Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/9896/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/9896/20 пров. № А/857/2757/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді: Матковської З.М., суддів: Бруновської Н.В., Макарика В.Я., при секретарі судового засідання: Герман О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №380/9896/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв`язку з звільненням (головуючий суддя першої інстанції Крутько О.В., розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 29.12.2020р.),- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у зв`язку з звільненням. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки її звільнено на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» вона набула право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України у розмірі 22080,29 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року в позові відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що спеціальним Законом України «Про прокуратуру» №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівника, тому у неї виникає гарантоване право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України. Отже, право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги передбачено законодавством, яке покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. З урахуванням наведеного просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. В судовому засіданні апеляційного розгляду справи позивач апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених у скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечив, просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що наказом Прокуратури Львівської області від 20.08.2020 №1434к, керуючись ст.11 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 3 та підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу міжнародного співробітництва прокуратури Львівської області та органів прокуратури на підставі 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 31.08.2020. В день звільнення відповідач провів з ОСОБА_1 розрахунок, зокрема нарахував та виплатив суми заробітної плати, премій, надбавок, виплат за вислугу років, а також компенсації за невикористані відпустки. В подальшому, 20.10.2020 позивач звернувся з письмовою заявою до керівника Львівської обласної прокуратури щодо виплати належної їй вихідної допомоги при звільненні, та листом №07-267вих-20 від 20.10.2020 відповідачем відмовлено у виплаті позивачеві сум вихідної допомоги при звільнені з мотивів того, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51цього Закону не передбачена виплата вихідної допомоги, ні Законом України «Про прокуратуру» (як законом спеціальної дії), ні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» виплата вихідної допомоги при звільненні не передбачена. Позивач вважаючи, що Прокуратура Львівської області безпідставно не виплатила їй при звільнені вихідну допомогу, звернулася в суд з даним позовом. Суд першої інстанції в позові відмовив з тих підстав, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України №1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набула права на її отримання. Проте, колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне. Відповідно ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII (далі Закон № 1697-VI), організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Поряд з цим, нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначив, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16. Так, КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 КЗпП України). Згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до ч. 4 ст. 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Згідно зі ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Однак, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Відтак, ч. 5 ст. 51 Закону №1697-VII та ч. 4 ст. 40 КЗпП України, передбачає виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, яким не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому останній не набув права на її отримання, є помилковими. Поряд з цим, чинним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. Зазначене відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, яка у відповідності до ч. 5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції. Також, слід вказати, що розрахунок середньомісячного заробітку при виплаті вихідної допомоги є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач працював і який виплачував йому заробітну плату, а тому вимога ОСОБА_1 про стягнення з Львівської обласної прокуратури вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням в розмірі 22080 гривень 29 копійки, задоволенню не підлягає. Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Оскільки відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку, що мало своїм наслідком порушення права останнього на належний соціальний захист, тому необхідно вийти за межі позовних вимог шляхом прийняття рішення про зобов`язання Львівську обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку. Вказані вище обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвали нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню та апеляційним судом приймається нова постанова про часткове задоволення позовних вимоги з наведених вище підстав. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі №380/9896/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково. Зобов`язати Львівську обласну прокуратуру здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату вихідної допомоги при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку. В решті позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 2102 грн. (дві тисячі сто дві гривень) 10 коп. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя З. М. Матковська судді Н. В. Бруновська В. Я. Макарик Повне судове рішення складено 31.03.2021р.