Ухвала КАС ВС № 1.380.2019.004758

УХВАЛА 25 березня 2021 року Київ справа №1.380.2019.004758 адміністративне провадження №К/9901/8382/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Гімона М.М., суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А., перевіривши касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі № 1.380.2019.004758 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ: 09.03.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу великих платників податків ДПС (далі - Офіс ВПП ДПС, скаржник), направлена до суду поштою 05.03.2021. При вирішенні питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту поданої касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Разом з тим, проаналізувавши зміст судових рішень і доводи касаційної скарги, вбачається, що останні є ідентичними до висновків Акта перевірки та апеляційної скарги, натомість, не містять належного обґрунтування в чому саме полягає помилка судів у застосуванні норм матеріального права або порушенні норм процесуального права. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не може вважатися подібністю правовідносин. Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем). У цій справі підставами для задоволення позову стали такі висновки судів: 1) право господарського відання майном за своїм змістом є відмінним від права власності на нього. Тому, позивач відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України не є платником податку за відповідним майном. Крім того, будівлі не є об`єктом оподаткування на підставі підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України; 2) з приводу кредиторської заборгованості позивача наявні судові рішення, якими в межах позовної давності вирішено питання про її стягнення, а також, відповідні судові рішення надалі перебувають на примусовому виконанні, а тому відсутні підстави для списання такої заборгованості як безнадійної; 3) документи, які були складені учасниками відповідних правовідносин із постачання товарно-матеріальних цінностей, робіт і послуг (ДП «Львіввугілля», ТОВ «Промбізнес люкс», ТОВ «Восток-СК», ТОВ «СТ «Іскра», ТОВ «ТПК Укрторгімпорт», ТОВ «ТПК «Лідер», ТОВ «Європейська індустріальна спілка», ТОВ «Лугенергозавод», ПП «БК «Будрем Плюс») є належним доказом досягнення їх сторонами домовленостей щодо здійснення (у відповідності до погоджених умов) конкретних господарських операцій, спрямованих на задоволення їх інтересів та на реалізацію господарської компетенції таких осіб. Первинні документи, які складалися сторонами для підтвердження факту виконання господарських операцій за укладеними договорами та для їх документування (зазначені вище видаткові накладні, прибуткові ордери, акти приймання-передачі та інше), за своїм змістом засвідчують факти здійснення відповідних операцій із виконання робіт/надання послуг, поставок одиниць товару та передачі їх результатів позивачеві. При цьому, такі первинні документи вповні відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідні для первинних документів дані, що дозволяє достовірно встановити обсяги та зміст відповідної господарської операції. Також, до матеріалів справи долучені документи, які додатково свідчать про реальність здійснення постачання товарів, зокрема, товарно-транспортні накладні щодо перевезення товарно-матеріальних цінностей, накладні на перевезення експедиторськими компаніями, докази оформлення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, дефектні акти тощо, які в сукупності з іншими документами є належними доказами реального виконання господарських операцій. 4) робота шахт передбачає необхідність цілодобової роботи виробничих лазень і пралень для спецодягу, що забезпечується власними котельнями, а тому безпідставними є доводи контролюючого органу щодо надмірного включення до собівартості продукції вартості вугілля, списаного на загальновиробничі потреби. На обґрунтування об`ємів використання вугілля для зазначених потреб позивачем надано розрахунки норми витрати палива для котелень, які складаються щороку та передбачають у тому числі витрати вугілля на господарсько-побутові та санітарно-гігієнічні потреби строком на 365 днів. Такі розрахунки виконано на основі Методики «Нормування питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на шахтах Держвуглепрому України» Міністерства палива та енергетики України, довідкових даних, технічних характеристик будівель і споруд за їх паспортними даними та відповідним чином погоджені й затверджені. На противагу цьому, податковим органом не надано належних свідчень протиправності використання позивачем вугілля на господарсько-побутові та санітарно-гігієнічні потреби при забезпеченні виробничої діяльності його підрозділів, а також відповідачем не підтверджено факту включення вартості відповідного вугілля (використано на ці потреби) до собівартості продукції, що заперечується позивачем. 5) застосування податковим органом до позивача штрафу за несвоєчасну сплату сум самостійно визначеного та узгодженого податкового зобов`язання з податку на додану вартість, відповідно до декларації за серпень 2015 року є протиправним, оскільки штрафні санкції за це порушення вже були застосовані до позивача, а саме, відповідно до податкових повідомлень-рішень від 07.06.2018 №0004804808, від 20.08.2018 №0007174808, від 07.11.2018 №0008754807, від 19.12.2018 №0010494807 (складені за результатами камеральних перевірок). 6) застосування до позивача відповідальності за не здійснення реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних є безпідставним і передчасним, оскільки відповідно до абзацу вісімнадцятого пункту 201.10 статті 201 ПК України позивач вправі здійснити реєстрацію податкових накладних, відповідно до зазначеної норми (в разі відповідності визначеним критеріям), тобто існує потенційна можливість реалізації такого права; 7) застосування до позивача штрафної санкції за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних є протиправним, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів в безсумнівний спосіб наявність вини позивача в несвоєчасній реєстрації податкових накладних. Крім того, несвоєчасна реєстрація податкових накладних мала місце внаслідок неналежного функціонування системи електронного адміністрування ПДВ, тобто несвоєчасна реєстрація відбулася з незалежних від позивача причин. Апеляційний суд додатково зазначив про встановлену протиправну бездіяльність контролюючого органу в частині не забезпечення позивачу технічної можливості реєструвати податкові накладні/розрахунки коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки відповідне право надано позивачу з 01.01.2017, а неможливість забезпечення реалізації такого права з боку держаного органу не може бути визнана законною та правомірною. Крім того, штрафні санкції застосовано до податкових накладних, що не надаються отримувачу (покупцю), складеної на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою, до накладних отримувачу (покупцю) не платнику ПДВ, а також до податкових накладних, складених відповідно до підпункту «б» пункту 198.5 статті 198 ПК України. Доводи представника відповідача про здійснення реєстрації підприємством інших податкових накладних у спірний період, не знайшли свого підтвердження належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами не враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.09.2018 у справі № 826/20258/13-а, від 14.02.2020 у справі № 826/1255/16, від 07.07.2020 у справі № 240/5868/19 (щодо нереальності господарських операцій), однак, зміст судових рішень у цій справі не дає підстав вважати, що їх висновки у застосуванні норм права суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в тому числі у наведених постановах. Саме досліджуючи реальність господарських операцій шляхом надання правової оцінки наявним в матеріалах справи доказам у сукупності, суди встановили фактичні обставини та дійшли висновку про безпідставність доводів контролюючого органу про нереальність господарських операцій. При цьому, різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм. Тому, сам факт наявності в інших справах судових рішень, якими у задоволенні позовів платників податків було відмовлено, не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду. Також, скаржник посилається на постанови Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №813/3722/17, від 13.02.2018 у справі №808/2290/17, у яких суд зазначав, що у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, про що зазначено пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України. Однак, зі змісту судових рішень не вбачається між сторонами спору щодо правомірності дій відповідача, вчинених відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України. Незмістовними є і посилання скаржника на постанови Верховного Суду у справах №816/1488/17, № 807/68/18, № 808/3250/17 (щодо несвоєчасної реєстрації та не реєстрації податкових накладних), відповідно до яких для звільнення від відповідальності необхідна наявність двох обов`язкових складових: податкова накладна не повинна надаватись отримувачу (покупцю) та, водночас, повинна бути складена на постачання товарів/послуг для операцій, які звільнені від оподаткування або які оподатковуються за нульовою ставкою). Крім того, скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми пункту 200-1.9 статті 200-1 ПК України. Однак, така підстава передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України). Однак, скаржник лише процитував пункт 200-1.9 статті 200-1 ПК України, що свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд. Враховуючи, що скаржник у касаційній скарзі лише виклав обставини справи, процитувавши висновки Акта перевірки, а доводи про наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень відповідно до пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України наведені безвідносно до висновків судів попередніх інстанцій, скаржник повинен надати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням мотивів, викладених в цій ухвалі суду. Колегія суддів наголошує, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судових рішень і ухвалення нового про відмову в позові обов`язково має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судових рішень у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для задоволення позову. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню. Касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права послідовне у взаємозв`язку із усіма вищезазначеними у цій ухвалі висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для задоволення позову та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави). У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або які зібрані у справі докази судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. При цьому, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про не дослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу. Крім того, відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 330 КАС України до касаційної скарги додаються документ про сплату судового збору, а також копії касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи. Проте скаржник до касаційної скарги документ про сплату судового збору не додав. Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції чинній на день подання позову до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 грн) і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (19210 грн). За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921 грн). Позов у цій справі заявлено юридичною особою у 2019 році, який містить вимоги майнового характеру та одну вимогу немайнового характеру. Враховуючи розмір майнових вимог, сплаті при поданні позовної заяви підлягав судовий збір в сумі 21131,00 грн: за вимоги майнового характеру 19210 грн та за одну вимогу немайнового характеру 1921 грн. Відповідно, сплаті за подання касаційної скарги у цій справі сплаті підлягає судовий збір в сумі 42262,00 грн (21131 грн * 200%). Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду сплачується шляхом внесення або перерахування коштів за реквізитами: Отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102 Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783 Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП) Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007 Код класифікації доходів бюджету - 22030102 Найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055) Символ звітності банку - 207 Призначення платежу - *;101; 22030102 (код класифікації доходів) ___________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб; реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи; судовий збір за позовом ______________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір. Відповідно до частин другої і шостої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без руху з наданням скаржнику строку для усунення виявлених недоліків. На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31.08.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.02.2021 у справі № 1.380.2019.004758 за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без руху. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, а саме: - надати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судового рішення має бути викладено з урахуванням мотивів, викладених у цій ухвалі; - надати платіжний документ про оплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі встановленому Законом № 3674-VI. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику. Роз`яснити, що відповідно до пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України, в редакції Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко