Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 820/2894/16

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 березня 2021 р.Справа № 820/2894/16 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Любчич Л.В. , Перцової Т.С. , за участю секретаря судового засідання Губарєвої В.А. позивача ОСОБА_1 представника відповідача Каратун Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 (суддя Заічко О.В., м. Харків, 17.09.2020) по справі № 820/2894/16 за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення заборгованості по заробітній платі, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Національного банку України (надалі також - відповідач), в якому просила суд стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 9871,51 грн.; середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку в розмірі 57851,64 грн.; компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 3453,74 грн.; здійснення остаточного розрахунку усіх належних виплат по момент винесення рішення по справі. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем трудового законодавства стосовно виплати їй заробітної плати при звільнені, оскільки з нею не проведено остаточного розрахунку, а саме, не здійснено виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку та не виплачено компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2016 року по даній справі в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Національного банку України про стягнення заборгованості по заробітній платі відмовлено. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2016р. по справі № 820/2894/16 залишено без змін. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.10.2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав передчасного висновку суду щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за спірний період (з 04.08.2015 по 06.10.2015). Зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки аргументам ОСОБА_1 щодо наявності у неї права на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі та не досліджено зібрані у справі докази і, відповідно, не встановлено фактичних обставин щодо розміру заробітної плати скаржника необхідного для обчислення середньої заробітної плати за спірний період. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 17.02.2020 року прийнято до розгляду зазначену адміністративну справу. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 року розгляд справи за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Національного банку України про стягнення заборгованості по заробітній платі ухвалено здійснювати колегією у складі трьох суддів. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено. Позивач не погодилась з рішенням суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивач має право на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі за період з 04.08.2015 по 06.10.2015 - дати фактичного поновлення позивача на роботі. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав. Судом встановлено, що постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 року у справі 820/6382/15 скасовано наказ ГУ НБУ в Харківській області «Про звільнення ОСОБА_2 » та поновлено останню на посаді спеціаліста сектору діловодства адміністративного відділу Управління НБУ в Харківській області, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 17-18). Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2015 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 року у справі 820/6382/15 залишено без змін (т. 1 а.с. 14-16). Наказом від 13.10.2015 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » позивача поновлено на роботі та призначено до виплати середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 4820,97 грн. (т. 1 а.с. 12). Вказана сума виплачена позивачу 22.10.2015 року, що підтверджується меморіальним ордером №67 (т. 1 а.с. 72). Наказом Управління НБУ в Харківській області від 21.10.2015 року № 508-к позивача звільнено з займаної посади за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України та визначено до виплати - одноразову грошову допомогу в розмірі 5 заробітних плат та грошову компенсацію за 14 календарних дні невикористаної відпустки за період з 15.05.2016 року по 22.10.2015 року (т. 1 а.с. 21). Ухвалами Харківського окружного адміністративного суду від 20.11.2015 року та 25.11.2015 року у справі 820/6382/15 виправлено описки та присуджено до стягнення на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 12626,00 грн. (т. 1 а.с.19-20). Залишок середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 7805,03 грн. (12626,00 - 4820,97) сплачений позивачу 03.12.2015, що підтверджується меморіальним ордером № 06 (т. 1 а.с. 74). Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності у позивача права на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі з 04.08.2015 року по 06.10.2015 року, оскільки з дати поновлення її на роботі за судовим рішенням до дати фактичного поновлення на роботі позивач не працювала, ніякої роботи не виконувала. Крім того, рішення про поновлення позивача на роботі відповідачем виконано в добровільному порядку, до примусового виконання вказане рішення не пред`являлось. Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку у розмірі 57851,64 грн., оскільки залишок заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 7805,03 грн., оскільки не виплата належної позивачу суми у розмірі 7805,03 грн. у день звільнення відбулася не з вини відповідача, що виключає застосування відповідальності, передбачено ст.117 КЗпП України. Оскільки судовим розглядом встановлено відсутність порушення строків остаточного розрахунку з позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 3453,74 грн. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого. Частина 1 статті 129-1 Конституції України: суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частина 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017): постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України. Пункт 3 частини 1 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017): негайно виконуються постанови суду про: поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Частини 1, 2 і 7 статті 235 Кодексу законів про працю України: у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню. Стаття 236 Кодексу законів про працю України: у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Аналіз вимог пункту 3 частини першої статті 256 КАС України та положень частини п`ятої статті 235 КЗпП України дає підстави для висновку, що судові рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно. Як убачається із постанови Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі уважається виконаним із дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає у тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. Негайним виконанням судового рішення є його виконання не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу оголошення рішення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадянина. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно зі статтею 236 КЗпП проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Матеріалами справи підтверджено, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 року в частині поновлення позивача на посаді виконана 13.10.2015 року шляхом прийняття наказу № 506-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_2 " з 15.05.2015 року. У позовні заяві ОСОБА_1 зазначає, що фактично відповідач допустив її до робочого місця 06 жовтня 2015 року, у зв`язку з чим просила суд стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, а саме з 04.08.2015 по 05.10.2015. За таких обставин, ураховуючи, що постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.08.2015 року по справі № 820/6382/15 в частині поновлення позивача на посаді в період з 05.08.2015 по 06.10.2015 не було виконано, колегія суддів дійшла висновку, що позивач відповідно до статті 236 КЗпП має право на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за вказаний період. При цьому, висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача права на середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення її на роботі з 04.08.2015 року по 06.10.2015 року, оскільки з дати поновлення її на роботі за судовим рішенням до дати фактичного поновлення на роботі позивач не працювала, ніякої роботи не виконувала, колегія суддів вважає помилковим і таким, що суперечить вищенаведеним положенням ст. 236 КЗпП України. Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100). Згідно з пунктом 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Пунктом 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Згідно з довідкою Національного банку України від 14.05.2015 № 07-143/4433 про середню заробітну плату позивача (т. 1 а.с. 139), розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 229,57 грн. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі за період з 05.08.2015 по 05.10.2015 становить 9871,51 грн. (229,57 х 43 робочих дні). Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача суми середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі у розмірі 9871,51 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Стосовно позовних вимог про стягнення середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку в розмірі 57851,64 грн. та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 3453,74 грн., колегія суддів зазначає наступне. Частина 1 статті 47 Кодексу законів про працю України: власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Стаття 116 Кодексу законів про працю України: при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Стаття 117 Кодексу законів про працю України: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Стаття 34 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці»: компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»: компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Стаття 2 Закону №2050-III передбачає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Згідно ст. 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Зі змісту позовної заяви вбачається, що спір між сторонами виник з підстав того, що при звільненні позивача з 22.10.2015 відповідачем не було нараховано та виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Структура заробітної плати визначена ст.2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що положення ст.117 Кодексу законів про працю України та Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" не можуть поширюватися на присуджений судом на підставі ст. 236 КЗпП України середній заробіток, відтак позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на її користь середньомісячної заробітної плати за затримку розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не підлягають задоволенню. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 1, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позову. Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.09.2020 по справі № 820/2894/16 скасувати. Прийняти постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Національного банку України (код ЄДРПОУ 00032106, м. Харків, пл. Театральна, буд. 1, 61057) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 9871 (дев`ять тисяч сімдесят одна) грн. 51 коп. В іншій частині адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич Т.С. Перцова Повний текст постанови складено 30.03.2021 року