Постанова 4855 № 640/22701/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/22701/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2021 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 грудня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Хозхімсервіс» до Головного управління Держпраці у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу та визнання протиправним та скасування припису,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до ГУ Держпраці у Київській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати припис про усунення виявлених порушень від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/П та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/ТД/ФС-627. Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 грудня 2020 року позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що за результатами аналізу наданих позивачем документів з метою проведення інспекційного відвідування було встановлено порушення ним вимог КЗпП України, оскільки надані до перевірки договори підряду, укладені позивачем з ОСОБА_1 свідчать про наявність саме трудових відносин між сторонами за відсутності укладання трудового договору. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ОСОБА_1 виконувались саме умови цивільно-правових угод за відсутності трудових відносин, а тому були відсутні підстави для застосування до позивача штрафних санкцій та складання оскаржуваних припису і постанови. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась у порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі звернення громадянина ОСОБА_1 від 09 вересня 2019 року №С-4442, наказом ГУ Держпраці у Київській області від 01 жовтня 2019 року №4793 «Про проведення інспекційного відвідування ТОВ «Хозхімсервіс» зобов`язано начальника (інспектора праці) відділу з питань праці ГУ Держпраці у Київській області організувати проведення інспекційного відвідування на предмет дотримання законодавства про працю в частині не оформлення трудових відносин у ТОВ «Хозхімсервіс». Інспекційне відвідування провести з 01 жовтня по 15 жовтня 2019 року (а.с.100). 04 жовтня 2019 року інспектором праці складено вимогу про надання документів, якою зобов`язано керівника ТОВ «Хозхімсервіс» у строк до 13 год. 00 хв. 10 жовтня 2019 року надати необхідні документи для проведення невиїзного інспектування (а.с.102-103). За результатами проведення інспекційного відвідування, ГУ Держпраці у Київській області складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ (а.с.104-109), в якому зафіксовано, що в порушення вимог ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України, позивачем допускаються до роботи працівники без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а саме, під час інспекційного відвідування встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Натомість із зазначеним працівником був укладений цивільно-правовий договір, який має всі ознаки трудового договору. За результатами акта інспекційного відвідування інспектором праці складено припис про усунення виявлених порушень від 15 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/П, яким зобов`язано керівника ТОВ «Хозхімсервіс» усунути виявлені порушення (а.с.115-116). Постановою ГУ Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 22 жовтня 2019 року №КВ1647/1063/АВ/ТД/ФС-627 на підставі абзацу другого частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України на ТОВ «Хозхімсервіс» накладено штраф у розмірі 125190,00 грн (а.с.118-119). Вважаючи вказані припис та постанову протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що між позивачем та ОСОБА_1 укладались договори цивільно-правового характеру в межах чинного законодавства України та на підставі вільного волевиявлення сторін; у свою чергу інспектор Держпраці не має повноважень на власний розсуд визначати правову природу таких договорів та розглядати як фактичний допуск до роботи фізичних осіб без укладення з ними трудових договорів. За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.1 ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11 лютого 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань праці, відповідно до п.1 якого Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю. Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування) визначається Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26 квітня 2017 року, відповідно до п.2 якого державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюються у формі проведення інспекційних відвідувань або невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів. Як вбачається з матеріалів справи, позивача було притягнуто до відповідальності на підставі абз.3 ч.1 ст.265 КЗпП України внаслідок порушення ним вимог ч.1 ст.21, ч.ч.1, 3 ст.24 КЗпП України. Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Згідно з ч.3 ст.24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі; на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами. Відповідальність за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачено абз.3 ч.1 ст.265 КЗпП та становить тридцятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Відповідно до акту інспекційного відвідування від 15.10.2019 №КВ1647/1063/АВ встановлено, що ОСОБА_1 працював на підприємстві без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника на роботу. Натомість із зазначеним працівником був укладений цивільно-правовий договір, який має всі ознаки трудового договору. Колегія суддів звертає увагу, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; - обов`язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Отже, основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18. Отже, трудові відносини спрямовані на виконання певної роботи і оплата здійснюється за виконання такої роботи, в той час, як відносини за цивільно-правовою угодою спрямовані на досягнення конкретного результату, та відповідна оплата здійснюється заме за результат, а не за процес його досягнення - роботу. З наявних в матеріалах справи цивільно-правових угод, укладених позивачем (замовник) з фізичною особою ОСОБА_1 (виконавець) №87 від 01.07.2019 (а.с.31-32) та №113 від 06.08.2019 (а.с.34-35) вбачається, що відповідно до їх п.1 за дорученням замовника, підрядник зобов`язується на власний ризик виконати певну роботу за умов цього договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх. Відповідно до п.1.2 договорів їх предметом є «виконання підсобних робіт на об`єкті». Згідно з п.1.4 договорів виконавець не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку ТОВ «Хозхімсервіс», а сам організовує процес виконання робіт. Факт надання відповідних робіт з боку виконавця буде засвідчуватись актами прийому виконаних робіт (п.1.5 договорів). За п.2.1, 3.1 договору виконавець зобов`язується виконати роботу на умовах передбачених цим договором. Замовник зобов`язаний надавати виконавцю всі необхідні документи, інформацію для виконання покладених на виконавця обов`язків. Згідно з п.5.1 договорів вартість договору складається з загальної вартості актів прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Замовник утримує з винагороди виконавця ПДФО, військовий збір, нараховує ЄСВ, які нараховуються замовником повністю та сплачуються до бюджету. Відповідно до наявних актів прийому-передачі виконаних робіт від 31.07.2019 (а.с.33) та від 30.08.2019 (а.с.36) роботи виконано якісно та в повному обсязі, стосовно кількості та якості послуг сторони претензій одна до одної не мають, виконавцю сплачується винагорода за виконані та прийняті замовником роботи (послуги). З аналізу вказаних договорів підряду та актів прийому-передачі вбачається, що вони не були спрямовані на досягнення певного конкретного результату за наслідками виконання робіт, а їх метою було саме виконання підсобних робіт на об`єкті - тобто процес праці, в період з 01.07.2019 по 31.07.2019 та з 07.08.2019 по 31.08.2019, а не її кінцевий результат, оскільки ОСОБА_1 виконував певні трудові функції відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому, в укладених цивільно-правових угодах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов`язання виконувати роботи (надавати послуги), тобто праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах господарської діяльності позивача з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується отриманням оплати за виконану роботу щомісячно за фактичний період часу. В самих цивільно-правових угодах не зазначається, який саме конкретно результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо. Відповідна інформація також відсутня в актах прийому-передачі. Таким чином, цивільно-правові угоди, укладені позивачем з ОСОБА_1 - мають ознаки трудового характеру. З актів приймання-передачі виконаних робіт до вищезгаданих цивільно-правових угод вбачається, що ОСОБА_1 виконувались послуги із виконання обов`язків підсобного робочого, які за своєю суттю є трудовими обов`язками. Оплата ОСОБА_1 здійснювалась не за кінцевий результат, а за процес виконання підсобних робіт. Професія (посада) «підсобний робітник» є визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», код КП « 9322». Також позивачем визначено місце виконання відповідної підсобної роботи - об`єкт «Будівництво цеху залізобетонних виробів». Крім того, з виплачених ОСОБА_1 доходів позивачем в повному обсязі відраховувались податки, збори та інші обов`язкові платежі, тобто виконувались функції податкового агента (роботодавця), що підтверджується наявними в матеріалах справи податковим розрахунком сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, відомостями про трудові відносини та відомостями про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам (а.с.37-79). Виплата заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалась на підставі відомості на виплату готівки, при цьому йому було присвоювався табельний номер (а.с.110-114). При цьому, підсобні роботи це - допоміжні роботи на виробничих дільницях та будівельних майданчиках, складах тощо, які включаються в себе вантаження, переміщення, укладання вантажів, очищення території та інше, що передбачає отримання відповідних завдань від керівника (начальника, розпорядника) та їх подальше виконання, що унеможливлює самостійну організацію процесу виконання таких робіт виконавцем, як це передбачено п.1.4 договорів підряду, що були укладені з ОСОБА_1 . Отже, відносини, що мали місце між ТОВ «Хозхімсервіс» та ОСОБА_1 мають основні характеристики трудових відносин та не належать до цивільно-правових, а тому на них розповсюджуються вимоги трудового законодавства, зокрема КЗпП. Колегія суддів відхиляє посилання позивача на те, що звернення ОСОБА_1 надійшло не від нього особисто, а було переслано від Слов`янської місцевої прокуратури, оскільки незалежно від порядку надходження звернення, яке було подано особисто фізичною особою, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин, хоча і до іншого органу, воно підлягає опрацюванню належним виконавцем із відповідним реагуванням контролюючим органом в межах наданих Конституцією і законами України повноважень. Таким чином, оскільки суд дійшов висновку, про фактичну наявність трудових відносин між ТОВ «Хозхімсервіс» та ОСОБА_1 , відповідач мав повноваження здійснювати їх перевірку щодо відповідності вимогам трудового законодавства. Колегія суддів наголошує, що особа має право реалізовувати свої здібності до праці шляхом укладення трудового договору або цивільно-правового, водночас зазначене залежить від характеру праці і якщо ці відносини мають ознаки трудових, то відповідно до імперативних положень ч.3 ст.24 КЗпП України роботодавцю забороняється залучати працівника до роботи без укладення трудового договору в усній або письмовій формі. Положення ч.3 ст.24 КЗпП України повинні застосовуватися роботодавцями, які бажають використовувати найману оплачувану працю незалежно від того, чи наполягає на такому оформленні працівник чи ні Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №815/5427/17. Колегія суддів враховує, що шляхом укладення з особою цивільно-правового договору порушуються права такої особи, оскільки юридичні та фізичні особи-підприємці, залучаючи працівників до найманої оплачуваної праці та укладаючи з такими особами цивільно-правові договори, замість трудових, позбавляють останніх основних прав та гарантій, встановлених Конституцією (стаття 43-46) та законами України, а саме: на оплату праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, права на відпочинок, на щорічні і додаткові оплачувані відпустки, права на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади тощо. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а та від 11.03.2021 у справі №2340/3415/18, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин. З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права та позицій Верховного Суду, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість висновків відповідача щодо порушення позивачем положень ч.1 ст.21 та ч.3 ст.24 КЗпП, а тому спірні припис та постанова складені відповідачем за наявності визначених законодавством підстав, у межах власних повноважень, є правомірними та не підлягають скасуванню. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Київській області - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 07 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ТОВ «Хозхімсервіс» - відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Текст постанови складено 30 березня 2021 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді В.О.Аліменко А.Ю.Кучма