Постанова Житомирський апеляційний суд № 274/1240/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №274/1240/19 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М. Категорія 82 Доповідач Миніч Т. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року Житомирський апеляційний суд в складі: головуючого - судді: Миніч Т.І. суддів: Трояновської Г.С., Павицької Т.М. секретаря судового засідання Лісової Т.С. з участю позивача розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у цивільній справі №274/1240/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк", Акціонерного товариства "Альфа Банк" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, - в с т а н о в и в: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом. Просив визнати недійсним договір кредиту №0501/0407/71-103 від 20.04.2007 року, укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (наразі ПАТ "Омега Банк") та позивачем, право вимоги за яким перейшло до ПАТ "Альфа Банк"; визнати недійсним договір іпотеки від 26.04.2007 року, укладений між АКБ "ТАС-Комерцбанк" (наразі ПАТ "Омега Банк") та позивачем, право вимоги за яким перейшло до ПАТ "Альфа Банк", предметом якого є житловий будинок загальною площею 61,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 660 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування поданого позову зазначав, що 20.04.2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 0501/0407/71-103 під 13% річних за користування кредитом на строк з 20.04.2007 по 19.04.2032 року. В забезпечення виконання даного договору 26.04.2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого став житловий будинок загальною площею 61,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 660 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.1.1 кредитного договору, відповідач в порядку та на умовах, визначених цим договором, взяв на себе зобов`язання надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на споживчі цілі з оплатою процентної ставки 13% річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 19.04.2032 року. Згідно зі ст.11 Закону України "Про захист прав споживачів" (діючої на момент його укладення) вказаний договір являється споживчим договором, в умовах договору сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту та порядок внесення змін до його змісту. Проте, на думку позивача, зміст кредитного договору суперечить чинному законодавству України, Банком при укладенні договору не було дотримано норми Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та норми Цивільного кодексу України. При цьому, умови договору кредиту є несправедливими. За змістом договору відсоткова ставка за кредитом може бути змінена в будь-який час та за будь-яких умов, що не відповідає принципам добросовісності та справедливості. Умовами договору передбачена сплата комісії за видачу готівки, але така умова не відповідає положенням ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Вважає, що реальна відсоткова ставка за кредитом є завищеною та не відображена в детальному розрахунку сукупної вартості кредиту. Тому, вказане свідчить про те, що сторонами Кредитного договору не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. У поданій через свого представника ОСОБА_2 апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що укладений сторонами кредитний договір визначений останніми як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. Вважає, що Банк умисно, знаючи вимоги діючого законодавства, що регулює порядок надання споживачу кредиту, приховав від позивача дійсну реальну відсоткову ставку за користування кредитними коштами, яка збільшила його абсолютне подорожчання та вказує на приховання кредитором, як розробником кредитного договору, його ціни та відсотків по кредиту, які є істотними умовами. Крім того, на думку апелянта, реальна відсоткова ставка за кредитом є завищеною та не відображена в детальному розрахунку сукупної вартості кредиту. Зокрема, висновком експерта встановлено, що на момент укладення Кредитного договору реальна процентна ставка складає 15,10% та є вищою від визначеною договором процентної ставки користування кредитом. Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 20.04.2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 0501/0407/71-103, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 21000 (двадцять одна тисяча) доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 19.04.2032 року (а.с.5-8). 26.04.2007 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок загальною площею 61,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка площею 660 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-15). Відповідно до п.1.3 Кредитного договору (далі - Договір) встановлено, що сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього Договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки (13% - проценти за користування кредитом та % річних за весь строк фактичного користування кредитом) може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього Договору у випадку і у порядку, встановленому п.6.1.2. цього Договору. Відповідно до п.6.1.2. Кредитного договору Банк має право, якщо сторони досягли згоди вважати факт настання наступних обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при визначенні розміру процентної ставки (п.1.3. Договору) при укладанні цього Договору: - зміна економічних умов та вартості ресурсів на ринку позикового капіталу; або - не подання позичальником до Банку у строки і у порядку, визначені п.п.5.1.8., 5.1.12. цього Договору документів, що підтверджують укладання у встановлений строк відповідного договору страхування. При настанні однієї із зазначених вище обставин сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього договору встановити наступний порядок змін умов цього договору з відповідною зміною зобов`язань позичальника та прав Банку за цим договором щодо розміру процентної ставки (п.6.1.2.1.) або строку виконання позичальником зобов`язань за цим договором (п.1.2.2.). Про зміну процентної ставки Банк повідомляє позичальника шляхом направлення листа з повідомленням про вручення за 10 (десять) календарних днів до вступу в дію зміненої процентної ставки. Протягом зазначеного вище десятиденного строку позичальник має право подати до Банку письмове заперечення щодо нового розміру процентної ставки (п.п.6.1.2.1., 6.1.2.2. Договору). Відповідно до п.1.5 Договору, до складу сукупної (загальної) вартості кредиту для позичальника у зв`язку з отриманням кредиту на умовах цього Договору включаються суми, необхідні для погашення кредиту, суми передбачених цим Договором процентів, комісій, можливих неустойок, вартість витрат на страхування відповідно до умов п.5.1.12. цього Договору, а також вартість витрат, пов`язаних з укладанням іпотечного договору, передбаченого п.2.1. цього Договору, у тому числі, будь-яких змін та доповнень до нього та вартість страхування предмету іпотеки за іпотечним договором відповідно до п.5.1.8. Договору. Також в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також інших витрат, Банк в день укладання цього договору укладає договір поруки з дружиною позичальника ОСОБА_3 ("поручитель" (п.2.4.Договору). В свою чергу, при незгоді позичальника з новим розміром процентної ставки, зміненої згідно п.6.1.2. цього Договору, позичальник зобов`язується погасити заборгованість за кредитом та сплатити належні до сплати проценти у порядку, передбаченому п.6.1.2. Договору. Укладаючи цей договір, позичальник ОСОБА_1 усвідомлює та підтверджує, що умови договору для нього зрозумілі, відповідають його інтересам, є розумними та справедливими (п. 10.1. Договору). Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач був ознайомлений із вказаними вище умовами кредитного договору, розписом сукупної вартості кредиту, значенням реальної процентної ставки та абсолютним значенням подорожчання кредиту шляхом особистого підписання вищезазначених документів, та відповідно до положень п.6 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) не скористався своїм правом відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин протягом чотирнадцяти днів, починаючи з моменту отримання примірника договору (а.с.5-8). Згідно договору від 01.08.2007 року про внесення змін до Кредитного договору № 0501/0407/71-103 від 20.04.2007 року, укладеного між АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 , яким встановлено п.1.3. розділу І Договору викласти у наступній редакції: "Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 9,5% річних за весь строк фактичного користування кредитом. Сторони за взаємною згодою, досягнутою при укладанні цього Договору, встановили, що розмір визначеної у цьому пункті процентної ставки може змінюватися без укладання додаткового правочину до цього Договору, у випадку і у порядку, встановленому п.6.1.2. цього Договору." (а.с.12). Відповідно до Додаткової угоди від 30.09.2008 року до Кредитного договору № 0501/0407/71-103 від 20.04.2007 року, укладеного між ВАТ "Сведбанк", яке виступає правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 , якою встановлено доповнити п.1.3. Договору п.п.1.3.1. наступного змісту: "У випадку припинення трудових відносин позичальника з Банком сторони досягли згоди вважати настання таких обставин істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при визначенні розміру процентної ставки при укладанні цього Договору. У цьому випадку сторони досягли взаємної згоди без укладання будь-якої додаткової угоди до цього Договору встановити відсоткову ставку на рівні 12,5% річних з дня наступного за днем звільнення" (а.с.13). В зазначених Договорі про внесення змін та Додатковій угоді містяться підписи ОСОБА_1 . Також з матеріалів справи вбачається, що АКБ "ТАС-Комерцбанк" було реорганізовано з правонаступництвом у ВАТ "Сведбанк", яке також було реорганізоване у ПАТ "Сведбанк". 29.04.2013 року ПАТ "Сведбанк" змінило своє найменування на ПАТ "Омега банк". 25.05.2012 року ПАТ "Сведбанк" продало своє право вимоги за вказаним кредитним та іпотечним договорами ПАТ "Дельта Банк" (а.с.63-77), яке 15.06.2012 року право вимоги за цими договорами продало ПАТ "Альфа-Банк", правонаступником якого є АТ " Альфа Банк" (а.с.79-85). Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що підстав для задоволення позову не було. При цьому судом враховано, що згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Відповідно до ч.1 ст.546, ст.549 ЦК України зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п.3 ч.1 ст.611 ЦК України). Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України). Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Як вбачається із матеріалів справи, на момент підписання договору його істотні умови позивачем були погоджені та прийняті, доказів відсутності волевиявлення позивача на його укладення не надано. Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів». Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості. За змістом частин п`ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу. Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві. В даному випадку позивач не довів обставин про введення його в оману під час укладення споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав. Ніяких зауважень з приводу встановлених умов договору позивач не зробив при укладенні та прийняв умови кредитного договору, викладені у його тексті, послідовно виконуючи свої обов`язки протягом тривалого строку. За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Разом з тим, судом достеменно встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому протягом тривалого часу виконував його умови. Відповідач, в свою чергу, надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору. Зважаючи на те, що в момент укладення договору кредиту позичальник ніяких зауважень щодо його змісту чи умов повернення кредиту не висловлював, ніяких доказів з цього приводу суду не надав, його твердження про несправедливість умов договору не заслуговують на увагу. Договірні умови, передбачені зазначеним Кредитним договором та додатками до нього, не створюють дисбаланс прав та обов`язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг. Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15. За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання Кредитного договору недійсним, відповідно до положень ст.ст.203,215,230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст.ст.11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не довів введення його в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписав, умови договору були погоджені сторонами при його укладанні та визнані такими, що не є несправедливими. Не знайшло свого підтвердження і те, що зміст кредитного договору та договору іпотеки суперечать нормам Закону. Так, висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 30.09.2019 року №424/09/2019 встановлено, що в межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору не визначені. За результатами експертизи, встановлено, що на момент укладення Кредитного договору: реальна процентна ставка складає 15,10 % та є вищою від визначеною договором процентної ставки за користування кредитом; абсолютне значення подорожчання кредиту складає 39231,82 долари США (а.с.128-155). Однак, суд не бере до уваги вказаний Висновок експертизи, оскільки встановлені у ньому обставини (заниження банком реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів. Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2018 року у справі № 405/2823/15-ц. Виходячи із наведеного, підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення апеляційний суд не вбачає, оскільки воно постановлено судом із додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають. Керуючись ст.ст.258,259,367,374,375,381-384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: Судді: Повний текст постанови складений 01.04.2021 року.