Ухвала КАС ВС № 163/2795/16-а

УХВАЛА 05 квітня 2021 року м. Київ справа № 163/2795/16-а адміністративне провадження № К/9901/9234/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Стрелець Т.Г., суддів: Мороз Л.Л., Тацій Л.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 163/2795/16-а за позовом ОСОБА_1 до Шацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - у с т а н о в и в: Як вбачається з касаційної скарги та відомостей Єдиного Державного реєстру судових рішень у листопаді 2016 року позивач звернувся до суду з позовом у якому просив: - визнати протиправними дії та скасувати розпорядження Шацького об`єднаного УПФУ Волинської області від 17 жовтня 2016 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років; - зобов`язати Шацьке об`єднане УПФУ Волинської області здійснити призначення йому пенсії за вислугу років з 28 вересня 2016 року відповідно до вимог статті 50-1 Закону України від 5 листопада 1991 року №1789-XII «Про прокуратуру» (у редакції від 26 липня 2001 року; далі - Закон №1789-XII). Любомльський районний суд Волинської області постановою від 29 листопада 2016 року позов задовольнив частково. Визнав неправомірними дії Шацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови ОСОБА_1 у призначені пенсії за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ в редакції від 05.11.2001 року. Зобов`язав Шацьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 03.10.2016 року відповідно до вимог ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ в редакції від 05.11.2001 року. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 551 (п`ятсот п`ятдесят одна) гривня 20 копійок. Вимоги в частині зобов`язання Шацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років за період з 28.09.2016 року по 02.10.2016 року (включно) залишив без розгляду . У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року апеляційну скаргу Шацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області - задоволено. Постанову Любомльського районного суду Волинської області від 29 листопада 2016 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Шацького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - скасовано та прийнято нову постанову. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03 липня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1 та його представника залишено без задоволення. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року залишено без змін. Позивачем подано до Восьмого апеляційного адміністративного суду заяву про перегляд за виключними обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі №163/2795/16-а, в якій просив скасувати вказану постанову, а рішення Любомильського районного суду Волинської області від 29 листопада 2016 року залишити без змін. Заява була мотивована тим, що рішенням Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року по справі №1-3/2018 (1844/16, 3011/16) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення окремих положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ та окремих його положень Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі №163/2795/16-а відмовлено. 16 березня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 163/2795/16-а. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 березня 2021 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стрелець Т.Г., судді: Стеценка С.Г., Тацій Л.В. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 березня 2021 року задоволено заяву судді Стеценка С.Г. про самовідвід від розгляду адміністративної справи № 163/2795/16-а. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 квітня 2021 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Стрелець Т.Г., судді: Мороз Л.Л., Тацій Л.В. Проаналізувавши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмовити у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Переглядаючи судове рішення за виключними обставинами суд апеляційної інстанцій виходив з того, що рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено. Статтею 152 Конституції України передбачено: закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Відповідно до статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" від 13.07.2017 р. № 2136-VIII, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Як слідує з резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 4 червня 2019 року по справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Закрито конституційне провадження у справі в частині перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) положень частини четвертої статті 85 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, частини першої статті 58 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, частини четвертої статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII зі змінами, другого речення частини другої статті 18 Закону України "Про судову експертизу" від 25 лютого 1994 року № 4038-XII зі змінами, другого речення частини першої статті 64 Закону України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 року № 679-XIV зі змінами, четвертого речення частини сьомої статті 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 7 червня 2001 року № 2493-III зі змінами, абзаців сьомого, восьмого, дев`ятого частини дванадцятої статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17 листопада 1992 року № 2790-XII зі змінами, другого речення частини першої статті 29 Закону України "Про дипломатичну службу" від 20 вересня 2001 року № 2728-III зі змінами, абзаців другого, третього, четвертого частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV зі змінами, другого речення частини першої статті 57 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII зі змінами, абзаців першого, другого, третього частини п`ятнадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, частини шостої статті 1.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР, зі змінами на підставі пункту 5 статті 62, частини четвертої статті 63 Закону України "Про Конституційний Суд України". Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття постанови судом апеляційної інстанцій зазначені норми були чинними та підлягали застосуванню. Колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з огляду на те, що вказані заявником обставини, а саме - наявність Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 4 червня 2019 року по справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) не змінюють правового регулювання спірних правовідносин та не доводять факту допущення судом помилки при розв`язанні спору. Слушними є доводи суду апеляційної інстанції про те, що Рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 4 червня 2019 року по справі № 1-13/2018 (1844/16, 3011/16) на спірні правовідносини не впливає, оскільки правовідносини у даній справі виникли до його ухвалення. Частиною першою статті 361 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами. Згідно частини п`ятої статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є: 1) встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане; 2) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено судове рішення; 3) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Частиною шостою статті 361 КАС України передбачено, що при перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову. Відповідно до частин першої та другої статті 365 КАС України заява про перегляд судового рішення суду першої інстанції з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, подається до суду, який ухвалив судове рішення. Заява про перегляд судових рішень судів апеляційної і касаційної інстанцій з підстав, зазначених у частині першій цієї статті, якими змінено або скасовано судове рішення, подається до суду тієї інстанції, яким змінено або ухвалено нове судове рішення. Згідно частини четвертої статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може: 1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; 2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; 3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. Частиною 5 вказаної статті передбачено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції. Відповідно до частини першої статті 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. Частиною 2 вказаної статті передбачено, що судове рішення за наслідками провадження за нововиявленими або виключними обставинами може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням в адміністративній справі втрачають законну силу судові рішення інших адміністративних судів у цій справі. Із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України слідує, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. У випадку, що є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. З огляду на наведене та виходячи з того, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення та доводи касаційної скарги не спростовують наведеного, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити. Керуючись статтями 12, 257, 328, 333, 359, 361, Кодексу адміністративного судочинства України, - у х в а л и в: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі № 163/2795/16-а. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець Судді Л.Л. Мороз Л. В. Тацій