Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/10064/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 березня 2021 року справа №200/10064/20-а приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15 Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника апелянта Вірченка Ю.М., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. (у повному обсязі складено 16 грудня 2020 року у м. Слов`янськ Донецької області) у справі № 200/10064/20-а (головуючий І інстанції суддя Череповський Є.В.) за позовом ОСОБА_1 до заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни, Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 30.10.2020 року звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни, Міністерства юстиції України, в якій просив: - визнати протиправною бездіяльність заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни, що виявилася у відмові надати йому публічну інформацію - номенклатуру справ Департаменту з питань судової роботи, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 09.10.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПІ-Т-3680; - визнати протиправною бездіяльність заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни такою, що порушує пункти 1-4 ч. 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 2939-VІ через не зазначення у листі-відповіді № 46284/ПI-Т-3680/9.1.3 від 16.10.2020, яким було відмовлено у наданні інформації (документу), обов`язкової інформації, визначеної пунктами 1-4 ч. 4 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»» № 2939. - визнати бездіяльність заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни такою, що порушує вимоги п. 1 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VІІ, що виявилася у відмові надати йому публічну інформацію - номенклатуру справ Департаменту з питань судової роботи, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 09.10.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПІ-Т-3680; - зобов`язати Міністерство юстиції України протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності цього рішення повторно розглянути його запит на отримання публічної інформації від 19.10.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПI-Т-3680 та надати йому публічну інформацію-номенклатуру справ департаменту з питань судової роботи; - вирішити питання судових витрат (а.с. 1-10, 28-37). Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. у справі №200/10064/20-а позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - номенклатуру справ Департаменту з питань судової роботи відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 09/10-01 від 09.10.2020 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПІ-Т-3680. Зобов`язано Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації № 09/10-01 від 09.10.2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПІ-Т-3680, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Звернуто до негайного виконання рішення суду. Вирішено питання судових витрат (а.с. 153-156). Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти рішення, яким в частині задоволення позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що запитувана позивачем інформація не належить до видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України, з огляду на те, що перелік публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 04.10.2011 № 3116/5. В обгрунтування зазначеного посилається на наказ Мін`юсту від 04.10.2011 № 3116/5, Інструкцію з діловодства в Міністерстві юстиції України, затверджену наказом Мін`юсту від 08.10.2019 № 3101/5. Посилається на рішення Верховного Суду від 23.11.2020 року у справі № 9901/172/20. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Суд зазначає, що відомостями із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується право Ю.М. Вірченка на представництво інтересів Міністерства юстиції України. Також зауважує, що форма та зміст апеляційної скарги передбачені ст. 296 КАС України. В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції оскаржено не було. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги. Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданого відзиву, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з такого. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 7 серпня 1996 року Слов`янським МВ УМВС України в Донецькій області (а.с. 11-13). ОСОБА_1 09.10.2020 року надіслав засобами електронної пошти до Міністерства юстиції України запит на отримання публічної інформації № 09/10-01, в якому просив надати номенклатуру справ Департаменту з питань судової роботи. Відповідь заявник просив надати у визначений законом термін на електронну поштову скриньку (а.с. 15). 16.10.2020 року Міністерством юстиції України позивачу надана відповідь на запит, оформлена листом № 46284/ПІ-Т-3680/9.1.3 за підписом заступника Міністра з питань європейської інтеграції Валерії Коломієць. У вказаному листі відповідач 1 повідомив про те, що запитувана інформація не належить до видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України. Також у відповіді вказано, що перелік видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України, затверджено наказом Міністерства юстиції України від 04.10.2011 № 3116/5 «Про затвердження Примірного переліку видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України» (а.с. 16). При вирішенні справи суд виходить з наступного. За визначенням статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулюються Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі Закон № 2657-XII). В статті 1 Закону № 2657-XII занотовано, що документ це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Статтею 5 Закону України "Про інформацію" передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. За унормуванням статті 6 Закону України "Про інформацію" право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та засоби масової інформації про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію. В свою чергу, порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VI). Визначення поняття "публічна інформація" наведено у статті 1 Закону № 2939-VI. Так, відповідно до частини першої цієї статті публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. За цим визначенням, можна виокремити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб`єктом владних повноважень не під час виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб`єктом владних повноважень. За змістом статті 5 Закону України "Про доступ до публічної інформації", доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Частина 1 статті 19 Закону № 2939-VI також окреслює, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Розпорядники інформації відповідно до пункту 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI зобов`язані надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації. Приписи частини першої статті 22 Закону № 2939-VI встановлюють: розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту лише у випадках, вичерпний перелік яких визначено цим же Законом. Частиною 1 статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. У частині другій цієї статті зазначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений (ч. 7 статті 6 Закону № 2939-VI). Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено, що, відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону, до службової може належати така інформація, що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень. Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону. Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі (частини друга, третя статті 9 Закону № 2939-VII). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 800/592/17 було зроблено наступний правовий висновок: «Згідно із частиною другою статті 1 Закону № 2939-VII публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом. За змістом пункту 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VII розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6цього Закону. Частиною першою статті 6 Закону № 2939-VII визначено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація. У частині другій цієї статті встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. При цьому таке обмеження можливе при дотриманні всіх указаних вимог. Відповідність одному із зазначених критеріїв не відносить інформацію до службової. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї зі згаданих у частині другій статті 6 Закону № 2939-VII трьох вимог означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова в доступі до публічної інформації є необґрунтованою. За правилами пункту 3 частини четвертої статті 22 Закону № 2939-VI відмова в задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, наведених у пунктах 1-3 частини другої статті 6 цього Закону». Судами встановлено, що позивач електронною поштою направив до відповідача 2 запит № 09/10-01 від 09.10.2020 року про надання номенклатури справ Департаменту з питань судової роботи. Наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1277/5 затверджено перелік відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України. До вказаного переліку відноситься, зокрема, номенклатура секретних справ Міністерства юстиції України на відповідний рік. Номенклатуру справ Департаменту з питань судової роботи не включено до відомостей, що становлять службову інформацію у Міністерстві юстиції України. Відповідачами також не доведено, що запитувана позивачем інформація відноситься до конфіденційної чи таємної. Судом не приймаються посилання апелянта на наказ Міністерства юстиції України від 04.10.2011 № 3116/5 «Про затвердження Примірного переліку видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України», з огляду на наступне. Пунктом 3 вказаного наказу примірний перелік видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України, застосовується в автоматизованій інформаційно-пошуковій системі "Доступ до публічної інформації Міністерства юстиції України та його територіальних органів", ведення якої запроваджено наказом Міністерства юстиції України від 28 травня 2014 року № 846/5, для цілей систематизації та класифікації інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України, а також для забезпечення спрощення процедури доступу до цієї інформації фізичних та юридичних осіб, об`єднань громадян без статусу юридичної особи. Цей Примірний перелік не є вичерпним. З огляду на викладене, суд не погоджується з доводами відповідача стосовно того, що запитувана інформація не належить до видів публічної інформації, розпорядником якої є Міністерство юстиції України. Посилання апелянта на рішення Верховного Суду до уваги судом не приймаються, оскільки предмет у цих справах не є тотожним з предметом у справі № 200/10064/20-а. Суд зауважує, що за унормування п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. У відповідності до п. 9 ч. 1 ст. 4 КАС України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. З урахуванням наведених норм доводи апелянта стосовно того, що заступник Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни не є у справі відповідачем, помилкові. Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд виходить з наступного. Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі Гурепка проти України від 06.09.2005) і такий спосіб захист повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі Кудла проти Польщі від 26.10.2000). Враховуючи те, що відмова Міністерства юстиції України від 16.10.2020 взагалі не містить жодного передбаченого положеннями Закону № 2939-VI обґрунтування, що свідчить про те, що не було взагалі здійснено належного розгляду запиту позивача про надання інформації від 09.10.2020 року по суті, належним способом відновлення порушених прав позивача є визнання протиправною бездіяльність заступника Міністра юстиції України з питань європейської інтеграції Коломієць Валерії Рудольфівни, що виявилася у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - номенклатуру справ Департаменту з питань судової роботи, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації № 09/10-01 від 09.10.2020 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПІ-Т-3680 та зобов`язання Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації № 09/10-01 від 09.10.2020 року, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 09.10.2020 за № ПІ-Т-3680, з урахуванням висновків суду, про що вірно зазначено судом першої інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. За ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За унормуванням п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. На підставі викладеного, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню. Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення. Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263 цього Кодексу (оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію). Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що рішення суду підлягає негайному виконанню, є вірним. Враховуючи вказані обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів також враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах "Салов проти України" (заява N 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява N 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України). З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається. Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 310, 316, ст. 321, ч.1 ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. у справі № 200/10064/20-а - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30 березня 2021 року. Колегія суддів: Г.М. Міронова І.В. Геращенко Е.Г. Казначеєв