Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/2891/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.03.2021 року м. Дніпро Справа № 904/2891/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач), суддів: Кузнецової І.Л., Чус О.В. розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2020р. (суддя Петренко Н.Е., м. Дніпро, повний текст рішення складено 26.11.2020 р.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE", м. Хмельницький до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП", м. Дніпро про стягнення суми основного боргу у розмірі 73 883,21грн., пені у розмірі 2 355,13грн., 15% річних у розмірі 3 492,67грн., інфляційних втрат у розмірі 960,93грн. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП", про стягнення суми основного боргу, у розмірі 73 883,21 грн., пені, у розмірі 2 355,13 грн., 15% річних, у розмірі 3 492,67 грн., інфляційних втрат, у розмірі 960,93грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки № U34357 від 21.05.2019р., в частині здійснення розрахунків. У відзиві на позов відповідач вказав, що позивачем в позовній заяві зазначена сума основного боргу у розмірі 73 883,21грн., проте, в період травень-червень 2020 р., відповідачем було перераховано 7 973,21грн., що підтверджуються доданими до відзиву платіжними дорученнями.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2020р. позов задоволено частково - стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" основного боргу в сумі 65 910,00 грн., пеню у сумі 2 355,13грн., 15 % річних у сумі 3 492,67 грн., індекс інфляції у сумі 960,93 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1894,32 грн. та витрати по сплаті на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн..

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд частково скасувати рішення Господарського суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково, стягнувши основний борг у розмірі 31 400,00 грн., пеню у сумі 2 355,13грн., 15 % річних у сумі 3 492,67 грн., індекс інфляції у сумі 960,93 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1894,32 грн. та витрати по сплаті на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.. В апеляційній скарзі апелянт також просив суд поновити строк на подання апеляційної скарги.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу В обґрунтування доводів апеляційної скарги Скаржник посилається на те, що всупереч вимогам ст. 238 ГПК України, суд першої інстанції в своєму рішенні (описовій частині рішення) не зазначив і не надав оцінки клопотанню відповідача, щодо витребування у позивача картки покупця, для звірки взаєморозрахунків, яке було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву від 26.06.2020р.. Скаржник вказує на те, що за час розгляду справи сума основного боргу значно змінилася, а саме, з 65 910,00 грн. на 31 400,00 грн., станом на 09.12.2020 р., що підтверджується актом звірки направленим позивачем. Однак Позивач суду не надав інформацію щодо зміни суми основного боргу.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи Позивач не скористався своїм правом згідно ч.1 ст. 263 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Чус О.В.. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.12.2020р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2020р. у справі № 904/2891/20 залишено без руху, надано апелянту строк 10 днів, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків, а саме, для надання суду доказів доплати судового збору, у розмірі 1258,70 грн. 00 коп. Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи. Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи. Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.01.2021р. відновлено строк подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2020 р. у справі № 904/2891/20, для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи 21.05.2018р., між Товариством з обмеженою відповідальністю "INTER CARS UKRAINE" (позивач, за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" (відповідач, за договором - покупець) укладений договір поставки № U34357, відповідно до умов п.1.1 якого, постачальник зобов`язується, використовуючи послуги третьої сторони (яка є комерційним посередником, тобто надає послуги (сприяє) в укладанні постачальником угод поставки; просуває від імені постачальника товар; узгоджує та оформлює партії поставки, комплектує та відповідає за їх доставку), передати покупцю у встановлений строк замовлені ним запасні частини до автомобіля, автохімію, масла, супутні товари для автотранспорту тощо (далі - товар) окремими партіями, а покупець зобов`язується приймати товар для здійснення підприємницької діяльності та оплачувати його асортимент (номенклатура), ціна та кількість товару остаточно погоджується у накладних, які є специфікаціями у розумінні ст. 266 ГК України та складають його невід`ємну частину Ціна договору складається із сумарної ціни поставлених партій товару, яка вказана у видаткових накладних (п. 1.2 договору). Пунктом 5.1 договору передбачено умови оплати, а саме, покупець у будь-який визначений законодавством спосіб оплачує повну ціну товару на вказаних у рахунку/накладних умовах. Договір набуває чинності з дня його належного підписання сторонами та діє по 31.12.2019 р.. Якщо жодна із сторін за три тижні до цього терміну письмово не підтвердить намір припинити договір, то строк договору продовжується на тих самих умовах по 31 грудня кожного наступного року (п. 2.1. договору). Договір у встановленому порядку не оспорений, не визнаний недійсним, отже, з огляду на встановлений ст.204 ЦК України принцип правомірності правочину, є дійсним та обов`язковим для виконання сторонами. Місцевим господарським судом встановлено, що на виконання взятих зобов`язань за Договором, Постачальник поставив Покупцю Товар, що підтверджується накладними, а саме: - № UАUD3_190051436 від 03.12.2019 р., на суму 508,30 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01.2020р.; - № UАUD3_190051481 від 03.12.2019 р., на суму 496,14 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01. 2020р.; - № UАUD3_190051536 від 03.12.2019 р., на суму 408,74 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01. 2020р.; - № UАUD3_190059556 від 03.12.2019 р., на суму 4224,70 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01.2020р.; - № UАUD3_190051490 від 03.12.2019 р., на суму 1760,89 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01.2020р.; - № UАUD3_190051430 від 03.12.2019 р., на суму 1688,60грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01.2020р.; - № UАUD3_190051623 від 04.12.2019 р., на суму 560,39 грн.; кінцевий строк розрахунку до 03.01.2020р.; - № UАUD3_190051622 від 04.12.2019 р., на суму 354,12 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.01.2020р.; - № UАUD3_190051980 від 05.12.2019 р., на суму 599,80 грн.; кінцевий строк розрахунку до 04.01.2020р.; - № UАUD3_190052075 від 06.12.2019 р., на суму 499,48 грн.; кінцевий строк розрахунку до 04.01.2020р.; - № UАUD3_190052487 від 09.12.2019 р., на суму 1579,06 грн.; кінцевий строк розрахунку до 08.01.2020р.; - № UАUD3_190052704 від 10.12.2019 р., на суму 570,82 грн.; кінцевий строк розрахунку до 09.01.2020р.; - № UАUD3_190053052 від 12.12.2019 р., на суму 395,38 грн.; кінцевий строк розрахунку до 11.01.2020р.; - № UАUD3_190053345 від 14.12.2019 р., на суму 774,29 грн.; кінцевий строк розрахунку до 13.01.2020р.; - № UАUD3_190053404 від 14.12.2019 р., на суму 1457,71 грн.; кінцевий строк розрахунку до 13.01.2020р.; - № UАUD3_190053455 від 16.12.2019 р., на суму 487,74 грн.; кінцевий строк розрахунку до 15.01.2020р.; - № UАUD3_190053461 від 16.12.2019 р., на суму 558,22 грн.; кінцевий строк розрахунку до 15.01.2020р.; - № UАUD3_190053560 від 16.12.2019 р., на суму 996,60 грн.; кінцевий строк розрахунку до 15.01.2020р.; - № UАUD3_190053637 від 17.12.2019 р., на суму 937,10 грн.; кінцевий строк розрахунку до 16.01.2020р.; - № UАUD3_190053639 від 17.12.2019 р., на суму 207,31грн.; кінцевий строк розрахунку до 16.01.2020р.; - № UАUD3_190053665 від 17.12.2019 р., на суму 706,31 грн.; кінцевий строк розрахунку до 16.01.2020р.; - № UАUD3_190054077 від 19.12.2019 р., на суму 3953,06 грн.; кінцевий строк розрахунку до 18.01.2020р.; - № UАUD3_190054407 від 20.12.2019 р., на суму 774,64 грн.; кінцевий строк розрахунку до 19.01.2020р.; - № UАUD3_190054411 від 20.12.2019 р., на суму 1549,27 грн.; кінцевий строк розрахунку до 19.01.2020р.; - № UАUD3_190054751 від 26.12.2019 р., на суму 729,70 грн.; кінцевий строк розрахунку до 25.01.2020р.; - № UАUD3_200000160 від 03.01.2020 р., на суму 47137,14 грн.; кінцевий строк розрахунку до 02.02.2020р.. Дослідивши вказані видаткові накладні господарський суд встановив, що останні підписані представниками сторін, підписи, яких засвідчено печатками підприємств позивача та відповідача. Відтак, зазначені видаткові накладні є належними доказами поставки товару позивачем відповідачу. Відповідач розрахувався за своїм зобов`язанням за договором частково. За розрахунком Позивача, станом на день подачі позову, заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати товару становить суму 73 883,21 грн. Відповідачем надано до суду докази сплати основної заборгованості, у загальному розмірі 7 973,21грн. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем по оплаті товару становить суму, в розмірі 65 910,00 грн. З відзиву на позов вбачається, що вказаний розмір основної заборгованості відповідач фактично визнав. Пунктом 10.6 договору визначено, що покупець у разі несвоєчасної оплати поставленого товару за вимогою постачальника сплачує за весь час прострочення суми боргу з урахуванням виставленого індексу інфляції, пеню від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у цей період, а також, проценти (ч. 5 ст. 694 ЦК України) на прострочену суму в розмірі 15 % річних. На підставі п. 10.6 договору, позивач нарахував відповідачу: пеню, у розмірі 2 355,13 грн.; 15 % річних, у розмірі 3492,67 грн.; індекс інфляції, у розмірі 960,93 грн. Господарський суд перевіривши розрахунки пені, 15 % річних та індексу інфляції і визнав їх арифметично та методологічно правильними, а вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Позивачем до позовної заяви було додано копію Договору про надання правової допомоги б/н від 05.05.2020р., який укладено з адвокатом Петренко С.В., копію ордеру №1034638 від 18.05.2020р., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, копію посвідчення адвоката, копію акту прймання-передачі виконаних послуг до Договору про надання правових послуг б/н від 05.05.2020р., копію платіжного доручення №6589 від 12.06.2020р. про сплату позивачем адвокату 7 000,00 грн. З огляду на викладене, враховуючи подані позивачем докази щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, оцінюючи пов`язаність цих витрат з розглядом справи; пропорційність до предмета спору, з урахуванням значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, порядок обчислення гонорару, порядок його сплати, суд дійшов до висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4 000,00 грн. Отже, враховуючи норми чинного законодавства України, умови Договору та обставини справи, господарський суддійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4). Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, 15 % річних, індексу інфляції та витрат на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 4 000,00 грн. заявником апеляційної скарги не оскаржується, тобто не є вимогою апеляційної скарги, а тому суд апеляційної інстанції не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині. Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Предметом апеляційного оскарження та, відповідно апеляційного розгляду у цій справі є ухвалене судове рішення в частині правомірності стягнення з відповідача суми основного боргу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з наступних мотивів. Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Господарське зобов`язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 ГК України). При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3 ст. 180 ГК України). Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. А силу вимог ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. За договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 265 ГК України). Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки. Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України та ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відносини, що виникли між сторонами по справі на підставі договору поставки, є господарськими зобов`язаннями і згідно з приписами ст. 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 656 ЦК України визначено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Статтею 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу (ст. 663 ЦКУкраїни). Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Враховуючи, що даний вид договору є оплатним, тому обов`язок постачальника за договором поставити товар, відповідає обов`язку покупця оплатити його вартість. Оскільки, докази повної оплати отриманого від позивача товару матеріали справи не містять, суд першої інстанції вірно застосовав положення ст. 692 ЦК України та констатував, що строк оплати товару за накладними настав. Згідно з нормами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. З огляду на те, що факт порушення відповідачем своїх зобов`язань зі своєчасної оплати товару є доведеним, колегія апеляційного суду вважає заявлені позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 65 910,00 грн. обґрунтованими та доведеними. Доводи, наведені апелянтом, щодо порушення судом вимог ст. 238 ГПК України відхиляються апеляційним господарським судом з наступних підстав. Згідно з ч.ч. 1,3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст.ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд акцентує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому. У п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. Враховуючи наведене та приймаючи до уваги, що відповідач, у відзиві на позовну заяву, частково визнав наявність боргу перед позивачем, пославшись на погашення суми основного боргу у розмірі 7 973,21 грн., суд першої інстанції, дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для розгляду справи по суті. Також безпідставні доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував того, що за час розгляду справи сума основного боргу змінилася, оскільки відповідачем не було подано до суду першої інстанції доказів погашення боргу у більшому розмірі, ніж вказано у відзиві на позов. Разом з тим, слід зазначити, що Скаржником і до суду апеляційної інстанції також не було надано доказів погашення суми основного боргу у більшому розмірі, на час розгляду справи в суді першої інстанції. З поданого Скаржником до апеляційної скарги акту звірки вбачається, що він складений станом на 09.12.2020р., тобто, вже після винесення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Крім того, відповідний акт не є зведеним обліковим документом, оскільки є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не доводить факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом, тобто акт не є належним доказом здійснення суб`єктами господарювання господарських операцій за певним правочином (аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2019 у постанові № 910/493/18). Таким чином, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження. За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

10. Судові витрати У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника. На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2020 р. у справі № 904/2891/20 залишити без змін. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на Апелянта - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТСВ ГРУП". Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв`язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України. Головуючий суддя І.М. Кощеєв Суддя І.Л. Кузнецова Суддя О.В. Чус