Постанова 4805 № 296/4642/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №296/4642/19 Головуючий у 1-й інст. Сингаївський О. П. Категорія 63 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І., з участю секретаря судового засідання Баліцької Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 296/4642/19 за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання дій щодо відмови у приватизації квартири незаконними та зобов`язання провести приватизацію за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Сингаївського О.П. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом та просив визнати незаконними дії Житомирської міської ради щодо відмови у приватизації квартири АДРЕСА_1 та зобов`язати відповідача провести приватизацію. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у вересні 2005 року з дозволу Житомирської міської ради він разом із своєю сім`єю вселився у квартиру АДРЕСА_1 , де фактично проживає до теперішнього часу. Ордер на вказану квартиру не видавався, іншого житла не має. Зазначив, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 04.04.2018 визнано незаконним та скасовано рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради від 23.07.2008 № 537 «Про формування фонду житла для тимчасового проживання громадян» в частині включення спірної квартири до фонду житла тимчасового проживання. З метою реалізації своїх житлових прав 03 травня 2018 року звернувся до відповідача із заявою про приватизацію вказаної квартири, в задоволенні якої йому було відмовлено. Вважав такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують його житлові права. Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилання суду першої інстанції на відсутність ордеру на вселення є недоречним, оскільки ордер є підставою для вселення і діє лише один місяць, а він із сім`єю заселився у квартиру АДРЕСА_1 з дозволу Житомирської міської ради від 26.01.2005 року №18/513, де проживає до теперішнього часу, сплачує комунальні послуги. Суд при вирішенні справи не врахував, що на підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 543 від 13 листопада 2013 року йому надано дозвіл на постійну реєстрацію на житлову площу 17,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . Вважає, що має право на приватизацію спірного житла, оскільки чинним законодавством дозволено приватизацію житла в гуртожитках, що перебувають у власності територіальних громад. У відзиві на апеляційну скаргу Житомирська міська рада просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилаючись на п.п.17,18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2010 року №109/17404, зазначає, що відсутність у позивача ордеру є беззаперечною підставою для відмови у приватизації квартири. Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 24.02.2021 постанову Житомирського апеляційного суду від 14 січня 2020 року скасовано, а справу направлено до суду апеляційної інстанції на новий розгляд. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 19.03.2021 справу призначено до розгляду. В судовому засіданні апеляційного суду 1 квітня 2021 року представник позивача адвокат Невмержицький М.С. доводи апеляційної скарги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеному в ній. Представник Житомирської міської ради Гущина В.С. проти доводів апеляційної скарги заперечила, надала пояснення аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу, зазначивши, що підставою для відмови у приватизації є відсутність у позивача ордера на вселення у спірну квартиру як того вимагає Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №

396. ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що не перешкоджає у розгляді справи (ч.2 ст. 362 ЦПК України). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що Виконавчий комітет Житомирської міської ради надав ОСОБА_1 дозвіл на заселення у квартиру АДРЕСА_1 тимчасово, до вирішення питання постійного місця проживання, з тимчасовою реєстрацією терміном на 1 рік, з обов`язковим проведенням розрахунків за комунальні послуги та по квартирній платі. Ордер на вказане житлове приміщення позивачу не надавався. Матеріалами справи доводиться, що ОСОБА_1 із 26 січня 2005 року зареєстрований та проживає у квартирі АДРЕСА_1 на підставі зазначеного дозволу виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26 січня 2005 року № 18/513. На підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 543 від 13 листопада 2013 року йому надано дозвіл на постійну реєстрацію на житлову площу 17,5 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 . 03 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирської міської ради із заявою про надання дозволу на приватизацію спірного житлового приміщення, у задоволенні якої 24 травня 2018 року відмовлено через відсутність ордера на вселення до зазначеної квартири. 05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирської міської ради із заявою про зарахування його та його сім`ї на квартирний облік, на яку листом від 05 квітня 2019 року відповідач роз`яснив порядок взяття громадян на квартирний облік за місцем проживання. Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 зазначив, що відмова Житомирської міської ради в приватизації квартири є незаконною, оскільки в спірній квартирі він проживає на законних підставах з 2005 року, іншого власного житла не має. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки у позивача відсутній ордер на зазначену квартиру, про що ним зазначено в позовній заяві і він його не додавав до заяв про приватизацію квартири, суд дійшов до висновку про обґрунтованість відмови відповідача у винесенні рішення про надання дозволу на її приватизацію. Обставини сплати позивачем комунальних послуг та утримання квартири впродовж тривалого часу правового значення в даному випадку не мають. На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов до висновку про безпідставність вимог позивача про визнання дій відповідача щодо відмови у приватизації незаконними. Також, суд відмовив в задоволенні вимоги позивача про зобов`язання відповідача провести приватизацію квартири, оскільки дана вимога обґрунтована позивачем як похідна від первісної про визнання дій щодо відмови у приватизації незаконними. Колегія суддів не може погодитись із рішенням суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до положень ч.1 ст. 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. А тому при перегляді рішення суду першої інстанції апеляційний суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.02.2021 по справі № 296/4642/19 (у цій справі). Так, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла. У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду. За правилами статті 345 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом. Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства. У частині третій статті 9 ЖК Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму. Відповідно до частини четвертої статті 5 зазначеного Закону право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Право на приватизацію житлових приміщень у гуртожитку з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які на законних підставах проживають у них. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз (частина п`ята статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Пунктом 5 статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкту комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Згідно із частиною одинадцятою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом. У частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63). Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції. Принцип пропорційності у розумінні Європейській суд з прав людини полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Вирішуючи спір, суд першої інстанції мотивував своє рішення відсутністю ордеру на спірну квартиру. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить до державного житлового фонду (а.с.12-15), ордер на вселення у зазначене приміщення ОСОБА_1 не видавався. Разом з тим матеріалами справи підтверджено, що у спірну квартиру ОСОБА_1 вселився разом із сім`єю на законних підставах - з дозволу виконавчого комітету Житомирської міської ради від 26 січня 2005 року № 18/513 і з того часу постійно в ній проживає, на підставі рішення виконавчого комітету міської ради № 543 від 13 листопада 2013 року йому надано дозвіл на постійну реєстрацію у зазначеній квартирі, він несе витрати з її утримання (а.с. 12-15, 18). Законність проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі відповідачем не оспорена, вимоги про усунення перешкод у користуванні зазначеним житлом відповідач протягом усього часу проживання позивача не заявляв. Представник відповідача в суді апеляційної інстанції підтвердив, що відповідач не заперечує проти проживання позивача у спірній квартирі, вимог про виселення не заявляв та не заявляє. Іншого житла позивач не має, що свідчить про те, що він має достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому його «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції. Згідно положень частини 10 статті 8 у прив`язці до пункту 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, а тому посилання відповідача на те, що позивач не має права на приватизацію згідно з положенням ст.58 Житлового Кодексу України, оскільки не надав ордеру, є безпідставним. Таким чином, дії Житомирської міської ради порушують конституційне право ОСОБА_1 на приватизацію житла у встановленому законом порядку. З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для захисту вимог позивача щодо реалізації свого права на приватизацію. За таких обставин рішення суду першої інстанції, з урахуванням положень ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення вимог позивача в повному обсязі. Відповідно до положень ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено повністю, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір, понесений позивачем у зв`язку з розглядом справи у розмірі 1922 грн. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374, 376, 381-384, 390-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 16 вересня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Визнати дії Житомирської міської ради щодо відмови у приватизації квартири АДРЕСА_1 незаконними. Зобов`язати Житомирську міську раду провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_1 . Стягнути з Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1922 гривні. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 02.04.2021. Головуючий Судді