Постанова 4854 № 420/3475/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/3475/20 Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді: Шевчук О.А. суддів: Бойка А.В. , Федусика А.Г. при секретарі Жигайлової О.Е. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року, ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Одесі, по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів в зв`язку із затримкою остаточного розрахунку, стягнення індексації грошового забезпечення, пені та 3% річних при звільненні,- ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності відповідача, щодо не здійснення індексації грошового забезпечення позивача з 01.01.2010 року по 06.11.2015 рік, стягнення з відповідача середнього заробітку - грошового забезпечення за час затримки з 07.11.2015 року по 16.04.2020 року в розмірі 399319,2 грн. з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, стягнення з відповідача заборгованість з індексації грошового забезпечення з 01.01.2014 року в розмірі 15802,31 грн., стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 18054,35 грн., стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1676,9 грн. В позовній заяві позивач зазначає, що відповідач незаконно не нараховував та не сплачував індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2010 року по 06.11.2015 року, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.05.2014 року; зобов`язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.05.2014 року. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення суду, вважає що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд допустив порушення вимог матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. В апеляційній скарзі позивач зазначає, що судом не надано правової оцінки розрахунку індексації, що надана позивачем, не наведено аргументів неприйняття даного розрахунку. Апелянт наголошує, що в день звільнення відповідач не повідомив його про нараховані суми та не здійснив виплату належних коштів а тому суд безпідставно відмовив у задоволенні вимог про стягнення грошових коштів за затримку розрахунку. Апелянт зазначає, що обраний судом першої інстанції спосіб захисту є неефективним і не призведе до реального відновлення прав позивача. Не погоджуючись з рішенням суду Головне управління МВС України в Одеській області подали апеляційну скаргу, та зазначають, що Законом України "Про міліцію" індексація грошового забезпечення працівникам міліції не передбачена взагалі. Крім того, апелянт зазначає, що видатки на виплату середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку не передбачено кошторисом, так як орган знаходиться у стані ліквідації з 2015 року. Щодо стягнення пені 3% річних, апелянт зазначає, що ОСОБА_1 не наведено жодної норми, відповідно до якої ГУМВС України в Одеській області мало би здійснити виплату цих нарахувань. Крім того, апелянт звертає увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду який сплинув у 2015 році а з позовом він звернувся у 2020 році. Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 124-130 КАС України, в судове засідання не з`явились, заяв з проханням відкласти розгляд справи до суду не подавали. За таких обставин, а також враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів, у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України, визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Згідно ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2010 року по 06.11.2015 рік проходив службу в органах міліції України. В позовній заяві позивач зазначає, що відповідач незаконно не нараховував та не сплачував індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2010 року по 06.11.2015 року, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.05.2014 року. При цьому, суд першої інстанції прийшов до висновку, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення. Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовної вимоги, щодо стягнення з відповідача пені та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно із ч.1 ст. 19 Закону України "Про міліцію" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати. Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно із п. 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 року № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12.03.2008 року за № 205/14896, грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Вищезазначеним наказом затверджено «Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», відповідно до пункту 1.14 якої індексація грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу МВС здійснюється в порядку та розмірах, установлених законодавством. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення), оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону). Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 року № 2017-III у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст. 19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України. Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003 року, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078 у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету; 6) індексація стипендій особам, які навчаються, провадиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються і т.д. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік . В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Аналіз наведених вище нормативно-правових актів, за відсутністю затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення, дає підстави для нарахування індексації грошового забезпечення у встановленому Урядом України порядку, а саме Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078. Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Відповідачем не надано суду доказів того, що ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення за період служби з 01.01.2010 року по жовтень 2010 року та з липня 2011 року по травень 2014 року включно. Відповідачем також не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, кошти на індексацію грошового забезпечення позивача відсутні. При цьому, як вбачається з довідки відповідача від 04.06.2020 року №14/1-496, виданої ОСОБА_1 , за період з січня по жовтень 2010 року та з липня 2011 року по травень 2014 року індексація позивачу не сплачувалась, проте у період з листопада 2010 року по червень 2011 року та з червня 2014 року по листопад 2015 року індексація нараховувалась та сплачувалась позивачу (аркуші справи 69-70) . Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.05.2014 року. Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення позивачу не була проведена у встановлений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» строк, що є порушенням прав позивача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач підлягає зобов`язанню нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року та з 01.07.2011 року по 31.05.2014 року. Висновки суду у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 825/874/17, від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 19 липня 2019 року у справі № 240/4911/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/1832/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 825/565/17, від 16 вересня 2020 року № 815/2590/18. При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо передчасності позовних вимог, про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача пені у розмірі 3% річних з тих підстав, що індексація грошового забезпечення в повному обсязі відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася, тому у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині. Однак, за встановлених обставин, щодо протиправності бездіяльності відповідача про нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення є помилковим висновок суду першої інстанції, щодо відсутності у позивача права на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України. Так, колегія суддів зазначає, що нормами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення. На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України. Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. В свою чергу, застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного: позивач звернувся до суду з цим позовом у квітні 2020 року, в той час, як звільнення позивача мало місце у листопаді 2015 року; відповідач заперечував проти права позивача на індексацію грошового забезпечення, а тому, факт порушення цього права та сума індексації грошового забезпечення, що підлягає виплаті, були встановлені лише під час судового розгляду справи; сума індексації грошового забезпечення, яка підлягає виплаті за рішенням суду менша, ніж сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, яка заявлена позивачем до стягнення у даній справі. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 5000 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат. При цьому, суд не приймає до уваги доводи апелянта, щодо пропущення позивачем строків звернення суду виходячи з наступного. Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору, щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Таким чином, враховуючи те, що на момент прийняття рішення судом, відповідач не виплатив позивачу всі належні йому суми при звільненні, колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, враховуючи, що судом апеляційної інстанції встановлено, в тому числі, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі ст. 317 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині відмови у задоволенні позовної вимоги із прийняттям нового судового рішення в цій частині про часткове задоволення вимог позивача. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги, щодо стягнення грошової компенсації за затримку розрахунку. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на користь ОСОБА_1 компенсацію за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду залишити без змін. Відповідно до ст. 325-328 КАС України постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Повний текст судового рішення складено 26.03.2021 року. Головуюча суддя Шевчук О.А. Судді Бойко А.В. Федусик А.Г.