Постанова 4821 № 707/209/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 березня 2021 року Справа № 707/209/20 Провадження № 22-ц/821/84/21 Категорія: 301000000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В. суддів: Бородійчука В.Г., Єльцова В.О. за участю секретаря: Винник І.М. учасники справи: позивач: Прокуратура Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради; відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ; представник відповідачів: адвокат Заволокін Олексій Олексійович; треті особи: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу, подану представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокатом Заволокіним Олексієм Олексійовичем на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2020 року (ухваленого в приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області під головуванням судді Суходольського О.М.) у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про повернення приміщення та скасування запису про проведену державну реєстрацію ,- в с т а н о в и в : Короткий зміст позовних вимог 27 січня 2020 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про повернення приміщення та скасування запису про проведену державну реєстрацію, посилаючись в обґрунтування заявленого позову на те, що 22 вересня 1995 рокуУправлінню освіти Черкаського міськвиконкомубуло видано Державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майноу власності Черкаської міської ради перебуває комплекс бази відпочинку вчителів що розташована по АДРЕСА_1 . Складовою частиною бази є будинок відпочинку L-1 площею 37,7 кв.м. Одночасно право власності на вказаний будинок бази відпочинку вчителів зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 . У своїй позовній заяві позивач зазначає, що відповідач неправомірно та безпідставно оформив право власності на будинок відпочинку за вказаною адресою, обґрунтовуючи тим, що на момент проведення реєстрації права власності ОСОБА_1 , прилюдні торги, які були проведені 05 жовтня 2012 року на підставі договору № 24-0100/12 від 18 вересня 2012 року про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнано недійсними, та скасовано відповідні свідоцтва про право власності. З метою захисту інтересів держави в особі Черкаської міської ради, прокурор звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із відповідним позовом та просив постановити судове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_1 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку L-1, площею 37,7 кв.м., що входить до єдиного майнового комплексу та розташований по АДРЕСА_1 , скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт, а також стягнути на користь прокуратури Черкаської області понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4204,00 грн. За матеріалами позовної заяви заведено цивільну справу, якій присвоєно номер 707/209/20. 27 січня 2020 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про повернення приміщення та скасування державної реєстрації, посилаючись в обгрунтування заявленого позову на те, що 22 вересня 1995 рокуУправлінню освіти Черкаського міськвиконкомубуло видано Державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майноу власності Черкаської міської ради перебуває комплекс бази відпочинку вчителів що розташована по АДРЕСА_1 . Складовою частиною бази є будинок відпочинку Л-1 площею 56,7 кв.м. Одночасно право власності на вказаний будинок бази відпочинку вчителів зареєстровано за відповідачем ОСОБА_3 . У своїй позовній заяві позивач зазначає, що відповідач неправомірно та безпідставно оформив право власності на будинок відпочинку за вказаною адресою, обґрунтовуючи тим, що на момент проведення реєстрації права власності ОСОБА_3 , прилюдні торги, які були проведені 05 жовтня 2012 року на підставі договору № 24-0100/12 від 18 вересня 2012 року про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнано недійсними, та скасовано відповідні свідоцтва про право власності. У зв`язку з чим, з метою захисту інтересів держави в особі Черкаської міської ради, прокурор звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із відповідним позовом та просив постановити судове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_3 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку Л-1, площею 56,7 кв.м., що входить до єдиного майнового комплексу та розташований по АДРЕСА_1 , скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт, а також стягнути на користь прокуратури Черкаської області понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4204,00 грн. За матеріалами позовної заяви заведено цивільну справу, якій присвоєно номер 707/212/20. 27 січня 2020 року заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про повернення приміщення та скасування державної реєстрації. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 22 вересня 1995 рокуУправлінню освіти Черкаського міськвиконкомубуло видано Державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майноу власності Черкаської міської ради перебуває комплекс бази відпочинку вчителів що розташована по АДРЕСА_2 . Складовою частиною бази є будинок відпочинку F-1 площею 21,3 кв.м. Одночасно право власності на вказаний будинок бази відпочинку вчителів зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 . У своїй позовній заяві позивач зазначає, що відповідач неправомірно та безпідставно оформив право власності на будинок відпочинку за вказаною адресою, обґрунтовуючи тим, що на момент проведення реєстрації права власності ОСОБА_2 , прилюдні торги, які були проведені 05 жовтня 2012 року на підставі договору № 24-0100/12 від 18 вересня 2012 року про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, визнано недійсними, та скасовано відповідні свідоцтва про право власності. У зв`язку з чим, з метою захисту інтересів держави в особі Черкаської міської ради, прокурор звернувся до Черкаського районного суду Черкаської області із відповідним позовом та просив постановити судове рішення, яким зобов`язати ОСОБА_2 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку F-1, площею 21,3 кв.м., що входить до єдиного майнового комплексу та розташований по АДРЕСА_1 , скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на вказаний об`єкт, а також стягнути на користь прокуратури Черкаської області понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4204,00 грн. За матеріалами позовної заяви заведено цивільну справу, якій присвоєно номер 707/215/20. Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 06 березня 2020 року три цивільні справи за № 707/209/20, 707/212/20 та 707/215/20 об`єднано в одне провадження та присвоєно об`єднаному провадженню реєстраційний № 707/209/20, 2/707/391/20. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2020 року позов прокурора в інтересах держави в особі Черкаської міської ради - задоволено повністю. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку L-1, що входить до єдиного майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності №28446459 від 16 жовтня 2018 року за ОСОБА_1 на будинок відпочинку L-1, за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_3 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку Л-1, що входить до єдиного майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності №33235893 від 16 вересня 2019 року за ОСОБА_3 на будинок відпочинку Л-1, за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 повернути Черкаській міській раді будинок відпочинку F-1, що входить до єдиного майнового комплексу, за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності №28447526 від 16 жовтня 2018 року за ОСОБА_2 на будинок відпочинку F-1, за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь прокуратури Черкаської області судові витрати по справі, що складаються із судового збору у розмірі 12612,00 грн., по 4204,00 грн. з кожного відповідача. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано тим, що під час розгляду справи було встановлено, що відповідачі набули право власності на відповідні будинки відпочинку за відсутності правових підстав. Набуті ними приміщення за недійсними правочинами не повертались, що підтверджується інформацією Черкаської міської ради. Прийшовши до висновку про наявність правових підстав для повного задоволення заявлених прокуратурою позовних вимог, суд першої інстанції визнав, що таким чином будуть поновлені майнові інтереси територіальної громади м. Черкаси на вільний доступ до прибережної зони, водного об`єкта та з`явиться можливість оздоровлення, організації дозвілля учасників навчального процесу. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 23 листопада 2020 року, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокат Заволокін О.О.вважаючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції винесене із порушенням норм процесуального права, при неправильному застосуванню норм матеріального права, при недостатньо повному дослідженні фактичних обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення, просив суд скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким залишити позов заступника прокурора Черкаської областібез розгляду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Черкаської міської ради без достатніх правових підстав та за відсутності належного обґрунтування необхідності такого представництва, що стає наслідком порушення принципів рівності та змагальності сторін судового процесу, як фундаментальних засад права на справедливий суд. На думку апелянта, суд першої інстанції не звернув уваги на те, чи є прокуратура Черкаської області належним позивачем у вказаному спорі, не перевірив чому Черкаська міська рада не скористалась своїм правом звернутися безпосередньо із вказаним позовом до суду. Також, в обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що Черкаська міська рада не володіє жодними правовими та належними документами, на підставі яких вона здійснила реєстрацію комплексу бази відпочинку, як цілісного майнового комплексу. Так, 25 лютого 2011 року виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради Обслуговуючому кооперативу «Дніпро-2003» було видано свідоцтво про право власності на комплекс нерухомого майна, розташованого за адресою АДРЕСА_1 . На підставі даного свідоцтва було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, де зазначено власником вищевказаного майна Обслуговуючий кооператив «Дніпро-2003». Проте, 01 березня 2017 року державним реєстратором Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради Криловою О.М. безпідставно скасовано запис про право власності на вищевказане майно Обслуговуючого кооперативу «Дніпро-2003». Крім того, цим же державним реєстратором безпідставно, 02 жовтня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на комплекс нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на Черкаську міську раду, форма власності комунальна. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 11 січня 2021 року, Черкаська міська рада, вважаючи доводи апеляційної скарги необґрунтованими, просить залишити рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2020 року без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Заволокіна О.О.без задоволення. У своєму відзиві Черкаська міська рада, зокрема зазначила, що судом першої інстанції було надано належну оцінку фактам, згідно з якими право постійного користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 було надано управлінню освіти Черкаської міської ради, а база відпочинку вчителів, розташована на цій земельній ділянці перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Черкаси, повноваження власника щодо якої здійснюється Черкаською міською радою. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 неправомірно та безпідставно оформили право власності на майно, а також набули право власності на спірні будинки відпочинку за відсутності правових підстав. Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у заступника прокурора Черкаської області права звертатися до суду з позовом в інтересах держави в особі Черкаської міської ради. В свою чергу, у своєму відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 12 січня 2021 року, Черкаська обласна прокуратура також просить залишити без задоволення апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвоката Заволокіна О.О., а рішення суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Фактичні обставини справи Як вбачається із наявних матеріалів справи, відповідно до рішення Черкаської обласної ради народних депутатів від 28 жовтня 1994 року «Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб» відділу освіти виконкому Черкаської міської ради під базу відпочинку була надана земельна ділянка 1,67 га у межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району. Відповідно до розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 14 вересня 1995 року управлінню освіти Черкаського міськвиконкому виданий державний акт на право постійного користування землею площею 1,67 га для розміщення бази відпочинку. Міська база відпочинку вчителів у АДРЕСА_1 була створена у 1969 році на підставі рішення виконкому Черкаської міської ради депутатів трудящих від 07 травня 1969 року. Відповідно до наказу відділу освіти виконкому Черкаської міської ради народних депутатів від 19 травня 1995 року затверджено положення про міську базу відпочинку вчителів. Майно бази відпочинку належало до комунальної власності міста і складало 54 літні будинки та господарські споруди, які перебували на балансах загальноосвітніх закладів загальною балансовою вартістю 157 300 грн. Згідно із рішенням Черкаської міської ради від 26 червня 2003 року «Про перелік об`єктів права міської комунальної власності та уповноважених органів, яким вони передаються в оперативне управління» комплекс будівель у АДРЕСА_1 знаходиться в оперативному управлінні управління освіти Черкаського міськвиконкому. 26 травня 2010 року виконавчий комітет Свидівоцької сільської ради Черкаського району прийняв рішення № 76 «Про надання дозволу ОК «Дніпро - 2003» на оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна». На підставі даного рішення видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 25 лютого 2011 року, відповідно до якого Обслуговуючий кооператив «Дніпро - 2003» є власником комплексу нерухомого майна бази відпочинку вчителів « Дніпро » по АДРЕСА_1 . Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 січня 2012 року у справі №К/9991/34858/11 за позовом Департаменту освіти та гуманітарної політики виконавчого комітету Черкаської міської ради до виконавчого комітету Свидівоцької сільської ради Черкаського району про скасування рішення та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, встановлено, що майно бази відпочинку належить до комунальної власності міста та являє собою 54 літні будинки та господарські споруди, які перебувають на балансах загальноосвітніх навчальних закладів. При цьому судом встановлено, що виконавчим комітетом Свидівоцької сільської ради Черкаського району не враховано право користування Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку. Також Вищий адміністративний суд України встановив, що договір, на підставі якого ОК «Дніпро - 2003» нібито набув права власності взагалі не передбачає перехід права власності на будинки відпочинку, його стороною є балансоутримувач нерухомого майна комунальної власності та громадське об`єднання. Крім того, рішенням Свидівоцької сільської ради від 20 жовтня 2010 року № 45-20 «Про припинення права користування земельною ділянкою та визнання державного акта на право постійного користування серії ЧР 17-68 від 22 вересня 1995 таким, що втратив чинність» фактично було скасовано правовстановлюючі документи Черкаської міської ради на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти нерухомості, які було реалізовано на прилюдних торгах. Однак, постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 02 листопада 2011 року, яка набрала законної сили, за відповідним адміністративним позовом Черкаської міської ради визнано нечинним вищевказане рішення Свидівоцької сільської ради від 20 жовтня 2010 року № 45-20. 05 жовтня 2012 року ТОВ «Укрспецторг Групп» в особі Черкаської філії на виконання договору від 18 вересня 2012 року № 24-0100/12 про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, укладеного з Відділом державної виконавчої служби Черкаського районного управління юстиції, провело прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна. Прилюдні торги були проведені у ході виконавчого провадження по виконанню рішення Господарського суду Черкаської області за позовом ФОП ОСОБА_4 до обслуговуючого кооперативу «Дніпро-2003» про стягнення 162 000,00 грн. та 3 240,00 грн. судових витрат. Учасниками прилюдних торгів були відповідачі по справі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , які отримали свідоцтва про право власності на відповідні будинки відпочинку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 10 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2017 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 липня 2019 року визнано недійсними прилюдні торги, визнано недійсними та скасовано свідоцтва, якими посвідчено право власності на майно, що знаходиться по АДРЕСА_1 , у тому числі, свідоцтва, якими посвідчено право власності відповідачів на будинки відпочинку. На момент проведення реєстрації права власності відповідачами, прилюдні торги, проведені 05 жовтня 2012 року на підставі договору № 24-0100/12 від 18 вересня 2012 року про надання послуг по організації і проведенню прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна визнано недійсними та скасовано відповідні свідоцтва про право власності. Обслуговуючий кооператив не є власником майна, а відповідачі відповідно, як члени кооперативу не можуть бути на законних підставах наділені вказаним правом. Листами прокуратури Черкаської області від 30 серпня 2019 року та від 23 грудня 2019 року було повідомлено Черкаську міську раду щодо необхідності вжиття заходів представницького характеру щодо витребування приміщень із незаконного володіння і роз`яснено, що в разі відсутності реагування на вказане порушення прокурором області буде внесено позовну заяву про витребування названого майна. Однак, Черкаська міська рада повідомила прокуратуру, що не вживала заходів представницького характеру витребування вказаних приміщень із незаконного володіння та скасування відповідних записів про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Позиція Черкаського апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга, подана представником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокатом Заволокіним О.О.підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру». Відповідно до частини третьої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Згідно з частиною четвертою статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Також у частинах третій, четвертій статті 56 ЦПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Результат аналізу статті 56 ЦПК України та статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» дає підстави для висновку про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц. У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Оскільки визначення «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини). Таким чином, поняття «інтереси держави» охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно. Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 ЗУ «Про прокуратуру». Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органів прокуратури, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Подібних висновків дійшли Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19); Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 495/10988/17 (провадження № 61-29св19). У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) Велика Палата Верховного Суду вирішувала такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, зроблені у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18; Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 910/3486/18; від 16 квітня 2019 року у справі № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі №923/560/18; від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18; Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, та зазначила, що: «Відповідно до частини третьої статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 ЗУ «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва». Таким чином, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частина третя статті 23 ЗУ «Про прокуратуру»). Враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом, заявою або скаргою. Обґрунтовуючи свої висновки при розгляді даного спору, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що прокурор відповідно до статті 23 Закону «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави у суді, а саме з огляду на неподання Черкаською міською радою позову, що свідчить про тривалу бездіяльність міської ради щодо захисту інтересів держави та територіальної громади, отже, неналежне виконання нею своїх повноважень. Тому, за висновками суду, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам законодавства. Тому, посилання в апеляційній скарзі представника відповідачів адвоката Заволокіна О.О. на необґрунтованість подачі прокурором позову до суду є невірним і не може бути підставою для визнання рішення суду нечинним з наведених підстав та залишення позову прокурора без розгляду. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права. Із матеріалів справи вбачається, що відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 придбали оспорюване майно на прилюдних торгах. З аналізу змісту ч. 1 ст. 650 ЦК України, ч. 1 ст. 655 ЦК України та ч. 1 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі № 403/13077/12 (провадження № 61-42788св18). За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року № 725/5093/17 (провадження № 61-39685св18) вказано, що аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не ґрунтується на правовій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочинами. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Статтею 388 ЦК України визначені випадки витребування майна власником від добросовісного набувача. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Положення ст. 388 ЦК України застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376 цс 18) власник з дотриманням вимог ст. ст. 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п. 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Відтак, особа, яка вважає, що договором відчуження нерухомого майна порушуються її права, як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права. Проте суд враховує наступне. Так, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом положень статті 387 ЦК України власник, має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК України, статті 4, 5 ЦПК України). При цьому неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви чи залишення її без руху. Ухвалюючи рішення, суд згідно з частиною першою статті 264 ЦПК України має визначити, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При цьому суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі. У зв`язку із цим посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі, не є підставою для відмови в задоволенні пред`явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обґрунтування) та предмет позовних вимог. У пункті 9 постанови Пленуму ВСУ від 12 червня 2009 року № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» судам роз`яснено, що суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору. Зокрема, у позивача суд повинен з`ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує свої вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав). Оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди не врахували, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а суд згідно з частиною першою статті 264 ЦПК України має визначити, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Крім того, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі. Суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Отже, правильним буде застосувати до даних правовідносин ст.ст. 387, 388 ЦК України, а не ст. ст. 1212, 1213 ЦК України. Звертаючись до суду із позовом в часині скасування державної реєстрації, позивач просив скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності. Суд, постановляючи судове рішення, скасував запис про проведену державну реєстрації прав власності відповідачів на будинки відпочинку. При цьому,судом не було враховано наступне. Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції. Так, відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, тлумачення наведеної норми права у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судових рішень у цій справі), на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Таким чином, з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушеного речового права, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому доводи позивача про необхідність застосування саме такого способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати ефективне відновлення порушеного права, є неаргументованими. Водночас суд зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до 16 січня 2020 року. Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 910/10963/19, у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 154/883/19-ц. Оскільки заступник прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради звернувся до суду із неналежним способом захисту, то судове рішення в частині скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності підлягає до скасування із відмовою в задоволенні позову в цій частині. Посилання в апеляційній скарзі, що судом не враховано правомірність права власності відповідачів на земельну ділянку не може бути взято до уваги. Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. В позовній заяві не оспорювалось набуття права власності на земельну ділянку, а тому суд не міг вийти за межі позовних вимог. Також не вирішувалось правомірність набуття права власності на комплекс бази відпочинку вчителів. Дії реєстратора в цій частині були предметом спору в іншому судовому провадженні. Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції з їх оцінкою. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене з порушенням норм матеріального права, до скасування в частині скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 2 п. 3 ст.141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так як позивачем заявлено по дві позовні вимоги до кожного з відповідачів і за наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу задоволено частково, а рішення суду в частині задоволення однієї з вимог до кожного з відповідачів відмовлено та з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, який був сплачений за подачу позовних заяв в розмірі 50 %, що складає по 2 102 грн. з кожного відповідача, а на користь відповідачів підлягає стягненню з позивача 50 % розміру судового збору, що був заплачений при подачі апеляційної скарги, тобто по 3 153 грн. на кожного відповідача. Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу, поданупредставником ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - адвокатом Заволокіним Олексієм Олексійовичем - задовольнити частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 15 жовтня 2020 року у справі за позовом заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог: Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради про повернення приміщення та скасування державної реєстрації в частині скасування записів про проведену державну реєстрацію права власності: № 28446459 від 16 жовтня 2018 року за ОСОБА_1 на будинок відпочинку L-1, що входить до єдиного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ; № 33235893 від 16 вересня 2019 року за ОСОБА_3 на будинок відпочинку Л-1, що входить до єдиного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 ; № 28447526 від 16 жовтня 2018 року за ОСОБА_2 на будинок відпочинку F-1, що входить до єдиного майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати, постановивши в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської міської ради - відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь прокуратури Черкаської області судові витрати по справі, що складаються із судового збору, сплаченого при подачі позовних заяв у розмірі 6 306 грн., по 2 102 грн. з кожного. Стягнути з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 судові витрати по справі, що складаються із судового збору, сплаченого при подачі апеляційної скарги в розмірі 9 459 грн., по 3 153 грн. на кожного. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча О.В. Карпенко Судді В.Г. Бородійчук В.О. Єльцов (Повний текст постанови складено 29 березня 2021 року)