Постанова Миколаївський апеляційний суд № 484/1952/20

22.03.21 22-ц/812/398/21 Єдиний унікальний номер справи 484/1952/20 Провадження №22-ц/812/398/21 Доповідач в апеляційній інстанції Лисенко П.П. П О С Т А Н О В А іменем України 22 березня 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого - Лисенка П.П., суддів Самчишиної Н.В. та Локтіонової О.В., із секретарем судового засідання Горенко Ю.В., за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, переглянувши у відкритому судовому засіданні, за апеляційною скаргою акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, яке ухвалене 25 листопада 2020 року, у приміщенні того ж суду, під головуванням судді Медведєвої Н.А., у цивільній справі за позовом акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: 19 червня 2020 року акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі Банк) пред`явило до ОСОБА_1 вищезазначений позов, який обґрунтовувало наступним. 23 червня 2018 року між Банком та відповідачем укладено кредитний договір, шляхом підписання заяви про приєднання № 470696316 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу. Того ж дня, сторони підписали заяву на встановлення відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідач просив банк надати йому кредит на споживчі потреби, шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії на його картковий рахунок. На підставі вказаних заяв, Банк надав відповідачу кредит, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в межах кредитного ліміту в сумі 24 500 гривень з можливим подальшим збільшенням до 250 000 гривень, під зворотне зобов`язання останнього, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, виходячи з відсоткової ставки 38% річних, строком на 60 місяців. У зазначеному кредитному договорі, сторонами обумовлено сплату позичальником пені та комісійної винагороди за зняття готівкових коштів, наданих в кредит. Банк належним чином виконав всі умови договору, надавши кредит, проте позичальник своїх обов`язків за договором належними чином не виконував, що спричинило прострочку погашення платежів. У зв`язку з цим, станом на 16 квітня 2020 року у ОСОБА_1 утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 40 225 гривень 38 копійок, яка складається з: - заборгованості за тілом кредиту у сумі 23 888 гривень 72 копійки; - заборгованості за відсотками 9 810 гривень 65 копійок; - заборгованості з комісії 609 гривень 75 копійок; - пені 2 837 гривень 87 копійок; - 3% річних від прострочених сум заборгованості 850 гривень 49 копійок; - втрат від інфляції 453 гривні 74 копійок; Посилаючись на викладені обставини, Банк просив стягнути з відповідача на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором та понесені судові витрати. Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2020 року, в задоволені позовних вимог Банку відмовлено в повному обсязі. Не погодившись з вказаним рішенням, акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" подало на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення та ухвалити постанову про задоволення їх позовних вимог в повному обсязі. Відповідач правом на відзив не скористався. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані докази, колегія суддів Миколаївського апеляційного суду приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Вирішуючи спір таким чином, як викладено в оскаржуваному рішенні, суд першої інстанції, виходив з того, що у заяві від 25 листопада 2020 року, представник Банку вказала, що дійсно перекази коштів з зарплатної карти відповідача відбулись, але кошти не були зараховані на погашення по балансовим рахункам заборгованості через те, що рахунок ….2620 клієнта арештований, отже в розрахунку заборгованості дані кошти не відображені. Вказане вище свідчить про те, що з рахунку відповідача, Банком був здійснений переказ грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі, оскільки доказів того, що операція не пройшла - Банком не надано. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області погоджується з встановленими судом 1 інстанції обставинами та правовідносинами, його висновки щодо них та результату вирішення справи, вважає вірними, обґрунтованими й законними. За Конституцією України, ст. 4, 49 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів. Відповідно до статей 1, 3 ЦК України, 2, 4, 12-13, 367 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, слід зауважити, що, виходячи із загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Відмова від такого права є недійсною. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України і обраний позивачем. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. При цьому, суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, для чого роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав. В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, цивільні права та обов`язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням. Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами. За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов`язкової сили для сторін. В силу ст.ст. 3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи. Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб`єктів. Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв`язку. Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті), так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменовані), проте породжує права та обов`язки його учасників. Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов`язання під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. В силу ст. 525-526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов`язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами. Принцип належного виконання припускає, що зобов`язання має бути виконане належними суб`єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Під порушенням зобов`язання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації. Порушенням зобов`язання є його невиконання і неналежне виконання. Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобов`язання могли утримуватися від їх вчинення. За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди. При цьому, відповідно до ст.ст. 622, 625 ЦК України боржник, не звільняється від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду. В силу статей 12, 78, 81, 263 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року Про судове рішення у цивільній справі рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість. Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77 78, ч.ч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право оскаржити рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Для цього він досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. При цьому, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі. Перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанції виходить з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 374 ЦПК України, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 375, 383 ЦПК України. Зокрема, він повинен з`ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. Як результат розгляду, апеляційний суд визначає підстави перегляду судового рішення, і відповідно до наданих йому повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення. Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржене рішення районного суду ухвалено не у повній відповідності з виписаним вище, а тому є не законним та не обґрунтованим. Виписане у повній мірі стосується і кредитних договорів. За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Під загрозою його нікчемності названий договір потребує письмової форми укладення (ст. 1055 ЦК України) і до нього застосовуються положення параграфа 1 ЦК України, що регулюють відносини з позики, якщо інше не встановлено нормами про кредит і не випливає із суті кредитного договору. Його істотними умовами є предмет, сума кредиту, строк повернення, розмір відсотків та належна форма укладення. В обґрунтування позовних вимог Банком надані кредитний та заставний договір, виписки із особового рахунку відповідача, договір переведення боргу та інші документи, що підтверджують заборгованість перед Банко. Суд надав їм належну юридичну оцінку, та ухвалив законне рішення що відповідає вимогам ст. 212, 214 ЦПК України. Що ж до долі зустрічного позову, то Апеляційного суду Миколаївської області позбавлений можливості надати оцінку висновкам викладеним у рішенні суду І інстанції, оскільки рішення в цій частині не оскаржувалося, а тому не переглядається. З матеріалів справи вбачається, що 23 червня 2018 року між Банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, шляхом підписання заяви про приєднання № 470696316 до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (а.с. 14). Того ж дня, сторони підписали заяву на встановлення відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, відповідач просив банк надати йому кредит на споживчі потреби, шляхом встановлення відновлювальної кредитної лінії на його картковий рахунок (а.с. 15). На підставі вказаних заяв, Банк надав відповідачу кредит, шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в межах кредитного ліміту в сумі 24 500 гривень з можливим подальшим збільшенням до 250 000 гривень, під зворотне зобов`язання останнього, сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, виходячи з відсоткової ставки 38% річних, строком на 60 місяців (а.с. 16). У зазначеному кредитному договорі сторонами було обумовлено сплату позичальником пені та комісійної винагороди за зняття готівкових коштів, наданих в кредит (а.с. 18-23). Згідно розрахунку заборгованості станом на 16 квітня 2020 року, наданого Банком, загальний борг ОСОБА_1 становить 40 225 гривень 38 копійок (а.с. 24-25), що, начебто, свідчить про те, що позичальником не здійснено в рахунок погашення, жодного платежу за тілом кредиту. Проте, відповідно до виписки з особового рахунку, позичальником здійснювалися перекази готівкових коштів (поповнення катрахунку) в рахунок погашення кредиту. Крім того, Банком самостійно було здійснено перекази на рахунок, договірне списання з рахунку ОСОБА_1 для погашення кредитної заборгованості, в той час, як розрахунок боргу доданий до позовної заяви, не містить всіх указаних у виписці сум. Згідно виписки по картковому рахунку відповідача, доданого банком до позову, вбачається, що Банком були здійснені перекази на кредитний рахунок відповідача, як договірне списання з рахунку для погашення грошових зобов`язань перед Банком, а саме: 10 березня 2020 року о 14:21 год. на суму 34 309 гривень 12 копійок; 11 березня 2020 року о 12:04 год. 11 955 гривень 02 копійки; 24 березня 2020 року о 14:13 год. 1 927 гривень 37 копійок; 31 березня 2020 року о 12:11 год. 61 гривня 03 копійки, а всього на загальну суму 48 252 гривень 54 копійок (а.с. 26-36). 25 листопада 2020 року, представником позивача до суду надана заява, в якій зазначено що дійсно, вказані у виписці кошти були переказані в рахунок погашення кредиту, шляхом договірного списання, але зазначені кошти не потрапили на погашення по балансовим рахункам обліку заборгованості, так як рахунок ОСОБА_1 арештовано, тому у розрахунку заборгованості вказані кошти не відображені (а.с. 89). Вказані в заяві обставини, підтверджують те, що Банк дійсно самостійно перерахував вищевказану суму в рахунок погашення кредиту, яка значно перевищує борг ОСОБА_1 перед банком. Проте доказів того, що вказані кошти не потрапили на рахунок погашення кредиту чи повернулися назад, у зв`язку з арештом та неможливістю їх зняття, Банк не надав. Вказане вище свідчить про те, що з рахунку відповідача Банком був здійснений переказ грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом в повному обсязі. Отже, аналізуючи умови договору сторін, зміст зазначених правових норм, докази надані сторонами, колегія суддів приходить до висновку, що Банком не доведено обставини на які він посилається, як на підстави стягнення боргу. Заява Банку про витребування виконавчого провадження, не може бути задоволенню, оскільки воно не стосується даної справи. За такого, судом І інстанції зроблено вірний висновок про відмову у задоволені позовних вимог Банку, з чим колегія суддів погоджується та не вбачає підстав для скасування рішення суду. Керуючись ст.ст. 367-368, 374, 375, 381-382 ЦПК України, колегія суддів, - п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний Ощадний банк України" залишити без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: П.П.Лисенко Судді: Н.В. Самчишина О.В.Локтіонова __________________________________________________ Повний текст постанови складено 25 березня 2021 року.