Постанова Центральний апеляційний господарський суд № 904/5298/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.03.2021 року м. Дніпро Справа № 904/5298/20 Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б., секретар судового засідання Манчік О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАБУД" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2020р. (повний текст складено 14.12.2020р.) у справі № 904/5298/20 (суддя - Бєлік В.Г., м. Дніпро) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАБУД", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП", м. Дніпро про стягнення грошових коштів у розмірі 503 064,20 грн. за непоставлений товар за рахунком фактурою № 500021588 від 03.03.2020р. ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2020р. відмовлено в задоволенні позовних вимог. При прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами не було укладено письмового договору про поставку товару у вигляді окремого документу. Рахунок на оплату товару також не можна визнати договором, укладеним в спрощений спосіб, оскільки він не містить підпису уповноваженої особи з боку постачальника (відповідача). Наданий позивачем рахунок не містить найменування покупця, підпису особи, яка його виписала та відбитку печатки. Також вказаний рахунок не містить безумовного прийняття відповідачем зобов`язання поставити саме позивачу товар визначений у цьому рахунку, а саме арматури 10 мм А 500 С у кількості 35 тон за ціною 13 850,00 грн. на суму 484 750,14 грн. Таким чином, рахунок є неналежним доказом виникнення зобов`язання відповідача перед позивачем з постачання товару. Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів виникнення зобов`язання з поставки товару, а саме письмового договору, або договору, укладеного у спрощений спосіб, де б було зазначено строк поставки, суд вбачає підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення коштів за непоставлений товар. В зв`язку з чим відсутні підстави і для стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи. Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2020р., стягнути з ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" на користь ТОВ "ВАБУД" грошові кошти в розмірі 484 750,14 грн., інфляційні втрати у розмірі 14 688,41 грн. та 3 % річних у розмірі 3 625,66 грн., витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 7 546,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 900 грн., суму сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 11 319,00 грн. 2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. В обґрунтування своїх вимог ТОВ "ВАБУД" зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, таким, що ухвалене на основі неповного дослідження матеріалів справи, неналежної оцінки доказів, та з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В порушення приписів глави 5 ГПК України суд першої інстанції не надав оцінку податковій накладній № 500661 від 05.03.2020р. як доказу, що підтверджує погодження між ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" як постачальником та ТОВ "ВАБУД" як покупцем предмету та ціни поставки; листу ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" № 257-юр від 17.04.2020р., як доказу, в якому відповідач визнав існування господарського зобов`язання щодо поставки товару; листу-вимоги ТОВ "ВАБУД" від 13.08.2020р. як доказу, що підтверджує строк поставки оплаченого товару в розумінні ч. 2 ст. 530 ЦК України. Таким чином, рахунок-фактура № 500021588, податкова накладна № 500661 від 05.03.2020р., лист ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" № 257-юр від 17.04.2020р., лист-вимога ТОВ "ВАБУД" від 13.08.2020р. є доказами, що в своїй сукупності доводять укладання між сторонами господарського договору в спрощений спосіб щодо поставки товару на суму 482 672,64 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні надав оцінку лише одному доказу - рахунку-фактурі № 500021588 і на основі цього зробив помилковий висновок, що рахунок не є належним доказом виникнення зобов`язання відповідача перед позивачем з поставки товару. Відповідач фактично безпідставно зберігає у себе набуте майно у вигляді сплаченої позивачем попередньої оплати у розмірі 482 672,64 грн., яка відповідно до вимог ст. 1212 ЦК України підлягає поверненню позивачу. Суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, мав самостійно здійснити правильну правову кваліфікацію останніх та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. 2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а судове рішення суду першої інстанції залишити без змін. Посилається на те, що податковій накладній, як доказу, що підтверджує досягнення сторонами домовленості щодо ціни товару та предмету поставки, судом першої інстанції надавалась правова оцінка. Як встановлено судом та не заперечується скаржником, вказаний документ не є первинним бухгалтерським документом і фіксує лише виникнення податкових зобов`язань. Скаржник безпідставно ототожнює перерахування грошових коштів із господарсько-правовими відносинами з питань поставки товару. Листи-вимоги від 13.08.2020р. та 21.08.2020р. про повернення сплачених грошових коштів є тотожними, складені після укладення позивачем договору з адвокатом та свідчать про створення документів спеціально для судового розгляду. Жодних господарських відносин, за відсутності первинних бухгалтерських документів, ці листи підтверджувати не можуть. Відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції аргументовано довів, що жодних господарських відносин між сторонами не виникало і на даний час не існує, а грошові кошти перераховані позивачем безпідставно. Наявність договірних відносин позивачем належними і допустимими доказами не доведена, обґрунтування розрахунку сум, що підлягають стягненню, не зазначено. В зв`язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими, а нарахування інфляційних втрат та 3 % річних за непоставлений товар - безпідставне.

3. Апеляційне провадження. 3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.01.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі. Розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 22.03.2021р. В судовому засіданні 22.03.2021р. представник позивача надав пояснення в обґрунтування доводів апеляційної скарги, а представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував. 22.03.2021р. в судовому засіданні оголошено перерву до 24.03.2021 року. 24.03.2021р. до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів у справі. Відповідно до приписів ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Згідно із ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відзив на апеляційну скаргу відповідачем було подано 24.02.2021р. Разом з тим, із клопотанням про долучення до матеріалів справи доказів відповідач звернувся 24.03.2021р. Відповідно до ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення без розгляду клопотання представника відповідача про долучення додаткових доказів у справі у зв`язку з порушенням строків подання таких доказів до суду. Крім того, відповідачем не обґрунтовано неможливість подання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. В судовому засіданні 24.03.2021р. представник відповідача надав суду додаткові пояснення по апеляційній скарзі. Представник позивача в судове засідання 24.03.2021р. не з`явився. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи 24.03.2021р. за відсутності представника позивача. 24.03.2021 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови. 3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції. 03.03.2020р. позивач отримав на електронну пошту рахунок-фактуру № 500021588 на здійснення платежу за поставку замовленого обсягу арматури 10 мм А 500 С у кількості 35 (тридцять п`ять) тон за ціною 13 850, 00 грн. на суму 484 750,14 грн. (в т. ч. ПДВ). На підставі зазначеного рахунку позивач перерахував на розрахунковий рахунок відповідача НОМЕР_1 кошти в сумі 484 750,14 грн. в якості платежу за поставку арматури 10 мм А 500 С, у кількості 35 (тридцять п`ять) тон за ціною 13 850,00 грн. (в т. ч. ПДВ) за 1 тону, що підтверджується платіжним дорученням № 425 від 05.03.2020р. Відповідач 05.03.2020р. зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних на користь ТОВ "ВАБУД" податкову накладну № 500661 від 05.03.2020р. на суму 484 750,14 грн. ТОВ "ВАБУД" 03.04.2020р. направило на адресу ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" претензію № 15 від 02.04.2020р., в якій повідомило про невиконання останнім взятих зобов`язань з поставки арматури 10 мм А 500 С. 17.04.2020р. ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" направило на адресу ТОВ "ВАБУД" відповідь на претензію, в якій повідомило, що претензія є безпідставною та задоволенню не підлягає. 14.08.2020р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу від 13.08.2020р., в якому просив поставити арматуру 10 мм А 500 С в обсязі 35 тон, що оплачена позивачем. Проте, відповідач відповіді на лист не надав, оплачений позивачем товар не поставив. 26.08.2020р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу від 21.08.2020р., в якому просив повернути на користь ТОВ "ВАБУД" кошти в розмірі 484 750,14 грн. в зв`язку з не поставкою відповідачем арматури 10 мм А 500 С в обсязі 35 тон. Вказана вимога також була залишена відповідачем без відповіді та задоволення. Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав. 3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне. Звертаючись із даним позовом до місцевого господарського суду, позивач посилався на те, що 03.03.2020р. між ним та ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" було досягнуто усної домовленості стосовно поставки товару - арматури 10 мм А 500 С у кількості 35 тон за ціною 13 850,00 грн. за 1 тону, на загальну суму 484 750,17 грн. Того самого дня позивач на адресу електронної пошти отримав від ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" рахунок-фактуру № 500021588 на суму 484 750,14 грн. Згідно досягнутої домовленості, відповідач зобов`язувався здійснити поставку вказаного товару протягом 5 днів від дати оплати відповідного рахунку. 05.03.2020р. ТОВ "ВАБУД" перерахувало на рахунок ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" кошти в сумі 484 750,14 грн. в якості платежу за поставку арматури. В той самий день, ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" зареєструвало в Єдиному реєстрі податкових накладних на користь ТОВ "ВАБУД" податкову накладну № 500661 від 05.03.2020 на суму 484 750,14 грн., що додатково свідчить про зобов`язання поставити товар. Відповідачем було порушено взяте на себе зобов`язання відносно поставки товару. Позивач неодноразово направляв претензії, листи-вимоги на адреси відповідача, проте останні залишилися без розгляду. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом ст. ст. 11, 526 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору. Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Частиною 1 ст. 181 ГК України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність договірних правовідносин між сторонами з огляду на наступне. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. У свою чергу, згідно із ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Статтею 642 ЦК України встановлено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Частиною 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Законом України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Первинним документом визнається документ, який містить відомості про господарську операцію, тобто дію або подію, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, рахунок-фактура може бути складений у паперовій або в електронній формі та повинен мати реквізити, які дають можливість ідентифікувати господарську операцію та її учасників, зокрема: назву підприємства, від імені якого складено рахунок-фактуру; назву контрагента; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь в оформленні рахунку-фактури. Як вбачається в матеріалів справи, рахунок-фактура № 500021588 від 03.03.2020р. не містить вказівку щодо покупця, якому виставлений такий рахунок та підпису посадової особи відповідача, а тому вважається таким документом, що укладений з порушенням встановленої форми. Крім того, матеріали справи не містять доказів направлення рахунку-фактури позивачу. Зазначене свідчить, що відповідачем не висловлена воля щодо укладення договору з позивачем. Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність договірних відносин між ТОВ "ВАБУД" та ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП", що також не заперечується відповідачем. Так, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що жодних господарських відносин між сторонами не виникало і на даний момент не існує, а грошові кошти перераховані позивачем безпідставно. Відповідно до правової позиції, що викладена в постанові Великої Палати Верховного суду від 04.12.2019р. у справі № 917/1739/17, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.06.2019р. у справі № 487/10128/14-ц зазначає, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Відповідно до ст. ст. 11 та 509 ЦК України підставою виникнення особливого позадоговірного зобов`язання є безпідставне отримання чужого майна. Згідно із ст. ст. 1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов`язання. Характерною особливістю кондиційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондиційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Аналіз ст. 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі. Таким чином, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави. З урахуванням викладеного, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно. ТОВ "ВАБУД" на розрахунковий рахунок ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" перерахувало 484 750,14 грн. з призначенням платежу "оплата за арматуру, згідно рахунку № 5000021588 від 03.03.2020р. в т. ч. ПДВ 20% 80 791,69 грн.", що підтверджується платіжним дорученням № 425 від 05.03.2020р., яке міститься в матеріалах справи. Проте, відповідачем будь-яких дій щодо поставки товару позивачу після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок не вчинялось. 03.04.2020р. ТОВ "ВАБУД" направило на адресу ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" претензію № 15 від 02.04.2020р., в якій повідомило про невиконання останнім взятих зобов`язань з поставки арматури 10 мм А 500 С. 14.08.2020р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу від 13.08.2020р., в якому просив поставити арматуру 10 мм А 500 С в обсязі 35 тон, що оплачена позивачем. Проте, відповідач відповіді на лист не надав, оплачений позивачем товар не поставив. 26.08.2020р. позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу від 21.08.2020р., в якому просив повернути на користь ТОВ "ВАБУД" кошти в розмірі 484 750,14 грн. в зв`язку з не поставкою відповідачем арматури 10 мм А 500 С в обсязі 35 тон. Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. В матеріалах справи відсутні докази повернення відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ "ВАБУД" після пред`явлення позивачем відповідної вимоги. Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність передбачених ст. 1212 ЦК України правових підстав для повернення грошових коштів та обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 484 750,14 грн. перерахованих коштів, оскільки, договір на поставку товару сторонами не укладено та грошові кошти утримуються відповідачем безпідставно. Внаслідок порушення відповідачем вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України щодо повернення коштів, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України було нараховано 14 688,41 грн. інфляційних втрат та 3 625,66 грн. 3 % річних за період з 07.09.2020р. по 07.12.2020р. Апеляційний господарський суд, перевіривши надані позивачем розрахунки вбачає підстави для часткового задоволення вимог в цій частині з огляду на таке. Згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника. Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що позивач при проведенні розрахунку інфляційних втрат та 3% річних необґрунтовано визначив період нарахування, оскільки датою проведення розрахунку та звернення з позовом до суду є 23.09.2020р. Таким чином, за розрахунком апеляційного господарського суду за період з 07.09.2020р. по 23.09.2020р. підлягають стягненню 3 % річних в сумі - 675,47 грн., в іншій частині вимог слід відмовити. Інфляційні збитки за вказаний період дорівнюють нулю, а отже стягненню не підлягають. 3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, передбаченими ст. 277 ГПК України, є не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно з приписами ч. 4 ст. 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. За результатами перегляду даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2020р. має бути скасовано в частині відмови у стягненні 484 750,14грн. грошових коштів та змінено в частині стягнення 3 % річних, з прийняттям нового рішення в редакції, викладеній в цій постанові. 3.5. Розподіл судових витрат. Згідно із ч. 14 ст. 129 ГПК України, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції колегія суддів враховує наступне. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу іншою стороною, суд надає оцінку доказам, які підтверджують факт надання заявнику правничої допомоги, її обсяг та вартість. Позивач в позовній заяві просив господарський суд стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 900 грн. 24.11.2020р. до Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшло клопотання про долучення документів, що підтверджують витрати на надання правничої допомоги. За змістом ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020р. у справі № 910/4201/19). Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані із витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Частинами 1 та 2 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. За приписами ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до матеріалів справи, про необхідність розподілу судових витрат, в тому числі на правничу допомогу, позивачем заявлено у позовній заяві, зазначений попередній (орієнтовний) розмір таких витрат. Згідно із Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1); адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності) (ч. 3 ст. 4). Як вбачається з матеріалів даної справи, в якості підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правової допомоги № 01/08/20 від 01.08.2020р., укладений ТОВ "ВАБУД" та адвокатом Сандугей Ігорем Вікторовичем. Відповідно до п. 1.2. договору № 01/08/20 від 0.08.2020р. адвокат зобов`язується здійснювати представництво інтересів клієнта у відносинах, що стосуються стягнення дебіторської заборгованості з ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП". Крім того, позивачем наданий додаток № 1 до договору, яким визначено розрахунок гонорару. В додатку № 1 зокрема зазначено, що вартість ознайомлення з документами справи складає 1 500,00 грн., вартість підготовки позовної заяви про стягнення грошових коштів та подання її до Господарського суду Дніпропетровської області складає 5 000,00 грн., вартість участі в судових засіданнях складає 1 100,00 грн. за одне засідання + компенсація витрат на проїзд, вартість підготовки і подання інших процесуальних документів в рамках господарської справи складає 900,00 грн. за один процесуальний документ. Позивачем подано суду акт приймання-передачі наданих послуг від 30.09.2020р., відповідно до якого адвокат здійснив ознайомлення та аналіз документів, що стосуються дебіторської заборгованості ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" перед ТОВ "ВАБУД" вартістю 1 500,00 грн., підготував лист-вимогу до ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" щодо поставки товару на суму 484 750,14 грн. вартістю 1 200,00 грн., підготував лист-вимогу до ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" щодо повернення коштів в сумі 484 750,14 грн. вартістю 1 200,00 грн., а також підготував і подав до Господарського суду Дніпропетровської області позовну заяву ТОВ "ВАБУД" до ТОВ "АВ МЕТАЛ ГРУП" про стягнення коштів за непоставлений товар вартістю 5 000,00 грн. Зазначено, що послуги надані на загальну суму 8 900,00 грн. Згідно з довіреністю від 21.08.2020р. ТОВ "ВАБУД" уповноважило адвоката Сандугея Ігоря Вікторовича (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 000313 від 16.03.2018р.) на представництво його інтересів. Вказаний адвокат і готував позовну заяву. Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19 Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006р. у справі "Двойних проти України" (п. 80), від 10.12.2009р. у справі "Гімайдуліна і інші проти України" (п.п. 34-36), від 23.01.2014р. у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015р. у справі "Баришевський проти України" (п. 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено в документи інформації щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. При цьому згідно зі ст. 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 76-79 ГПК України. Згідно з частинами 1-4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням приписів п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати на правничу допомогу мають бути покладені на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При цьому, суд, керуючись частинами 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. В такому разі, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Так, в акті приймання-передачі наданих послуг зазначено, що послуги надані на загальну суму 8 900,00 грн. Разом з тим, в позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10 900,00 грн. З урахуванням наведеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обґрунтованими є витрати позивача на правничу допомогу в розмірі 8 900,00 грн. З огляду на викладене, у зв`язку із частковим задоволенням позову, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача належать до стягнення витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам - у сумі 8 587,95 грн. Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАБУД" - задовольнити частково. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2020р. у справі № 904/5298/20 скасувати в частині відмови у стягненні 484 750,14 грн. грошових коштів та змінити в частині стягнення 3 % річних. Прийняти в цій частині нове рішення. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Позовні вимоги задовольнити частково. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАБУД" грошові кошти в розмірі 484 750,14 грн., 3 % річних у розмірі 675,47 грн., витрати зі сплати судового збору за подання позову у розмірі 7 281,42 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 587,95 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити". Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВ МЕТАЛ ГРУП" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАБУД" витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 10 922,13 грн. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено - 26.03.2021р. Головуючий суддя І.О. Вечірко Суддя Т.А. Верхогляд Суддя Ю.Б. Парусніков