Постанова 4818 № 643/4821/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «30» березня 2021 року м. Харків справа № 643/4821/19 провадження № 22ц/818/1858/21 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А. В., Хорошевського О.М., за участю секретаря Дмитренко А.Ю. учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача Рудик І.І., відповідачі ОСОБА_2 , представниця відповідача ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року в складі судді Поліщук Т.В. в с т а н о в и в: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позовна заява мотивована тим, що 18 січня 2019 року о 15 годині 20 хвилин по проспекту Московському, № 31 в м. Харкові з вини відповідача ОСОБА_2 , який керував автомобілем «VOLKSWAGEN», номерний знак НОМЕР_1 , сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено належний йому автомобіль «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номер НОМЕР_2 . Судовим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, і призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Вказав, що на час вчинення дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб, яким керував ОСОБА_2 , застрахований у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія». Зазначив, що з метою підтвердження розміру матеріального збитку, спричиненого транспортному засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та вартості відновлювального ремонту, він звернувся до суб`єкта оціночної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 та уклав договір про проведення експертної оцінки № 27/02-19 від 28 січня 2019 року. Як вбачається із звіту № 27/02-19 від 28 січня 2019 року, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , вартість відновлювального ремонту його транспортного засобу складає 273 895,46 грн. Вказав, що із рахунку на оплату № 6 від 21 березня 2019 року та № БП 000000074 від 21 березня 2019 року вбачається, що вартість замінених частин його транспортного засобу склала 221 478,00 грн; за послуги, надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з відновлювального ремонту зазначеного автомобіля - 49 950,00 грн. Таким чином, він зазнав реальних збитків у сумі 271 428,00 грн, з яких 99 000,00 грн підлягають стягненню з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», оскільки ліміт страхової виплати за полісом становить 100 000,00 грн за вирахуванням франшизи 1000,00 грн, а решту повинна відшкодувати особа, яка безпосередньо заподіяла збитки ОСОБА_2 . Просив стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 188 728,00 грн, з яких: 172 428,00 грн матеріальна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 1000,00 грн франшиза, 13 500,00 грн витрати на правову допомогу, 1800,00 грн витрати на експерта; та з відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - матеріальну шкоду у розмірі 99 000,00 грн відповідно до поліса страхування; вирішити питання щодо судових витрат. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 175 228,00 грн, а також понесені судові витрати у розмірі 2136,48 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати у частині відмови у стягненні з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» страхового відшкодування в розмірі 99 000,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу; змінити рішення суду та стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» суму страхового відшкодування у розмірі 99 000,00 грн; стягнути солідарно з відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 500,00 грн та судові витрати по сплаті судового збору. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у частині вимог до страхової компанії, не врахував, що факт правомірності чи неправомірності володіння ОСОБА_2 застрахованим автомобілем може бути встановлений лише судом. При розгляді справи не надано доказів визнання договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів недійсним, притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за порушення митного законодавства. Судом першої інстанції не взято до уваги практику Верховного Суду у подібних справах та лист Моторного (транспортного) страхового бюро України від 04 жовтня 2019 року. Вказав, що ним надані належні докази витрат на правничу допомогу у розмірі 13 500,00 грн. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, рішення суду в оскаржуваній частині змінити. Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині мотивовано тим, що на час настання дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 не мав законних підстав для експлуатації на території України автомобіля марки «VOLKSWAGEN», номерний знак НОМЕР_1 , оскільки зазначений автомобіль ввезений на територію України у митному режимі «транзит», а тому не можна вважати володіння ОСОБА_2 вказаним автомобілем правомірним, отже, позовні вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» страхового відшкодування є такими, що не підлягають задоволенню. У стягненні витрат на правничу допомогу відмовлено за недоведеністю, оскільки не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, розрахунок таких витрат та попередній розрахунок. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 січня 2019 року о 15 годині 20 хвилин по проспекту Московському, № 31 в м. Харкові сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «VOLKSWAGEN», номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 , та автомобіля «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 . Постановою Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2019 року у справі № 643/1141/19, яка набрала законної сили 11 березня 2019 року, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а. с. 14, том 1). Власником транспортного засобу «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номер НОМЕР_2 , є ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 15,16, том 1). Як вбачається з полісу № АК/9009961 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільно-правова відповідальність страхувальника ОСОБА_6 застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно-страхова компанія», строк дії полісу з 01 червня 2018 року до 31 травня 2019 року, забезпечений транспортний засіб «VOLKSWAGEN», номерний знак НОМЕР_1 , ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, становить 100 000,00 грн, розмір франшизи 2000,00 грн (а. с. 110, 132, том 1). З повідомлення Полтавської митниці Державної фіскальної служби від 18 квітня 2019 року № 1476/10/16-70-20 вбачається, що автомобіль ««VOLKSWAGEN LT35», номерний знак НОМЕР_1 , ввезений на митну територію України 31 травня 2018 року в режимі «транзит» громадянином ОСОБА_6 в зоні діяльності Волинської митниці Державної фіскальної служби. 24 вересня 2018 року Волинською митницею Державної фіскальної служби у відношенні громадянина ОСОБА_6 заведена адміністративна справа № 5511/20500/18 за частиною 3 статті 470 Митного кодексу України, та Полтавською митницею Державної фіскальної служби проводиться перевірка законності використання на митній території України зазначеного автомобіля (а. с. 133, том 1). Листом від 19 квітня 2019 року № 1561/18 страхова компанія повідомила ОСОБА_1 про відсутність підстав для визнання дорожньо-транспортної пригоди страховим випадком та виплати страхового відшкодування. Відмова мотивована тим, що транспортний засіб ««VOLKSWAGEN» LT35», номерний знак НОМЕР_1 , не був зареєстрований та взятий на облік у відповідних підрозділах Міністерства внутрішніх справ України, допущений до дорожнього руху, а також не був ввезений на митну територію України для тимчасового користування, тому не може на момент настання дорожньо-транспортної пригоди від 18 січня 2019 року вважатися наземним транспортним засобом у розумінні пункту 1.5 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та забезпеченим транспортним засобом у розумінні пункту 1.7 статті 1 цього Закону. Таким чином, водій ОСОБА_2 на час настання дорожньо-транспортної пригоди не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу ««VOLKSWAGEN LT35», номерний знак НОМЕР_1 , у зв`язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9009961 (а.с.134-135, том 1). З повідомлення від 04 жовтня 2019 року № 3.1.-05/32360 вбачається, що Моторне (транспортне) страхове бюро України не погоджується з позицією Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті страхового відшкодування з тих підстав, що визнання правомірності або неправомірності володіння ОСОБА_2 транспортним засобом ««VOLKSWAGEN LT35», номерний знак НОМЕР_1 , може бути встановлено лише рішенням суду (а. с. 2-3, том 2). Як вбачається з висновку щодо вартості матеріального збитку, заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 27/02-19, складеного суб`єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 18 лютого 2019 року, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номерний знак НОМЕР_2 , становить 116 453,45 грн з ПДВ та 99 930,04 грн без ПДВ; вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номерний знак НОМЕР_2 , складає 273 895,46 грн (а. с. 19-46, том 1). З акту № 27/02-19 від 18 лютого 2019 року, договору на проведення експертної оцінки № 27/02-19 від 28 січня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 за проведення дослідження з визначення матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номер НОМЕР_2 , сплатив 1800,00 грн за квитанцією від 18 лютого 2019 року (а. с. 53, 54, 149, том 1). З рахунку на оплату № 6 від 21 березня 2019 року, наданого фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 вбачається, що вартість замінених частин транспортного засобу склала 221 487,00 грн. Оплата вартості частин транспортного засобу в зазначеному розмірі підтверджується квитанціями № 120471183D від 10 червня 2019 року, № 1207801852 від 11 червня 2019 року (а. с. 17, 148, том 1, а. с. 4-6, том 2). Як вбачається з рахунку на оплату № БП 000000074 від 21 березня 2019 року за послуги, надані фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 з відновлювального ремонту автомобіля «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номер НОМЕР_2 , а також акту виконаних робіт № БП000000579 від 19 квітня 2019 року, їх вартість склала 49 950,00 грн, які сплачені за квитанцією до прибуткового касового ордеру № 36 від 19 квітня 2019 року (а. с. 18, 146, 147, том 1, а. с. 7-9, том 2). Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто, порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частинами першою, другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Разом із тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Страхування це вид цивільно правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок дорожньотранспортної пригоди майну третьої особи. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку, обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. Саме такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц. Отже, у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Обов`язок страховика відшкодувати заподіяну страхувальником шкоду виникає із самого факту заподіяння застрахованою особою у результаті дорожньо-транспортної пригоди такої шкоди. Висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для покладення відповідальності за завдану ОСОБА_2 шкоду на Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія» як страховика у межах передбаченого страховим полісом ліміту, оскільки ОСОБА_2 не був правомірним володільцем транспортного засобу, що не є забезпеченим транспортним засобом, судова колегія вважає помилковим, виходячи з наступного. Пунктом 1.4. статті 1 Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду. Згідно з пунктом 1.5. статті 1 вказаного Закону наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах. Пунктом 1.6. статті 1 цього Закону передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Відповідно до пункту 1.7. статті 1 Закону - забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована. За змістом пункту 37.1. статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо). Тобто, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом. При цьому, вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне. Згідно з частиною 3 статті 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується. Як вбачається з матеріалів справи, судом не встановлено, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності реєстраційних документів у водія забезпеченого транспортного засобу автомобіля ««VOLKSWAGEN LT35», номерний знак НОМЕР_3 , на момент дорожньо-транспортної пригоди, чи доказів відсутності посвідчення водія у ОСОБА_2 . Доказів того, що ОСОБА_2 керував зазначеним транспортним засобом без належного дозволу власника ОСОБА_6 , який ввіз автомобіль на територію України, також не надано. Лист Полтавської митниці Державної фіскальної служби від 18 квітня 2019 року № 1476/10/16-70-20 також не підтверджує незаконне заволодіння ОСОБА_2 забезпеченого транспортного засобу. Отже, у даній справі судом не встановлено заволодіння водієм ОСОБА_2 застрахованим автомобілем «VOLKSWAGEN LT35», номерний знак НОМЕР_1 , неправомірним способом. Будь-яким судовим рішенням такі незаконні дії ОСОБА_2 не встановлювались. Договір страхування, на підтвердження якого видано поліс № АК/9009961, на час дорожньо-транспортної пригоди був чинним та недійсним не визнавався. Отже, транспортний засіб є забезпеченим. Відповідно до частини 1 статті 381 Митного кодексу України громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу. Зазначені вимоги не поширюються на транспортні засоби, постійно зареєстровані у відповідних реєстраційних органах іноземної держави, що підтверджується відповідним документом. Згідно частини 4 статті 380 Митного Кодексу України тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам. Статтею 95 Митного кодексу України передбачено, що строк транзитних перевезень автомобільного транспорту становить 10 діб (у разі переміщення в зоні одної митниці - 5 діб). Разом з тим, порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Однак, зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страхових відносин відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування". Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2019 року у справі № 910/14693/17. За таких обставин, страхова компанія, як страховик за полісом №АК/9009961, є особою, зобов`язаною відшкодовувати завдані збитки, відповідно до положень Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та умов договору про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності. З огляду на викладене, судова колегія вважає необґрунтованими доводи страхової компанії про відсутність у ОСОБА_2 права на управління транспортним засобом на момент скоєння ним дорожньо-транспортної пригоди та відсутність підстав для визнання дорожньо-транспортної пригоди страховим випадком і виплати страхової суми. Судова колегія виходить з того, що позивач надав належні та допустимі докази, що підтверджують факт завдання шкоди водієм ОСОБА_2 , її розмір, а також докази того, що відповідач страхова компанія є особою, яка відповідно до вимог чинного законодавства має зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої забезпеченим транспортним засобом. Враховуючи, що автомобіль ОСОБА_1 фактично відремонтований, тому розмір збитку, про відшкодування якого просив позивач, повинен визначатися як вартість витрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах у справах № 753/19288/14-ц від 30 жовтня 2019 року; № 591/3152/16-ц від 25 березня 2019 року. Позивачем надані належні докази на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт і того, що вони понесені саме ним, зокрема, рахунки на оплату, акт виконаних робіт, накладна та відповідні квитанції. Оскільки полісом № АК/9009961 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачений ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, у розмірі 100 000,00 грн, та розмір франшизи 2000,00 грн, з відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 98 000,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з відповідача Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь 98 000,00 грн у рахунок відшкодування шкоди. Щодо вимог ОСОБА_1 про стягнення витрат на надання правничої допомоги судова колегія виходить з наступного. Інтереси ОСОБА_1 під час розгляду справи судом першої інстанції представляв адвокат Мосейчук А.М. на підставі договору про надання правової допомоги (правових послуг) від 27 січня 2019 року, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Мосейчук та Партнери», додаткової угоди до договору про надання правової допомоги (правових послуг) від 28 січня 2019 року та додаткової угоди № 2 від 01 січня 2020 року до договору про надання правової допомоги (правових послуг) від 28 січня 2019 року (а. с. 48-49, 50-51, том 1, а. с. 38, том 2). Пунктами 1.5 та 1.6 додаткової угоди передбачено, що клієнт сплачує виконані Адвокатським бюро правові послуги на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро, вказаний в договорі, після підписання акту виконаних робіт між бюро та клієнтом. Загальна ціна роботи відповідно до додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 28 січня 2019 року, виконаної Адвокатським бюро, складає 13 500,00 грн (а. с. 50, том 1). З копії акту від 27 березня 2019 року приймання-передачі виконаних робіт за договором про надання правової допомоги (правових послуг) від 27 січня 2019 року між Адвокатським бюро та ОСОБА_1 вбачається, що цим актом сторони засвідчують факт прийому клієнтом роботи, виконаної Адвокатським бюро за договором про надання правової допомоги від 27 січня 2019 року, зокрема, надання правової допомоги в представництві інтересів за позовом ОСОБА_1 , а саме: ознайомлення з матеріалами адміністративної справи №643/1141/18, складання позовної заяви до Московського районного суду м. Харкова щодо відшкодування матеріальної шкоди, внаслідок пошкодження транспортного засобу «HYUNDAI-GRANDEUR», державний номер НОМЕР_2 , а також участь у судовому засіданні в суді першої інстанції, надання консультації представником позивача щодо визначення шляхів захисту порушеного права позивача та перспектив судового провадження; збирання доказів представником позивача, зокрема, звернення до оцінщика з метою встановлення вартості матеріального збитку; складання позовної заяви та її подання до суду, складання та подання відповіді на відзив, в разі необхідності заперечень, участь у розгляді справи у суді першої інстанції (а. с. 52, том 1). Відповідно до пункту 1.3 акту загальна ціна роботи відповідно до акту виконаних робіт та додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги від 21 грудня 2019 року, виконаної Адвокатським бюро, складає 13 500,00 грн. З відомостей системи «Приват24 для бізнесу» вбачається, що 25 червня 2019 року Адвокатським об`єднанням «Мосейчук та Партнери» отримано вхідний платіж на суму 13 500,00 грн за договором про надання правової допомоги від 27 листопада 2018 року між АБ «Мосейчук та Партнери» та ОСОБА_1 , платник ОСОБА_1 (а. с. 150, том 1). Крім того, як вбачається з матеріалів справи, інтереси ОСОБА_1 в суді першої інстанції також представляла адвокат Мироненко І.С. на підставі ордеру ХВ № 1188 від 10 грудня 2019 року, виданого на підставі договору про надання правової допомоги від 10 грудня 2019 року (а. с. 173, том 1). Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу . Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Таким чином, на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права. Верховний Суд у постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Разом з тим, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. У справі, яка переглядається, встановлено, що на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу він надав суду копії договору про надання правової допомоги від 27 січня 2019 року та додаткових угод до нього і акт приймання-передачі виконаних робіт за цим договором із зазначенням переліку наданих послуг, а також скріншот з банківської системи на підтвердження оплати послуг. Проте, позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Інформація, яка міститься в акті приймання-передачі виконаних робіт, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу за кожним із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 638/7748/18, провадження № 61-13573св19. При цьому, вищевказаний акт приймання-передачі виконаних робіт поданий до суду разом з позовом, тобто до відкриття провадження у справі та до фактичного надання відповідних послуг, отже, може бути розцінений лише як приблизний перелік послуг, що будуть надані. Послуги зі складання позовної заяви та участі у судовому засіданні вказані в акті двічі. Конкретного часу, витраченого на надання послуг кожного виду, та розміру оплати та кожну з послуг, зазначений акт не містить. За результатами розгляду справи акту приймання-передачі послуг з надання правової допомоги не складено. Крім того, з відомостей системи «Приват24 для бізнесу» вбачається, що ОСОБА_1 оплачено правничу допомогу, надану Адвокатським об`єднанням «Мосейчук та Партнери» за договором про надання правової допомоги від 27 листопада 2018 року. Однак, доказів укладення відповідного договору та того, що він стосується саме цієї справи, не надано, адже договір, що міститься у матеріалах справи, датовано 27 січня 2019 року. За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи, немає. Судова колегія з таким висновком суду першої інстанції погоджується та підстав для скасування чи зміни рішення суду в цій частині не вбачає. Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволенні його вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь 98 000,00 грн. В іншій оскаржуваній частині щодо стягнення витрат на правничу допомогу, рішення суду підлягає залишенню без змін. В частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_2 , рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив стягнути судові витрати зі сплати судового збору з відповідачів солідарно, однак солідарне стягнення судового збору законом не передбачено, тому, з урахуванням вимог статті 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідачів у частках, пропорційних задоволеним позовним вимогам. Ціна позову ОСОБА_1 без урахування вимог про стягнення витрат на правничу допомогу становить 274 228,00 грн (287 728,00 13 500,00). Отже, за подання вимог у вказаному розмірі до суду першої інстанції підлягав сплаті судовий збір у розмірі 2742,28 грн (274 228,00 * 1%). Вимоги до ОСОБА_2 , які задоволені судом першої інстанції, і рішення в цій частині по суті спору сторонами не оскаржувалось та не переглядалось, складають 63,9% вказаної ціни позову (175 228,00 грн з 274 228,00 грн). Отже, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 1752,32 грн (2742,28*63,9%). Вимоги до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія», які підлягають задоволенню, складають 35,7% ціни позову (98 000,00 грн з 274 228,00 грн). Отже, з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 979,00 грн (2742,28*35,7%). За подання апеляційної скарги в частині вимог до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1468,50 грн (979,00*150%), який також підлягає стягненню зі страхової компанії на користь ОСОБА_1 . Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення у цій частині про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору за подачу позову у розмірі 1752,32 грн та з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 2447,50 грн, що складається з судового збору за подачу позову у розмірі 979,00 грн та за подачу апеляційної скарги у розмірі 1468,50 грн. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2020 року в оскаржуваній частині змінити, скасувавши його в частині відмови у стягненні з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 99 000,00 грн та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в розмірі 98 000,00 грн у рахунок відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін. Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 2136,48 грн скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1752,32 грн судового збору за подачу позову. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 2447,50 грн за подачу позову та апеляційної скарги. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І. В. Бурлака Судді А . В. Котелевець О.М. Хорошевський Повний текст постанови складено 02 квітня 2021 року.