Постанова 4857 № 380/7149/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/7149/20 пров. № А/857/1272/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Святецького В.В. суддів Гудима Л.Я., Гуляка В.В. з участю секретаря судового засідання Хітрень О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №380/7149/20 (суддя Гавдик З.В., м. Львів) за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИВ: У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовною заявою до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, у якій просив: а) визнати протиправними дії відповідача у відношенні до позивача ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 04.02.2020 року; б) зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова нарахувати та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.02.2020 з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців. Рішенням від 10 листопада 2020 року Львівський окружний адміністративний суд позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 року по 04.02.2020 року. Зобов`язав Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із врахуванням базового місяця січень 2008 року та за період з 01.03.2018 року по 04.02.2020 року із врахуванням базового місяця березень 2018 року. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу на суму 1000,00 грн. У решті вимог про присудження судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 5000,00 грн - відмовив. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник вказує на те, що КЕВ м. Львова є структурним підрозділом органу державної виконавчої влади Міністерства оборони України, є бюджетною організацією, а його фінансування залежить від Міністерства оборони України. У межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у січні 2016 та в подальшому у Міноборони не було. Крім того, апелянт вважає помилковою позицію суду першої інстанції в частині визначення базових місяців для проведення індексації грошового забезпечення позивача січня 2008 року та березня 2018 року, оскільки останнім базовим місяцем, яким було здійснено підвищення оплати праці позивача (збільшена вислуга), є серпень 2014 року. З огляду на викладене, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому спростовує доводи відповідача про невідповідність рішення суду першої інстанції вимогам матеріального права. У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Суд встановив та матеріалами справи підтверджується, що 04.02.2020 року наказом начальника Західного територіального управління внутрішнього аудиту (по стройовій частині) № 215 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів грошового забезпечення. У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова із заявою про виплату індексації грошового забезпечення. Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова надав відповідь № 214, в якій зазначив, що відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, відповідно до статті 5 Закону України від 13.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» та п.6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. З 1 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, відповідно до протокольного рішення КМ України від 20.01.2016 №3 було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання. Також Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, не передбачено механізму нарахування та виплати індексації за період після 1 січня 2016 року. Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 04.02.2020 року, звернувся в суд з позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції керувався тим, що при невиплаті індексації заробітної плати за спірний період відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством, і належним способом захисту порушеного права у цьому випадку є зобов`язання Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із врахуванням базового місяця січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 04.02.2020 із врахуванням базового місяця березень 2018 року. Натомість вимоги позивача щодо стягнення на його користь витрат, понесених ним на правову допомогу адвоката в сумі 6000 грн підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення таких витрат у сумі 1000 грн із врахуванням складності справи, обсягу виконаних робіт та з врахуванням принципу співмірності й пропорційності. Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-XII). Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII). Статтею 1 Закону № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Відповідно до статті 2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (частина 1 статті 4 Закону № 1282-XII). Частинами 1-2 статті 5 Закону № 1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина 6 статті 5 Закону № 1282-XII). Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078). Пунктом 1 вказаного Порядку передбачено, що він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників. Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06 лютого 2003 року № 491-ІV. У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку № 1078). Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. На підставі аналізу наведених положень законодавства апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Проте визначаючи період, за який таку індексацію слід виплатити позивачу, суд першої інстанції не взяв до уваги наступні обставини. Так, у березні 2018 року відбулося підвищення грошового забезпечення військовослужбовців у зв`язку з прийняттям постанови КМ України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, та базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року. Водночас, відповідно до даних Державної служби статистики України, індекс споживчих цін з квітня 2018 року по жовтень 2018 року не перевищував 103%. Відтак, за період з квітня 2018 року перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку №1078, відбулося у період з грудня 2018 року. Таким чином, відсутні були правові підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з квітня 2018 року по грудень 2018 року. З грудня ж 2018 року по дату звільнення позивача індексація грошового забезпечення йому нараховувалася та базовим місяцем для такого нарахування зазначено березень 2018 року, що підтверджується долученими до справи довідками КЕВ м. Львова та архівними відомостями з січня 2014 року по грудень 2019 року. Підсумовуючи наведені обставини, колегія суддів зазначає, що адміністративний позов у частині позовних вимог за період з березня 2018 року по 04.02.2020 задоволенню не підлягає. Щодо вимог позивача про нарахування та виплати на його користь індексації грошового забезпечення за спірний період з врахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців, апеляційний суд зазначає таке. Відповідно до статті 9 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. Таким чином, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення). З аналізу приписів Закону № 1282-XII та Порядку № 1078 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) та визначати суму індексації, зокрема розміру посадового окладу, базового місяця для обчислення індексації, покладено саме підприємства, установи, організації незалежно від форм власності. Відтак, на думку апеляційного суду, судом першої інстанції помилково зобов`язано КЕВ м. Львова нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням січня 2008 року як базового місяця та за період з 01.03.2018 по 04.02.2020 із врахуванням базового місяця березня 2018. Тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме -шляхом зобов`язання КЕВ у м. Львові нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення адміністративного позову в тому обсязі позовних вимог, в якому просив позивач. Рішення суду в частині розподілу судових витрат на правову допомогу адвоката сторонами не оскаржене, а тому відповідно до приписів ч.1 ст. 308 КАС України, якими визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів не дає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 04.02.2020 із врахуванням базових місяців січня 2008 та березня 2018. За таких обставин колегія суддів вважає правильним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Керуючись статтями 243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова задовольнити частково. Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року у справі №380/7149/20 у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії й ухвалити в цій частині постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язати Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. В задоволенні інших позовних вимог відмовити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2020 року в частині судових витрат залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства. Головуючий суддя В. В. Святецький судді Л. Я. Гудим В. В. Гуляк Повне судове рішення складено 26.03.2021.