Постанова 4851 № 440/105/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 р.Справа № 440/105/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Рєзнікової С.С., Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. , за участю секретаря судового засідання Машури Г.І., представника позивача: Талденко О.В., представника відповідача: Казмерчука М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 року, головуючий суддя І інстанції Алєксєєва Н.Ю., вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 02.07.12 року по справі № 440/105/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро" до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інкріс-Агро", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області, в якому просив суд: - скасувати податкові повідомлення- рішення від 13.12.2019 № 0005000501, № 0005010501. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про помилковість висновків викладених в акті перевірки на підставі яких прийнято податковим органом оскаржувані рішення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої правові позиції по справі. Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що в період з 24.09.2019 по 22.10.2019 (термін проведення перевірки продовжувався з 23.10.2019 по 05.11.2019 на підставі наказу ГУ ДФС у Полтавській області від 16.10.2019 № 510) ГУ ДПС у Полтавській області проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ "Інкріс-Агро" (код за ЄДРПОУ 38661762) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, валютного законодавства за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, з питань єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2017 по 30.06.2019, результати якої оформлені актом від 12.11.2019 №1409/16-31-05-01-10/38661762. У висновках вказаного акту перевірки зафіксовані наступні порушення: - п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст.134, п. 135.1 ст. 135, п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України, п. 5 ПсБО 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за №85/4306, п. 5, п.8 ПсБО 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, ч.1, ч.5 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 1.2, п.2.1, п.2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, абз.2 розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 492013,0 грн. в т.ч. за 2017 рік в сумі 130933,0 грн., за 2018 рік в сумі 361080 грн.; - п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 546681,0 грн. в т.ч. за листопад 2017 року в сумі 145481,0 грн., за серпень 2018 року в сумі 16365,0 грн., за вересень 2018 року в сумі 272043,0 грн. та за жовтень 2018 року в сумі 112792,0 грн.; - абз. «г» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України та встановленого Порядку заповнення податкового розрахунку суми доходу нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку за формою 1ДФ затвердженого Наказом Міністерства Фінансів України 13.01.2015 за № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2015 за № 111/26556. На підставі вказаних вище висновків контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 13.12.2019 №0005000501, яким ТОВ "Інкріс-Агро" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями в розмірі 492013 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 123003,25 грн.; №0005010501, яким ТОВ "Інкріс-Агро" збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за податковими зобов`язаннями в розмірі 5466814 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 136670,25 грн. Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне. Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані положеннями Податкового кодексу України. Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст.201 цього Кодексу. Тобто, податковий кредит для визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника. Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Згідно з пп. 14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Відповідно до ст. 142 Господарського кодексу України, прибуток (доход) суб`єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб`єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Отже, прибуток (доход) - це мета всієї діяльності та є показником діяльності за певний період, і береться до уваги дохід та витрати за звітний період, а не результат (доход) кожної окремої операції, яка здійснюється в процесі цієї діяльності, як безпідставно без правового обґрунтування, вважає податковий орган. Отримання підприємством доходу (прибутку) завжди пов`язане із здійсненням витрат. Кожне підприємство діє на свій розсуд, воно самостійно планує свою діяльність, розпоряджається своїм майном, несе відповідальність перед кредиторами за своїми зобов`язаннями, тощо. Згідно з ст. 3 Господарського кодексу України, господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Тобто, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені Податковим кодексом України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій). Відповідно до п. 135.1 ст. 135, п. 137.4 ст. 137 Податкового кодексу України, базою оподаткування визначено грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу, а звітним для цілей податку на прибуток періодом - календарний рік. Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Згідно п. 22.1 ст. 22 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам колегія суддів зазначає наступне. 27.06.2018 між ТОВ "Еверест 2017" (постачальник) та ТОВ "Інкріс-Агро" (покупець) укладений договір поставки №3, згідно умов якого постачальник зобов`язується передати, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити вартість добрив, мінеральних добрив іменованих в подальшому товар, відповідно до умов договору (додаткових угод, специфікацій та видаткових накладних до нього) (т. 1 а.с. 25). В межах виконання вказаного договору, ТОВ "Інкріс-Агро" у серпні 2018 року придбало у ТОВ "Еверест 2017" селітру аміачну та нітроамофоску NPK 16:16:16 на загальну суму ПДВ в розмірі 401200 грн. 19.10.2017 між ТОВ "Агро МВМ" (постачальник) та ТОВ "Інкріс-Агро" (покупець) укладений договір поставки сільськогосподарської продукції №16 СГП/Ш, згідно умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію (далі товар), в кількості, асортименті, у строки і на умовах, передбачених у цьому договорі та додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору (т. 1, а.с. 26). В межах виконання вказаного договору, ТОВ "Інкріс-Агро" у жовтні 2017 року придбало у ТОВ "Агро МВМ" соняшник. Сума податку на додану вартість по вказаних операціях склала 145480,57 грн. З метою підтвердження виконання умов договору позивачем до матеріалів справи надані копії видаткових накладних, складених за результатами здійснення господарських операцій між ТОВ "Інкріс-Агро" та ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ" (т.1, а.с. 90-95, 101). Дослідивши первинні документи, виписані ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ" на користь ТОВ "Інкріс-Агро" в результаті здійснення у жовтні 2017 року та у серпні 2018 року спірних господарських операцій, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Недоліків податкових накладних, на основі яких позивач має право на формування податкового кредиту, перевіряючими в ході перевірки не встановлено. Судом встановлено, та не заперечується представником відповідача, що позивачем на користь ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" проведена сплата коштів за товар, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями (т. 1, а.с. 96-100). Крім того, позивачем до матеріалів справи надано дані складського обліку, з яких вбачається оприбуткування товарів, послуг, придбаних у ТОВ "Еверест 2017", ТОВ "Агро МВМ", за перевіряємий період, згідно яких відображено прихід та розхід товару по вказаних постачальниках, а операції по поставці в повному обсязі відображені в бухгалтерському обліку позивача. Згідно пояснень представника позивача соняшник придбаний у ТОВ "Агро МВМ" зберігався на елеваторах, згідно укладених з ТОВ "Шосткинський елеватор", СТОВ "Доч-Хліб", ПАТ "Державна продовольчо-зернова корпорація України" договорів складського зберігання, складських квитанцій на зерно, товарно-транспортних накладних (т. 1, а.с. 102-139). Товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей. Відповідно до статті 545 ЦК України, підтвердження факту та належності виконання зобов`язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором. Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, або безпосередньо після її закінчення. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Надання документів, підтверджуючих якісні характеристики товару, стосується лише правовідносин між продавцем і покупцем щодо підтвердження першим, дотримання ним умов договору, що встановлені його умовами до предмету поставки. В даному випадку первинними документами, що підтверджують фактичність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" є видаткові та податкові накладні. З огляду на викладене, та з урахуванням того, що товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку та суворої звітності, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не являються єдиними та безумовними документами, що підтверджують факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, сама по собі наявність або відсутність товарно-транспортних накладних, а так само недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків. Необхідною умовою для включення до податкового кредиту сум ПДВ, є наявність ділової мети у діях платника податку, а саме, продажу придбаного товару не нижче ціни придбання, придбання послуг, використання яких має позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку, тобто здійснення господарської діяльності, яка направлена на реальне отримання платником податків економічної вигоди від здійснених ним господарських операцій. Матеріалами справи підтверджено, що товар придбавався позивачем у ТОВ "Еверест 2017" з метою отримання прибутку за використання у своїй господарській діяльності. Так, із пояснень, наданих представником позивача, встановлено, що придбаний товар у ТОВ "Еверест 2017" в подальшому реалізовано ФГ "Волошка", СТОВ "Мрія" (т. 1, а.с. 64-89), а товар придбаний у ТОВ "Агро МВМ" реалізовано ТОВ "Кернел-Трейд" та ТОВ "Агротрейд Експорт" (т. 1, а.с. 140-150). Отже, придбання позивачем ТМЦ відповідає меті та змісту господарської діяльності товариства. На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому доводи податкового органу стосовно того, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими та спростовані наданими до матеріалів справи письмовими доказами та встановленими по справі обставинами. Натомість, відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості доводів контролюючого органу з посиланням на те, що згідно податкової звітності у контрагентів позивача відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності, оскільки вказані доводи не можуть слугувати підставою для визнання неправильним відображення сум ПДВ в обліку позивача, у зв`язку з тим, що контрагенти позивача не були виробниками поставлених позивачу товарів, а виступали посередниками. Такий вид діяльності, як оптова торгівля, складське зберігання товару не завжди вимагає від суб`єкта господарської діяльності наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки торгівля може здійснюватися готовою продукцією, трудові ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових угод, а складські приміщення можуть придбаватися у контрагентів, які не є платниками ПДВ. На виконання договірних відносин контрагентами позивача виписано на адресу ТОВ "Інкріс-Агро" податкові накладні. На час виконання умов договорів та видачі податкових накладних підприємства були зареєстровані платниками податку на додану вартість. Отже, позивачем доведено належними та допустимими доказами факт реальності укладених господарських операцій, та як наслідок, правомірність формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість суми, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Крім того, безпідставними є посилання відповідача в обґрунтування висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства за результати аналізу електронних баз, наявних в органах ДПС, у тому числі даних ЄРПН, контрагентів позивача ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ", оскільки позивач як платник податку не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Тобто, платник податків, який придбав товар та або/послуги в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом або постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання . Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Разом з тим, відповідачем не наведено висновків аналізу конкретних обставин здійснення господарських операцій між ТОВ "Інкріс-Агро" та його контрагентами, а також жодних доказів, які свідчили б про безтоварність таких операцій. Отримання податковим органом податкової інформації про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов`язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. Податкова інформація, результати аналізу баз даних податкового органу, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності. Крім того, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст.61 Конституції України. Чинне законодавство не покладає на платника податків обов`язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формування суми податкового кредиту з податку на додану вартість. З урахуванням вказаного вище, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу. Отже, враховуючи, що висновки перевірки стосовно позивача по взаємовідносинам із ТОВ "Еверест 2017" та ТОВ "Агро МВМ" не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду, інших порушень позивачем правил формування податкового кредиту та витрат відповідачем не наведено, а судовим розглядом не встановлено, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.06.2020 по справі №440/105/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя С.С. Рєзнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 02.04.2021 року