Постанова Сумський апеляційний суд № 588/1676/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 року м.Суми Справа №588/1676/20 Номер провадження 22-ц/816/510/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач), суддів - Собини О. І. , Ткачук С. С. сторони: позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 січня 2021 року в складі судді Щербаченко М.В., ухвалене в м. Тростянець, повний текст якого складено 21 січня 2021 року, В С Т А Н О В И В: 30 жовтня 2020 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву № б/н від 21 липня 2014 року. При укладення договору сторони керувалися ч. 1 ст. 634 ЦК України. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором, станом на 23 вересня 2020 року заборгованість становить 47607,35 грн, яка складається із: 47607,35 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 20,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 47587,35 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Посилаючись на вищевикладене, банк просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 47607,35 грн та судові витрати у розмірі 2102 грн. Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 18 січня 2021 року позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» залишений без задоволення. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», не погоджуючись з рішенням суду, посилаючись на те, що воно ухвалено без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити в повному обсязі. Вказує, що відповідач після отримання кредитної картки за умовами укладеного з Банком договору здійснив дії щодо проведення її активації, користувався карткою, а також отримував кредитні кошти з власної ініціативи. Активація ним картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються, зокрема, наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, випискою по рахункам відповідача, довідками банку про зміну умов кредитування та про видані картки. Зазначає, що з виписки чітко вбачається, що відповідач користувався кредитними коштами, знімав кошти в банкоматах та інше, однак використані кредитні кошти Банку не повернув. Вказує, що суд першої інстанції не звернув уваги на факти, які свідчать про використання відповідачем кредитних коштів та неповернення суми таких коштів Банку та дійшов безпідставних висновків про відсутність заборгованості за фактично отриманими коштами. Зазначає, що Банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, тому місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів (тіла кредиту). Відмовляючи у стягненні фактично отриманих кредитних коштів, місцевий суд допускає грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та ставить під загрозу фінансову стабільність банку, яка є системною державною фінансовою інституцією, наносить фінансову шкоду тим споживачам банківських послуг, які розміщують свої кошти у банку на банківських депозитах, які надаються іншим споживачам послуг в кредит під певні відсотки. Від відповідача відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2021 року: 2270 * 100 = 227000 грн), розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 липня 2014 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 17). До позовної заяви банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, з яких не вбачається, що вони були підписані відповідачем (а.с. 18, 19-44). Також судом першої інстанції було встановлено, що відповідач отримав наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 з терміном дії до 07/15; № НОМЕР_2 з терміном дії до 03/18, № НОМЕР_3 з з терміном дії до 05/20; № НОМЕР_4 з терміном дії до 01/24 (а.с. 16). Кредитний ліміт за карткою № НОМЕР_1 з 21 липня 2014 року складав 7200 грн, а з 23 липня 2014 року кредитний ліміт збільшено до 25000 грн (а.с. 15). Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором від 21 липня 2014 року станом на 23 вересня 2020 року становить 47607,35 грн, з яких: 47607,35 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі: 20,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 47587,35 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн - нарахована пеня; 0,00 грн - нараховано комісії. Відмовляючи позивачу в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наданий позивачем розрахунок боргу за тілом кредиту в сумі 47607,35 грн жодним чином не обґрунтовано, не враховує суму витрачених відповідачем коштів та сплачених в рахунок їх повернення, і крім того, сума визначеного позивачем боргу за тілом кредиту перевищує суму кредитного ліміту, встановленого ОСОБА_1 в розмірі 25000 грн., а тому позивачем не доведено наявність заборгованості за тілом кредиту в сумі 47607,35 грн за укладеним з ОСОБА_2 договором від 21 липня 2014 року. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України, встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд першої інстанції обґрунтовано врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Позивачем, всупереч зазначених вимог закону, не надано суду належних і допустимих доказів того, що між сторонами склалися договірні відносини щодо надання банківського кредиту на заявлених умовах банку. Як вбачається з матеріалів справи в анкеті-заяві від 21 липня 2014 року не зазначено кредитний ліміт за платіжною карткою, термін дії кредитного договору, строк повернення кредитних коштів та взагалі в анкеті відсутні відомості про видачу ОСОБА_1 кредитних карток. Матеріали справи не містять пам`ятки клієнта про умови кредитування, а витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Тарифів обслуговування кредитних карток «Універсальна» наданий позивачем без підпису відповідача. З виписки про рух коштів та види транзакцій за кредитною карткою ОСОБА_1 місцевим судом було встановлено, що ОСОБА_1 з 20 липня 2007 року користувалась кредитними коштами, шляхом зняття готівки, оплати товарів тощо, мала заборгованість, яку 04 квітня 2016 року в сумі 24764,87 грн повністю погасила (а.с. 58), що також підтверджується розрахунком заборгованості, складеного позивачем про відсутність станом на 04 квітня 2016 року у ОСОБА_1 заборгованості за наданим кредитом (а.с. 9). У подальшому з 04 квітня 2016 року відповідач продовжила користування кредитним лімітом, шляхом зняття готівки, оплати товарів, всього використала з 04 квітня 2016 року кредитних коштів на загальну суму 90519,96 грн (а.с. 54-58). З виписки вбачається, що за період з 04 квітня 2016 року по 24 вересня 2020 року (а.с. 54-65) ОСОБА_1 сплатила шляхом поповнення кредитної картки, а також через автоматичне списання банком коштів з її картки для виплати заробітної плати 117890,63 грн. Відповідно до додатково наданої позивачем виписки станом на 09 грудня 2020 року в рахунок повернення використаних ОСОБА_1 кредитних коштів із картки, на яку зараховується заробітна плата відповідача, автоматично списано 13087,55 грн за період з 25 вересня 2020 року по 09 грудня 2020 року. Всього з 04 квітня 2016 року в рахунок повернення кредитних коштів на кредитну картку ОСОБА_1 станом на 09 грудня 2020 року надійшло 130978,18 грн (117890,63 грн. + 13087,55 грн.), що перевищує суму використаних відповідачем коштів на 40458,22 грн (130978,18 90519,96 грн.). Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що кошти, які сплачувала ОСОБА_1 на оплату відсотків, пені, безпідставно Банком спрямовувались на проценти, пеню, щомісячну комісію в сумі 20 грн і не зараховувались у повному обсязі на оплату зобов`язань відповідача за тілом кредиту. Таким чином, наданий позивачем розрахунок боргу за тілом кредиту в сумі 47607,35 грн не обґрунтований, оскільки не враховує суму витрачених відповідачем коштів та сплачених в рахунок їх повернення, і крім того, сума визначеного позивачем боргу за тілом кредиту перевищує суму кредитного ліміту, встановленого ОСОБА_1 в розмірі 25000 грн, а тому місцевий суд прийшов до вірного висновку, що позивачем не доведено наявність заборгованості за тілом кредит в сумі 47607,35 грн за укладеним з ОСОБА_2 договором від 21 липня 2014 року. За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відмовивши у стягненні фактично отриманих кредитних коштів, суд першої інстанції, тим самим, допустив грубе порушення основоположних норм банківського кредитування та поставив під загрозу фінансову стабільність банку, то колегія суддів зазначає наступне. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява №28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 рокуу справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, §36). Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку, що надані позивачем Тарифи, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані відповідачем, та якщо ці умови прямо не передбачені в заяві-анкеті позичальника, яка безпосередньо підписана нею і лише цей факт може свідчити про прийняття відповідачем запропонованих умов та приєднання як другої сторони договору. Отже, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, що, зокрема, суперечить встановленій практиці Великої Палати Верховного Суду. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, колегія суддів враховує положення практики Європейського суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Окрім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", п. 32). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення у справах Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). На підставі викладеного, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст. 367 - 369, 374, 375, 381- 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» залишити без задоволення. Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 18 січня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - В.І. Криворотенко Судді: О.І. Собина С.С. Ткачук