Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 480/741/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 р.Справа № 480/741/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Калиновського В.А. , Кононенко З.О. , за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, м. Суми, повний текст складено 31.08.20 року по справі № 480/741/20 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області третя особа Державна міграційна служба України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі відповідач, Управління ДМС України в Сумській області), третя особа - Державна міграційна служба України, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника Управління ДМС України в Сумській області Овруцького Олександра Олександровича №233777000 від 20.09.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ; - зобов`язати відповідача видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання у зв`язку з досягненням 25 років. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року вказаний адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Сумській області № 233777000 від 20.09.2019 про відмову ОСОБА_1 в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Сумській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку з досягненням 25-річного віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду. Стягнуто з Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (40000, м.Суми, вул.Герасима Кондратьєва, буд.27, код ЄДРПОУ 37846270) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. В задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу відмовлено. Позивач, не погодившись із вказаним рішенням, в частині відмови у задоволенні позову подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року у справі № 480/741/20 в частині відмови у задоволенні позову та прийняти постанову, якою задовольнити позов у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що суд першої інстанції обрав неефективний спосіб захисту прав позивача, оскільки зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Сумській області повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку з досягненням 25-річного віку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду фактично не перешкоджає відповідачу повторно відмовити у обміні посвідки. Також позивач вважає помилковим рішення суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням, в частині задоволення позову подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 року у справі № 480/741/20 в частині задоволення позову та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову . В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що позивач 14.09.2019 звернувся до Охтирського МВ УДМС України в Сумській області із заявою-анкетою N233777000 про обмін посвідки на постійне проживання, у в`язку досягненням 25-річного віку. За розглядом матеріалів справи встановлено, що станом на дату подання заяви для оформлення посвідки на постійне проживання (03.06.2014), громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 був повнолітнім (19 років) та перебував на території України з порушенням дозволеного строку перебування. Згідно даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, Аркан, іноземець вперше виїхав за межі України 29.05.2019 через КПП Харків. Інформація про перетин іноземцем кордону України до 29.05.2019 в системі Аркан відсутня. Виходячи з викладеного, встановлено, що рішення про оформлення та видачу посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , видану УДМС України в Сумській області 06.06.2014 на ім`я громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , прийняте з порушенням вимог законодавства України. Приймаючи до уваги, що згідно підпункту 11 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 р. № 321, відповідно до якого: територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: в інших випадках, передбачених законом, вважає, що відповідачем правомірно прийнято оскаржуване рішення. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому він просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній позивачем частині залишити без змін. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача підлягають частковому задоволенню, а вимоги апеляційної скарги відповідача задоволенню не підлягають, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 отримав дозвіл на імміграцію в Україну в неповнолітньому віці ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю - громадянкою Російської Федерації ОСОБА_2 , та неповнолітньою сестрою відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України Про імміграцію (т. 1 а.с.55). Вперше за посвідкою на постійне проживання позивач звернувся з заявою та доданими документами 03.06.2014 (т. 1 а.с.56-60), за результатами розгляду якої Управлінням ДМС України в Сумській області 06.06.2014 видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с.28-30). 14.09.2019, у зв`язку з досягненням 25-річного віку з метою обміну посвідки, позивач звернувся з заявою-анкетою № НОМЕР_3 від 14.09.2019 (т. 1 а.с.63). 20.09.2019 за результатами отриманих відповідей на запити (т. 1 а.с.61-62,98-71), в.о. начальника Управління ДМС України в Сумській області Овруцьким О.О. було прийняте рішення про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі підпункту 11 пункту 62 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №321 (т. 1 а.с.31,72). Про прийняте рішення повідомлено позивача листом від 23.09.2019 (т. 1 а.с.73). 19.12.2019 головним спеціалістом відділу у справах іноземців та осіб без громадянства УДМС України в Сумській області було складено висновок, затвердженого заступником начальника УДМС України в Сумській області, відповідно до якого спеціалістом зазначено за доцільне рахувати рішення про документування посвідкою позивача таким, що прийняте з порушенням вимог законодавства та визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с.74-77). Даний висновок разом із справою щодо позивача, була направлена до Державної міграційної служби України, якою, за результатами розгляду вказаного висновку, наказом від 05.02.2020 за №25 було визнано недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2 , видану УДМС у Сумській області 06.06.2014 (т. 1 а.с.78,79,92). Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України. Згідно з пунктами 6, 17 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Відповідно до п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 за №321 (далі Порядок №321) обмін посвідки здійснюється у разі, зокрема, досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Колегією суддів встановлено, що, у зв`язку з досягненням 25-річного віку позивач звернувся до відповідача з заявою-анкетою, однак, оскаржуваним рішенням було відмовлено у видачі посвідки ОСОБА_1 (т. 1 а.с.31). Як вбачається з оскаржуваного рішення (т. 1, а.с.31), рішення прийнято відповідачем на підставі пп. 11 па.62 Порядку №321, відповідно до якого територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли: в інших випадках, передбачених законом. Тобто така підстава для відмови у видачі посвідки повинна бути закріплена саме у законі. Такого закону, в якому було б зазначено такі підстави для відмови у видачі або оформленні посвідки оскаржуваним рішенням представник відповідача не наводить. Єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідача вказує те, що на момент видачі посвідки на постійне проживання в Україні в 2014р. працівники Управління ДМС України в Сумській області не мали доступу до міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають кордон, Аркан, за допомогою якої вже в 2019р. під час розгляду заяви-анкети під час обміну посвідки було з`ясовано, що іноземець вперше виїхав за межі України 29.05.2019 через КПП Харків. Інформація про перетин іноземцем кордону України до 29.05.2019 в системі Аркан відсутня, а станом на дату подання заяви для оформлення посвідки на постійне проживання ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ), громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 був повнолітнім (19 років) та перебував на території України з порушенням дозволеного строку перебування. Однак, така підстава не передбачена у жодному законі, як підстава для відмови у видачі або оформленні посвідки. Разом з тим, відповідно до п.п.2.7, 2.8, 2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 за №681, чинного на момент видачі посвідки позивачу в 2014р., працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України при надходженні заяви про оформлення посвідки на постійне проживання перевіряє наявність підстав для видачі посвідки, дійсність поданих документів, своєчасність їх подання, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні, звіряє відомості про іноземців чи осіб без громадянства, зазначені в їхніх паспортних документах, з даними, що містяться в цих заявах, з`ясовує законність перебування іноземців та осіб без громадянства в державі та відсутність відомостей, що перешкоджають подальшому перебуванню цих осіб в Україні. Після цього перевіряє відповідність копії дозволу на імміграцію, поданої заявником, з оригіналом такого дозволу, який знаходиться у справі про надання дозволу на імміграцію. Перевірка відомостей, що є підставою для відмови в оформленні посвідки на постійне проживання, здійснюється за обліками бази даних АРМОР з метою виявлення осіб, які під час перебування в Україні скоїли правопорушення або перебувають у розшуку. Про результати перевірки робиться відмітка на заяві іноземця чи особи без громадянства із зазначенням посадових осіб, які здійснювали перевірку, та вказується дата перевірки. Тобто, чинний на той час Порядок також визначав обов`язок відповідача здійснити перевірку поданих іноземцем документів. При цьому, аналізуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд вважає, що позивач добросовісно користувався своїми правами та не вчиняв дій, спрямованих на приховування чи спотворення будь-якої інформації як при першому зверненні в 2014р. так із заявою-анкетою в 2019р. З огляду на такі обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що рішення про відмову у видачі посвідки позивачу з посиланням на пп. 11 па.62 Порядку № 321 без зазначення конкретної підстави для такої відмови є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 20.09.2018 року у справі № 820/1329/17. Так, колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_1 , є громадянином Російської Федерації, отримав дозвіл на імміграцію в Україну в неповнолітньому віці ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю відповідно до пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України Про імміграцію (т. 1 а.с.55). При зверненні в 2014р. за посвідкою на постійне проживання свою особу та належність до громадянства Російської Федерації підтверджував паспортом громадянина Російської Федерації, виданого 23.07.2008 відділом УФМС Росії по Волгоградській області в Світлоярському районі, з перекладом (т. 1 а.с.57,58), та свій вік підтверджував свідоцтвом про народження (т. 1 а.с.59). При обміні посвідки свою особу на належність до громадянства Російської Федерації підтверджував копією паспорта громадянина Російської Федерації для виїзду за кордон НОМЕР_4 , виданим 12.02.2019 МЗС Росії 38005, строком дії до 12.02.2029, з перекладом (т. 1 а.с.64-65). Таким чином, станом на момент звернення вперше за посвідкою, вік позивача (19 років) та факт його належності до громадянства Російської Федерації є очевидним, підтверджений паспортними документами, факту підробки документів відповідачем не встановлено. Крім того, під час видачі посвідки на постійне проживання в силу п.п.2.7 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 за №681, чинного на момент видачі посвідку позивачу в 2014р., працівник територіального органу чи підрозділу ДМС України зобов`язаний був перевірити своєчасність подання заяви, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або документа, що підтверджує законність перебування іноземця, особи без громадянства в Україні, тощо. За результатами розгляду поданої 03.06.2014 заяви для оформлення посвідки на постійне проживання (а.с.56), відповідачем була видана така посвідка, однак, в 2019р. під час розгляду заяви-анкети, відповідач робить висновок, що посвідка в 2014р. була видана протиправно. Однак, колегія суддів зауважує, що на фізичну особу не може бути покладено тягар доведення правомірності свого перебування в Україні, внаслідок різної оцінки уповноваженими державними органами інформації, яка міститься в офіційних письмових документах, неналежної перевірки такої інформації чи неможливості здійснити таку перевірки в 2014р. При вирішені цього спору, колегія суддів, відповідно до ч.ч.1, 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права - це панування права в суспільстві; верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо; всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України; справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права; у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004). Конституційний Суд України в абзаці другому пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм Конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів. Конституційний Суд України у Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини). У Доповіді Верховенство права, яка схвалена Європейською Комісією За демократію через право (Венеціанською Комісією) на 86-му пленарному засіданні (25-26 березня 2011 року), наголошено, що принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію (пункт 44); правова визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин (пункт 46); парламентові не може бути дозволено зневажати основоположні права людини внаслідок ухвалення нечітких законів (пункт 47); правова визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття законних очікувань) (пункт 48). У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово робив визначення критерію необхідності у демократичному суспільстві. За практикою Суду при визначенні питання необхідності у демократичному суспільстві держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом. ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст.8 ЄКПЛ не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві. З наведеного вище можна зробити висновок про те, що виходячи з принципу правової визначеності, як складової частини поняття верховенства права, позивач з моменту отримання в 2014 році посвідки на постійне проживання в Україні міг ґрунтовно розраховувати на те, що буде мати право на проживання в Україні. Однак, своїм рішенням №233777000 від 20.09.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 , тобто після 5 років після видачі посвідки на постійне проживання в Україні, відповідачем було порушено принцип правової визначеності, як складової частини поняття верховенства права, такі дії Управління є непропорційними заявленій легітимній меті, тому їх не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано та розсудливо. На підставі викладеного, зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення прийнято не обґрунтовано, не пропорційно, а, відтак, не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим позовні вимоги про його визнання його протиправним та скасування є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. В той же час, щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу посвідку на постійне проживання, у зв`язку з досягненням 25-річного віку та доводів апеляційних скарг в цій частині, колегія суддів зазначає наступне. Як вже зазначалось вище відповідно до п.7 Порядок №321 обмін посвідки здійснюється у разі, зокрема, досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія). Тобто відповідно до вказаної норми у зв`язку з досягненням, зокрема, 25-річного відбувається обмін посвідки. Разом з тим, колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що 05.02.2020 Державною міграційною службою України було прийнято наказ №25, яким визнано посвідку на постійне проживання, видану позивачу 06.06.2014, недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню (т. 1 а.с.92). Відтак, за даних обставин, які виникли вже після прийняття оскаржуваного рішення, на переконання суду, враховуючи положення п.7 Порядку №321, відсутні правові підстави для зобов`язання відповідача видати таку посвідку, разом з тим, відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову в цій частині шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 про обмін посвідки на постійне проживання, у зв`язку з досягненням 25-річного віку та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду. Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу та доводів апеляційних скарг з цього приводу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Крім того, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України). Представником позивача було заявлено до суду першої інстанції клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00грн. (т. 1, а.с.152-153). Частинами першою-п`ятою статті 134 КАС України обумовлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 КАС України, частинами першою якої встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Відповідно до ст. 30 цього Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Приписи ч.9 ст. 139 КАС України містять критерії розподілу судових витрат, які суд повинен врахувати при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат. Так, пунктами 1, 2, 4 ч. 9 ст. 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін; стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04, п. 269). Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги (т. 1 а.с.36), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (т. 1 а.с.37), копію договору про надання правової допомоги б/н від 20.11.2019 (а.с.154-157), копію акта приймання-передачі послуг від 30.07.2020 (т. 1 а.с.158), детальний опис робіт виконаних адвокатом від 30.11.2020 (т. 1 а.с.159). З договору про надання правової допомоги б/н від 20.11.2019 вбачається, що він укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням Юридична компанія Арес. Згідно п.1 договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати наступні юридичні послуги: - аналіз відповідей на адвокатські запити з приводу відмови в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ; - підготовка позовної заяви ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення № 233777000 від 20.09.2019 про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання ОСОБА_1 ; - підготовка відповіді на відзив у вищезазначеній справі; - підготовка клопотань, заяв у справі; - представництво інтересів Клієнта у Сумському окружному адміністративному суді; - отримання рішень суду, виконавчих листів; - надання інших юридичних послуг (т. 1 а.с.154). Відповідно до п. 4.1, 4.2. Договору, сторони домовилися про наступний порядок оплати вартості наданих юридичних послуг, а саме 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень. Оплата за даним договором здійснюється на підставі рахунку, виставленого Адвокатським об`єднанням протягом 3 (трьох) днів від дати набуття законної сили винесеного Сумським окружним адміністративним судом рішення по суті. Згідно копії акта приймання-передачі послуг за договором про надання правої допомоги від 20.11.2019 (т.1 а.с.158) та детального опису робіт виконаних адвокатом за договором (т. 1 а.с.159), адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги: 1) аналіз відповідей на адвокатські запити, направлені до Управління ДМС України в Сумській області, витрачено 2 години; 2) опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини та аналіз фактичних обставин -4 години; 3) написання позовної заяви, підготовка додатків до позовної заяви для подачі до суду поштовим зв`язком 6 годин; 4) підготовка клопотання про витребування доказів 30 хвилин; 5) аналіз відзиву на позовну заяву з усіма додатками 4 години; 6) написання відповіді на відзив та підготовка для подачі до суду, відповідачу поштовим зв`язком - 4 години 30 хвилин; 7) участь у судових засіданнях - 3 години 8) підготовка заяви про розподіл судових витрат з додатками для подачі до суду, відповідачу поштовим зв`язком - 1 година. Разом 25 годин 25000 грн. Суд першої інстанції відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, мотивуючи це тим, що відсутні докази на підтвердження фактичного отримання коштів за вказаним договором. При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством. У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №813/481/18 зроблено такий висновок: "Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов`язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті." Судова колегія зазначає, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми ст.ст. 134, 139 були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції. Отже, висновки суду першої інстанції про відмову у відшкодуванні витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду. Вказаний висновок відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20. Разом з тим, розглянувши надані позивачем докази понесених витрат, колегія суддів частково не погоджується з їх вартістю, з огляду на таке. Колегія суддів зазначає, що дії з опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні правовідносини, аналіз фактичних обставин, аналіз відповідей на адвокатські запити, аналіз відзиву вчинялися адвокатом з метою надання адвокатом якісних послуг щодо складання та подання позовної заяви у справі № 480/741/20, а тому такі дії є складовою вказаної послуги щодо складання позовної заяви та не можуть існувати окремо, а отже колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вартості таких послуг. Також, включення таких послуг як підготовка документів для подачі до суду поштовим зв`язком не є юридичними послугами, не потребують спеціальних професійних навичків, відповідно не підлягають відшкодуванню. Зазначення в детальному описі робіт виконаних адвокатом за договором (т. 1 а.с.159) така послуга як участь у судових засіданнях 3 години також є завищеним, оскільки представник позивача брав участь у чотирьох судових засіданнях 07.04.2020, 12.05.2020, 28.05.2020, 06.08.2020, 25.08.2020 року загальною тривалістю близько 1 год. 36 хв. Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що розмір судових витрат, який позивач просить покласти на відповідача, частково є необґрунтованим, не відповідає критеріям ст. ст. 134, 139 КАС України, а тому підлягає зменшенню. Таким чином, враховуючи, що справа не є складною, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., яка відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу з прийняттям в цій частині постанови, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. Щодо витрат позивача на надання професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію ордера на надання правничої (правової) допомоги, копію договору про надання правової допомоги б/н від 03.09.2020, копію акта приймання-передачі послуг від 13.11.2020, детальний опис робіт виконаних адвокатом від 13.11.2020 (т. 2 а.с. 40-49). З договору про надання правової допомоги б/н від 03.09.2020 вбачається, що він укладений між позивачем та Адвокатським об`єднанням Юридична компанія Арес. Згідно п.1 договору Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надати наступні юридичні послуги: - підготовка та подача апеляційної скарги на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020; - підготовка та подача відповіді на відзив; - підготовка та подача відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідача; - підготовка та подача заяви про розподіл судових витрат. Відповідно до п. 4.1, 4.2. Договору, сторони домовилися про наступний порядок оплати вартості наданих юридичних послуг, а саме 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень. Оплата за даним договором здійснюється на підставі рахунку, виставленого Адвокатським об`єднанням протягом 3 (трьох) днів від дати набуття законної сили винесеного відповідним судом рішення по суті (т. 2 а.с.44-45). Згідно копії акта приймання-передачі послуг від 13.11.2020 за договором про надання правої допомоги від 03.09.2020 та детального опису робіт виконаних адвокатом за договором, адвокатським об`єднанням були надані наступні послуги: 1) надання консультацій з приводу доцільності подання апеляційної скарги на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі № 480/741/20, витрачено 1 година; 2) підготовка та подача апеляційної скарги на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 у справі № 480/741/20, витрачено - 5 годин; 3) підготовка та подача відповіді на відзив відповідача на апеляційну скаргу 3 годин; 4) підготовка та подача заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу 1 година; 5) участь представника позивача у судовому засіданні - 1 години Разом 11 годин 15000 грн. Колегія суддів зазначає, що дії з надання консультацій з приводу доцільності подання апеляційної скарги вчинялися адвокатом з метою надання адвокатом якісних послуг щодо складання та подання апеляційної скарги у справі № 480/741/20, а тому такі дії є складовою вказаної послуги щодо складання апеляційної скарги та не можуть існувати окремо, а отже колегія суддів приходить до висновку про відмову у стягненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача вартості таких послуг. Також колегією суддів підтверджено участь представника позивача у судовому засіданні 24.03.2021 року, загальною тривалістю 27 хв. Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що розмір судових витрат, який позивач просить покласти на відповідача, частково є необґрунтованим, не відповідає критеріям ст. ст. 134, 139 КАС України, а тому підлягає зменшенню. Таким чином, враховуючи, що справа не є складною, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи у розмірі 3000,00 грн., яка відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України є обґрунтованою та пропорційною до предмета спору. Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 3000,00 грн. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Сумській області залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі №480/741/20 скасувати в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, прийняти в цій частині постанову, якою стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (код ЄДРПОУ 37846270, 40000, м.Суми, вул. Г. Кондратьєва, 27) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.08.2020 по справі №480/741/20 залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (код ЄДРПОУ 37846270, 40000, м.Суми, вул. Г. Кондратьєва, 27) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати на надання правничої допомоги у сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський З.О. Кононенко Повний текст постанови складено 02.04.2021 року