Постанова Одеський апеляційний суд № 947/12512/2

Номер провадження: 22-ц/813/4283/21 Номер справи місцевого суду: 947/12512/2 Головуючий у першій інстанції Гниличенко М.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого - Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року у складі судді Гниличенко М.В., встановив: У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зауваженнями щодо протоколу судового засідання від 23.12.2004 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни дійсним, визнання права власності на земельну ділянку та просив поновити строк на подачу зауважень до вказаного протоколу; посвідчити правильність зауважень до протоколу судового засідання, внести відповідні зміни до протоколу та постановити відповідну ухвалу. Вимоги заяви обґрунтовує тим, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа №2-8750/04 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни дійсним, визнання права власності на земельну ділянку. 23.12.2004 у справі було складено протокол судового засідання, який містить недостовірні відомості щодо присутності в судовому засіданні відповідача та визнання ним позову. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року у відкритті провадження щодо розгляду зауважень ОСОБА_2 на протокол судового засідання відмовлено. Не погодившись з ухвалою суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та прийняти постанову про поновлення строку на подачу зауважень щодо протоколу судового засідання від 23.12.2004, посвідчити правильність зауважень до протоколу судового засідання та внести відповідні зміни до нього. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявлених вимог, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших, не передбачених законом підстав, не допускається. У разі залишення зауважень на протокол судового засідання від 23.12.2004 без розгляду, ОСОБА_2 буде позбавлений будь-якої можливості захистити свої порушені права та позбавлений права на судовий захист у зв`язку з надмірним процесуальним формалізмом. Судом першої інстанції не було належним чином досліджено наявні у справі докази та проігноровано основні завдання цивільного судочинства. 22.03.2021 від апелянта надійшло клопотання про проведення судового засідання за його відсутністю. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Матеріали справи свідчать, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2004 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору міни дійсним, визнання права власності на земельну ділянку - задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 1,62 гектари, розташовану на території Таїровської сільської ради, поле № НОМЕР_1 . Зобов`язано відділ земельних ресурсів Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області оформити на ім`я ОСОБА_1 державний акт на земельну ділянку площею 1,62 гектари, розташовані на території Таїровської сільської ради, поле № НОМЕР_1 . 16.12.2020 ОСОБА_2 , не погодившись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження з підстав того, що не був присутній в судовому засіданні під час проголошення Київським районним судом м. Одеси рішення суду від 23.12.2004. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.02.2020 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 у зв`язку зі спливом одного року з дня складання повного тексту рішення (ч. 2 ст. 358 ЦПК України). В ухвалі апеляційний суд зазначив, що згідно протоколу судового засідання Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2004 відповідач був присутнім в судовому засіданні, позов визнав. Також апеляційний суд зазначив, що апелянт на час звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення суду, 26.11.2019 був ознайомлений з матеріалами справи, проте зауваження на протокол судового засідання від 23.12.2004 апелянт не подавав. 27.04.2020 ухвалою Київського районного суду м. Одеси зауваження ОСОБА_2 на протокол судового засідання від 23.12.2004, подані ним 21.04.2020, залишено без розгляду на підставі ч. 3 ст. 249 ЦПК України у зв`язку з пропуском строку подання зауважень і відсутністю підстав для його поновлення. У травні 2020 року відповідач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2004, та ухвалою Одеського апеляційного суду від 17.06.2020 у відкритті апеляційного провадження відмовлено з підстав наявності ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження тієї ж особи на те ж саме судове рішення. Відповідач у травні 2020 повторно звернувся до суду першої інстанції з зауваженнями на протокол судового засідання Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2004, та ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 19.05.2020 у відкритті провадження щодо розгляду зауважень на протокол відмовлено. Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження щодо розгляду зауважень ОСОБА_2 на протокол судового засідання від 23.12.2004 послався на те, що в провадженні Київського районного суду м. Одеси перебувала справа між тими самими учасниками, про той самий предмет і з тих самих підстав та по даній справі постановлено ухвалу про залишення зауважень щодо протоколу судового засідання без розгляду. Отже, на думку суду першої інстанції вказані обставини свідчать про відсутність передумов відкриття провадження у справі за заявленими вимогами та є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. З вказаними висновками апеляційний суд не погоджуються та вважає, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 19.05.2020 підлягає скасуванню, а заява щодо зауважень на протокол судового засідання переданню до суду першої інстанції для продовження розгляду з огляду на таке. Відповідно до ст. 249 ЦПК України учасники справи мають право ознайомитися із технічним записом судового засідання, протоколом судового засідання та протягом п`яти днів з дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису. Головуючий розглядає зауваження щодо технічного запису судового засідання та протоколу судового засідання, про що постановляє відповідну ухвалу. У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду. Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи протоколу судового засідання повинні бути розглянуті не пізніше п`яти днів з дня їх подання. Згідно з п. 35 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» фіксування судового процесу є однією з гарантій його гласності як основоположного принципу правосуддя. Це означає обов`язковість процесуального оформлення документів, які фіксують процесуальні дії суду, сторін та інших учасників цивільного процесу, а також обставини (факти) при розгляді справи. У зв`язку з цим суди мають забезпечити суворе виконання вимог статей 197 - 200 ЦПК (1618-15) про порядок складання та оформлення журналів і протоколів та їх зміст. Подані протягом семи днів з дня проголошення рішення у справі письмові зауваження щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання, журналу судового засідання розглядаються одноособово головуючим після закінчення розгляду справи, без проведення судового засідання не пізніше п`яти днів з дня їх подання; і в разі їх задоволення (частково чи повністю) або відхилення постановляється відповідна ухвала. У разі неможливості розгляду зауважень у встановленому порядку (зокрема, не задоволена судом заява про поновлення пропущеного строку на подання зауважень, закінчився строк повноважень судді) вони приєднуються до справи, а їх наявність відповідно враховується судом апеляційної або касаційної інстанції. Отже, у разі надходження заперечень на протокол, судом, в разі їх задоволення (частково чи повністю) або відхилення постановляється відповідна ухвала, а в разі неможливості розгляду зауважень у встановленому порядку (зокрема, не задоволена судом заява про поновлення пропущеного строку на подання зауважень, закінчився строк повноважень судді) вони приєднуються до справи, а їх наявність відповідно враховується судом апеляційної або касаційної інстанції. З огляду на викладене, така процесуальна дія як відмова у відкритті провадження щодо розгляду зауважень на протокол не передбачена процесуальними нормами, окрім того, відмова у відкритті провадження щодо розгляду зауважень на протокол передбачає повернення їх заявнику, а тому у випадку апеляційного оскарження рішення суду, прийнятого по суті спору, такі заперечення не можуть бути враховані апеляційною інстанцією, що позбавляє у даному випадку відповідача права доступу до правосуддя. При цьому зміст заяви свідчить, що доводи про наявність підстав для поновлення строку подання зауважень є відмінними від тих, що були предметом розгляду, а тому і з таких мотивів вважати заяву тотожньою неможна. Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції не врахував, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України). Пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі "C.G. та інші проти Болгарії", заява N 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України", заява N 21722/11). Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. Роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі "Кантоні проти Франції", заява N 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11). Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів у тлумаченні закону, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (пункт 65 рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України", заява N 20372/11; пункт 93 рішення від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії", заява N 42750/09). У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі "Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. UnitedKingdom)). Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (PerezdeRadaCavanilles проти Іспанії", N 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року). Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Право особи на доступ до правосуддя гарантовано статтею 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод. Реалізацію права на доступ до правосуддя повинні забезпечувати, зокрема і судові органи. Стосовно питання доступу до суду Європейський суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви N 6778/05 "МПП "Голуб" проти України" від 18 жовтня 2005 року зазначив, що процедурні гарантії, закріплені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином, втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань (див. справу "Ґолдер проти Сполученого Королівства", рішення від 21 лютого 1975 року). Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (див. рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії"). Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (див. рішення від 4 грудня 1995 року "Беллет проти Франції"). З урахуванням вищевикладеного, апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження щодо розгляду зауважень на протокол судового засідання скасуванню з передачею вказаної заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 19 травня 2020 року скасувати, заяву передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 31.03.2021. Головуючий: Судді: