Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/290/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/290/21 пров. № А/857/3143/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Шевчук С.М., суддів Іщук Л.П., Онишкевича Т.В. за участі секретаря судового засідання Чопко Ю.Т., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року про відмову у відкритті провадження (постановлену в м. Луцьк судом під головуванням судді Валюх В.М., дата складення повного тексту ухвали не зазначена) у справі № 140/290/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Служби у справах дітей Луцької міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення, суд- ВСТАНОВИВ: І.

ОПИСОВА ЧАСТИНА В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради №716-3 від 21.12.2020 Про затвердження висновку служби у справах дітей від 14.12.2020 № 276 Про підтвердження місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 для їх тимчасового виїзду за межі України. Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Луцької міської ради, Служби у справах дітей Луцької міської ради, ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення відмовлено. Роз`яснено заявнику, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства, а також, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається. Не погоджуючись з ухвалою суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень, зокрема, органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Вказує, що повноваження у сфері соціального захисту населення належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Тому, в даному випадку органи місцевого самоврядування (міські ради) у вказаних правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, оскільки відповідно до їх рішень вводиться в дію висновок служби у справах дітей. Отже, приймаючи спірне рішення міська рада діяла не в своїх або чиїхось приватних інтересах, а з метою здійснення передбачених владно-управлінських функцій. Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. У зв`язку з критичною ситуацією, що склалася із фінансовим забезпеченням діяльності судів, зокрема, відсутністю асигнувань на оплату послуг з пересилання поштової кореспонденції, ухвали суду про відкриття апеляційного провадження та повістки-повідомлення про виклик в судове засідання скеровано за допомогою електронних засобів зв`язку на електронну адресу відповідачів, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. Про дату, час, місце розгляду апеляційної скарги позивач та ОСОБА_2 повідомлені про що свідчить клопотання позивача про розгляд справи без його участі та поданий ОСОБА_2 відзив на апеляційну скаргу. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради №716-3 від 21.12.2020 Про затвердження висновку служби у справах дітей від 14.12.2020 №276 Про підтвердження місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 для їх тимчасового виїзду за межі України затверджено висновок служби у справах дітей про підтвердження місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із матір`ю ОСОБА_2 для їх тимчасового виїзду за межі України. Зобов`язано ОСОБА_2 дотримуватися встановленого законом обмеження щодо строку перебування дітей за межами України та інформувати про повернення дітей протягом місяця з дня в`їзду в Україну службі у справах дітей за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом. ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що спори щодо підтвердження місця проживання дітей з одним із батьків, в тому числі щодо оскарження рішення виконавчого комітету про затвердження відповідного висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дітей, є спорами, що виникають із сімейних правовідносин, та вирішуються у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. З урахуванням наведеного, даний спір не є публічно-правовим та не підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, відтак, з наведених вище мотивів у відкритті провадження в адміністративній справі необхідно відмовити на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Водночас, публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Як вбачається із оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Луцької міської ради № 716-3 від 21.12.2020, воно прийняте, зокрема, відповідно до статей 19, 157 Сімейного кодексу України (далі - СК України), та цим рішенням затверджено висновок служби у справах дітей про підтвердження місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 із матір`ю ОСОБА_2 для їх тимчасового виїзду за межі України. Так, відповідно до статті 17 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов`язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 19 Сімейного кодексу України передбачено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов`язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. Звернення за захистом до органу опіки та піклування не позбавляє особу права на звернення до суду. У разі звернення з позовом до суду орган опіки та піклування припиняє розгляд поданої йому заяви. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Згідно із частиною першою статті 157 СК України той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Колегія суддів вважає, що якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням суб`єкта владних повноважень, яке вона вважає неправомірним, і такі наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав або інтересів цієї особи чи пов`язані з реалізацією нею майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконним вказаного рішення і його скасування є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів. Спірні у цій справі правовідносини виникли з приводу реалізації та захисту особистих немайнових прав та інтересів позивача та його дітей, гарантованих Сімейним кодексом України. Отже, спірні правовідносини виникли у зв`язку із визначенням службою у справах дітей місця проживання малолітніх дітей разом з їх матір`ю, яка набула право самостійно вирішувати питання тимчасового виїзду дітей за межі України. Тобто, вказаний спір має приватно-правовий характер, виник із сімейних правовідносин, та обумовлений, на думку позивача, порушенням його права як батька дітей на участь їх вихованні. При цьому, позивач фактично звернувся до суду за захистом порушеного права у сфері сімейних відносин, а не публічно-правових відносин. Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відтак, спори щодо підтвердження місця проживання дітей з одним із батьків, в тому числі щодо оскарження рішення виконавчого комітету про затвердження відповідного висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дітей, є спорами, що виникають із сімейних правовідносин, та вирішуються у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства. Враховуючи зазначене правове регулювання та характер спірних правовідносин, колегія суддів приходить до переконання, що спірне рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 716-3 від 21.12.2020 Про затвердження висновку служби у справах дітей від 14.12.2020 №276 Про підтвердження місця проживання малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4 для їх тимчасового виїзду за межі України, яке позивач просить визнати протиправними та скасувати, стосується відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у сфері управлінської діяльності. Так, оскаржуване рішення, хоч і прийняте суб`єктом владних повноважень, проте спрямоване на реалізацію приписів сімейного законодавства та впливає, насамперед, на особисті немайнові права позивача, як батька дітей. Аналогічна правова позиція в подібних правовідносинах висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 756/4477/18 (провадження №11-607апп19), а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства, відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Сокуренко і Стригун проти України») суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у даній справі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду про відмову у відкритті провадження залишити без змін. Керуючись ст. 308, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2021 року про відмову у відкритті провадження у справі № 140/290/21 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання до Верховного Суду касаційної скарги. Головуючий суддя С. М. Шевчук судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення складено 01 квітня 2021 року.