Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/4345/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4345/20 Суддя (судді) першої інстанції: Клопот С.Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИЛА : У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за період з 2012 року по 2016 рік; - зобов`язати Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2012 року по 2016 рік; - зобов`язати Головне управління Національної гвардії України виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (31 травня 2017 року) по день фактичного розрахунку, виходячи з грошового забезпечення позивача за останні два повних календарних місяці перед звільненням. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за період з 2012 року по 2016 рік; - зобов`язано Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за період з 2012 року по 2016 рік; - у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне управління Національної гвардії України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та здійснені порушення процесуальних норм, просить оскаржуване рішення скасувати в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що підстави для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпуски, що передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», за період з 2012 року по 2016 рік відсутні, оскільки під час проходження служби позивач не звертався до відповідача з рапортом про надання йому такої відпустки. Крім того, апелянт вказує на те, що відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 620/1143/20, яке набрало законної сили та було виконане відповідачем, позивачу здійснено нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, що у відповідності до вимог абз. 3 ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключає можливість виплати компенсації додаткової відпуски іншого виду. У межах встановленого судом строку відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе у відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково та змінити рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив службу в Головному управлінні Національної гвардії України. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке видане 09 жовтня 2015 року та має право на пільги, що передбачені для вказаної категорії громадян. Відповідно до наказу відповідача від 31 травня 2017 року № 118 ОСОБА_1 виключено з списків особового складу Головного управління Національної гвардії України та з усіх видів забезпечення, звільнено з служби відповідно до п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та направлено на військовий облік до Чернігівського ОМВК міста Чернігова. У липні 2020 року позивач через свого представника звернувся до відповідача з запитом у якому просив надати інформацію щодо використання додаткової відпустки тривалістю 10 календарних днів за виконання норми нальоту з 2012 року по день звільнення або чи виплачувалась грошова компенсація за невикористання цієї відпустки. Головне управління Національної гвардії України листом від 23 липня 2020 року № 27-32/1-Г-181-Аз повідомило, що в період проходження ОСОБА_1 служби додаткова відпустка відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702 не надавалась та виплата компенсації за неї не проводилась. Вважаючи бездіяльність відповідача стосовно невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2012 року по 2016 рік протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2012 року по 2016 рік. Колегія суддів частково погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Відповідно до ч. 8 ст. 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. Згідно з абз. 1 - 2 ч. 4 ст. 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України 01 серпня 2012 року прийняв постанову № 702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» (далі - Постанова № 702). Згідно з п.1 Додатку 6 до постанови № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання, обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо. Додатком 3 Постанови № 702 визначено Перелік військових посад Національної гвардії, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Зокрема до таких посад віднесено посаду, яку до звільнення з служби займав позивач: заступник начальника управління авіації - начальник відділу професійної та спеціальної підготовки (п. 186). Для даної категорії військовослужбовців встановлено максимальну тривалість щорічної додаткової відпустки - 10 календарних днів. Водночас, згідно з п. 6 Додатку 6 Постанови № 702 додаткова відпустка військовослужбовцям, зазначеним у пунктах 183 - 206 додатка 3 Постанови № 702, надається пропорційно виконаним річним нормам нальоту, які встановлюються Головним управлінням Національної гвардії. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 лютого 2019 року № 90 (далі - Наказ № 90) було затверджено Річні норми нальоту годин для льотного складу авіаційного персоналу Національної гвардії України. Згідно з п. 1 Наказу № 90 річні норми нальоту годин на літаках і вертольотах з реактивними та турбогвинтовими двигунами, за умови виконання яких вислуга років для призначення пенсії обчислюється на пільгових умовах, становлять: на військово- транспортних і транспортних літаках - 20 годин; на вертольотах - 15 годин. З матеріалів справи вбачається та не спростовується відповідачем, що ОСОБА_1 виконав річні норми нальоту на вертольоті Мі-8. Загальний наліт у 2012 році становить 75 год. 27 хв., у 2013 році - 75 год. 07 хв., 2014 році - 57 год. 58 хв.; у 2015 році - 167 год. 16 хв., у 2016 році - 41 год. 23 хв. Також апелянт не заперечує того, що у вказаний період часу ОСОБА_1 додаткова відпустка, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону № 2011-XII, не надавалась та під час звільнення з служби компенсація за невикористану відпустку не проводилась. Відповідно до абз. 3 ч. 14 ст. 101 Закону № 2011-XII визначено, у рік звільнення, зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Разом з тим, наполягаючи на правомірності своїх дій щодо невиплати ОСОБА_1 вказаної грошової компенсації, у апеляційній скарзі відповідач посилався на те, що відповідно до рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 620/1143/20, яке набрало законної сили 20 жовтня 2020 року, та було виконано відповідачем, позивачу здійснено нарахування і виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, що у відповідності до вимог абз. 3 ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» виключає можливість виплати компенсації за невикористання додаткової відпуски іншого виду. Апелянт зазначає, що Закон № 2011-XII передбачає право на використання однієї додаткової відпустки та отримання компенсації тільки за один вид додаткової відпустки за вибором військовослужбовця. У зв`язку з чим у випадку, коли військовослужбовець вже скористався своїм правом на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, яка повинна була надаватись з інших підстав, такий військовослужбовець немає права на повторне нарахування компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за спірний період. Надаючи правову оцінку вказаним доводам апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень вбачається, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 червня 2020 року у справі № 620/1143/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, яке набрало законної сили 20 жовтня 2020 року, адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язано Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2017 роки. Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 101 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. З огляду на зазначене правове регулювання вбачається, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 вже використав своє право на отримання компенсації невикористаної додаткової щорічної відпустки, яка передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015 та 2016 роки, останній немає права на виплату компенсації невикористаної додаткової відпустки іншого виду - додаткової відпуски, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону № 2011-XII за 2015 та 2016 роки. У зв`язку з чим, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність змінити рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання Головного управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в частині періоду, за який має здійснюватися відповідне нарахування та виплата. Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена ч. 4 ст. 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за період з 2012 по 2014 роки у зв`язку з неподанням відповідного рапорту про надання такої відпустки під час проходження служби, оскільки право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено, а нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов`язком відповідача. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 242 - 244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Національної гвардії України задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року змінити виклавши другий та третій абзаци вказаного рішення наступним чином: «Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, яка передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період з 2012 року по 2014 рік. Зобов`язати Головне управління Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, яка передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період з 2012 року по 2014 рік.» В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов