Постанова 4824 № 357/8367/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД єдиний унікальний номер справи: №357/8367/19 номер провадження №22-ц/824/49/2021 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 лютого 2021 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача: Білич І.М. суддів: Коцюрби О.П., Іванченка М.М. при секретарі: Кемському В.В. за участі: позивача ОСОБА_1 відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 , на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2020 року, постановлену під головуванням судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б.І., у цивільній справі №357/8367/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба в справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку участі батька у вихованні дитини. в с т а н о в и л а : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визначити місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що з 28.09.2012 року він (позивач) перебував з ОСОБА_2 у шлюбі, від якого вони мають малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 22.02.2018 року за рішенням суду шлюб між сторонами розірвано.Також з нього за рішенням суду від 01.06.2016 року на користь відповідача стягуються аліменти на утримання сина в розмірі 1/4 частини з усіх видів його заробітку. Сторони ( батьки) не досягли згоди з приводу місця проживання дитини, у зв`язку з чим позивач звернувся до Служби у справах дітей із відповідною заявою, за результатами розгляду якої остання рекомендувала досягнути домовленості між собою. Зазначав, що відповідач з червня 2018 року по жовтень 2018 року перебувала в Польщі, дитина проживала разом з позивачем. По поверненню, відповідач почала проживати зі своїм співмешканцем на орендованій квартирі. Власного житла та постійного доходу відповідачка не має тому з лютого 2019 року по теперішній час син проживає та зареєстрований за адресою проживання позивача, дитина прихильна до батька та виявила бажання проживати саме з ним. У вересні 2029 року відповідач ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом, в якому просила визначити постійне місце проживання малолітнього ОСОБА_4 разом з нею в квартирі АДРЕСА_2 ; встановити наступний порядок участі ОСОБА_1 у вихованні сина ОСОБА_4 : першої та третьої суботи, кожного календарного місяця, починаючи від 9 год до 18 год; другої та четвертої неділі, кожного календарного місяця, починаючи з 9 год до 18 год. В обґрунтування вимог вказувала, що проживання дитини разом із матір`ю буде як найкраще для дитини. На даний час відповідач працює, а тому має можливість займатися вихованням сина. Також, оскільки вона має стабільний дохід, має можливість забезпечити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15.05.2020 рокупозов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини, встановлення порядку участі батька у вихованні дитини відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої ставив питання про його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у задоволенні первісного позову. Посилаючись на те, що син сторін проживав як з матір`ю так і з батьком, і лише після запровадження на території України карантину, син почав проживати разом з батьком, за його ініціативою. Позивач перешкоджає відповідачу бачитися із сином та забирати його до себе. Слід зазначити, що вказана протиправна поведінка позивача підтверджується матеріалами справи, зокрема неодноразовими зверненнями відповідача до поліції та наявними у справі постановами про притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Визначення місце проживання разом із позивачем, позбавляє відповідача на побачення та зустріч із дитиною, та порушує права самої дитини на побачення із матір`ю. У даному випадку апелянт вважав, що в інтересах дитини буде краще проживати саме із матір`ю, яка постійно піклувалася та продовжує піклуватися за неї. Звертав увагу суду на те, що місцевий суд необґрунтовано відмовив у приєднанні до матеріалів справи доповідної записки класного керівника, у якого навчається син сторін. Відзив на апеляційну скаргу подано не було. У судовому засіданні ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити. ОСОБА_1 не визнав подану апеляційну скаргу, заперечував проти її задоволення, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Третя особа: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області до початку розгляду справи подала клопотання щодо можливого розгляду справи за відсутності їх представника з проханням при ухваленні рішення керуватися в першу чергу інтересами дитини. Колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, у силу вимог ст. 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою державного виконавця Білоцерківського міського ВДВС ГТУЮ у Київській області Давидюк О.А. від 11.01.2019 року, відкрито виконавче провадження №ВП 58029521 з примусового виконання виконавчого листа №357/4488/16-ц, 6/357/114/18 виданого 15.05.2018 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 , в розмірі 1/4 частини з всіх видів його заробітку, щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 14.04.2016 року, і до досягнення дитиною повноліття (а.с. 20). Постановою Київського апеляційного суду від 11 березня 2020 року ОСОБА_1 звільнено від сплати заборгованості по аліментам, які стягуються на сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за виконавчим листом у справі №357/4488/16-ц, виданим Білоцерківським міськрайонним судом Київської області 15 травня 2018 року, в сумі 34 843,39 грн. ОСОБА_1 разом з неповнолітнім сином зареєстровані та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 . У квартирі зареєстрована, однак не проживає мати малолітнього - ОСОБА_2 . Кімната належить на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю. ОСОБА_1 працює в Білоцерківській виправній колонії № 35, позитивно характеризується за місцем роботи. ОСОБА_2 працює в ТОВ «Київхліб» з 08.01.2019 року на посаді торговельного представника дохід за останні 6 місяців склав 54 868,67 грн. Постановляючи рішення про задоволення первісного позову, місцевий суд виходив із доцільності визначення місця проживання дитини із батьком, враховуючи вік дитини, її фактичне проживання на даний час із батьком та бажання залишитися проживати із ним, висловлене ставлення до батька у співбесіді з працівниками центру соціально - психологічної реабілітації дітей «Злагода», а також участь батька у житті дитини. Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює. Так, відповідно до ч.4, 5 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Згідно з ч. 2, 8, 9, 10 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Як убачається із ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст. 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Частиною 1ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. У частині 1 ст. 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. У ст. 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу. Частиною 1 ст. 160 СК України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Згідно з ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. 21.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до у Службу у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області щодо вирішення спору між ним та колишньою дружиною про визначення місця проживання сина, за результати розгляду комісією було рекомендовано батькам досягти домовленості між собою про участь батьків у вихованні сина (а.с. 14). Згідно із актом обстеження матеріально-побутових умов від 27.12.2018 року, складеного Службою у справах дітей Білоцерківської міської ради, встановлено, що за місцем фактичного проживання дитини, батьком ОСОБА_1 створені всі належні умови для життя дитини (а.с. 12). ОСОБА_2 звертаючись з зустрічним позовом просила визначити місце проживання дитини разом з нею.Вказуючи, що на час звернення з позовом вона проживає разом із співмешканцем за адресою: АДРЕСА_2 . Згідно із актом обстеження матеріально-побутових умов від 27.12.2018 року, складеним Службою у справах дітей Білоцерківської міської ради, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , проживають без реєстрації за згодою власника, без укладення договору оренди, ОСОБА_6 - співмешканець матері, ОСОБА_2 та її малолітній син ОСОБА_4 . За даною адресою створені всі належні умови для життя дитини. Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_2 вказувала на безпідставне не взяття судом першої інстанції до уваги доказів, що були надані нею на підтвердження протиправної поведінки позивача, та відсутності участі його в житті сина. А саме: звернення 21.07.2019 року, 06.08.2019 року, 12.09.2019 року до органів поліції із заявами щодо чинення перешкод з боку ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною; довідки ДНЗ № 35 «Вербиченька» від 06.09.2019 року у відповідності до якої за весь час знаходження в ньому вихованця ( ОСОБА_4 ) лише мати дитини була присутня на батьківських зборах, святах та дитячих ранках. З ініціативи батька, дитина перестала відвідувати спортивну секцію з рукопашного бою. Колегія суддів вважає, що зазначені доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування судового рішення виходячи з наступного. У правовому висновку Великої Палати Верховного Суду ( постанова від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц) зазначається, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року. Таким чином даним рішенням було здійснено відступ від попередніх висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст.161 СК України та принципу ст. 6 Декларації прав дитини, про обов`язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір`ю. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема з кардинальними змінами в житті дитини; нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно, тощо. У зв`язку з розглядом даного спору з малолітнім ОСОБА_4 була проведена психологічна діагностично-корекційна та розвивальна робота в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей «Злагода». Згідно з висновком психолога щодо психічного обстеження в центрі соціально-психологічної реабілітації дітей «Злагода» ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено що поряд з батьком дитина почуває себе більш впевнено і захищено (а.с. 134). Таким чином, визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні спору мають першочергове значення саме найкращі інтереси дитини. Поклавши в основу судового рішення також і рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області від 19.11.2019 р. № 824, яким рекомендовано визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із його батьком ОСОБА_1 (а.с. 104). У силу обставин, що склалися між сторонами на час вирішення спору в суді, мешкаючи з батькам, ОСОБА_4 залишається проживати у звичному для нього середовищі, продовжує спілкуватися зі своїми однолітками, має багато друзів. Докази в справі свідчать про те, що батько піклується про його фізичний та духовний розвиток, займається його оздоровленням. Дитина прихильна до батька. Водночас, матір`ю також не доведено, що в неї встановлено настільки сильний психологічний зв`язок із дитиною, що дозволив би забрати дитину з умов, в яких вона знаходиться досить тривалий час, не завдавши при цьому психологічної травми дитині. У той же час, також при розгляді справи було встановлено, що позивач не чинить перешкод дитині у спілкуванні з матір`ю, яка проживає окремо від дитини. Мати має можливість зустрічатися з сином, здійснювати його догляд. А це не позбавляє її в подальшому вибудовувати стосунки з сином таким чином, що дасть можливість злагодження травматичності подій пов`язаних з розлученням батьків. А відтак, і перегляду питання щодо визначення місця проживання дитини, чи вирішення питання спільного проживання в інший спосіб. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині визначення місця проживання дитини є обґрунтованим, законним, ухваленим судом виходячи із принципу забезпечення найкращих інтересів дитини Разом з тим, у резолютивній частині рішення міститься посилання на конкретну адресу визначеного місця проживання дитини. Зокрема зазначено: « визначити місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ». Дійсно, у відповідності до положень з ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Однак, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було взято до уваги, що визначальним при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини є встановлення обставин з ким буде проживати дитини. Зазначення конкретної адреси місця проживання не є необхідним, та суперечить положенням Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частиною 4 даної статті визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене судове рішення підлягає зміні, а саме шляхом виключення з резолютивної його частини посилання на адресу місця проживання - АДРЕСА_1 . У іншій оскаржуваній частині рішення залишити без змін. Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-383, 384, 387 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а : Апеляційну скаргу адвоката Матюшенкова Дмитра Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 червня 2020 року змінити, виключивши з резолютивної частини рішення визначення місця проживання дитини (адресу: АДРЕСА_1 ). В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення. Може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя - доповідач: Судді: