Ухвала КЦС ВС № 165/2486/19

Ухвала 29 березня 2021 року м. Київ справа № 165/2486/19 провадження № 61-1355ск21 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Русинчука М. М. вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем, ВСТАНОВИВ: 13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив встановити факт постійного проживання ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його мати ОСОБА_4 . На день смерті їй належало наступне майно: житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; на праві спільної сумісної власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 07 серпня 2012 року ОСОБА_4 заповіла все своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося своєму чоловікові ОСОБА_3 , який прийняв спадщину на підставі статті 1268 ЦК України, проте свідоцтво про право на спадщину не отримав. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 01 листопада 2013 року ОСОБА_3 заповів все своє майно, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося позивачу ОСОБА_1 . Після смерті ОСОБА_3 він звернувся до приватного нотаріуса Нововолинського міського нотаріального округу Ушакової Ю. А. із заявою про прийняття спадщини після смерті батька та на спадкове майно після смерті ОСОБА_4 , що належало після смерті ОСОБА_4 05 серпня 2019 року приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу Бобак Ж. С. було видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 її внуку ОСОБА_2 за правом представлення після смерті її сина (його брата) ОСОБА_5 . Cпадкодавець ОСОБА_3 на день відкриття спадщини постійно проживав з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , хоча остання була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки ОСОБА_3 постійно проживав разом з ОСОБА_4 , на нього не поширюється шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини. Відповідач ОСОБА_2 не мав права на прийняття спадщини за законом, оскільки її прийняв зазначений у заповіті ОСОБА_3 . Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 21 вересня 2020 року позов задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно проживала з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 , після смерті ОСОБА_4 заяву про відмову від прийняття спадщини не подавав, проте не дооформив своїх прав, тобто вважається таким, що прийняв спадщину. Реєстрація місця проживання за іншою адресою місця фактичного проживання не є підставою для відмови у прийнятті спадщини ОСОБА_3 . Не погоджуючись з цим рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу. Постановою Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. РішенняНововолинського міського суду Волинської області від 21 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи та приймаючи постанову про відмову у задоволенні позовних вимог виходив з того, що після смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , як спадкоємець ОСОБА_5 звернувся до нотаріальної контори. 05 серпня 2019 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями та спорудами та 18 вересня 2019 року на земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 спадщину не прийняв. ОСОБА_1 була зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_3 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . 03 жовтня 2019 року видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, після смерті батька ОСОБА_3 . Позивач, звернувшись з позовом до суду не ставить вимоги до відповідача, у яких би вирішувався спір про право, ОСОБА_3 за життя не звертався з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем ОСОБА_4 . Позивач не оспорює право власності ОСОБА_2 на спадкове майно, фактично не заявлено будь-якої позовної вимоги тоді як між сторонами існує спір про право на спадщину, на яку вже видане свідоцтво про право власності. Питання про встановлення юридичного факту має вирішуватись одночасно із заявленим позовом. Встановлення факту спільного проживання між собою осіб, які на час звернення до суду з позовом померли, без вирішення спору про право цивільне, не породжує для позивача ОСОБА_1 юридичних наслідків. 21 січня 2021 року (згідно з штемпелем на поштовому конверті) ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у вказаній справі. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року касаційну скаргу залишено без руху, надано строк (десять днів з моменту отримання ухвали) для усунення недоліків. Скаржнику необхідно було надати уточнену касаційну скаргу із зазначенням обов`язкових підстав касаційного оскарження. 09 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслав уточнену касаційну скаргу разом з доданими до неї документами згідно кількості учасників справи, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення процесуального права, вказує підставами касаційного оскарження пункти 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 18 січня 2021 року у справі № 754/10377/18, від 18 лютого 2021 року справі № 591/519/19, від 01 березня 2021 року у справі № 754/16608/17 та надати оцінку всім фактичним обставинам справи, так як апеляційний суд не аргументував своє рішення щодо оцінки доказів. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Висновки Верховного Суду на які посилається скаржник не застосовані судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, відповідно сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). ОСОБА_1 серед іншого вимоги касаційної скарги мотивує тим, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах без зазначення щодо застосування якої конкретно норми права відсутній такий висновок. Таке обґрунтування не можна визнати належним, оскільки при касаційному оскарженні судових рішень з наведеного пункту не зазначено конкретну норма права, що регулює спірні правовідносини, з приводу застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Доводи скарги містять посилання, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу (пункт 2 частини третьої статті 411 ЦПК України). Такі доводи є необґрунтовані, оскільки судами попередніх інстанцій справа розглядалась у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження. Доводи скарги, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України) не містять належного мотивування, які саме клопотання суд необґрунтовано відхилив, що мають значення для правильного вирішення справи. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Без виконання вимоги щодо зазначення у касаційній скарзі обов`язкових підстав касаційного оскарження судового рішення неможливо визначити підстави відкриття касаційного провадження та межі, в яких має здійснюватися касаційний перегляд оскаржених судових рішень. Відповідно до положень частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України касаційна скарга вважається неподаною і повертається особі, яка її подала, якщо не усунуті її недоліки у встановлений судом строк відповідно до вказівок в ухвалі суду про залишення скарги без руху. Зазначений недолік (відсутність обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження), який був підставою для залишення касаційної скарги без руху, не усунуто у наданий для цього строк, що відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України є підставою для повернення касаційної скарги. Керуючись статтями 185, 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України на постанову Волинського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем визнати неподаною та повернути скаржнику. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя М. М. Русинчук