Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/18602/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 березня 2021 року м. Рівне Справа № 569/18602/20 Провадження № 22-ц/4815/530/21 Головуючий у Рівненському міському суді Рівненської області: суддя Левчук О.В. Час, дата і місце ухвалення рішення суду першої інстанції: 11 год. 31 хв. 12 січня 2021 року Повний текст складено: 12 січня 2021 року Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючий: суддя Хилевич С.В. судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 року в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в : У листопаді 2020 року в суд звернулося Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк" або банк) з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Мотивуючи свої вимоги, покликалося на укладений між сторонами 21 березня 2013 року кредитний договір б/н, відповідно до якого відповідачу було відкрито картковий рахунок із кредитним лімітом. Однак у зв`язку із тим, що позичальник порушувала взяті на себе зобов`язання за цим кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 05 жовтня 2020 року складалась з: 16 833,54 гривень прострочене тіло кредиту; 3 887,14 гривень прострочені відсотки; 1 123,46 нараховані в порядку ст. 625 ЦК України відсотки на прострочений кредит. З наведених підстав просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором б/н від 21 березня 2013 року в розмірі 21 888,14 гривень станом на 05 жовтня 2020 року. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи своє рішення, суд попередньої інстанції встановив, що позичальник отримала кредитних коштів на загальну суму 22 423,28 гривень, тоді як повернула банку 33 456,50 гривень. Тому дійшов висновку, що вимоги банку про стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 16 877,54 гривень є безпідставними, необґрунтованими та незаконними, оскільки кошти в сумі 33 456,50 гривень, які були спрямовані на сплату заборгованості за кредитним договором, та мали бути зараховані в рахунок погашення основного боргу за кредитом перевищують суму отриманих відповідачем від позивача кредитних коштів. Вимоги про стягнення заборгованості за простроченими відсотками та відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст. 625 ЦК України суд вважав безпідставними через те, що їхнє нарахування не передбачено укладеним між сторонами договором. Тобто з огляду на умови договору, грошові кошти, які зараховані на погашення заборгованості за відсотками за користування кредитом, підлягали зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за основною сумою заборгованості за кредитом. На рішення суду банком подано апеляційну скаргу де він покликався на його незаконність невідповідності викладених ньому висновків обставинам справи, порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначалося, що підписавши 21 березня 2013 року анкету-заяву, відповідач надала згоду на те, що така заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг. Тобто з моменту підписання заяви між банком та відповідачем був укладений договір в порядку ч.1 ст. 634 ЦК України. Із складовими такого договору акцептор ознайомилась. Згодом банк на підставі зазначеної анкети-заяви відкрив картковий рахунок, встановив кредитний ліміт і видав кредитну картку, таким чином було укладено кредитний договір, який не оспорений, не визнаний недійсним чи є неукладеним. Оскільки такий договір є договором приєднання, то жодного підпису відповідача під публічно розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Після одержання картки відповідач вчинила дії щодо проведення її активації, користувалася кредитними коштами з власної ініціативи. Проте грошових коштів в необхідному розмірі відповідач не сплачувала, через що виникла заборгованість, яка, зокрема, складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту, тобто овердрафту. Хоча власник карткового рахунку зобов`язаний контролювати витрати коштів в межах платіжного ліміту, щоб запобігти виникненню овердрафту. Овердрафт - це короткостроковий кредит, який надається клієнту в разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. В свою чергу, прострочене тіло кредиту це частина використаного кредитного ліміту або вся сума використаного кредитного ліміту, що на конкретну дату мало бути погашено, але не оплатилося. Покликалось на необхідність врахування виписки з банківського рахунку відповідача, яка є первинним банківським документом, а тому є належним та допустимим доказом. Через те, що умови договору були узгодженими, вважало помилковими висновки суду про те, що внесені відповідачем кошти на погашення заборгованості повинні були спрямовуватися на погашення безпосередньо заборгованості за фактично отриманими кредитними коштами. Крім того, йдеться посилання на порушення судом основоположних норм банківського кредитування, Кодексу європейського договірного права та норм цивільного права, що ставить під загрозу фінансову стабільність банку, який є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду іншим споживачам банківських послуг, зокрема, призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитними договорами та іншими обов`язковими платежами. З викладених підстав просило скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги банку в повному обсязі. Правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи АТ КБ "Приватбанк", колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення. Матеріалами справи з`ясовано, що 21 березня 2013 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк"де, зокрема, зазначено, що вказана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між позичальником та банком договір про надання банківських послуг. Звертаючись до суду з позовом, як на підставу для його задоволення банк посилався на те, що в порушення умов договору від 11 серпня 2009 року та положень ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України відповідач свої зобов`язання за договором не виконала, тому станом на 05 жовтня 2020 року складалась з: 16 833,54 гривень прострочене тіло кредиту; 3 887,14 гривень прострочені відсотки; 1 123,46 нараховані в порядку ст. 625 ЦК України відсотки на прострочений кредит. На підтвердження узгодження умов договору АТ КБ "Приватбанк" додано до позовної заяви копію підписаної відповідачем анкети-заяви про приєднання до банківських послуг, розрахунок заборгованості, виписку по рахунку, довідки про зміну умов кредитування і видані картки, а також витяги з Умов та правил надання банківських послуг. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно зі ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. За правилами ст. 10561 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Відповідно до з ч.1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Тобто у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами у самому договорі). Між тим, матеріали справи не містять доказів, що відповідач розуміла, ознайомилася та погодилася з Умовами, Правилами, Тарифами банківських послуг, підписуючи заяву про надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів користування кредитними коштами саме у нарахованих банком порядку і розмірі. Отже, неможливо застосувати до спірних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, адже Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача, неодноразово ним змінювались, тобто кредитор міг додати до позовної заяви документи, які свідчили би про обставини, найбільш сприятливі для її задоволення. Відтак відсутні й підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими позивач. Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину чи заперечень щодо його умов не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором. Тому вірним є використання при вирішенні спору висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі №342/180/17, провадження №14-131цс19, які в т.ч. викладені щодо правильного застосування норм права, порушених в апеляційній скарзі. Доцільність застосування цих висновків при відсутності заперечень щодо умов відповідного договору зі сторони відповідача та навіть при заочному розгляді справи підтверджена у низці постанов Верховного Суду, у т.ч.: від 09 жовтня 2019 року в справі № 180/1801/16-ц; від 31 липня 2019 року в справі № 755/1907/16-ц; від 24 липня 2019 року в справі № 203/3169/16-ц; від 31 липня 2019 року в справі 755/13316/16-ц; від 13 листопада 2019 року в справі № 755/17260/16-ц; від 24 липня 2019 року в справі №755/20484/15-ц; 21 жовтня 2019 року в справі №576/439/18; від 22 серпня 2019 року в справі № 243/515/16-ц; від 16 жовтня 2019 року в справі № 180/1706/16-ц; від 11 вересня 2019 року в справі № 753/23698/15-ц; від 30 жовтня 2019 року в справі № 355/558/18; від 04 вересня 2019 року в справі №382/1131/18. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Інше не відповідало б принципу справедливості, добросовісності, розумності та уможливило покладання на слабшу сторону невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке. З системного аналізу положень Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк" та ч.1 ст. 1054 ЦК України слідує, що за своєю суттю прострочене тіло кредиту, на яке вказує позивач у своїй позовній заяві, фактично є, в т.ч., й завуальованими відсотками за користування кредитними коштами, адже до нього входить і плата за користування кредитом, а не, власне, лише надані позичальнику в користування кошти. Також банк неправомірно здійснював автоматичне погашення простроченої заборгованості, адже згоди на списання цих грошових коштів позичальник не надавала, Умови та правила надання банківських послуг нею не підписані, отже такої кредитної операції не узгоджено. Крім того, банком нараховувалася заборгованість за договорами страхування "Страхування кредитного ліміту", хоча відносини страхування повинні бути врегульовані спеціальним законом, яким є Закон України "Про страхування", а також окремим договором і здійснення страхових платежів за таким договором жодним чином не може бути пов`язане із наявністю заборгованості за кредитним договором. Безпідставно нараховуючи за непогодженими між сторонами умовами кредитну заборгованість, зокрема, відсотки за користування кредитом у збільшеному розмірі, погашаючи їх та тіло кредиту за рахунок непогодженого сторонами овердрафту, нараховуючи за це перевищення кредиту (овердрафт) і його прострочення відсотки, а згодом відносячи цю заборгованість до простроченого кредиту та накладаючи за її несплату штрафи і повторно нараховуючи відсотки, банк незаконно та штучно збільшував суму заборгованості. Хоча в той самий час справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Тому аргументи апеляційної скарги є необґрунтованими, а відтак не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з одних лише формальних підстав, позаяк зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій практиці Верховного Суду. Повно і правильно встановивши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та застосувавши при вирішенні спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив банку в задоволенні позову, позаяк тіло кредиту є повністю погашеним відповідачем, а домовленості про сплату відсотків за користування коштами підписана відповідачем анкета-заява не містила. Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (п. 32 рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Судовий збір, що понесений позивачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України необхідно віднести на його ж рахунок. Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення, а заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 12 січня 2021 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий: С.В. Хилевич Судді: Н.М. Ковальчук С.С. Шимків