, місце знаходження якої встановлюється слідчим органом, зняття коштів відбулось з картки позичальника через мережу Інтернет, що суттєво відрізняється від обставин цієї справи, у якій, до того ж, вже є інше судове рішення, яким встановлені обставини проведення операції переказу коштів та презюмувалось, що ці дії вчинені позивачем. Беручи до уваги все вище наведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке у відповідності до положень статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін із залишенням без задоволення апеляційної скарги позивача як необґрунтованої. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 14 грудня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 05 квітня 2021р. Головуючий: Судді: