Постанова 4855 № 640/12253/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/12253/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 січня 2015 року № 0000341701, від 23 січня 2018 року № 0000341701 та від 12 лютого 2019 року № 0050271304. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701 та від 12 лютого 2019 року № 0050271304 В іншій частині адміністративного позову відмовлено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року № 0000341701, оскільки наявна в матеріалах справи довідка ПАТ «Альфа-Банк» від 22 травня 2019 року № 47620-23.1-б/б свідчить про анулювання (прощення) заборгованості позивача за договором від 01 липня 2009 року № 0022926 в частині штрафних санкцій у розмірі 1456636,54 грн., які не вважаються додатковим благом та не підлягають включенню до складу оподатковуваного доходу. В той же час, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів суду, що банком списано саме основну суму заборгованості за кредитом. Разом із тим, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду при оскарженні названого податкового повідомлення-рішення, суд звернув увагу на відсутність у справі доказів, які б достовірно підтверджували направлення позивачу податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року № 0000341701 та доказів його отримання. А також визнав не спростованими відповідачем твердження позивача про те, що він дізнався про порушене право лише 12 лютого 2019 року - з моменту отримання акта ГУ ДФС про результати документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року, складеного 29 грудня 2014 року за № 55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 та податкового повідомлення рішення № 0000341701. Викладене стало підставою для висновку, що позивач подав звернувся до суду в межах строку, визначеного пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Враховуючи встановлену протиправність податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року № 0000341701, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату суми, визначеної ним, у зв`язку із чим скасував податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2019 року № 0050271304. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року № 0000341701, суд виходив з того, що таке рішення контролюючим органом не приймалось, про що позивача повідомлено у листі ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2019 року № 1411/д/26-15-13-04-20. У свою чергу й позивач не надав належним чином засвідченої копії податкового повідомлення-рішення від 23 січня 2018 року № 0000341701, що унеможливило встановити факт прийняття такого рішення. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в повному обсязі, в тому числі і в частині відмови у позові позивачу, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування фактичних обставин справи. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна невиїзна перевірка, за результатами якої складено акт від 29 грудня 2014 року № 55/26-50-17-01 та податкове повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року № 0000341701 про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 247398,81 грн. та штраф в сумі 62019,70 грн. Проте, громадянином ОСОБА_1 податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на дату нарахування не сплачено, тому в ІКП обліковувався податковий борг в сумі 309 418,51. Оскільки ОСОБА_1 було подано уточнюючі податкові декларації про майновий стан та доходи за 2017 рік № 86800 від 30 липня 2018 року та № 92166 від 15 серпня 2018 року, якими зменшено суму яка підлягає перерахуванню до бюджету податкового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб, відбулося погашення податкового боргу, на суму 180 000,00 грн. Порушення граничних строків сплати узгодженого податкового зобов`язання стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 12 лютого 2019 року № 0050271304. Доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову апеляційна скарга не містить. Головне управління ДПС у м. Києві також просило суд здійснити процесуальне правонаступництво шляхом заміни Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на його правонаступника - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві. У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань та/або посилань скаржника на незаконність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку його законності та обґрунтованості у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701, на підставі з підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, за порушення пункту 49.1 та пункту 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 309418,51 грн., у тому числі за податковими зобов`язанням - 247398,81 грн. та за штрафними санкціями - 62019,70 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29 грудня 2014 року № 55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 «Про результати документальної невиїзної перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року», яким було встановлено порушення позивачем пункту 49.1 та пункту 49.2 статті 49, підпункту 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а саме: не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2013 рік та не задекларовано у податковій декларації про майновий стан та доходи за 2013 рік отриману суму додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитом на загальну суму 1456636,54 грн. та не сплачено (перераховано) до бюджету податок з доходів фізичних осіб з отриманого додаткового блага у вигляді суми боргу, анульованого кредитом у 2013 році, у зв`язку із чим донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 247398,81 грн. Актом камеральної перевірки своєчасності сплати податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування від 19 грудня 2018 року № 2424/26-15-13-04-28, встановлено порушення позивачем пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України внаслідок несвоєчасної сплати суми податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування згідно податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 22 січня 2015 року № 0000341701. На підставі вказаного акта прийнято податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС від 12 лютого 2019 року № 0050271304, яким зобов`язано сплатити штраф у розмірі 20% у сумі 36034,00 грн. за порушення строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, визначеного пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України та на підставі статті 126 Податкового кодексу України, за затримку на 1336, 1286, 1271 календарних днів. Судом першої інстанції також встановлено, що між позивачем та ПАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір від 01 липня 2009 року № 0022926. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 23 листопада 2010 року у третейській справі № 4257-11/526/10 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 0022926 у сумі: заборгованість за овердрафтом - 1091776,23 грн., заборгованість по пені за прострочення погашення овердрафту - 261678,64 грн., а всього - 1353454,87 грн. та судові витрати. Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 08 липня 2011 року по справі № 6-1788/11, ухвалено видати Публічному акціонерному товариству «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 23 листопада 2010 року у третейській справі № 4257-11/526/10. Державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження ВП № 29681552 з примусового виконання виконавчого листа № 6-1788/11, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова 08 липня 2011 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» грошові кошти у розмірі 1353454,87 грн. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві про закінчення виконавчого провадження від 20 червня 2012 року ВП № 29681552 закінчено виконавче провадження на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі, виконавче провадження закінчено. Згідно з наявною у справі копією меморіального ордеру від 20 червня 2012 року № 1 позивач сплатив на користь ПАТ «Альфа-Банк» грошові кошти у розмірі 1353454,87 грн. Згідно акта перевірки від 29 грудня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» листом від 28 березня 2014 року № 25905-11-167968 підтверджено достовірність даних про суми виплачених (нарахованих) доходів на користь позивача у сумі 1456636,54 грн., що у повному обсязі відображені у податкових розрахунках сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма 1 ДФ) за ознакою доходу «126» за 2013 рік, у вигляді суми боргу, анульованого кредитом за його самостійним рішенням. Разом із тим, згідно наявної в матеріалах справи довідки ПАТ «Альфа-Банк» від 22 травня 2019 року № 47620-23.1-б/б анульована (прощена) заборгованість позивача за договором від 01 липня 2009 року № 0022926 складається зі штрафних санкцій у розмірі 1456636,54 грн., які не вважаються додатковим благом та не підлягають включенню до складу оподатковуваного доходу. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засаді верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтерес юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає. Колегією суддів встановлено, що акт ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 29 грудня 2014 року № 55/26-50-17-01/ НОМЕР_1 був направлений позивачу 29 грудня 2014 року та 08 січня 2015 року отриманий ним, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, доданим до відзиву на позовну заяву. Податкове повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701 було направлено позивачу у день його прийняття та вручено йому 26 січня 2015 року, що також підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення, доданим до відзиву на позовну заяву. Поштове повідомлення про вручення поштового відправлення містить адресу позивача: АДРЕСА_1 та власноручний підпис отримувача. Вказана адреса ОСОБА_1 ідентична адресі, що була зазначена Голосіївським районним судом міста Києва у рішенні від 26 березня 2012 року у справі № 2601/8062/12, яким було встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідн НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 до повного погашення заборгованості перед ПАТ «Альфа-Банк» згідно виконавчого листа Новозаводського районного суду м. Чернігова № 6-1788/11 від 08 липня 2011 року. Відповідно ч. 4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зважаючи на викладене відсутні підстави вважати, що податкове повідомлення рішення не було направлено позивачу та не було вручено. На користь цього висновку також вказує, подана представником ОСОБА_1 - Дробушевською Ю.А. заява від 28 січня 2019 року до податкового органу з проханням надати можливість ознайомитись з матеріалами перевірки, згідно якої нараховане зобов`язання податковим повідомленням-рішенням від 23 січня 2018 року № 0000341701. Вказана заява також була додана відповідачем до відзиву на позов та в ній міститься чітке посилання представника позивача на обізнаність про те, що податкове зобов`язання виникло 22 січня 2015 року. Строк звернення до суду встановлено статтею 122 КАС України, згідно частини першої якої позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів ч.2 ст.122 КАС України. Згідно з ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Колегія суддів зазначає, що спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України. Питання застосування строків звернення до адміністративного суду з позовами про визнання протиправними податкових повідомлень-рішень врегульовано приписами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України, згідно вимог якого платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, тобто в межах 1095 днів. З даним позовом позивач звернувся у липні 2019 року, а отже з пропуском 1095 денного строку для звернення до суду з позовною вимогою про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701. Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень. Наведені обставини не були враховані судом першої інстанції при постановленні рішення, що позбавляє суд апеляційної інстанції можливості погодитись із таким застосуванням норм процесуального права. З огляду на встановлені колегією суддів вищенаведені фактичні обставини у справі, звернення позивача з даним позовом лише у липні 2019 року є несвоєчасно вчиненою процесуальною дією, оскільки позов про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701 подано з пропуском встановленого законом строку. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено положеннями ст.123 КАС України. Згідно ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду (ч.4 ст.123 КАС України). Поважність причин пропуску строку для звернення до суду з даним позовом обґрунтована лише неотриманням оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що спростовується доказами наявними у справі. У відповідності до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що поважними причинами пропуску строку на звернення до суду можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, які повинні бути підтверджені належними доказами. Однак, позивач не навів суду об`єктивно непереборних та незалежних від його волі обставин, які б завадили позивачеві звернутися до суду раніше, ніж подано даний позов. На підставі статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Європейський суд з прав людини у пунктах 37 та 38 Рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосудця і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», N 23436/03, пункти 22-23). Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. За таких підстав є підстави для залишення адміністративного позову без розгляду. Відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Згідно з положеннями ч.4 ст.123 КАС України позовна заява залишається без розгляду, якщо висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду та не надано належних і допустимих доказів поважності пропуску цього строку, а судом апеляційної інстанції не знайдено підстав для його поновлення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність застосування до адміністративного позову в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701 наслідків пропущення цього строку, передбачених ст.122 КАС України та залишення позовної заяви без розгляду. В силу приписів ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Згідно з п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково. З огляду на викладене вище, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року є таким, що прийняте з порушенням вимог процесуального права, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про залишення позову без розгляду в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701. Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 лютого 2019 року № 0050271304, колегія суддів звертає увагу на таке. Матеріалами справи підтверджується, що податкове зобов`язання, визначене податковим повідомленням-рішення від 12 лютого 2019 року № 0050271304 є узгодженим. Згідно пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу Як вбачається з наданого відповідачем розрахунку, на позивача накладено штраф у розмірі 20% у розмірі 36034,00 грн. за затримку сплати суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, згідно податкового повідомлення-рішення від 22 січня 2015 року № 0000341701 на 1336, 1286 та 1271 календарних днів. В той же час, відповідач стверджує, що погашення податкового боргу, на суму 180 000,00 грн. відбулось шляхом подання ОСОБА_1 уточнюючих податкових декларацій про майновий стан та доходи за 2017 рік № 86800 від 30 липня 2018 року та № 92166 від 15 серпня 2018 року, якими зменшено суму яка підлягає перерахуванню до бюджету податкового зобов`язання з податку на доходи з фізичних осіб. Разом із тим, згідно з пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України притягнення платника податків до відповідальності у вигляді штрафу з підстав, визначених цією нормою, передбачене саме за несплату узгодженої суми грошового зобов`язання; за змістом вказаної норми розмір штрафу залежить від кількості днів затримки строку сплати суми грошового зобов`язання та визначається у відсотках від погашеної суми податкового боргу. За положеннями пунктів 35.1, 35.2 статті 35 Податкового кодексу України сплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи. Пунктом 87.1 статті 87 Податкового кодексу України визначено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів. Отже, законодавством регламентовано право платника податків подати уточнюючу податкову декларацію, що є декларативною формою належної реалізації податкових зобов`язань, не є сплатою податків і не має складу правопорушення, передбаченого пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України. Даний висновок також узгоджується із правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 826/3997/16. Підсумовуючи усе в сукупності, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в цій частині, однак обґрунтував його з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для зміни судового рішення в мотивувальній частині. При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції правильно по суті вирішив даний публічно-правовий спір та задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 лютого 2019 року № 0050271304, однак не правильно застосував норми матеріального права, а тому мотивувальну частину оскаржуваного рішення слід змінити в цій частині. З огляду на реорганізацію Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, є підстави для заміни його правонаступником Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві. Керуючись ст. ст. 52, 122, 123, 238, 240, 241-244, 250, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701- скасувати. Прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 22 січня 2015 року № 0000341701 - залишити без розгляду. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року в частині позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві від 12 лютого 2019 року № 0050271304 змінити, зазначивши, що підстави для задоволення позовних вимог викладені у мотивувальній частині даної постанови. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 жовтня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя:Н.М. Єгорова Судді:Є.О. Сорочко І.В. Федотов