Ухвала КЦС ВС № 185/2213/18

Ухвала 26 березня 2021 року м. Київ справа № 185/2213/18 провадження № 61-4302ск21 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Магістраль», про стягнення сум затрачених коштів, ВСТАНОВИВ: У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , в якому просить стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти в сумі 352 478,78 грн, витрачених на ремонт житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 та грошові кошти в сумі 48 100,05 грн витрачених на придбання метало пластикових вікон. Позов обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 тривалий час користується житловим будинком, розташованим за адресою, АДРЕСА_1 . Даний будинок був переданий позивачу в оренду, відповідно до договору оренди житлового приміщення від 28 грудня 2008 року та акту. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час користування будинком позивач провів за особисті кошти капітальний ремонт, який був узгоджений з власником. Вищезазначені роботи підтверджуються укладеним між позивачем, ОСОБА_4 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Магістраль» (далі - ТОВ «БК «Магістраль») договором підряду від 12 січня 2009 року № 10 на суму 53 173,15 грн, договором підряду від 01 липня 2009 року № 20 на суму 126 530,22 грн, договором підряду від 01 вересня 2010 року № 15 на суму 77 759,94 грн, договором підряду від 12 вересня 2010 року № 10 на суму 95 015,47 грн та актами прийому-передачі виконаних робіт на загальну суму 352 478,78 грн та зокрема: за лютий 2009 року № 3 на суму 15 638,52 грн, актом за березень 2009 року № 5/1 на суму 37 534,63 грн; актом за вересень 2009 року № 20 на суму 126 530,22 грн; актом за вересень 2010 року № 13/1 на суму 95 015,47 грн, актом за грудень 2010 року № 11 на суму 77 759,94 грн. Також були потрачені кошти на вікна в сумі 48 100,00 грн, та інші будівельні роботи, які підтверджуються прибутковими касовими ордерами на загальну суму 179 703, 37 грн за 2009 рік та за 2010 рік 172 775,41 грн. Після смерті ОСОБА_4 власником будинку став його неповнолітній син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач добровільно компенсувати вартість відновлюваного ремонту відмовляється. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2017 року ОСОБА_1 примусово було виселено з будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, відмовлено в задоволені позовних вимог. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що зобов`язання за договором оренди жилого будинку від 28 грудня 2008 року виникли між позивачем та померлим ОСОБА_4 , строк якого закінчився 31 грудня 2014 року, та враховуючи, що за життя ОСОБА_4 позивачем вимоги останньому пред`явлені не були, та після смерті ОСОБА_4 позивач, який вважає себе кредитором спадкодавця за зазначеним договором, не пред`явив вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину - відповідача у справі, протягом шести місяців від дня, коли він дізнався про відкриття спадщини, тому позивач в силу частини четвертої статті 1281 ЦК України (в редакції на час виникнення правовідносин) позивач позбавляється права вимоги. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд в іншому складі суду. Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується. Предметом позову у цій справі є стягнення грошових коштів на загальну суму 400 578,83 грн, який не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00 грн), а тому Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню. Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Посилання заявника на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження не заслуговують на увагу, оскільки з указаних підстав підлягають оскарженню рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто такі доводи є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому самі по собі не вказують на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики, та не свідчить про наявність інших випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, підлягають касаційному оскарженню. Верховний Суд зауважує, що обґрунтування касаційної скарги підставами, передбаченими частиною другою статті 389 ЦПК України, не звільняє заявника від обов`язку, у відповідності до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, обґрунтувати підстави перегляду в касаційному порядку судових рішень у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення. Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження. Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа «Зубац проти Хорватії» від 05 квітня 2018 року). Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягає касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі. Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 липня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Магістраль», про стягнення сум затрачених коштів відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик