Ухвала КЦС ВС № 490/5157/13-ц

Ухвала 30 березня 2021 року м. Київ справа № 490/5157/13-ц провадження № 61-3880ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Шиповича В. В. (суддя - доповідач), Сакари Н. Ю., Синельникова Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва, у складі судді Гуденко О. А., від 25 червня 2020 року про забезпечення позову та постанову Миколаївського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О., від 03 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових сум, ВСТАНОВИВ: У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення в порядку регресу 5 077,45 доларів США. Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 05 серпня 2013 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5 077,45 доларів США. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2020 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено, скасовано заочне рішення цього ж суду від 05 серпня 2013 року, справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. 24 червня 2020 року ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та заборони її відчуження. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 та заборонено укладання угод, пов`язаних з відчуженням цієї квартири. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року залишено без змін. 05 березня 2021 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати. Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження неможливості виконання у майбутньому рішення суду внаслідок відчуження майна відповідача, не надано доказів співмірності заявлених позовних вимог заходам забезпечення позову. ОСОБА_1 вважає, що апеляційний суд не взяв до уваги копію її трудової книжки, яка є підтвердженням того, що вона працює і у разі задоволення позову має можливість виконати судове рішення. Також заявник вважає, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18. Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову після їх перегляду в апеляційному порядку. Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Справа № 490/5157/13-ц, зважаючи на ціну позову, є малозначною в силу закону (пункт 1 частини шостої статті 19 ЦПК України), разом із тим з огляду на положення підпункту а) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне навести висновки щодо обґрунтованості касаційної скарги. У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Ухвала суду про забезпечення позову не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи. Колегія суддів встановила, що касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм процесуального права при вирішенні питання про забезпечення позову є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування та тлумачення. У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Між сторонами виник спір про стягнення грошових коштів. Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, ОСОБА_2 посилався на те, що існує ймовірність вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження квартири з метою уникнення виконання майбутнього рішення суду. Надаючи оцінку пропорційності застосованих заходів забезпечення позову, суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 2003 року, в якому вартість квартири визначена в розмірі 42 652 грн, а відомостей про іншу вартість вказаної квартири матеріали справи, на час вирішення заяви про забезпечення позову та апеляційного перегляду, не містили. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд встановивши, що між сторонами виник спір, який за своїм характером є майновим, з урахуванням обставин конкретної справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що не застосування заходів забезпечення позову може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову. Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду від 15 січня 2019 року у справі № 915/870/18. Накладення арешту на квартиру не перешкоджає користуванню нею. Заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер, при цьому, ОСОБА_1 не позбавлена права за наявності передбачених законом підстав (глава 10 розділу І ЦПК України) ініціювати перед судом питання про заміну одного заходу забезпечення позову іншим, скасування заходів забезпечення позову, відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. Також за змістом частин четвертої-п`ятої статті 156 ЦПК України у разі вжиття судом заходів забезпечення позову про стягнення грошової суми відповідач може за своєю ініціативою забезпечити позов шляхом внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вимог позивача або надання гарантії банку на таку суму, що є підставою для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року про забезпечення позову та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм права при вирішенні питання про забезпечення позову є очевидним, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 388, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2020 року про забезпечення позову та постанову Миколаївського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 490/5157/13-ц. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді:В. В. Шипович Н. Ю. Сакара Є. В. Синельников