Постанова Київський апеляційний суд № 756/16428/14-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 756/16428/14 Головуючий 1 інстанція -Луценко О.М. Провадження № 22-ц/824/2282/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М. П О С Т А Н О В А іменем України 03 березня 2021 року м.Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді: Суханової Є.М., суддів: Мостової Г.І., Гуля В.В., за участю секретаря: Карпенка В.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Кепітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності,- ВСТАНОВИВ: У листопаді 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності Свої вимоги обґрунтовував тим, що 18 грудня 2006 року між позивачем, в особі філії "Київське регіональне управління" Банку "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 18-05-И/03, а також додаткова угода № 1 від 16 квітня 2009 року до Кредитного договору № 18-06-И/19 від 18.12.2006 року. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності Кредитні ресурси в сумі 448 000,00 доларів США з терміном повного погашення заборгованості по наданих Кредитних ресурсах до 17 грудня 2026 року з оплатою по процентній ставці 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. В забезпечення виконання зобов`язань по кредитному договору між позивачем та ОСОБА_1 18 грудня 2006 року був укладений іпотечний договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою С.М. та зареєстровано в реєстрі за № 8760. Згідно з умовами іпотечного договору ОСОБА_1 , який є іпотекодавцем, було передано позивачу, який є іпотекодержателем, в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки № 08-06-П/19 від 18 грудня 2006 року. Позивач просив в рахунок погашення заборгованості перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитним договором № 08-06-И/19 від 18 грудня 2006 року в сумі 10 475 113,19 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом визнання права власності на вищевказане майно за АТ « Банк Фінанси та Кредит». Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності - задоволено. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитним договором № 08-05-И/19 від 18.12.2006 року в сумі 10 475 113,19 гривень, звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру за номером АДРЕСА_1 , що складається з 2-х кімнат жилою площею 64,70 кв. м, загальною площею 123,70 кв. м, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , шляхом визнання права власності на зазначене майно за Публічним акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит». Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк`Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 1827,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк`Фінанси та Кредит» судові витрати у розмірі 1827,00 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням судом обставин справи, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не надав правової оцінки доказам наявних в матеріалах справи, а саме, те, щопозивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому суд не наділений повноваженнями вирішувати вказане питання у зазначений спосіб. Просив скасувати рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Кепітал» про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності - відмовити у повному обсязі. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом. Судом першої інстанції було встановлено, що 18 грудня 2006 року між позивачем, в особі філії "Київське регіональне управління" Банку "Фінанси та Кредит", та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 18-05-И/03, а також додаткова угода № 1 від 16 квітня 2009 року до кредитного договору № 18-06-И/19 від 18 грудня 2006 року. Відповідно до умов договору банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності Кредитні ресурси в сумі 448 000,00 доларів США з терміном повного погашення заборгованості по наданих Кредитних ресурсах до 17 грудня 2026 року з оплатою по процентній ставці 12% річних на суму залишку заборгованості за кредитом (а. с. 10-15). Також встановлено, що у зв`язку з неналежним виконанням позичальником ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 18 грудня 2006 року №08-06-И/19 ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" звернулося до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості за кредитом, для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 , який є іпотекодавцем, було передано позивачу, який є іпотекодержателем, в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 28-32). Задовольняючи позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Кепітал» про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, а саме, що іпотечним договором передбачено право іпотекодержателя на набуття у власність предмета іпотеки в разі порушення боржником умов кредитного договору. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на предмет іпотеки. Однак, з вищенаведеними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з наступного. Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. За змістом частини першої статті 627 та статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку», зараз і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, визначених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання. Згідно зі змістом частин першої-третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу. Разом з тим, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачає можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем на підставі рішення суду. Відповідно до зазначеної норми закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя в разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі. Тобто для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. При вирішені даного спору, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15, та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18) про те, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Колегія суддів, встановивши дійсні обставини справи, вважає, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду, оскільки з урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Отже, колегія суддів, приходить до висновку, що суд першої інстанції вирішуючи даний спір прийшов до передчасного висновку, щодо задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Кепітал» про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, оскільки відсутні належні, допустимі, достовірні і достатні докази, того, що іпотекодержателем дійсно відбулося позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» , який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням судом усіх обставин справи, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Кепітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності. Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30). Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Керуючись ст.ст. 374, 376,367, 374, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 лютого 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. У задоволені позову Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Кепітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції. Головуючий: Є.М. Суханова Судді: Г.І. Мостова В.В. Гуль