Постанова 4872 № 916/2159/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2159/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Колоколова С.І. суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на рішення Господарського суду Одеської області від „16 грудня 2020р., повний текст якого складено та підписано „24 грудня 2020р. та на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від „04 січня 2021р., повний текст якого складено та підписано „18 січня 2021р. у справі № 916/2159/20 за позовом Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до відповідача: Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про стягнення 9614,82 грн., головуючий суддя Желєзна С.П. місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області Справа розглянута без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження. В С Т А Н О В И В : У липні 2020 року Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про стягнення заборгованості у загальному розмірі 9 614,82 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 9 614,82 грн., збитків від інфляції у розмірі 259,85 грн., трьох відсотків річних у розмірі 210,18 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором купівлі-продажу теплової енергії №4/174 від 02.01.2015 в частині відшкодування умовно-постійної абонентської плати за період з квітня 2018р. по травень 2020р. Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 (суддя Желєзна С.П.) в позові Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про стягнення заборгованості у розмірі 9 614,82 грн. відмовлено. В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами надання КП „Южтеплокомуненерго відповідачу протягом періоду з квітня 2018р. по травень 2020р. житлово-комунальних послуг, а саме послуг теплопостачання, а також визнання вказаного факту з боку позивача, а тому дійшов висновку про відсутність у ФОП Стодоли В.Т. заборгованості перед КП „Южтеплокомуненерго. Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 заяву фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на користь фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Не погодившись із рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду звернулось Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 року у справі №916/2159/20, яким відмовлено в задоволенні позову Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги КП ТМ «ЮТКЕ» у повному обсязі та стягнути з відповідача ФОП Стодоли В.Т. на користь Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго суму основного боргу в розмірі 9 614,82 грн., інфляційні збитки у розмірі 259,85 грн., 3% річних у розмірі 210,18 грн. та здійснити розподіл судових витрат. Скаржник не погоджується з прийнятим рішенням суду першої інстанції та вважає, що воно прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню з наступних підстав. Так, скаржник посилаючись на ст. 714 ЦК України та висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі №311/3489/18 зазначає, що відповідач є власником приміщення, що знаходиться у багатоквартирному будинку, який не відключено від мереж централізованого опалення, позивач через приєднану мережу надає відповідачу енергетичні та інші ресурси, а споживач зобов`язаний забезпечити безпечну експлуатацію обладнання, призначеного для виробництва теплової енергії (що включено до статей витрат умовно-постійної частини двоставкового тарифу). У рішенні, що оскаржується, господарським судом було відхилено доводи КП „Южтеплокомуненерго про наявність у споживача обов`язку оплачувати умовно-постійну частину тарифу, незважаючи на відсутність факту надання послуг теплопостачання. Також судом зазначено, що позивачем визнано факт відсутності надання житлово-комунальних послуг відповідачу. Апелянт вважає доводи суду першої інстанції такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач жодного разу не визнавав факт відсутності надання відповідачу житлово-комунальних послуг. Позивачем було зазначено, що відповідачем не були спожиті гігакалорії, внаслідок реалізації відповідачем можливості регулювання квартирного приладу комерційного обліку. Ці поняття не є тотожними. Скаржник зазначає, що позивачем надавалися житлово-комунальні послуги відповідачу в контексті надання енергетичних та інших ресурсів, забезпечення безпечної експлуатації яких входить до статей витрат умовно-постійної частини тарифу та є обов`язком відповідача. Споживання теплової енергії будинком 28 по вул. Новобілярській підтверджується наявними у матеріалах справи актами про підключення та відключення опалення. З огляду на це, висновок суду першої інстанції щодо недоведеності надання послуг, а також відсутності у відповідача обов`язку оплачувати умовно-постійну частину тарифу, є необґрунтованим. Крім того, скаржник вважає висновок господарського суду про те, що умовами договору купівлі-продажу теплової енергії №4/174 від 02.01.2015 обов`язок ФОП Стодоли В.Т. оплачувати умовно-постійну частину тарифу не закріплений таким, що не відповідає дійсності та зазначає, що судом були проігноровані істотні умови договору. Суд прийняв до уваги та розглянув лише п.1,п.6 та п.10 Договору, що є недостатнім для вирішення даної справи. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 клопотання Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено. Поновлено Комунальному підприємству теплових мереж „Южтеплокомуненерго строк на апеляційне оскарження. Зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 року у справі № 916/2159/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на рішення Господарського суду Одеської області від „16 грудня 2020р. у справі №916/2159/20. Розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 10.02.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній вважає, що твердження позивача, викладені в апеляційній скарзі щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду є безпідставним, оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 у справі №916/2159/20 ухвалено відповідно до норм чинного законодавства з урахуванням всіх обставин справи, а тому відповідач просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Крім того, Комунальне підприємство теплових мереж „Южтеплокомуненерго не погодилось із додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2159/20, яким задоволено заяву ФОП Стодоли Володимира Тадейовича про розподіл судових витрат та вирішено стягнути з КП ТМ «ЮТКЕ» на користь ФОП Стодоли В.Т. витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн. скасувати повністю та прийняти нове рішення, в якому здійснити розподіл судових витрат. КП ТМ «ЮТКЕ» вважає, що додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 року складено з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з огляду на наступне. Так, скаржник зазначає, що суд, не маючи жодних підтверджень щодо належного повідомлення позивача про судове засідання, порушуючи вимоги ч.2 ст.202 ГПК України, розглянув заяву відповідача про розподіл судових витрат та видав додаткове рішення від 04.01.2021, у якому зазначив, що позивач у судове засідання, призначене для розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв, письмових пояснень на заяву відповідача не надав. Скаржник вважає вказані висновки господарського суду такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач не з`явився в судове засідання по тій причині, що не був повідомлений про нього, а клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем було направлено та повністю проігноровано судом. Крім того, апелянт вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу суперечить принципу співмірності, не відповідає складності справи та часу, витраченого на виконання відповідних робіт (надання послуг), зважаючи на те, що відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та пояснення по справі, які були складені представником відповідача є абсолютно ідентичними (текстуально й по суті) за змістом, а відповідно складення цих процесуальних документів не зайняло багато часу та не вимагало значного обсягу робіт, однак адвокат Єгоров О.О. у розрахунку зазначає, що на кожен із вищезазначених документів він витратив майже однакову кількість часу, що свідчить про те, що розрахунок є значно завищеним. Також, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним з ціною позову (ціна позову майже вдвічі менше, ніж сума, нарахована адвокатом за правничу професійну допомогу). Крім того, враховуючи незначну тривалість судових засідань, витрати на професійну правничу допомогу за участь в судових засіданнях в суді першої інстанції не відповідають принципу співрозмірності відносно затраченого часу проведення вказаних судових засідань. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від „04 січня 2021р. у справі №916/2159/20. Об`єднано розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на рішення Господарського суду Одеської області від „16 грудня 2020р. з апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на додаткове рішення Господарського суду Одеської області від „04 січня 2021р. у справі №916/2159/20 в одне апеляційне провадження. Розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго ухвалено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. 22.02.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 у справі №916/2159/20 в якому просив рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 року у справі №916/2159/20, яким відмовлено в задоволенні позову Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги КП ТМ «ЮТКЕ» у повному обсязі та стягнути з відповідача ФОП Стодоли В.Т. на користь Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго суму основного боргу в розмірі 9 614,82 грн., інфляційні збитки у розмірі 259,85 грн., 3% річних у розмірі 210,18 грн. та здійснити розподіл судових витрат. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2020 у задоволенні клопотання Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго, про розгляд справи № 916/2159/20 в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено. Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржуване у справі рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом, 14.01.2002р. Южненською міською радою було прийнято рішення №492-XXIII про створення комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго, затвердження його статуту, надання останньому майна, необхідного для здійснення господарської діяльності. Рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради №282 від 21.07.2011р. КП „Южтеплокомуненерго було визнано виконавцем з надання послуг централізованого теплопостачання. Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно №776 від 19.06.2006р. ФОП Стодолі В.Т. на праві власності належать нежитлові приміщення за адресою: Одеська область, м. Южне, Ново-Білярська, буд.. 28/1, площею 131,40 кв. м. При цьому, з технічного паспорту на нежитлові приміщення вбачається, що вони використовуються для розміщення стоматологічної клініки. 02.01.2015р. між КП „Южтеплокомуненерго (теплопостачальна організація) та ФОП Стодола В.Т. (Споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії №4/174, відповідно до п. 1 якого за цим договором Теплопостачальна організація бере на себе зобов`язання постачати Споживачеві теплову енергію (постачання, виробництво та транспортування теплової енергії) в обсягах, зазначених у додатку № 2 до цього договору, та забезпечувати температуру мережної води відповідно до встановленого температурного графіку теплової мережі, а Споживач зобов`язується оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором на об`єкт Споживача, який розташований за адресою: 65481, Одеська обл., м. Южне, вул. Ново-Білярська, 28/1, кількість суб`єктів користування тепловою енергією - 10 чол. Згідно з п. 6 договору купівлі-продажу теплової енергії №4/174 від 02.01.2015р. розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показань приладів комерційного обліку або розрахункових навантажень відповідно до додатків до договору згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку. Відповідно до п. 10 договору купівлі-продажу теплової енергії №4/174 від 02.01.2015р. цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2016р. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення. 01.03.2018р. виконавчим комітетом Южненської міської ради було прийнято рішення №1141 „Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення, релігійних організацій, бюджетних установ та інших споживачів (крім населення), які надаються КП „Южтеплокомуненерго, п. 1.4 якого встановлено, що тарифи на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) є наступними: двоставковий тариф на теплову енергію, який включає умовно-змінну частину двоставкового тарифу - 1 421,20 грн/Гкал (без ПДВ); умовно-постійну частину двоставкового тарифу (місячна плата за одиницю приєднаного теплового навантаження) - 32 904,48 грн/Гкал/год. (без ПДВ), в т.ч.: виробництво теплової енергії - 23 809,64 грн/Гкал/год. (без ПДВ); транспортування теплової енергії - 7 670,58 грн/Г кал/год. (без ПДВ); постачання теплової енергії - 1 424,26 грн/Г кал/год. (без ПДВ). 27.12.2018р. виконавчим комітетом Южненської міської ради було прийнято рішення №1636 „Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Южненської міської ради №1141 від 01.03.2018р. «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання для потреб населення, релігійних організацій, бюджетних установ та інших споживачів (крім населення), які надаються КП „Южтеплокомуненерго. З матеріалів справи вбачається, що КП „Южтеплокомуненерго було виставлено ФОП Стодолі В.Т. наступні рахунки на оплату теплової енергії (приєднане теплове навантаження): №629 від 18.04.2018р. на суму 315,89 грн., №765 від 10.05.2018р. на суму 305,53 грн., №940 від 05.06.2018р. на суму 305,53 грн., №1116 від 04.07.2018р. на суму 305,53 грн., №1291 від 08.08.2018р. на суму 305,53 грн., №1467 від 05.09.2018р. на суму 305,53 грн., № №1659 від 03.10.2018р. на суму 305,53 грн., №1818 від 05.11.2018р. на суму 305,53 грн., №2158 від 31.12.2018р. на суму 305,53 грн., №133 від 31.01.2019р. на суму 403,76 грн., №304 від 26.02.2019р. на суму 403,76 грн., №478 від 31.03.2019р. на суму 403,76 грн., №637 від 17.04.2019р. на суму 403,76 грн., №785 від 14.05.2019р. на суму 403,76 грн., №973 від 11.06.2019р. на суму 403,76 грн., №1173 від 15.07.2019р. на суму 403,76 грн., №1366 від 08.08.2019р. на суму 403,76 грн., №1553 від 03.09.2019р. на суму 403,76 грн., №1736 від 22.10.2019р. на суму 403,76 грн., №1919 від 30.11.2019р. на суму 403,76 грн., №2109 від 31.12.2019р. на суму 403,76 грн., №146 від 31.01.2020р. на суму 403,76 грн., №354 від 29.02.2020р. на суму 403,76 грн., №509 від 31.03.2020р. на суму 403,76 грн., №668 від 23.04.2020р. на суму 403,76 грн., №839 від 14.05.2020п. на суму 403,76 грн. При цьому, на підтвердження факту опалення житлових будинків у 2018-2019рр. у місті Южному КП „Южтеплокомуненерго було надано суду акти, затверджені заступником міського голови УЖКГ ЮМР. З відомості обліку споживання теплової енергії за квітень 2020р., складеної ФОП Стодолою В.Т., вбачається, що розмір спожитої відповідачем теплової енергії складає нуль Гкал. 20.05.2020р. КП „Южтеплокомуненерго звернулось до ФОП Стодоли В.Т. із претензією №56, відповідно до якої просило сплатити заборгованість за надані послуги у загальному розмірі 9 614,82 грн. Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ФОП Стодоли В.Т. позивачем було наголошено про наявність правових підстав для стягнення із відповідача умовно-постійної абонентської плати протягом періоду з квітня 2018р. по травень 2020р. у загальному розмірі 9 614,82 грн. Крім того, в процесі вирішення даного спору КП „Южтеплокомуненерго було вказано, що приміщення відповідача обладнано теплолічильником, за даними якого теплоспоживання протягом спірного періоду відповідачем не здійснювалося. Проте, відповідач не відключився від мереж централізованого опалення, а, отже, зобов`язаний оплачувати умовно-постійну частину тарифу. Щодо апеляційного оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020р. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для судового захисту. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст.15, 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України підставою для захисту прав (охоронюваних законом інтересів) є їх порушення, невизнання або оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Згідно зі ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як вірно встановлено господарським судом, предметом спору в даній справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 9 614,82 грн. за надані протягом періоду з квітня 2018р. по травень 2020р. послуги. При цьому, як зазначено судом, КП „Южтеплокомуненерго в процесі вирішення даного спору було наголошено, що заявлені до стягнення кошти є умовно-постійною абонентською платою, яка має сплачуватись відповідачем незалежно від споживання послуг теплопостачання. Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках визначені Законом України „Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017р. № 2189-VIII (з наступними змінами та доповненнями). Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Відповідно до ст. 1 Закону України „Про теплопостачання від 02.06.2005р. № 2633-IV (з наступними змінами та доповненнями) споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Відповідно до ч. 1 ст. 9, ч. 1 ст. 10 Закону України „Про житлово-комунальні послуги споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Пунктом 32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. № 830, передбачено, що ціною (вартістю) послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011р. №

869. Відповідно до п. 5 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води, двоставковий тариф на теплову енергію, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води - грошовий вираз двох окремих частин тарифу (умовно-змінної та умовно-постійної); умовно-постійна частина двоставкового тарифу на послуги з постачання теплової енергії - абонентська плата за одиницю теплового навантаження об`єктів теплоспоживання на опалення (1 Гкал/год.) як грошовий вираз планованих економічно обґрунтованих витрат, крім тих, що віднесені до умовно-змінних витрат, що включаються до повної собівартості теплової енергії, є постійними і не змінюються прямо (майже прямо) пропорційно зміні обсягу теплової енергії для надання послуг з постачання теплової енергії. Згідно з п. п. 47, 49 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з постачання теплової енергії і постачання гарячої води ліцензіатам, що одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, можуть в установленому порядку встановлюватися двоставкові тарифи на теплову енергію для всіх категорій споживачів. При цьому окремо визначаються умовно-змінна та умовно-постійна частини такого тарифу. Під час формування двоставкових тарифів на теплову енергію визначаються планована повна собівартість, витрати на відшкодування втрат і планований прибуток від ліцензованої діяльності відповідно до вимог цього Порядку та здійснюється їх розподіл на умовно-змінну та умовно-постійну частини. Згідно з ч. 1 ст. 12, ч. ч. 1, 5 ст. 21 Закону України „Про житлово-комунальні послуги надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Одиниця виміру обсягу спожитої споживачем теплової енергії визначається правилами надання відповідної комунальної послуги, що затверджуються уповноваженим законом органом. Ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Колегія суддів погоджується з підставним висновком господарського суду про наявність у споживача теплової енергії обов`язку оплачувати вартість використаної теплової енергії, ціна якої визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання. При цьому, підставою для нарахування споживачу плати за спожиту електричну енергію у будь-якому випадку має бути факт надання теплопостачальною організацією відповідної послуги споживачу. Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження надання КП „Южтеплокомуненерго відповідачу протягом періоду з квітня 2018р. по травень 2020р. житлово-комунальних послуг, а саме послуг теплопостачання, а також визнання вказаного факту з боку позивача. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанція також була надана належна оцінка вказаним обставинам. Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Доводи апелянта з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Колегією суддів розглянуті і відхилені доводи скаржника про наявність у споживача обв`язку оплачувати умовно-постійну частину тарифу, незважаючи на відсутність факту надання послуг теплопостачання, оскільки положеннями чинного законодавства, в тому числі, Закону України „Про теплопостачання, Закону України „Про житлово-комунальні послуги, а також умовами договору купівлі-продажу теплової енергії №4/174 від 02.01.2015р. вказаний обов`язок ФОП Стодоли В.Т. не закріплений. Крім того, зміна порядку формування тарифу на теплову енергію, а також право позивача встановлювати двоставкові тарифи на теплову енергію не створює для споживача, якому відповідна послуга протягом певного періоду не надається, оплачувати ту або іншу частину тарифу. Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі. Щодо апеляційного оскарження додаткового рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021р. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020р. в задоволені позовних вимог Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго до Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про стягнення заборгованості у розмірі 9 614,82 грн. відмовлено. 21.12.2020р. до суду першої інстанції надійшла заява Фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про вирішення питання про судові витрати. В даній заяві позивач просить стягнути з Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго судові витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу відповідачем було надано: оригінал договору №7/20 про надання правової допомоги від 24.09.2020; оригінал рахунку-фактури №1 від 17.12.2020, оригінал Акту №1 приймання передачі наданих послуг від 17.12.2020 та оригінал квитанції №ПНЗ3155 від 17.12.2020 Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 у справі №916/2159/20 (суддя Желєзна С.П.) Заяву фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича про розподіл судових витрат задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго на користь фізичної особи-підприємця Стодоли Володимира Тадейовича витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. КП ТМ «ЮТКЕ» вважає, що додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021 року складено з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з огляду на наступне. Так, скаржник зазначає, що суд, не маючи жодних підтверджень щодо належного повідомлення позивача про судове засідання, порушуючи вимоги ч.2 ст.202 ГПК України, розглянув заяву відповідача про розподіл судових витрат та видав додаткове рішення від 04.01.2021, у якому зазначив, що позивач у судове засідання, призначене для розгляду заяви відповідача про розподіл судових витрат не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв, письмових пояснень на заяву відповідача не надав. Скаржник вважає вказані висновки господарського суду такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивач не з`явився в судове засідання по тій причині, що не був повідомлений про нього, а клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем було направлено та повністю проігноровано судом. Крім того, апелянт вважає, що заявлений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу суперечить принципу співмірності, не відповідає складності справи та часу, витраченого на ви виконання відповідних робіт (надання послуг), зважаючи на те, що відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та пояснення по справі, які були складені представником відповідача є абсолютно ідентичними (текстуально й по суті) за змістом, а відповідно складення цих процесуальних документів не зайняло багато часу та не вимагало значного обсягу робіт, однак адвокат Єгоров О.О. у розрахунку зазначає, що на кожен із вищезазначених документів він витратив майже однакову кількість часу, що свідчить про те, що розрахунок є значно завищеним. Також, розрахунок витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним з ціною позову (ціна позову майже вдвічі менше, ніж сума, нарахована адвокатом за правничу професійну допомогу). Крім того, враховуючи незначну тривалість судових засідань, витрати на професійну правничу допомогу за участь в судових засіданнях в суді першої інстанції не відповідають принципу спів розмірності відносно затраченого часу проведення вказаних судових засідань. Колегія суддів погоджується із висновком господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з позивача понесених судових витрат зі сплати правничої допомоги, та зазначає наступне. За ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України). Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України). Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу). Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України). У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу. Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 ст. 126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (до таких висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19). Як вбачається з матеріалів справи, 24.09.2020 між ФОП Стодола В.Т. (замовник) та Адвокатським бюро «Єгоров та Партнери» (виконавець) укладено договір про надання правової допомоги № 7/20, за яким замовник замовляє, приймає та оплачує, а виконавець надає послуги правової допомоги, адвокатського захисту та представництва в судах для захисту прав і законних інтересів замовника (п. 1 договору). Перелік послуг, їх вартість, порядок розрахунків та інші умови виконання Договору визначаються Додатком №1 до Договору та в окремих Додатках і Додаткових угодах до даного Договору, що є невід`ємною частиною цього Договору. (п.4 договору). Додатком №1 від 24.09.2020 до договору про надання правової допомоги № 7/20 сторони визначили, що в порядку та на умовах, визначеним цим договором, виконавець зобов`язується надавати замовнику правничу допомогу із захисту прав замовника, а замовник оплатити ці послуги на умовах визначених в договорі (п.п.1 додатку №1). Розмір гонорару визначається на підставі акту приймання-передачі наданих послуг, підписного Сторонами із розрахунку вартості роботи 1 години адвоката у розмірі 1000 грн. та представництва в суді першої інстанції, незалежно від кількості судових засідань та часу їх проведення, у фіксованому розмірі та дорівнює 5 000 грн. Сторони погодили, що Акт приймання-передачі наданих послуг складається у вигляді звіту та підписується сторонами не пізніше 2-х календарних днів з моменту оголошення рішення в судовій інстанції. Оплата вартості наданих послуг здійснюється протягом 2-х календарних днів з моменту підписання Акту приймання-передачі наданих послуг на розрахунковий рахунок виконавця (п.п. 3.1., 3.2., 3.3. додатку №1). На підтвердження об`єму наданих адвокатським бюро послуг, кількості витраченого ним часу, оплати визначеної вартості послуг у справі відповідач надав: оригінал договору №7/20 про надання правової допомоги від 24.09.2020; оригінал рахунку-фактури №1 від 17.12.2020 на суму 15 000 грн., оригінал Акту №1 приймання передачі наданих послуг від 17.12.2020 на суму 15 000 грн. та оригінал квитанції №ПНЗ3155 від 17.12.2020 на суму 15 000 грн. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у розмірі 15 000,00 грн, колегія суддів враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Згідно ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Колегія суддів зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Факт того, що спірні послуги адвоката було реально надано позивачу підтверджується матеріалами справи, з яких вбачається, що представником відповідача подавався відзив на позовну заяву (т.1, а.с. 89-99), заперечення на відповідь на відзив (т.1, а.с. 133-142), підготовка яких безумовно потребувала вивчення та опрацювання документів, надання консультацій тощо, а також здійснювалося представництво інтересів в Господарському суді Одеської області, про що свідчать наявні у матеріалах справи протоколи судових засідань. Враховуючи те, що відповідачем підтверджено реальність наданої правової допомоги, апеляційний суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 ГПК України, витрати позивача на правову допомогу у сумі 15 000 грн. мають бути покладені на позивача. Водночас викладені у апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не спростовують висновків суду, які викладені в оскаржуваному судовому рішенні. Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)). Колегія суду, не приймає заперечення скаржника що розподіл судових витрат на правничу допомогу суперечить принципу співмірності, не відповідає складності справи та часу, витраченого на виконання відповідних робіт (надання послуг), оскільки з розрахунку адвокатських витрат випливає, що вартість (розмір) правової/правничої допомоги, визначеної в договорі про надання правової допомоги, яка погоджена та реально сплачена клієнтом є цілком обґрунтованою та співмірною з обсягом наданих послуг, витраченим часом, складністю спору та значенням справи для клієнта. За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у додатковому рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн. Враховуючи викладене, рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020р. та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021р. у справі №916/2159/20 підлягають залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В: 1.Апеляційні скарги Комунального підприємства теплових мереж „Южтеплокомуненерго залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020 року та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 04.01.2021р. у справі №916/2159/20 залишити без змін. Постанова набирає законної з дня її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України. Повний текст постанови складено та підписано „30 березня 2021 року у зв`язку з відпусткою судді Разюк Г.П. з 22.03.2021 по 26.03.2021 (згідно наказу в.о. Голови Південно-західного апеляційного господарського суду Разюк Г.П. від 18.03.2021р. №58-в) та 29.03.2021 (згідно наказу в.о. Голови Південно-західного апеляційного господарського суду Колоколова С.І. від 29.03.2021р. №66-в) Головуючий суддя С.І. Колоколов Суддя Г.П. Разюк Суддя Я.Ф. Савицький