Постанова 4821 № 705/3336/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/576/21Головуючий по 1 інстанції Справа №705/3336/19 Категорія: 314000000 Корман О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Вініченко Б. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 року Черкаський апеляційний суд в складі: суддівВініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І. за участю секретаря Любченко Т.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перезаключення договору дарування, - в с т а н о в и в : У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В мотивування поданого позову посилався на те, що йому та відповідачу по договору дарування від 27 травня 1994 року на праві спільної часткової власності належить частина домоволодіння по АДРЕСА_1 . 29 серпня 2017 року ОСОБА_2 за власною ініціативою передала свою частку іншим особам і таким чином договір анулювала без його згоди і виділення її частки в натурі. Посилаючись на порушення його інтересів і норм договірного права просив суд зобов`язати ОСОБА_2 перезаключити договір дарування від 27 травня 1994 року і провести державну реєстрацію прав власності; дозволити передачу майнових прав іншим особам після вирішення умов цього рішення. Заочним рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року відмовлено повністю у позові. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач належним чином не обґрунтував свої позовні вимоги та не зазначив, яким чином він просить зобов`язати відповідача перезаключити договір дарування, якщо вказаний договір був укладений за результатами волевиявлення дарувальника ОСОБА_3 , і відповідач, як і позивач , були особами, які прийняли в дар належну дарувальнику частину жилого будинку з частиною надвірних споруд. З ким відповідач має перезаключити договір дарування , і на якій правовій підставі, позивач не зазначає. При цьому, суд враховує, що позивач не оспорює законність вказаного договору дарування від 27 травня 1994 року. У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним, прийняте з порушенням норм процесуального права , без з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для справи, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати і залишити позов без розгляду. В мотивування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції було розглянуто справу без участі відповідача і без пояснень. Також судом не враховано, що не виконані ухвали без руху від 02.08.2019 року і 06.12.2019 року та ухвали від 30.01.2020 року і 27.07.2020 року про провадження, в яких частково зверталася увага про усунення неузгодженостей, які так і не були враховані , що мало бути наслідком залишення позову без розгляду. Вказує, що відмовляючи в задоволенні позову суд обмежив йому доступ по повторному зверненню. Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків. Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, згідно договору дарування від 27 травня 1994 року ОСОБА_4 подарувала, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 прийняли в дар кожен в рівних долях належну ОСОБА_4 1/3 частину жилого будинку з відповідною частиною надвірних споруд, що знаходиться в АДРЕСА_2 , який розташований на присадибній земельній ділянці розміром 2035 кв.м. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст.4 ЦПК України). Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Відповідно до положень частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України). Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша ст. 80 ЦПК України). Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_5 посилався на те, що 29 серпня 2017 року відповідач укладаючи договір за власною ініціативою передала свою частку іншим особам і таким чином анулювала без його згоди і виділення її частки в натурі. При цьому, до матеріалів справи додав лише копію договору дарування від 27 травня 1994 року. Позовні вимоги ОСОБА_1 не містять нормативно-правового обґрунтування порушень, допущених відповідачем при укладенні договору від 29 серпня 2017 року. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанцій про безпідставність і недоведеність позовних вимог і висновки суду першої інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції повинен був залишити позов без розгляду безпідставні. Стаття 257 ЦПК України містить чіткий перелік підстав, за яких позов належить залишити без розгляду. Із апеляційної скарги не вбачається підстав для залишення позову без розгляду, а посилання на порушення судом п. 10 ч. 1 ст. 257 ЦПК України безпідставне, поскільки суд не надавав позивачу строк для внесення ним коштів для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач не подавав заяву про залишення позову без розгляду. Доводи апеляційної скарги, що суд порушив процесуальні норми і всупереч ст. 209 ЦПК України провів імітацію розгляду по суті, не з`ясував характер правовідносин, обставини справи і його вибір щодо перезаключення договору з метою захисту прав синів не приймаються судом апеляційної інстанції, оскільки судом було розглянуто справу з дотриманням норм процесуального права та на підставі доказів наданих суду на підтвердження позовних вимог. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Згідно з п. 6 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Встановивши, що позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з яким погоджується апеляційний суд. Крім того, позивач не обгрунтував зв`язок між укладення відповідачем 29 серпня 2017 року договору і порушення прав синів та його особистих прав. Також не варті уваги посилання в апеляційній скарзі на ухвали без руху від 02.08.2019 року і 06.12.2019 року та ухвали від 30.01.2020 року і 27.07.2020 року, оскільки в апеляційному порядку переглядається рішення суду від 15 лютого 2021 року, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвала без руху від 02.08.2019 року та повернення позовної заяви були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції і їм надана правова оцінка, а зазначені в апеляційній скарзі ухвали суду від 06.12.2019 року, від 30.01.2020 року та від 27.07.2020 року відсутні в матеріалах справи. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо посилання апелянта в апеляційній скарзі про стягнення з відповідача судових витрат апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд прийшов до висновку про залишення без змін рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, то відповідно судові витрати з відповідача до стягнення не підлягають. Рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Заочне рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 15 лютого 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 01 квітня 2021 року. Судді: