Постанова 4855 № 620/608/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/608/20 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Ключковича В.Ю., суддів Грибан І.О., Беспалова О.О., за участю секретаря судового засідання Вітчинкіної К.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Лавро А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року (повний текст рішення складено 21.12.2020, суддя Непочатих В.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення грошових коштів, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Офісу Генерального прокурора, в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив: - стягнути з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України), на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 31930,51 грн.; - стягнути з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 надбавку за класний чин у сумі 2000,00 грн. за жовтень 2019 року та надбавку за класний чин у сумі 1100,00 грн. за листопад 2019 року; - стягнути з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 різницю між невиплаченою та нарахованою сумою компенсації за невикористані 22 дні відпустки, яка дорівнює 15247,32 грн.; - стягнути з Офісу Генерального прокурора, (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом першої інстанції порушено його право на доступ до правосуддя, оскільки судовий розгляд справи проведено без участі позивача та його належного повідомлення по дату, час і місце розгляду його справи, а рішення прийнято без надання можливості позивачу висловити думку по суті позовних вимог, тобто, з порушенням вимог статей 44, 127, 129 КАС України. Апелянт наголошує, що відповідач при звільненні позивача (20.11.2019) мав провести з ним повний розрахунок відповідно до законодавства, проте, борг підприємства на грудень 2019 становить 7042, 74 грн., борг підприємства на січень 2020 року складає 21 128, 21 грн., а відповідності до виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 АТ «Ощадбанк» зарахування коштів у розмірі 21 128, 21 грн. на картковий рахунок позивача здійснено лише 27.01.2020, тобто із затримкою, а відтак, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В апеляційній скарзі позивач звертає увагу, що згідно з довідкою про заробіток позивача № 18-1411 від 28.12.2019 сума середньоденної заробітної плати складає 1 485, 14 грн., сума середньомісячної заробітної плати складає 31 930, 51 грн., таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, необхідно стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 31 930, 51 грн. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. 16.03.2021 від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення. Також, 16.03.2021 до Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відмову від позову в частині позовних вимог про стягнення грошових коштів в частині вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 2000,00 грн. за жовтень 2019 року та надбавки за класний чин у сумі 1100,00 грн. за листопад 2019 року; стягнення з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 різниці між невиплаченою та нарахованою сумою компенсації за невикористані 22 дні відпустки, яка дорівнює 15247, 32 грн. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про часткову відмову від позову задоволено; прийнято відмову ОСОБА_1 від частини позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 2000,00 грн. за жовтень 2019 року та надбавки за класний чин у сумі 1100,00 грн. за листопад 2019 року; стягнення з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 різниці між невиплаченою та нарахованою сумою компенсації за невикористані 22 дні відпустки, яка дорівнює 15247,32 грн.; рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог визнано нечинним; провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення грошових коштів в частині вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 2000,00 грн. за жовтень 2019 року та надбавки за класний чин у сумі 1100,00 грн. за листопад 2019 року; стягнення з Офісу Генерального прокурора (правонаступника Генеральної прокуратури України) на користь ОСОБА_1 різниці між невиплаченою та нарахованою сумою компенсації за невикористані 22 дні відпустки, яка дорівнює 15247,32 грн. закрито. У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю - доповідача, думку позивача та думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Як вбачається з матеріалів справи, наказом Генерального прокурора від 21.08.2019 №749ц ОСОБА_1 призначено на посаду прокурора відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України на час відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3 з 23.08.2019 в порядку переведення з прокуратури Чернігівської області. Наказом Генерального прокурора від 12.11.2019 № 1432ц ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу розгляду запитів на публічну інформацію управління організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Генеральної прокуратури України з 20.11.2019 на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Наказано департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні (а.с. 19, т.1). Згідно з копією розрахункового листа за жовтень 2019 року позивачу нараховано до виплати за 11 днів: оклад - 3570,00 грн., надбавка за ОВЗ за 11 днів - 3712,80 грн., вислуга прокурорів - 1071,00 грн., премія щомісячна - 6265,35 грн., індекс доходів 2012 - 177,62 грн., всього нараховано 14796,77 грн. Утримано: податок на доходи - 2663,42 грн., військовий збір - 221,95 грн., аванс - 5012,00 грн., виплата зарплати - 6899,40 грн., всього утримано - 14796,77 грн. (а.с. 25, т.1). Згідно з копією розрахункового листа за листопад 2019 року позивачу нараховано до виплати: лікарняні за 5 днів - 6249,10 грн., лікарняні за рахунок соцстраху за 7 днів - 8748,74 грн., компенсацію за невикористану відпустку за 22 дні - 17425,76 грн., всього нараховано 32423,60 грн. Утримано: податок на доходи - 2699,61 грн., військовий збір з лікарняного ФСС - 131,23 грн., виплата зарплати - 5030,53 грн., перерахування на картку - 14027,73 грн., податок на доходи - 3136,64 грн., військовий збір - 355,12 грн., всього утримано - 25380,86 грн. Борг підприємства на грудень 2019 - 7042,74 грн. (а.с.26, т.1). У день звільнення 22.11.2019 з позивачем остаточний розрахунок не проведено, виплачено лише частину - 19058, 26 грн. (згідно листа Генеральної прокуратури України від 29.11.2019 №19/4-2175 вих. - 19, а.с.28, т.1), а іншу частину - 21 128, 21 грн., у відповідності до виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 АТ «Ощадбанк» виплачено на картковий рахунок позивача лише 27.01.2020 (а.с.101, т.1). Відтак, позивач дізнався про невиплату йому при звільненні вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, що передбачено статтею 44 Кодексу законів про працю України, коли з позивачем 27.01.2020 було проведено остаточний розрахунок. Вважаючи такі дій відповідача протиправними, а свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо. Статтею 4 Закону №1697-VII встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Законом № 113-ІХ було внесено зміни також і до Кодексу законів про працю України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу». Відповідно до статті 1 КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. Статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України. Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі №813/150/16. Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Колегія суддів, також, звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги. Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин. У день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року №260/1890/19, від 18 лютого 2021 року у справі № 640/23379/19. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку. За наведених обставин відповідач повинен був при звільненні виплатити ОСОБА_1 вищевказану вихідну допомогу. Невиплата такої допомоги свідчить про протиправність дій відповідача, що зумовлює наявність підстав для задоволення позову та стягнення такої допомоги на користь позивача. Звертаючись до суду із цим позовом ОСОБА_1 заявляв вимоги щодо стягнення вихідної допомоги в сумі 31930, 51 грн. Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 06.07.2020 №21-895 зп, середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 20.11.2019, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» складає 31930, 51 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1485, 14 грн.). Позивач такий розмір середньої заробітної плати не заперечує, та просить стягнути вихідну допомогу в розмірі місячної заробітної плати саме в такому розмірі, в свою чергу, відповідач щодо такої суми не заперечує (самостійно надаючи суду довідку Офісу Генерального прокурора від 06.07.2020 №21-895 зп разом з поясненнями до суду першої інстанції), однак заперечує саме право позивача щодо отримання вихідної допомоги. Відповідно до підпункту «є» пункту 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку виплати вихідної допомоги. Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку №100, який підлягає застосуванню в даному випадку, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Пунктом 3 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Одноразова винагорода за підсумками роботи за рік і за вислугу років включається до середнього заробітку шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду 1/12 винагороди, нарахованої в поточному році за попередній календарний рік. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 4 Порядку №100 визначено складові, які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, зокрема, одноразові виплати. Застосовуючи наведені вище правові норми, колегія суддів вважає, що відповідач правильно розрахував середньомісячний і середньоденний заробіток позивача для виплати вихідної допомоги, який становить відповідно 31930, 51 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1485, 14 грн.). Оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в цій чати сні та стягнути з Офісу Генерального прокурора України на користь позивача таку вихідну допомогу в розмірі його середньомісячного заробітку, а саме в розмірі 31930, 51 грн. Щодо стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення, колегія суддів вказує наступне. В силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Відповідно до частини першої статті 177 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно абзаців першого та другого частини першої статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України Пунктом 3.1.1. Положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України 19.07.2018 № 13 визначено, зокрема, що до повноважень комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства належить прийняття рішення про призначення або відмову в призначенні матеріального забезпечення (допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах, на поховання) і передає його роботодавцю для проведення виплат, здійснення розрахунків тощо. Таким чином, оплата допомога у зв`язку із тимчасовою втратою працездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності проводиться роботодавцем на підставі відповідного рішення комісії (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, після подання працівником листка непрацездатності, а тому до прийняття такого рішення роботодавець не може виплатити працівнику суму допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності. За встановленими у справі обставинами, позивач звільнений з 20.11.2019, у період з 16.11.2019 по 25.11.2019 був тимчасово непрацездатний, після подання роботодавцю листка непрацездатності йому було виплачено кошти за перші п`ять днів тимчасової непрацездатності в грудні 2019 року, разом з тим, кошти в розмірі 21 128, 21 грн., у відповідності до виписки з карткового рахунку № НОМЕР_1 АТ «Ощадбанк» виплачено на картковий рахунок позивача лише 27.01.2020 (а.с.101, т.1), які станом на січень 2020 року були боргом підприємства (а.с.190, т.1), при цьому, незалежно від визначення виду таких складових заробітної плати позивача та компенсацій, вказані суми мали бути виплачені йому в день звільнення, тобто, після закінчення періоду непрацездатності (26.11.2019), а відтак, відповідачем протиправно не виплачено кошти у розмірі 21 128, 21 грн. 26.11.2019, а виплачено такі лише 27.01.2020, тобто, із затримкою. Згідно зі ст.117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлена ст.117 КЗпП України, згідно з якою в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, постановах Верховного Суду від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі №812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18. Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 зазначає, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, спірна бездіяльність відповідача є триваючим проступком, що закінчився датою остаточної виплати позивачу спірних сум коштів (27.01.2020), пов`язаних із проходженням публічної служби та не відповідає закону з часу його звільнення до часу фактичного повного розрахунку. Зважаючи на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем, право позивача на отримання на підставі вимог ст.117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку доведене. Щодо його розміру середнього заробітку, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд у постанові від 22.01.2020 у справі №620/1982/19 акцентував увагу на тому, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Суд апеляційної інстанції враховує, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16). За обставин цієї справи колегія суддів вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке. У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 40186, 47 грн. (19058, 26 грн. (згідно листа Генеральної прокуратури України від 29.11.2019 №19/4-2175 вих. - 19, а.с.28, т.1, та розрахункового листа за листопад 2019, а.с.26, т.1, ця сума є виплаченою зарплатою та сумою, перерахованою на картку (міжрозр), що становить 47% від всієї суми) + 21 128, 21 грн. (яка станом на січень 2020 року була боргом підприємства, а.с.190 -191, т.1, що становить 53% від всієї суми). При визначенні розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні підлягають положення Порядку №100. Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100). Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (абзац 4 пункту 2 розділу ІІ Порядку №100). Відповідно до пункту 8 розділу ІІІ Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно з довідкою Офісу Генерального прокурора від 06.07.2020 №21-895 зп, середня заробітна плата ОСОБА_1 , яка обчислена виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню 20.11.2019, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» складає 31930, 51 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1485, 14 грн.). Як вбачається з матеріалів справи, позивача звільнено відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 12.11.2019 - з 20.11.2019, а матеріальне забезпечення згідно листка непрацездатності (а.с.72, т.1) йому здійснено по 25.11.2019 включно. Тобто, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 26.11.2019. 27.01.2020 на належний позивачу банківський рахунок надійшли грошові кошти від відповідача у розмірі 21 128, 21 грн. Тобто, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 60 890, 74 грн. (1485, 14 грн. * 41 робочий день за період з 26.11.2019 по 27.01.2020). Вказана сума коштів є істотно більшою, аніж невиплачена позивачу частина всіх належних коштів під час розрахунку. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає висновку Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Відтак, обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату коштів у розмірі 21 128, 21 грн., підлягає зменшенню. На підставі вище зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що вказані обставини дають підстави для зменшення суми коштів, для виплати позивачу в порядку ст.117 КЗпП України, зважаючи на висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, співмірності ймовірних втрат позивача через неповний розрахунок при звільненні, обґрунтованим є стягнення з відповідача відшкодування середнього заробітку пропорційно виплаченим із затримкою коштів: 32271, 92 грн. (53% від загальної суми, що підлягала виплаті у день звільнення * 1485, 14 грн. (середньоденна заробітна плата) *41 день затримки при виплаті такої) = 32271, 92 грн.). Отже, колегія суддів, з огляду на вищенаведене, вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2019 по 27.01.2020, а відтак, слід стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2019 по 27.01.2020 в розмірі 32271, 92 грн. Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині невиплати на день звільнення вихідної допомоги, колегія суддів зазначає, що судом у даній справі лише встановлено порушене право позивача на отримання вихідної допомоги, однак, така ще не виплачена відповідачем на виконання рішення суду позивачу, а відтак, наразі неможливо встановити період такої затримки, тому, вказані вимоги є передчасними і задоволенню не підлягають. При цьому, позивач не позбавлений права звернутися з позовом до суду щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в частині невиплати на день звільнення вихідної допомоги після фактичної виплати такої допомоги. Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо розгляду справи за його відсутності без належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів зазначає наступне. Так, як вбачається з матеріалів справи, повістку про виклик ОСОБА_1 у якості позивача на 10:00 год. 10.11.2020 у справі №620/608/20 було направлено на адресу ОСОБА_1 , зазначену в позовній заяві: АДРЕСА_1 (а.с.264, т.1), однак, конверт з відповідною повісткою повернувся на адресу Чернігівського окружного адміністративного суду з зазначенням причин повернення: «інші причини». Згідно з ч. 11 ст. 126 КАС України розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином. Згідно пунктів 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року №270) у разі відсутності адресата поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику за закінченням встановленого строку зберігання. Водночас, до повноважень адміністративних судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання адміністративним судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. 10.11.2020 позивач у судове засідання не з`явився, що підтверджується протоколом судового засідання від 10.11.2020 (а.с.266-267, т.1). Повістку про виклик ОСОБА_1 у якості позивача на 14:00 год. 10.12.2020 у справі №620/608/20 було направлено на адресу ОСОБА_1 , зазначену в позовній заяві: АДРЕСА_1 - 12.11.2020 (про що свідчить штамп сектору обліку відправки кореспонденції. а.с.269 зворот, т.1). Також, на електронну адресу позивача була направлена така повістка про виклик 12.11.2020 о 10 год. 14 хв., що підтверджується звітом про надіслання електронного документу (а.с.270, т.1). Згідно відстеженню отримання поштового відправлення за ШКІ 1400506717924 з офіційного сайту ДП «Укрпошта», направлену 12.11.202 повістку про виклик позивач отримав 25.11.2020 (а.с.272, т.1). Однак, у судове засідання 10.12.2020 ОСОБА_1 не з`явився. Разом з цим, суд першої інстанції правомірно розглянув справу та виніс рішення за відсутності позивача, оскільки, як встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи №620/608/20. Відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Враховуючи викладене у сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою та такою, що підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що підстави для стягнення на користь позивача вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що неправильне застосування норм матеріального права призвели до помилкового вирішення справи, а відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення грошових коштів задовольнити частково. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку 31930, 51 грн. (тридцять одна тисяча дев`ятсот тридцять гривень п`ятдесят одна копійка). Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.11.2019 по 27.01.2020 в розмірі 32271, 92 грн. (тридцять дві тисячі двісті сімдесят одна гривня дев`яності дві копійки). У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 31 березня 2021 року. Головуючий суддя В.Ю. Ключкович Судді І.О. Грибан О.О. Беспалов