Постанова Одеський апеляційний суд № 523/18773/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.03.2021 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №523/18773/19 Апеляційне провадження № 22-ц/813/2619/21 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого-Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів- Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря -Сороколет Ю.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Саранчука В`ячеслава Сергійовича в інтересах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 07 жовтня 2020 року, постановлене під головуванням судді Бабакова В.П., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовної заяви та відзиву на позов У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»(далі-АТ «Ощадбанк», банк) про визнання договору іпотеки припиненим. Позов мотивовано тим, що постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення судів попередніх інстанцій у справі № 523/7190/14-ц за позовом ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення із належної іпотекодавцям ( ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) квартири за адресою: АДРЕСА_1 в частині позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано. Зазначав, що у позові ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та інших про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено в зв`язку зі спливом позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості, а також у зв`язку з припиненням права Банку нараховувати проценти за користування кредитом та неустойки (пені) після спливу визначеного договором строку кредитування. Позивач вважає, що факт відмови судом у позові за вказаних підстав, свідчить про припинення договору іпотеки. Посилаючись на те, що ПАТ «Державний ощадний банк України» це не визнає, відповідна державна реєстрація заборони відчуження за цим договором іпотеки належної позивачу квартири факту триває, що обмежує його права власності на розпорядження належним йому майном, позивач просив визнати припиненим договір іпотеки, укладений ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посвідчений 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіной О.О., за реєстром № 254 на підставі ст.ст.17,74 Закону України «Про іпотеку» (а.с.2-4). У відзиві на позов представник АТ «Державний ощадний банк України» просив у позові відмовити з тих підстав, що: - ЦК України, Закон України «Про іпотеку» сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання, іпотеки не визнає; - пропущення позовної давності не породжує право боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку, якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо; - виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу; - такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17; від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16, в постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16; від 28 січня 2019 року у справі №639/7920/16; від 09 квітня 2019 року у справі №910/3359/18; від 02 жовтня 2019 року у справі № 273/51/17; від 28 жовтня 2019 року у справі №626/1799/17; від 10 січня 2020 року у справі №761/44698/16; - станом на момент розгляду справи зобов`язання ОСОБА_4 за кредитним договором не виконано, що обумовлює відсутність підстав для визнання припиненим іпотеки за договором іпотеки, укладеного в забезпечення основного зобов`язання(а.с.39-41). Зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 07 жовтня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано припиненим договір іпотеки, укладений між ВАТ «Державний ощадний банк України» і ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , посвідчений 27 червня 2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіной О.О., за реєстром №

254. Встановлено порядок виконання рішення. Рішення суду першої інстанції мотивовано зокрема тим, що постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року при розгляді позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, а отже й припинилась іпотека, якою забезпечено зобов`язання по кредитному договору (а.с.58-60). Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу В апеляційній скарзі адвокат Саранчук В.С. в інтересах АТ «Ощадбанк» просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові та стягнути з позивача судові витрати, оскільки суд першої інстанції не дослідив та не надав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, неповно з`ясував обставини справи у зв`язку з чим дійшов помилкового та незаконного висновку, що договір іпотеки № 254 від 27 червня 2006 року є припиненим (а.с.63-67). У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Орез В.П. в інтересах ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на необґрунтованість її доводів (а.с.77-80). Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Саранчука В.С. дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом Встановлено, що 27 червня 2006 року між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 772-н, відповідно до умов якого останньому було надано 205 030 грн. на п`ять років зі сплатою процентів за його користування в розмірі 17% річних із терміном погашення заборгованості до 27 червня 2011 року. Додатковою угодою від 27 червня 2006 року №1 до вказаного кредитного договору його сторони визначили, що кредит в розмірі 205 030 грн. надається окремими траншами за відновлюваною кредитною лінією в період до 27 червня 2007 року. Відповідно до умов кредитного договору за порушення взятих на себе зобов`язань по поверненню основної суми кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, комісійних винагород позичальник зобов`язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на період, за який сплачується пеня, від суми платежу. 27 червня 2006 року на забезпечення виконання вказаного кредитного договору між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бардіной О.О., за реєстром № 254, відповідно до умов якого іпотекодавці передали банку в якості іпотеки належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 56,1 кв.м., житловою 36,7кв.м.(а.с.5). Договір іпотеки згідно витягу № 8093853 про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек від 27 червня 2006 року внесено за реєстраційним № 3389195 від 27 червня 2006 року до Державного реєстру іпотек (обтяження нерухомого майна іпотекою за основним зобов`язанням ОСОБА_5 ), та згідно витягу № 8093674 про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27 червня 2006 року внесено реєстраційний запис за № 3389105 обтяження у вигляді заборони відчуження майна від 27 червня 2006 року, об`єкт обтяження квартира АДРЕСА_2 , контрольна сума 318Д567Д5А (а.с.9-10). У відзиві на позов АТ «Ощадбанк», посилається на те, що: - рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 25 березня 2011 року, яке набуло законної сили 05 квітня 2011 року, з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 306 418, 79 грн.; - прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_5 належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 25 жовтня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 697 868,48грн.; - згідно з наданим банком звітом про незалежну оцінку від 02 лютого 2016 року ринкова вартість іпотечної квартири склала 802 870 грн.; - у травні 2014 року ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , в якому просив звернути стягнення на квартиру, яка є предметом іпотеки за договором іпотеки від 27 червня 2006 року, укладеним між ОСОБА_1 і ПАТ «Державний ощадний банк України»,шляхом продажу квартири з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_6 з іпотечної квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку; - у грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», про визнання договору іпотеки від 27 червня 2006 року недійсним у зв`язку з тим, що договір іпотеки був укладений без дозволу органу опіки та піклування; - Калєніч А.Б. просив застосувати до вимог ПАТ «Державний ощадний банк України» наслідки пропуску позовної давності, зазначивши, що право банку на звернення стягнення на предмет іпотеки виникло в 2006 році, однак із позовом Банк звернувся лише в 2014 році; - у серпні 2015 року ОСОБА_6 з досягненням повноліття також звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_1 про визнання договору іпотеки від 27 червня 2006 року недійсним; - рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2016 року (справа №523/7190/14) первісний позов задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_5 перед ПАТ «Державний ощадний банк України» в розмірі 622 521,55 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що належить на праві власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки в розмірі 802 870 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог, первісного позову та зустрічних позовів відмовлено; - рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року рішення суду від 30 травня 2016 року змінено в частині обґрунтування відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору іпотеки. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 30 травня 2016 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 16 листопада 2016 року (справа№ 523/7190/14) в частині позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано. У задоволенні позову ПАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , треті особи:Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, Головне управління Державної імміграційної служби в Одеській області про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовлено, в зв`язку зі спливом позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості станом на грудень 2007 року, а саме на момент звернення банку до боржника з вимогою, а також у зв`язку з припиненням права банку нараховувати проценти за користування кредитом та неустойки (пені) після спливу визначеного договором строку кредитування (а.с.11-15). Станом на 25 лютого 2020 року зобов`язання за кредитним договором №772-н від 27 червня 2006 року залишаються не виконаними, а заборгованість з вказаним кредитним договором не погашена. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Рішення суду першої інстанції мотивовано зокрема тим, що постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року при розгляді позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки встановлено, що позивачем пропущено строк позовної давності, а отже й припинилась іпотека, якою забезпечено зобов`язання по кредитному договору. Такий висновок є помилковим з таких підстав. Згідно з ч.1ст.509, ст.526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (ч.1 та 2 ст. 598 ЦК України). Відповідно до ст.599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Правила припинення зобов`язання сформульовані в Главі 50 «Припинення зобов`язання» розділу I книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України. Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання норми Глави 50 «Припинення зобов`язання» ЦК України не передбачають. При цьому, відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються ст.267 ЦК України. Згідно з приписами ст.267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (ст.509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. Однак за змістом ст.267 ЦК України сплив позовної давності само по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви не може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (ч.3 ст.267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (ч.5 ст.267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (ч.1ст.267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Отже, ЦК України сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання не визнає. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (ч.2 ст.598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. Таким чином, за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів ст.ст. 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Тобто, підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст.17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Тому згідно з указаною нормою іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац 2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку»). Таким чином, Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Крім того, згідно п.5.2 договору іпотеки від 27 червня 2006 року право іпотеки, та відповідно цей договір, припиняє чинність, у разі: - припинення основного зобов`язання; - знищення предмета іпотеки; - реалізації іпотеки; - набуття іпотеко держателя права власності на іпотеку; - розірвання договору; - в інших випадках, передбачених чинним законодавством(а.с.7). Тобто, відповідно до іпотечного договору іпотека припиняється виконанням у повному обсязі забезпечених зобов`язань. Як встановлено вище, боржник ОСОБА_5 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, тому рішенням суду, яке набрало законної сили, стягнуто заборгованість за кредитним договором. На теперішній час рішення суду не виконано, заборгованість за кредитним договором не погашена. Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. За ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Разом з тим, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання. Крім того, неможливість примусово виконати рішення про стягнення суми заборгованості за кредитним договором, не впливає на можливість банку задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку». З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що іпотека підлягає припиненню відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку», ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.8,9,41 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, з підстав встановлення судом обставин пропуску банком позовної давності та факту відмови у позові банку про звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотека за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання. У зазначеній справі не встановлено факту виконання основного зобов`язання, за кредитним договором від 27 червня 2006 року, укладеного між ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний ощадний банк України», та ОСОБА_5 , що згідно з положеннями Закону України «Про іпотеку» є однією з підстав припинення іпотеки. Висновок суду першої інтенції не відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України: від 15 травня 2017 року у справі № 6-786цс17 та від 05 липня 2017 року у справі № 6-1840цс16. Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18 вересня 2019 року (справа №523/7190/14), якою в частині позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності до уваги не приймається, оскільки зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. При цьому належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в постановах: від 04 квітня 2018 у справі №921/247/17-г/16; від 18 липня 2018 року у справі № 537/6072/16; від 28 січня 2019 року у справі №639/7920/16; від 02 жовтня 2019 року у справі № 273/51/17; від 28 жовтня 2019 року у справі №626/1799/17; від 10 січня 2020 року у справі №761/44698/16. Доводи позивача в цій частині передусім ґрунтуються на помилковому ототожненні понять "строк договору" та "строк виконання зобов`язання". Велика Палата Верховного Суду в пунктах 32-35 постанови від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, чітко розмежувавши зазначені правові поняття, висловила правову позицію про те, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч.1ст.631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч.3цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч.4 ст.631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору. Поняття "строк виконання зобов`язання" і "термін виконання зобов`язання" охарактеризовані у ст.530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. За таких обставин, підстав для задоволення вимог позивача про припинення договору іпотеки немає, оскільки колегія суддів виходить із відсутності правових підстав для припинення зобов`язань за договором іпотеки, тому що Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до вимог кредитора за основним зобов`язанням. Кредитний та іпотечний договори, укладені між сторонами, не встановлюють будь-яких інших умов припинення іпотеки, ніж це передбачено в законі. Отже, якщо інше не передбачене договорами, сплив позовної давності до вимог кредитора сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і не є підставою для припинення іпотеки згідно з абзацом 2 ч.1ст.17 Закону України «Про іпотеку». Посилання позивач на те, що у постановах Верховного Суду вирішено питання наслідків спливу строку давності у зобов`язальних відносинах між кредитором та боржником, якій одночасно був іпотекодавцем, в той час як у вищевказаній справі майновий поручитель (іпотекодавець ОСОБА_1 ) є відмінним від позичальника ОСОБА_7 до уваги не приймаються, оскільки іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац 2 ч.1 ст.17 Закону України «Про іпотеку»). Іпотекодавці ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладаючи договір іпотеки 27 червня 2006 року погодились з п.1.1 Договору іпотеки, що у відповідності до даного договору іпотекодержатель має право у випадку невиконання боржником ОСОБА_5 своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна іпотекодавців (а.с.5). Під час розгляду апеляційної скарги, колегією суддів звернута увага на те, що за п.4 ч.3ст.376 ЦПК України суд прийняв судове рішення про права, інтереси та обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі, оскільки іпотечний договір № 254 від 27 червня 2006 року укладений між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка не була залучена до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору. Таким чином рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. У зв`язку з тим, що апеляційна скарга АТ «Ощадбанк»задоволена, то з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь банку 1 152,60 грн. понесених останнім судових витрат за подання апеляційної скарги (а.с.68). Керуючись ст.ст.368,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Саранчука В`ячеслава Сергійовича в інтересах акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнити. Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 07 жовтня 2020 року скасувати. У позові ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання договору іпотеки припиненим, відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк» (ЄДРПОУ:09328601) судові витрати в сумі 1 152, 60 грн. за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 березня 2021 року. Головуючий Судді :