Постанова 4851 № 520/8585/2020

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 березня 2021 р. Справа № 520/8585/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Русанової В.Б., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020, (головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О.) по справі № 520/8585/2020 за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України у Харківській області, про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - скасувати рішення Державної міграційної служби України №224-20 від 15.06.2020; - зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні відповідно до вимог чинного законодавства. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 позов залишено без задоволення. ОСОБА_1 не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач маючи обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань та ув`язнення через політичні причини, а також у зв`язку з систематичним порушенням прав людини, не може повернутися до країни походження Федеративної Республіки Нігерії. При цьому, вказує, що існують офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість побоювань позивача щодо можливості стати жертвою переслідувань в разі повернення до Федеративної Республіки Нігерії. Державна міграційна служба України (далі - відповідач 1) подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що всі доводи заявника були перевірені та не знайшли свого підтвердження, а тому рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято законно та обґрунтовано. Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач 2) не подало відзив на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 народився та проживав у м. Аба, штат Абіа Федеративна Республіка Нігерія, є громадянином Нігерії, за віросповіданням - іудаїст. 10.10.2019 позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 48-59). Відповідачем 2 розглянуто заяву ОСОБА_1 , вивчено документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту, проведено з позивачем співбесіди, про що свідчать протоколи співбесід від 22.10.2019 та від 24.12.2019 (а.с. 60-80). В ході проведення співбесід позивач зазначив, що народився, навчався та постійно проживав у місті Аба, Федеративна Республіка Нігерія, батьки проживають у Нігерії, м. Аба. На території Федеративної Республіки Нігерії позивач спочатку навчався у початковій школі Primary school у віці шість років, з 2004 по 2010 рр. - High Standart Secondary school. У 2010 р. позивач вперше прибув до України з метою навчання та перебуваючи в м. Харкові поступив на навчання до Харківського національного університету радіоелектроніки. У травні 2012 р. його відраховано із Харківського національного університету радіоелектроніки. Після відрахування із університету, позивач поїхав до міста Севастополь та до Ялти, проживав там 4-5 місяці та потім повернувся до міста Харків. У період з березня 2012 року по березень 2016 року позивач перебував на території України без дозвільних документів. У квітні 2016 року позивач отримав посвідку на тимчасове проживання строк якої закінчився у 2017 році. Після спливу терміну легального перебування ОСОБА_1 на території України, позивач поїхав до міста Київ, проте, без легального документа не зміг знайти роботу, у зв`язку із чим повернувся до міста Харків. Зазначив, що не може повернутись до країни своєї громадської належності через те, що заявнику загрожує небезпека, а саме побоювання переслідувань через те, що він вважає себе біафрійцем по крові. Група людей, яка бореться за незалежність деяких штатів на півдні Нігерії, які створити свою власну країну Біафра. Як журналіст він публікує інформацію щодо країни Біафра та діях, які вчиняла Нігерія по відношенню до Біафри. В той же час на півночі Нігерії, де терористичне угрупування "Боко Харам" продовжує здійснювати напади, в результаті яких гинуть сотні людей, відбуваються незаконні страти, насильницькі зникнення, тортури та інші види жорстокого поводження. За наслідками проведеної співбесіди Головним управлінням ДМС України в Харківській області складено висновок щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якому зазначено про відсутність умов, передбачених п.1 та п. 13 ч.1 ст.1 Закону України " Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с.81-90). 15.06.2020 ДМС України прийнято рішення № 224-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (а.с. 91). 23.06.2020 Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області склало та направило позивачу повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 66 (а.с. 92). Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся до суду за захистом своїх прав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача прийнято правомірно, в межах повноважень та у спосіб встановлений законом, відсутності підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а тому оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України від 08.07.2011 № 3671-VI «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закон № 3671-VI ). Відповідно до пунктів 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Враховуючи умови, передбачені ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, слід зазначити, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України. Положеннями абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 3671-VI визначено, що не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні. Відповідно до п. 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника. Отже, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Пунктом 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують додаткового захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" визначено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільні пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є послідовними та правдоподібними і не протирічать загальній та конкретній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, зобов`язана вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа зобов`язана надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця мають враховуватися всі чотири підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, що визначені статтею 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року. Судом встановлено, що оскаржуване рішення прийнято на підставі висновку ГУ ДМС в Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі №2019КН0145. Вказаним висновком встановлено, що при зверненні 10.10.2019 позивач в заяві-анкеті зазначав, що не може повернутися до Нігерії через побоювання стати жертвою переслідувань уряду Нігерії, оскільки він є журналістом та політичним активістом у Біафра. Під час аналізу та дослідження документів проведено аналіз матеріалів офіційних джерел по країні походження позивача та встановлено, що із заявником під час перебування у Нігерії не траплялось інцидентів із застосуванням фізичного насильства, він не зазнавав переслідувань з боку різноманітних угруповань. Позивач підтримує зв`язок з членами своєї родини, які проживають на території Нігерії . Близькі родичі не зазнають проблем, які б свідчили про наявність будь-якої небезпеки, що також вказує на відсутність розшуку або перспективи переслідування позивача у випадку повернення на територію країни громадянської належності. При цьому, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, є суперечливими та непослідовними. Колегія суддів зазначає, що відповідачем проаналізовано доводи заявника, проведено аналіз матеріалів офіційних джерел по країні його походження, за результатами якого складено висновок що у разі повернення до країни походження або постійного проживання, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. Як вбачається з протоколу співбесід, у країні походження заявника була неспокійна ситуація на момент виїзду з неї, разом з тим, останній не звернувся до відповідачів за захистом, оскільки його метою було саме навчання а не виїзд із Нігерії у зв`язку з проблемами в країні її походження. З Біафрою позивач почав працювати під час перебування на території України. Під час проведення співбесід зазначив, що є журналістом та публікує статті щодо діяльності біафри, разом з тим без зазначення свого прізвища та ім`я, що свідчить про відсутність підстав вважати, що позивач може зазнавати переслідувань з боку нігерійської влади за його участь у біафрі. Також колегія суддів зазначає, що за інформацією по країні походження позивача вбачається, що організація "Корінний народ Біафри" є терористичним угрупованням, що бореться за незалежність Нігерії, протести організації "Корінний народ Біафри" в основному носять мирний характер. У 2017 році лідера вказаного угруповання було викрадено згідно видання «The guardian», після цього відсутня інформація щодо мирного або збройного протистояння між організацією "Корінний народ Біафри" та державною владою країни згідно відомостей з інтернет-сайту УВКБ ООН «Refworld». Крім того, за інформацією по країні походження на теперішній час більшість території півночі Нігерії звільнено, армією Нігерії, від бойовиків "БокоХарам" Вказане угрупування діє на північному сході країни, та відсутнє у місці постійного проживання позивача на півдні країни. Крім того, державна влада Нігерії активно веде боротьбу з угрупуванням "Боко Харам" та досягає великого прогресу протистояння тероризму на північному сході країни. Інформація по країні походження підтверджує, що соціально-політична ситуація у Нігерії є стабільною, спостерігається зріст інвестицій та розвиток інфраструктури. Також, судом встановлено, що на момент подання заяви до відповідача 2 позивач перебував на території України нелегально (термін дії посвідки закінчився 19.09.2017), про що було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МХК № 126610 від 06.09.2019. Позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту лише 10.10.2019. Відповідно до ч. 2ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Суд першої інстанції вірно зазначив, що між датою скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні (19.09.2017) та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (10.10.2019), пройшов значний проміжок часу, що з урахуванням дати виїзду з країни громадянської належності, прибуттям в Україну з метою навчання (2010 р.) свідчить про те, що з заявою позивач звернувся з порушенням строку, встановленого ч. 5ст. 5 Закону № 3671-VI, тобто після закінчення строку законного перебування на території України, що в свою чергу ставить під сумнів наявність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та дозволяє припустити, що мотив звернення із даною заявою може бути іншим, однак зазначеного не було враховано судом першої інстанції. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 14.03.2018 у справі № 820/1502/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Позивачем не надано аргументованих та обґрунтованих пояснень з урахуванням вищевикладених критеріїв про причини, з яких він не може повернутися в країну своєї громадянської належності, достовірних доказів та пояснень про факти переслідування саме на його батьківщині, здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску з країни походження, що унеможливлювало б існування на території країни походження та доводів щодо відмови країни його громадянської належності захищати його права від дискримінації, переслідувань, що свідчать про відсутність належного обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань за будь-якою з конвенційних ознак та про неможливість користуватися захистом країни свого походження. Доводи позивача ґрунтуються лише на суб`єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої ним інформації, є необґрунтованими та недоведеними. З аналізу особової справи позивача можна дійти висновку, що він не обґрунтував наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Під час перебування на батьківщині та поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства (підданства). Позивачем не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження, ні під час проведення співбесіди, ні до суду першої та апеляційної інстанції. За матеріалами особової справи не спостерігаються елементи переслідування або дискримінації особи в країні громадянської належності. Стосовно шукача захисту ніколи не висувалися офіційні звинувачення за політичними мотивами в країні громадянської належності. Отже, відповідачем при вирішенні питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, всебічно та повно вивчено всі обставини справи, та встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI щодо позивача. За наведеного, на думку суду, відсутні підстави вважати, що позивач може стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення ДМС України, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято з урахуванням та дослідженням всіх обставин справи та є правомірним, а тому відсутні підстави для задоволення адміністративного позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 по справі № 520/8585/2020 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова