Постанова Київський апеляційний суд № 756/9887/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №756/9887/20 Головуючий у 1 інстанції: Диба О.В. Провадження №22-ц/824/780/2021 Доповідач: Гаращенко Д.Р. 11 лютого 2021 року м. Київ Київський апеляційний суд. Колегія суддів судової палати в цивільних справах Київського апеляційного суду в складі: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заборгованості по заробітній платі,- ВСТАНОВИЛА У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заборгованості по заробітній платі, в якому просила стягнути з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» заборгованість по виплаті заробітної плати у розмірі 20 454,84 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 03 червня 2020 року по день ухвалення судом рішення та судові витрати у розмірі 3340,80 грн (2500 грн за підготовку позовної заяви та 840,80 грн судовий збір). У мотивування вимог посилалася на те, що 01 лютого 2018 року її було прийнято до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на посаду сестри медичної вищої категорії медичного центру. Згідно наказу №238К/ТР від 02 червня 2020 року її звільнено з займаної посади з 02 червня 2020 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. Відповідно до цього ж наказу їй також була передбачена виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 8 календарних днів. У день її звільнення відповідач письмово не повідомив її про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів. Згідно із довідкою №00000000033 від 21 липня 2020 року станом на 21 липня 2020 року ДП України «Міжнародний дитячий центр «Артек» перед нею має заборгованість по заробітній платі у сумі 20 454 грн 84 коп. за період лютий - червень 2020 року. Крім того, у силу ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 червня 2020 року по день ухвалення судового рішення. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено. Стягнуто з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 20 454 грн 84 коп. Стягнуто з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь ОСОБА_1 36 302 грн 64 коп. компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. Стягнуто з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. та 2500 грн витрат на правничу допомогу. Стягнуто з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь держави судовий збір у розмірі 840 грн 80 коп. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ДП України «Міжнародний дитячий центр «Артек» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення з ДП України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь ОСОБА_1 36 302 грн 64 коп. компенсації за час затримки розрахунку при звільненні, з наступним відрахуванням (утриманням) при виплаті податків, обов`язкових платежів та зборів, передбачених законодавством України. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що враховуючи неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, а також виходячи з обставин даної справи, критеріїв зменшення розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, визначених Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, наявні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ця сума не є співмірною з сумою, яка належала позивачу на час звільнення та не була вчасно виплачена. ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У ст. 117 КЗпП України законодавець встановив лише одну підставу для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а саме якщо спір вирішено на користь працівника частково. У даній справі спір вирішено в повному обсязі на її користь, а тому відсутні підстави для зменшення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 01 лютого 2018 року ОСОБА_1 було прийнято до Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на посаду сестри медичної вищої категорії медичного центру. (а.с.5-12) Згідно наказу №238К/ТР від 02 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 02 червня 2020 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. (а.с. 13) Статтею 21 КЗпП України передбачений обов`язок роботодавця виплачувати працівникові заробітну плату. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до довідки №00000000033 від 21 липня 2020 року станом на 21 липня 2020 року ДП України «Міжнародний дитячий центр «Артек» перед ОСОБА_1 має заборгованість по заробітній платі у сумі 20 454 грн 84 коп. за період лютий - червень 2020 року.(а.с. 14) ДП України «Міжнародний дитячий центр «Артек» даний розмір заборгованості не спростовується. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Враховуючи наведене та вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, Верховний Суд бере до уваги таке. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18). Судом першої інстанції визначено середній заробіток за час розрахунку при звільненні в розмірі 36 302,64 грн, який підлягає стягненню з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на корить ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з таким розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки заборгованість із невиплаченої заробітної плати в сумі 20 454 грн 84 коп. є лише в 1,77 рази меншою, ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні (36 302 грн 63 коп.). ОСОБА_1 через два місяці після свого звільнення та не проведення з нею розрахунку звернулася з позовом до суду. Доказів про те, що ДП України «Міжнародний дитячий центр «Артек» погасила заборгованість по заробітній платі перед позивачем матеріали справи не містять. Колегія суддів вважає, що роботодавцем не було виплачено працівнику при звільненні заробітну плату за період з лютого 2020 року по 02 червня 2020 року, що не може вважатися незначним розміром для такого працівника. Доводи апеляційної скарги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висновків суду першої інстанції не спростовують. Разом з тим, у силу ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції стягнуто з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь ОСОБА_1 2 500 грн витрат на правничу допомогу. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду враховуючи наступне. Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача. Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат . У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення . У постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2020 року у справі №509/5043/17 (провадження № 61-5662св20) зазначено, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги адвокат Богомазом А. П. надав до суду копію договору про надання професійної правничої допомоги від 02 червня 2020 року №3/20, копію ордера від 16 червня 2020 року та квитанцію від 02 червня 2020 року на суму 3 000,00 грн. Водночас представник не надав детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тому немає підстав для стягнення витрат на правничу допомогу. Як на підставу для стягнення витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 надала копію квитанції №0.0.1793168132.1 від 07 серпня 2020 року по сплату коштів у сумі 2500 грн та зазначила в позовній заяві, що попередній розрахунок судових витрат за подання позовної заяви становить 2500 грн. (а.с. 3, 16) Однак, у матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги. Позивач не надала суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2500 грн, а тому рішення в цій частині підлягає скасуванню. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА Апеляційну скаргу Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» задовольнити частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року в частині стягнення з Державного підприємства України «Міжнародний дитячий центр «Артек» на користь ОСОБА_1 2 500 грн витрат на правничу допомогу скасувати, та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову у стягненні витрат на правову допомогу. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді Т.О. Невідома А.А. Пікуль