Постанова 4807 № 2-1441/2009

Дата документу 23.03.2021 Справа № 2-1441/2009 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №2-1441/09 Головуючий у 1 інстанції: Апанаскович Н.М. Провадження № 22-ц/807/979/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Крилової О.В., Кухаря С.В. при секретарі: Бєловій А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У липні 2009 року ВАТ «МетаБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що 03 липня 2007 року між АТ «Металург» та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 32-29-07/0081-МК, за умовами якого відповідачу надано кредиту у сумі 30000 грн. ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання здійснити повне погашення кредиту у строк не пізніше дня, наступного за 02 березня 2009 року, та сплатити 24 % річних за користування коштами, а також комісію в розмірі 1380 грн. Кредитні кошти було надано ОСОБА_1 шляхом перерахування коштів на поточний рахунок відповідача. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним Кредитним договором, 01 березня 2007 року між АТ «Металург» та ОСОБА_2 укладено договорі поруки № 32-29-07/0081-МК/П-1, за умовами якого останній зобов`язався сплатити борг ОСОБА_1 відповідно до умов Кредитного договору. Також, з метою забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним Кредитним договором, 01 березня 2007 року між АТ «Металург» та ОСОБА_3 укладено договір № 32-29-07/0081-МК/П-2. ВАТ «МетаБанк» зазначали, що внаслідок невиконання відповідачами своїх зобов`язань за Кредитним договором виникла заборгованість, яка станом на 06 квітня 2009 року складає 35443,75 грн., та складається з: сума простроченого кредиту - 16162,29 грн.; сума прострочених відсотків - 1318,36 грн.; сума пені по тілу кредиту - 16801,19 грн.; сума пені по відсоткам - 1161,91 грн.; Посилаючись на наведені обставини, ВАТ «МетаБанк» просило суд достроково стягнути солідарно з ПП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ВАТ «МетаБанк» заборгованість за кредитним договором № 32-29-07/0081-МК від 03 березня 2007 року в сумі 35443,75 грн., суму сплачених судових витрат: судовий збір у сумі 354,43 грн.; вартість інформаційно-технічного забезпечення у сумі 250 грн. Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 солідарно на користь ВАТ «МетаБанк» суму боргу в розмірі 35443,75 грн., держмито в розмірі 354,43 грн., за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 250 грн., а всього 36048,18 грн. На вищезазначене рішення, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в обґрунтування якої зазначає, що судом першої інстанції було порушено правила юрисдикції. Крім того, суд не мав підстав для стягнення з поручителів заборгованості, оскільки не з`ясував чи порука на час звернення з позовом до суду не була припиненою. Позивач, не зазначивши в позові та не надавши відповідних доказів, не довів моменту початку порушення зобов`язання, тому строк, з якого починається відлік строку га звернення з вимогою до поручителя неможливо провести. З огляду на наведені обставини, ОСОБА_1 , просить рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року скасувати, та закрити провадження по справі. У відзиві на апеляційну скаргу АТ «МетаБанк», яке є правонаступником ВАТ «МетаБанк» просять залишити рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки скаржницею в апеляційній скарзі не наведено жодного об`єктивного заперечення проти вимог позивача, не спростовано розмір заборгованості за кредитним договором, не надано свого контр розрахунку, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, частково не відповідають дійсності, частково викладені в результаті невірного трактування законодавства, що діяло на день розгляду справи, частково є надуманими. Крім того, відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу в спростування вимог позивача. Зазначають, що на день розгляду зазначеної справи у суді першої інстанції, законодавець чітко розмежовував підвідомчість розгляду справ за учасниками провадження, а саме: господарські суди відносяться до спеціалізованих судів, суб`єктами проваджень в яких виступали юридичні особи, а місцеві суди відносяться до ланки судів загальної юрисдикції та розглядали спори, учасниками провадження в яких виступали фізичні та юридичні особи. Враховуючи те, що двоє відповідачів являлись фізичними особами, а один - фізичною особою-підприємцем, позивач звернувся із відповідним позовом саме до Токмацького районного суду м. Запоріжжя. Доводи апеляційної скарги в частині безпідставного стягнення заборгованості з поручителів, АТ «МетаБанк» також вважають безпідставними, оскільки відповідачі, були присутні при розгляді справи в суді першої інстанції, давали свої пояснення з приводу обставин справи, повністю визнали позовні вимоги позивача. Крім того, відповідно до умов кредитного договору, строк основного зобов`язання було встановлено 02.03.2009року. Оскільки основне зобов`язання не було виконано в цей строк, 15.07.2009року, тобто в межах 6-місячного строку, передбаченого ст. 559 ЦК України, позивач звернувся до Токмацького районного суду Запорізької області із позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за кредитним договором. Під час судового розгляду судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, законності вимог позивача, зокрема строків звернення із вимогами до поручителів, в результаті чого дійшов вірного висновку про задоволення вимог позивача в повному обсязі. 23 березня 2021 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд її апеляційної скарги на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року, призначену на 23 березня 2020 року за її відсутності у зв`язку з хворобою (а.с. 160). Представник АТ «МетаБанк» - Михайловський Д.С. у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Судові повістки, направлені на адресу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (який помер на час апеляційного перегляду справи ) з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, повернулась до апеляційного суду із відміткою «адресат відсутній» (а.с. 148, 151-152). При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. За таких обставин, колегія суддів колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності сторін. Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2007 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ВАТ «МетаБанк» та підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 32-29-07/0081-МК (а.с. 4-7). За умовами вищевказаного Договору Банк видав Позичальнику кредиту у сумі 30000 грн. на термін до 02 березня 2009 року включно (п. 1.1. Договору), на ціль: ведення поточної підприємницької діяльності. Позичальник зобов`язалась погасити Банк кредит, отриманий за цим договором у перший робочий день, наступний за днем, передбаченим у п. 1.1. цього Договору. Також, ОСОБА_1 зобов`язалась сплатити Банку відсотки за користування кредитом та комісією за надання кредиту у розмірі та порядку, визначеному у п.п. 4.2.-4.3. цього Договору. Пунктом 4.2. встановлено розмір відсотків 24 річних. Пунктом 4.3.встановлено розмір комісії 1380 грн. у день укладення кредиту. Пунктом 5.1 Договору передбачена відповідальність у вигляді неустойки (штрафу, пені) в разі невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов`язань, передбачених цим Договором. З копії меморіального ордеру № КР03030331 від 03 березня 2007 року вбачається, що ОСОБА_1 отримала від АБ «Металург» грошові кошти у розмірі 30000 грн. (а.с. 11). Встановлено також, що 03 березня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_4 укладено Договір поруки № 32-29-07/0081-МК/П-1 (а.с. 12-13). За умовами якого, ОСОБА_2 , як поручитель у разі невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 32-29-07/0081-МК від 03 березня 2007 року, зобов`язався в порядку, передбаченому цим договором борг Позичальника в сумі наданого кредиту 30000 грн., сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за Кредитним договором. Також, 03 березня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_3 укладено Договір поруки № 32-29-07/0081-МК/П-2 (а.с. 16-17). За умовами якого, ОСОБА_3 , як поручитель у разі невиконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 32-29-07/0081-МК від 03 березня 2007 року, зобов`язався в порядку, передбаченому цим договором борг Позичальника в сумі наданого кредиту 30000 грн., сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за Кредитним договором. З розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 32-29-07/0081-МК від 03 березня 2007 року станом на 06 квітня 2009 року становить 35443,75 грн., та складається з : 16162,29 грн. сума простроченого кредиту; 1318,36 грн. сума прострочених відсотків; 16801,19 грн. сума пені за тілом кредиту; 1161,91 грн. сума пені за відсотками (а.с. 21). В матеріалах справи також міститься статистика нарахування пені (а.с. 23-37). Згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України ( тут і далі - в редакції діючій на час ухвалення оскаржуваного рішення) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в порушення п.п. 3.1.1., 3.1.2. Кредитного Договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим, заявлена Банком заборгованість підлягає солідарному стягненню з неї, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які відповідно до ст. 554 ЦК України несуть солідарну відповідальність перед кредитором. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо невірного розрахунку заборгованості за кредитним договором, її розмір не спростовано, свого контр розрахунку скаржницею не надано. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що суд першої інстанції не мав підстав для стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором, оскільки не з`ясував чи порука на час звернення позивача з позовом до суду не була припиненою, також не приймаються колегією суддів з огляду на наступне. Так, відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно із ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Стаття 541 ЦК України, встановлює, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом. Встановлено, що п. 10 Договорів поруки № 32-29-07/0081-МК/П-1 та № 32-29-07/0081-МК/П-2 від 03 березня 2007 року, сторони узгодили, що Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов`язань Позичальником за Кредитним договором, або Поручителем - за договором поруки. З матеріалів справи також вбачається, що АБ «Металург» у лютому 2009 року надсилало ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , а останні отримали повідомлення про виконання зобов`язань, в яких запропоновано відповідачам у строк не пізніше 20 лютого 2009 року сплатити заборгованість за кредитним договором (а.с. 42-53). До суду ВАТ «МетаБанк» звернулося 17 липня 2009 року (а.с. 1). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ВАТ «МетаБанк» звернулось до суду в межах шестимісячного строку, передбаченого ЦК України та договором поруки. Отже, вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання позивачем пред`явлено в межах строку дії поруки. Перевіряючи доводи ОСОБА_1 в частині порушення судом першої інстанції правил юрисдикції, в частині вирішення позовних вимог до неї, колегія суддів виходить з такого. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. У статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа). У свою чергу критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Суд першої інстанції розглянув вказану справу в частині позовних вимог ВАТ «МетаБанк» до Приватного підприємця ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства. Колегія суддів із зазначеним висновком погоджується з огляду на таке. У поданому у липні 2009 року до суду позові ВАТ «МетаБанк», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», заявило вимоги до таких відповідачів: позичальника за кредитним договором, яким є приватний підприємець ОСОБА_1 , та поручителів, якими є фізичні особи ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), Велика Палата Верховного Суду визнала необґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи про віднесення вказаної справи в частині вимог позивача до відповідача, як ФОП до юрисдикції господарського суду, які аналогічні доводам ОСОБА_1 , зазначивши наступне. ЦК України у редакції, чинній на час виникнення правовідносин, передбачав спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання. Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання, характер і не може існувати саме по собі. Одним із видів акцесорного зобов`язання є порука. Відповідно до частин першої та третьої статті 553 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб. Згідно з частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об`єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов`язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об`єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. У цьому випадку позов заявлено позивачем до боржника та поручителів, вимоги до вказаних осіб є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителів відповідно до договорів поруки збігається з обсягом відповідальності боржника. Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений в частині першій цієї статті, а саме - у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із кредиторів має право пред`явити боржникові вимогу у повному обсязі. До пред`явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов`язок будь-кому із них на свій розсуд. Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу. У пункті 1 частини другої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів. За статтею 16 ЦПК України у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, на яку послався апеляційний суд, не допускалося об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителів могла бути предметом розгляду як у порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони. Стаття 1 ГПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у суді першої інстанції, обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем, який є фізичною особою. ЦПК України розгляду справи у суді першої інстанцій не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до позичальника, яким є ФОП і який несе солідарну відповідальність із боржником - фізичною особою, а за правилами цивільного судочинства - у частині позовних вимог до інших поручителів, які є фізичною особою та також несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності. Отже, суд першої інстанції правильно розглянув справу в частині позовних вимог юридичної особи до Приватного підприємця ОСОБА_1 , адже порука є похідною від основного зобов`язання, позовні вимоги взаємопов`язані між собою і не можуть розглядатися за правилами різних видів судочинства. У постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), Велика Палата Верховного Судузазначила, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2017 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Аналогічні висновки неодноразово викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року у справі № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року у справі № 14-74цс18, від20 червня 2018 року у справі № 14-224цс18, від 12 вересня 2018 року у справі № 14-269цс18 та інших, і підстав для відступу від них не вбачається. За таких обставин, спір у частині вимог юридичної особи до Приватного підприємця ОСОБА_1 правильно розглянутий судом першої інстанції на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, за правилами цивільного судочинства, тому відсутні підстави для віднесення справи в цій частині до юрисдикції господарського суду. За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 20 серпня 2009 року по цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 01 квітня 2021 року. Головуючий: Судді: