Постанова 4811 № 463/2922/20

Справа № 463/2922/20 Головуючий у 1 інстанції: Нор Н.Л. Провадження № 22-ц/811/2707/20 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М. Категорія:39 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2021 року м.Львів Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В., розглянувши в порядку письмового провадженняцивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 27 серпня 2020 року в справі за позовом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У квітні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк (далі АТ КБ) «Приватбанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.04.2010 року у розмірі 12587 грн. 78 коп., з якої станом на 12.03.2020 року: 2537 грн. 86 коп. заборгованість за тілом кредиту, в тому числі 2537 грн. 86 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7990 грн. 11 коп. заборгованість по пені; 984 грн. 20 коп. заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 500 грн. штраф (фіксована частина); 575 грн. 61 коп. штраф (процентна складова). В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до вказаного вище договору відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, який було збільшено до 2000 грн. Своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на офіційному банківському сайті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Крім того, зазначає, що відповідачем підписано довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового кредиту». Позивач зазначає, що при укладенні договору сторони керувались положеннями ч.1 ст.634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, і такими формулярами та стандартами в даному випадку є саме Умови та правила надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті і згідно яких обслуговується відповідач. Звертає увагу, що право зміни кредитного ліміту врегульоване п.п.2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг (договору), згідно з якими, клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком відповідно до п.2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківський послуг. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 у користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 09.04.2010 року у розмірі 2537 грн. 86 коп., що є заборгованістю по тілу кредиту, та судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржив позивач АТ КБ «Приватбанк», просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги банку задовольнити в повному обсязі. Апелянт зазначає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. На переконання апелянта, суд не дав належної правової оцінки доказам, поданим на підтвердження законності заявлених вимог, і не врахував, що своїм підписом на анкеті-заяві відповідач підтвердив, що підписана анкета-заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на офіційному банківському сайті, складають між ним та банком договір про надання банківських послуг. Крім того, зазначає, що суд не врахував довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового кредиту», підписану 27.05.2010 року відповідачем, в якій зазначено розмір процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за прострочення виконання грошового зобов`язання. Звертає увагу, що підписання відповідачем довідки про умови кредитування є належним доказом ознайомлення із умовами кредитування, про що свідчить судова практика Верховного Суду. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, та у зв`язку із перебуванням судді Копняк С.М. у відпустці в період з 09 по 12 березня 2021 року, а судді Бойко С.М. на листку тимчасової непрацездатності в період з 16 по 18 березня 2021 року включно, повний текст постанови складений 19 березня 2021 року, а тому датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 02.03.2021 року, є дата складення повного судового рішення 19.03.2021 року. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Відповідно до частини першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17, провадження №14-131цс19) зробила правовий висновок, згідно з яким, Умови та правила надання банківських послуг, з оляду на їх мінливий характер, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про неможливість застосування до вказаних правовідносин правил частини першої статті 634 ЦК Україниза змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду, з огляду на укладеність договору й вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, вказала на те, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. В іншій справі №382/327/18-ц (провадження №61-21994св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 лютого 2020 року, застосовуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року, вказав на наявність правових підстав для стягнення з позичальника інших, окрім тіла кредиту, складових частин заборгованості, зокрема, заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, якщо, окрім анкети-заяви, пред`явлені до позичальника вимоги підтверджені довідкою про умови кредитування, підписаною позичальником, в якій зазначено розмір процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені, розмір та порядок внесення щомісячного платежу тощо, оскільки Тарифи Банку та Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається банк, не є складовою кредитного договору. З матеріалів справи встановлено, що у підписаній відповідачем анкеті-заяві від 09.04.2010 року (а.с.19) не визначено розміру процентів за користування кредитними коштами, пені та інших штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання, а Умови та правила надання банківських послуг, витяг з яких долучено до позовної заяви (а.с.21-44), не містять підпису позичальника, однак, до анкети-заяви позивач долучив довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» від 27.05.2010 року (а.с.20), яка підписана позичальником, в якій вже вказано про деякі умови кредитування відносно даного позичальника. Так, зокрема, у цій довідці зазначено про базову процентну ставку в місяць за користування кредитом (2,5%), розмір та строк внесення щомісячного платежу (7% від заборгованості, але не менше 50 грн., до 25 числа місяця наступного за звітним), розмір комісії за зняття готівкових коштів, пеню (пеня (1) + пеня (2), де пеня (1) = (базова процентна ставка по договору)/30 нараховується за кожний день прострочення кредиту; пеня (2) = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується один раз в місяць при наявності прострочення кредиту та/або процентів 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. і більше) за несвоєчасне погашення заборгованості, штрафи та ін. Аналізуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості (а.с.4-10), зокрема, в частині нарахування процентів за користування кредитними коштами та заборгованості по цій складовій кредиту, колегія суддів встановила, що при нарахуванні процентів за період з 04.06.2010 року по 29.08.2014 року позивач дійсно застосовував процентну ставку 2,5% на місяць, що дорівнює 30% річних, яка зазначена у підписаній позичальником довідці, і заборгованість по процентам за користування кредитними коштами за цей період становила 53 грн. 54 коп., а заборгованість по пені відсутня. В подальшому, починаючи з 01.09.2014 року (як зазначено в розрахунку) і до закінчення спірного періоду, позивач нараховував відповідачеві проценти за іншими ставками, а саме: 34,80% та 43,2% річних, інформації про які ні у довідці, ні в матеріалах справи немає. Також в матеріалах справи відсутні адресовані відповідачу повідомлення банку про зміну процентної ставки за користування кредитними коштами у вказаний період. Так, зокрема, підвищену процентну ставку 34,80% (або 2,9% в місяць) позивач почав застосовувати, починаючи з 01.09.2014 року, однак, станом на 01.09.2014 року заборгованість по процентах у відповідача перед банком була у розмірі 53 грн. 54 коп., а заборгованість по пені відсутня, проте, підстав для стягнення цієї заборгованості немає, оскільки 03.10.2014 року відповідачем внесено платіж у розмірі 200 грн. на погашення заборгованості. Отже, правових підстав для висновку про правомірність нарахування заборгованості по процентах за користування кредитом та спірної заборгованості по пені та штрафах, обрахунок яких, згідно з довідкою, залежить від розміру заборгованості, немає, а тому, відповідно, й підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення в частині незадоволених позовних вимог позивача про стягнення пені та штрафів теж немає. Безпідставними є також вимоги та доводи позивача в частині стягнення процентів на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки такі проценти банк нараховував відповідачу за прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з 01.10.2019 року, в розмірі 86,4% (а.с.11), відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, яких позичальник не підписував, а у довідці, на яку посилається позивач в обгрунтування заявлених вимог, не зазначено виду та розміру такої процентної ставки. Також необхідно зазначити, що в даному випадку не може бути стягнуто з відповідача три проценти річних з простроченої суми боргу на підставі частини другої статті 625 ЦК України, тобто за ставкою, яка встановлена законом за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки Банк таких вимог не заявляв, а посилався на договірне встановлення процентної ставки за прострочення виконання грошового зобов`язання, тому суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог. Відтак, з урахуванням наведених вище норм матеріального права, правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог банку в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами, пенею та штрафами. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 27 серпня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 19 березня 2021 року. Головуючий: Бойко С.М. Судді: Копняк С.М. Ніткевич А.В.