Постанова Львівський апеляційний суд № 464/3425/19

Справа № 464/3425/19 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М. Провадження № 22-ц/811/1927/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В. Категорія: 3 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І., за участі секретаря: Сеньків Х.І. з участю представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 від імені якої діють законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , треті особи ОСОБА_7 , орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради про скасування державної реєстрації права власності на частину квартири та витребування частини квартири з чужого володіння,- ВСТАНОВИЛА: Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 рокупозов задоволено. Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на ј частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 692187346101). Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_5 (від імені якої діють законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) - ј частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 692187346101). Стягнуто з ОСОБА_5 (від імені якої діють законні представники ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ) в користь ОСОБА_1 2 276 грн. 14 коп. судового збору. Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 року від 25 травня 2020 року заяву представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 року залишено без задоволення. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 . В апеляційній скарзі посилається на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Стверджує, що суд першої інстанції позбавив ОСОБА_3 доступу до суду, ефективного захисту, можливості надати докази та доводи про заперечення позову, чим порушив принципи цивільного судочинства, визначені ст. 2 ЦПК України. Стверджує, що на момент укладення договору дарування від 01 листопада 2017 ОСОБА_7 мала зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на спірну частку квартири, що була набута нею на підставах, що не заборонені законом, а саме на підставі договору купівлі-продажу. Стверджує, що відповідач вважається добросовісним набувачем спірного майна, оскільки ОСОБА_7 мала законне право розпоряджатися квартирою на власний розсуд, у тому числі й відчувати її. Зазначає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на те, що ОСОБА_1 не має права витребовувати ј частки спірної квартири з володіння ОСОБА_5 , оскільки у такого відсутня державна реєстрація права власності на це майно. Крім цього, посилається на те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно, однак спірна ј частка квартири не є індивідуально визначеним майном, оскільки таке не виділене в натурі. Звертає увагу на те, що припинення права ОСОБА_5 на спірну частку у квартирі призводить до втрати єдиного житла неповнолітньої дитини. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. В судове засідання відповідачі та їхній представник не з`явилися, хоча належним чином повідомлялися про час та місце розгляду справи, що відповідно до положень ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що за клопотанням представника відповідачів: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ОСОБА_4 було відкладено розгляд справи призначеної на 11 лютого 2021 року. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків її розгляду колегія суддів дійшла висновку проводити розгляд справи без участі відповідачів та їх представника. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно рішення Сихівського районного суду м. Львова від 31 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року та постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року, визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину від 02 жовтня 2025 року, видане ОСОБА_8 на Ѕ частку спадкового майна, яким була 1/2 частка у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаної частки від 11 листопада 2015 року, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на частку у квартирі та визнано за позивачем право власності на ј частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_9 від 26 травня 2003 року. Дане рішення набрало законної сили і є обов`язковим до виконання. Частиною 1 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Згідно із ч. 1 ст. 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Отже, із матеріалів справи випливає, що ОСОБА_1 є власником ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , ј частки квартири була безоплатно відчужена ОСОБА_7 на підставі договору дарування від 01 листопада 2017 року ОСОБА_5 , який визнано судами недійсним. З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна убачається, що ј частини спірної квартири належить ОСОБА_5 . Однак, як випливає із вищевказаних судових рішень, які набрали законної сили, за ОСОБА_1 визнано право власності і на ј частку спірної квартири, тобто останній є власником спірної квартири. Твердження апелянта про те, що на момент укладення договору дарування від 01 листопада 2017 ОСОБА_7 мала зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на спірну частку квартири, що була набута нею на підставах, що не заборонені законом, а саме на підставі договору купівлі-продажу, є невірним, оскільки на час укладення договору дарування ј частки квартири право власності ОСОБА_7 оспорювалось у судовому порядку. Відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, станом на 01 листопада 2017 р. ОСОБА_7 неправомірно подарувала ј частку у квартирі АДРЕСА_2 , не маючи на це правових підстав. Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. За змістом ч. 3 ст. 388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Оскільки право власності на спірну квартиру рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано за позивачем, а ОСОБА_7 безвідплатно відчужила ј частку квартири, при цьому, що її право власності оспорювалось у судовому порядку, то висновок суду про підставність витребування майна у відповідача та скасування реєстрації про право власності відповідача відповідає матеріалам справи та нормам матеріального права. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 - залишити без задоволення. Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 13 лютого 2020 року -залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 31 березня 2021 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.