Постанова КЦС ВС № 482/2073/15-ц

Постанова Іменем України 24 березня 2021 року м. Київ справа № 482/2073/15-ц провадження № 61-2286св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Фаловської І. М., суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року в складі судді Баранкевич В. О., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В., ВСТАНОВИВ: Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Описова частина Короткий зміст позовних вимог 13 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про стягнення боргу. Позовна заява мотивована тим, що 17 листопада 2012 року між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір позики, згідно з яким він передав останньому 15 000,00 доларів США, зі сплатою 4,5 % на місяць та зі строком повернення до 17 вересня 2013 року. 24 січня 2013 року, 27 березня 2013 року та 11 квітня 2013 року між ним та ОСОБА_5 були укладені договори позики, відповідно до яких позичальнику були передано відповідно 5 000,00 доларів США, 6 000,00 доларів США та 4 000,00 доларів США зі сплатою 5 % на місяць та строком повернення за двома першими договорами - до 01 серпня 2013 року та за останнім договором - до 11 липня 2013 року. Однак, відповідні кошти та відсотки за користування позикою не були повернуті позивачу у визначені сторонами строки. Посилаючись на те, що на час укладення договорів позики ОСОБА_5 перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , а відтак згідно з частиною третьою статті 61 та частиною другою статті 65 СК України обов`язки за вищевказаними договорами позики поширюються на обох з подружжя, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 загальну суму боргу за договорами позики в гривневому еквіваленті в сумі 1 819 970,36 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Ухвалою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 07 липня 2016 року в якості правонаступників померлого ОСОБА_5 залучено його спадкоємців: неповнолітню ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), та ОСОБА_3 . Уточнивши свої вимоги під час судового розгляду, позивач, посилаючись на те, що до спадкоємців перейшов обов`язок повернути борг за грошовими зобов`язаннями спадкодавця, які вони зобов`язані виконати в межах дійсної вартості спадкового майна, просив стягнути з відповідачів на його користь борг за договорами позики у сумі 1 964 543,41 грн. Короткий зміст судових рішень Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та з урахуванням ухвали про виправлення описки від 19 грудня 2016 року, позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 982 271,70 грн боргу за договором позики; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 491 135,85 грн боргу за договорами позики, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5 ; стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 491 135,85 грн боргу за договорами позики, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину після смерті ОСОБА_5 ; вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що кошти, отримані у борг позичальником ОСОБА_5 витрачені в інтересах сім`ї, а тому відповідачка ОСОБА_2 , як дружина померлого, має повернути 1/2 частину боргу. Суд дійшов висновку, що інші відповідачі (діти ОСОБА_5 ) є спадкоємцями померлого боржника, а тому повинні повернути іншу половину боргу у рівних частках, але в межах вартості спадкового майна. При цьому, судом взято до уваги розрахунок боргу наданий позивачем. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), задоволено частково; рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року, в частині позовних вимог до ОСОБА_2 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу; рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 змінено: стягнуто з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 626 791,50 грн з кожного, в межах вартості частки у майні, одержаному у спадщину, а саме: земельних ділянок, площею 5,3798 га, 12,78 га, 5,3798 га, 5,2300 га, 10,4600 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Воронцівської сільради Новоодеського району Миколаївської області; вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка діяла в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , задоволено частково; рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , в інтересах якої діяла ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , про стягнення боргу скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; в частині вирішення спору до ОСОБА_2 судові рішення не оскаржувались та в касаційному порядку не переглядалися. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , задоволено частково; рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року, в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , змінено: розмір грошових сум, належних до стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 зменшено з 626 791,50 грн до 500 011,19 грн з кожного, в межах вартості їх часток у спадковому майні після смерті ОСОБА_5 ; вирішено питання про розподіл судових витрат. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , апеляційний суд виходив із необхідності стягнення з цих відповідачів суми боргу, а саме, тіла боргу та відсотків за користування позикою в межах строку дії договору позики, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у межах вартості частки кожного із них у спадковому майні. При цьому, суд також врахував факт набрання чинності рішенням апеляційного суду від 16 березня 2017 року в даній справі, в частині відмови в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог касаційної скарги У січні 2020 року не погодившись із рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, в частині позовних вимог до неї, і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 16 березня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року; зупинив виконання постанови апеляційного суду до закінчення її перегляду в касаційному порядку. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, зокрема, що суми позики, якщо такі дійсно отримувалася, не є спільною сумісною власністю подружжя. Також заявник зазначає, що судами чітко не встановлено валюту позики та дійсний розмір боргу, в тому числі суму нарахованих відсотків. ОСОБА_4 наголошує на тому, що позивач звернувся до неї, як до спадкоємця боржника, із відповідними вимогами про стягнення боргу з пропуском відповідного строку, визначеного в статті 1281 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а тому він позбавлений права на задоволення його позову, зокрема, до неї. Позиції інших учасників 15 квітня 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 , надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу задовольнити частково: скасувати постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року, в частині позовних вимог до ОСОБА_3 , та залишити в силі рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року, оскільки це рішення апеляційного суду не було скасоване постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у відповідній частині, а тому воно є чинним. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що 17 листопада 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким позивач надав у борг ОСОБА_5 15 000,00 доларів США зі сплатою 4,5% на місяць строком до 17 вересня 2013 року, про що сторонами складено розписку. 24 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким позивач надав у борг ОСОБА_5 5 000,00 доларів США зі сплатою 5 % на місяць, строком до 01 серпня 2013 року, про що сторонами складено розписку. 27 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким позивач надав у борг ОСОБА_5 6 000,00 доларів США зі сплатою 5 % на місяць, строком до 01 серпня 2013 року, про що сторонами складено розписку. 11 квітня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, за яким позивач надав у борг ОСОБА_5 4 000,00 доларів США зі сплатою 5 % на місяць, строком до 01 серпня 2013 року, про що сторонами складено розписку. Однак, свої зобов`язання за договорами позики позичальник не виконав у повному обсязі. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті залишилось наступне спадкове майно: земельна ділянка площею 5,3798 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Воронцівської сільради Новоодеського району Миколаївської області, грошова оцінка якої згідно звіту про експертну грошову (оціночну) вартість від 06 лютого 2017 року складає 172 920,00 грн; земельна ділянка площею 12,78 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Воронцівської сільради Новоодеського району Миколаївської області, грошова оцінка якої згідно звіту про експертну грошову (оціночну) вартість від 06 лютого 2017 року складає 403 489,00 грн; земельна ділянка площею 5,4998 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Воронцівської сільради Новоодеського району Миколаївської області, грошова оцінка якої згідно звіту про експертну грошову (оціночну) вартість від 6 лютого 2017 року складає 176 630,00 грн; земельна ділянка площею 5,2300 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Воронцівської сільради Новоодеського району Миколаївської області, грошова оцінка якої згідно звіту про експертну грошову (оціночну) вартість від 14 лютого 2017 року складає 168 369,00 грн; земельна ділянка площею 10,4600 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Воронцівської сільради Новоодеського району Миколаївської області, грошова оцінка якої згідно звіту про експертну грошову (оціночну) вартість від 14 лютого 2017 року складає 332 175,00 грн. Отже, загальна вартість спадкового майна, яке залишилось після смерті ОСОБА_5 становить 1 253 583,00 грн. Відповідно до матеріалів спадкової справи № 253/2015, заведеної Новоодеською державною нотаріальною конторою 17 листопада 2015 року, зареєстрованою в реєстрі за № 58220836, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 звернулися: син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 , а також ОСОБА_2 , яка відкликала свою заяву та відмовилась від своєї частки у спадковому майні на користь дочки - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 257-278). Відповідно до рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 грудня 2014 року в справі № 482/2055/14-ц, яке набрало законної сили, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було розірвано (т. 3 а. с. 72).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того що кошти, отримані у борг позичальником ОСОБА_5 витрачені в інтересах сім`ї, а тому відповідачка ОСОБА_2 , як дружина померлого, повинна повернути Ѕ частину заборгованості, а інші відповідачі - спадкоємці померлого боржника мають повернути іншу Ѕ частину боргу порівну, але в межах вартості спадкового майна. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції виходив із необхідності стягнення з цих відповідачів, яка правонаступників (спадкоємців) боржника суми боргу, а саме, тіла боргу та відсотків за користування позикою виключно за час дії договору позики та в межах вартості частки кожного із них в спадковому майні. Суд врахував факт набрання чинності рішенням апеляційного суду від 16 березня 2017 року в цій справі, в частині відмови в задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_2 . Верховний Суд погоджується із відповідними висновками апеляційного суду, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини, а також фактичним обставинам справи, встановленим судом на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження наданих доказів. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Як установлено апеляційним судом в оскаржуваній постанові та не спростовано відповідачами, на час смерті позичальника ОСОБА_5 його борг перед ОСОБА_1 становив: - за договором позики від 17 листопада 2012 року - 21 765,76 доларів США, який складається з: основного боргу - 15 000,00 доларів США та суми відсотків за користування позикою за період з 17 листопада 2012 року по 17 вересня 2013 року (10 місяців) у розмірі 4,5% на місяць на строк кредитування в сумі 6 765,76 доларів США; - за договором позики від 27 березня 2013 року розмір боргу становив: 7213,15 доларів США, який складається з: основного боргу - 6 000,00 доларів США та відсотків за користування позикою за період 27 березня 2013 року по 01 серпня 2013 року (123 днів) у розмірі 5 % на місяць на строк кредитування в сумі 1 213,15 доларів США; - за договором позики від 24 січня 2013 року розмір боргу становив: 6 561,64 доларів США, який складається з: основного боргу - 5 000,00 доларів США та відсотків за користування позикою за період 24 січня 2013 року по 01 серпня 2013 року (190 днів) у розмірі 5 % на місяць на строк кредитування в сумі 1 561,64 доларів США; - за договором позики від 11 квітня 2013 року розмір боргу становив: 4 604,93 доларів США, який складається з: основного боргу - 4 000,00 доларів США та відсотків за користування позикою за період 11 квітня 2013 року по 11 липня 2013 року (92 днів) у розмірі 5 % на місяць на строк кредитування в сумі 604,93 доларів США. Загальна сума боргу становить 40 145,48 доларів США, з яких: 30 000,00 доларів США - борг по тілу позик та 10 145,48 доларів США борг за відсотками - станом на дати закінчення договорів позики. Абзац 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 право кредитодавця (позичальника) нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку. Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено наявність у позивача (позикодавця) права на стягнення сум позики та передбачених договорами позики відсотки за період їх дії, загальний розмір яких правильно визначено апеляційним судом у сумі 40 145,48 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на дату ухвалення рішення суду складав 1 000 023,90 грн (24,91 грн за 1 долар США*40 145,48 доларів США). При цьому, при розгляді справи та, зокрема, у касаційній скарзі, відповідачем ОСОБА_4 у силу статті 81 ЦПК України не надано іншого розрахунку суми боргу по спірних договорах позики на спростування правильності загальної суми боргу, визначеної судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові. Як вбачається із матеріалів справи, а саме, згідно наявної у ній копії спадкової справи № 253/2015, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , які не відмовилися від неї у встановлений законом строк, звернулися: син - ОСОБА_3 , дочка - ОСОБА_4 , а також ОСОБА_2 , яка відкликала свою заяву та відмовилась від своєї частки у спадковому майні на користь дочки - ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 257-278). У статті 1258 ЦК України визначено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця (частина друга та третя статті 1275 ЦК України). Оскільки на час смерті ОСОБА_5 03 листопада 2015 року шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано згідно рішення суду в справі № 482/2055/14-ц, яке набрало законної сили 26 грудня 2014 року (т. 3, а. с. 72), а тому дана особа не являється спадкоємцем першої черги за законом та відповідно її заява про відмову від спадщини на користь дочки не має наслідком збільшення частки ОСОБА_4 (спадкоємця, на чию користь була відмова від спадщини) у спадковому майні. Таким чином, частки кожного із спадкоємців, а саме, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у відповідному спадковому майні є рівними (по 1/2 частині). У статті 1216 ЦК України визначено, що спадкування це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно із частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Таким чином, оскільки апеляційним судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є правонаступниками боржника ОСОБА_5 у спірних правовідносинах, а тому дані особи мають нести обов`язок щодо повернення позивачу відповідної суми боргу, шляхом стягнення з кожного по Ѕ частині загальної суми заборгованості, однак виключно в межах вартості частки кожного із них у відповідному спадковому майні. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 1282 ЦК України розмір боргу кожного із спадкоємців, із врахуванням частки кожного з них у спадщині (1/2 частина), з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню борг у розмірі 1 000 023,90 грн, тобто по 500 011,95 грн з кожного в межах вартості їх часток у спадковому майні. Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, дослідивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог, шляхом стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в рівних частках з кожного, на користь позивача суми боргу по тілу позик, сум відсотків за ставками, визначеними у договорах позики та виключно за період їх дії, а також у межах вартості часток спадщини кожного із них, отриманих після смерті позичальника ОСОБА_5 . Зважаючи на зміст спірних правовідносин (їх характер і тривалість; позиції учасників справи) та встановлені судами дійсні обставини у справі, при перегляді оскаржуваних судових рішень колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц. Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги, що позичені кошти не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки дані обставини підтверджені рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року в цій справі, у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, а тому відповідно до статті 82 ЦПК України вони є встановленими. Разом із цим, дані обставини не впливають на законність оскаржуваного рішення апеляційного суду. Доводи скарги щодо невстановлення судом дійсної суми валюти позики та правильних сум боргу по тілу і відсотках також не заслуговують на увагу, оскільки згідно статті 81 ЦПК України ОСОБА_4 не надано доказів неукладення або недійсності відповідних договорів позики із зазначених нею підстав, а також не наведено у скарзі доказів на підтвердження неналежних (неправильних) розрахунків апеляційним судом загальної суми боргу (тіла та відсотків) у цій справі. Також є необґрунтованими аргументи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення із відповідною вимогою до спадкоємців боржника, зокрема, до відповідача ОСОБА_4 , враховуючи таке. У частині другій статті 1281 ЦК України передбачено, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. У матеріалах справи наявна копія спадкової справи № 253/2015, заведеної після смерті ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 257-278), з якої вбачається, що 26 січня 2016 року, тобто в межах шестимісячного строку після смерті боржника ОСОБА_5 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 пред`явив вимоги до його спадкоємців, подавши відповідну заяву до Новоодеської державної нотаріальної контори Миколаївської області, яка була зареєстрована 30 січня 2016 року (т. 1, а. с. 271). Дані обставини також підтверджуються рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 березня 2017 року (в нескасованій частині) в цій справі. Таким чином, суд відхиляє доводи ОСОБА_4 щодо пропуску позивачем строку для пред`явлення вимоги, зокрема, до неї як до спадкоємця померлого боржника ОСОБА_5 . Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи Верховний Суд вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та незгоди з фактичними обставинами, встановленими районним судом (в нескасованій та незміненій частинах рішення) та апеляційним судом. Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що судами першої (в нескасованій та незміненій частинах рішення) та апеляційної інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законні і обґрунтовані судові рішення в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 . Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін. Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК Українисуд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії). Оскільки виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року зупинено ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року, то у зв`язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання. Щодо судових витрат Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2016 року, в нескасованій та незміненій частинах, та постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 залишити без змін. Поновити виконання постанови Миколаївського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук