Постанова 4857 № 300/3715/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 березня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/3715/20 пров. № А/857/3255/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Шевчук С.М. Обрізко І.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Боршовський Т.І.), ухвалене у відкритому судовому засіданні у м. Івано-Франківськ о 15 год. 16 хв. 22 січня 2021 року, повне судове рішення складено 26 січня 2021 року, у справі №300/3715/20 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, про визнання протиправною та скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 59016628 від 02.12.2020, В С Т А Н О В И В: 10 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (далі-ВПВР), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області (далі-Управління) та просив визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 59016628 від 02.12.2020. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року позов задоволено. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що надіслання Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області постанови Верховинського відділення від 18.06.2019 № 0911/194/194/19 про призначення позивачу доплати щомісячної страхової виплати в розмірі 0,00 грн. на переконання суду першої інстанції не може свідчити про виконання вимог виконавчого листа № 347/1165/18, виданого 24.04.2019 Івано-Франківським окружним адміністративним судом, а тому дійшов висновку про передчасність винесення оскаржуваної постанови, оскільки державним виконавцем не вжито всіх, визначених Законом України «Про виконавче провадження», дій на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду в справі №347/1165/18. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 січня 2021 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Управління виконало всі необхідні та обов`язкові дії, в межах чинного законодавства, для безумовного та повного виконання судового рішення, а саме надіслало направлення на огляд ОСОБА_1 . Оскільки визначення відсотків втрати працездатності в минулому за період до поступлення повного пакету документів не передбачено чинним законодавством, як це зазначено у листі МСЕК №454 від 05.06.2019, а тому відпала необхідність надавати повторне направлення на МСЕК з метою визначення ступеня втрати професійної працездатності позивача за період з 13.04.2014 по 29.01.2018, що на переконання скаржника є порушення норм матеріального права при прийнятті рішення у справі №347/1165/18. Окрім того зазначає, що Управління не має документів потерпілого, оскільки такі знаходяться в закладі охорони здоров`я, а їх зміст становить медичну таємницю і не може бути витребуваний на запит Управління що також не враховано при прийнятті рішення у справі №347/1165/18. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи, щодо апеляційної скарги заперечує, просить в задоволенні такої відмовити. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, явку повноважних представників не забезпечили, належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, з врахуванням статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), що відповідно до частини 2 статті 313 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень статті 229, 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 29.11.2018 Івано-Франківським окружним адміністративним судом за результатом розгляду справи №347/1165/18 задоволено позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області та начальника Верховинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області Синітовича В.І. та визнано протиправною бездіяльність начальника Верховинського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області Синітовича В.І. щодо ненадання направлення ОСОБА_1 до медико-соціальної експертної комісії на проведення медико-соціальної експертизи згідно заяви ОСОБА_1 від 26.10.2017; зобов`язано Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві згідно акту форми Н-1 від 01.07.2016 за період з 13.03.2014 по 29.01.2018. 24.04.2019 на виконання вищевказаного рішення від 29.11.2018 Івано-Франківський окружний адміністративний суд видав виконавчий лист №347/1165/18, який 24.04.2019 позивач звернув до ВПВР для відкриття виконавчого провадження. 07.05.2019 головним державним виконавцем ВПВР Пищ М.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 59016628 з примусового виконання виконавчого листа № 347/1165/18 від 24.04.2019, пунктом 2 якої зобов`язано Управління виконати рішення суду від 29.11.2018 в справі № 347/1165/18 протягом 10 робочих днів. Листом від 21.05.2019 Управління повідомило відповідача, що рішення суду виконано: стягувачу нараховано страхові виплати на медичну та соціальну допомогу. За наслідком звернення ОСОБА_1 до ВПВР із заявою щодо невиконання боржником рішення суду в частині нарахування та виплати щомісячних страхових виплат за період з 13.03.2014 по 29.01.2019, головним державним виконавцем ВПВР Пищ М.С. 03.06.2019 направлено Управлінню вимогу державного виконавця № 04.1-27/836, якою зобов`язано третю особу виконати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 в справі № 347/1165/18 в повному обсязі та надати завірені належним чином підтверджуючі документи. 18.06.2019 Верховинське відділення Управління прийняло постанову №0911/194/194/19, про призначення доплати щомісячної страхової виплати потерпілому ОСОБА_1 , який має право на виплати, номер справи 194, номер випадку 194, в розмірі 0,00 грн. за кожний місяць, починаючи з 13.03.2014 по 29.01.2018, про що листом № 10-15/892 від 18.06.2019 повідомило відповідача. 05.07.2019 головним державним виконавцем ВПВР прийнято постанову про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн. за невиконання Управлінням рішення суду в частині нарахування та виплати щомісячних страхових виплат за період з 13.03.2014 по 29.01.2019, яку 02.12.2020 на підставі рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду в справі № 300/1518/19 від 29.07.2019 головним державним виконавцем скасовано. Як це, також, встановлено судом першої інстанції, 02.12.2020 головним державним виконавцем ВПВР прийнято постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 16692,00 грн. та 02.12.2020 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 59016628 з виконання виконавчого листа №347/1165/18, виданого 24.04.2019 Івано-Франківським окружним адміністративним судом, на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження». Вважаючи зазначену постанову від 02.12.2020 про закінчення виконавчого провадження № 59016628 протиправною, позивач звернувся з позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закону України «Про виконавче провадження» №1404 від 02.06.2016 (далі-Закон №1404). Так, згідно статті 1 Закону №1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1404, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 статті 18 Закону №1404 визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Для належного виконання повноважень з примусового виконання рішень виконавець наділений низкою прав та обов`язків, зокрема, згідно з частиною 3 статті 18 Закону №1404, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404, виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина 2 статті 39 Закону №1404-VIII). Аналіз законодавчих норм дає підстави суду апеляційної інстанції дійти висновку, що виконавець зобов`язаний здійснювати примусове виконання рішень відповідно до встановленого таким рішенням способу та порядку; проводити перевірку виконання рішень боржниками; а рішення про закінчення виконавчого провадження приймати лише в разі фактичного виконання рішення в повному обсязі згідно з виконавчим документом, а не вибіркових частин такого на розсуд боржника. Як це вірно встановлено судом першої інстанції, підставою для прийняття головним державним виконавцем ВПВР Пищ М.С. постанови про закінчення виконавчого провадження № 59016628 зазначено пункт 9 частини 1 статті 39 Закону №1404, тобто, на переконання державного виконавця, фактичне виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом: державним виконавцем взято до уваги повідомлення (лист № 10-15/892 від 18.06.2019) боржника - Управління про виконання рішення суду у справі №347/1165/18 та копію постанови Верховинського відділення Управління від 18.06.2019 №0911/194/194/19. Щодо аргументів скаржника щодо незаконності рішення суду першої інстанції з тих підстав, що визначення відсотків втрати працездатності в минулому за період до поступлення повного пакету документів не передбачено чинним законодавством, як це зазначено у листі МСЕК №454 від 05.06.2019, а тому відсутня необхідність надавати повторне направлення на МСЕК з метою визначення ступеня втрати професійної працездатності позивача за період з 13.04.2014 по 29.01.2018, що на переконання скаржника є порушення норм матеріального права при прийнятті рішення у справі №347/1165/18, а також відсутності в Управління документів потерпілого, оскільки такі знаходяться в закладі охорони здоров`я, а їх зміст становить медичну таємницю і не може бути витребуваний на запит Управління що також не враховано при прийнятті рішення у справі №347/1165/18, то суд апеляційної інстанції зауважує наступне. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Конституційний Суд України у своєму рішенні № 18-рп/2012 від 13.12.2012 вказав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільства, держави. Розглядаючи справу № 5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий контроль є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий суд (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 за №11-рп/2012). Як це вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 в справі № 347/1165/18, на підставі якого видано судом виконавчий лист №347/1165/18 від 24.04.2019, зобов`язано Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 страхові виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві згідно акту форми Н-1 від 01.07.2016 за період з 13.03.2014 по 29.01.2018. Проте, за змістом постанови Верховинського відділення Управління від 18.06.2019 №0911/194/194/19, потерпілому ОСОБА_2 , який має право на страхові виплати за період з 13.03.2014 по 29.01.2018, що встановлено судом у рішенні від 29.11.2018 в справі №347/1165/18, призначено за вказаний період доплату щомісячної страхової виплати в розмірі 0,00 грн. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про формальне виконання вимог рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 в справі № 347/1165/18, оскільки внаслідок такого нарахування ОСОБА_1 фактично не отримав страхової виплати за період з 13.03.2014 по 29.01.2018. Вказані обставини є очевидними та свідчать про невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання. Незгода з судовим рішення, яке набрало законної сили, не може слугувати підставою його невиконання. На переконання суду апеляційної інстанції, при прийнятті державним виконавцем оскаржуваної постанови вимоги частини 2 статті 18, частини 1 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» щодо обов`язку виконавця перед прийняттям постанови про закінчення виконавчого провадження здійснити перевірку виконання рішень на предмет фактичного його виконання в повному обсязі згідно з виконавчим документом не були дотримані. Щодо доводів Управління викладених в листі від 21.05.2019 № 10-15/760, про те, що медико-соціальної експертною комісією не встановлено ОСОБА_1 ступеня втрати працездатності за період з 13.03.2014 по 29.01.2018, необхідного для розрахунку розміру страхових виплат, то суд апеляційної інстанції, враховуючи вимоги статей 38 та 41 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», змісту положень пунктів 3.1, 3.4 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 19.07.2018 № 11, пункту 3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 за №1317, пункту 1.4 Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням трудових обов`язків, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05.06.2012 за №420 зазначає, що Фонд через страхового експерта, для нарахування та виплати щомісячних страхових виплат, в разі якщо потерпілий не може одержати зазначені у пункті 3.1 розділу III цього Порядку документи, самостійно їх одержує та подає. Як це вірно встановлено судом першої інстанції, після відкриття виконавчого провадження №59016628, Управлінням листом від 04.06.2019 за №10-15/819 направлено ОСОБА_1 на огляд МСЕК для визначення наявності чи відсутності стійкої втрати працездатності, відсотку втрати працездатності, пов`язаності ушкодження здоров`я із нещасним випадком на виробництві, визначеним актом форми Н-1 від 01.07.2016, за період з 13.03.2014 по 29.01.2018. Листом Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи №454 від 05.06.2019 повідомлено Управління, що позачерговий додатковий огляд ОСОБА_1 для визначення відсотків втрати працездатності в минулому можливий лише за поступлення повного пакету документів, передбаченого постановою КМ України №1317 від 03.12.2009. Однак, як встановлено судом першої інстанції з матеріалів виконавчого провадження, Управління, для повного та безумовного виконання рішення суду від 29.11.2018 у справі №347/1165/18, повторно не видавало направлення на огляд МСЕК для визначення відсотків втрати працездатності ОСОБА_1 за період з 13.03.2014 по 29.01.2018, не вживало заходів для надходження до МСЕК необхідного для цього пакету документів, що не спростовано документально. Вірним також є висновок суду першої інстанції, що рішення Управління Держпраці в Івано-Франківській області згідно акта №09-07-0196/78 від 04.07.2019 та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 у справі № 300/1518/19, на які мається посилання в постанові про закінчення виконавчого провадження від 02.12.2020, досліджували обставини у період до липня 2019 року, і жодним чином не підтверджують факту повного та безумовного виконання боржником рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 у справі № 347/1165/18, оскільки з липня 2019 по грудень 2020 боржник не вчиняв жодних дій на виконання рішення суду. За змістом статті 41 Закону №1440 виконавче провадження підлягає відновленню лише в разі визнання незаконною судом чи скасування в установленому законом порядку постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження. З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини у справі щодо відсутності належних доказів на підтвердження факту повного та безумовного виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.11.2018 у справі №347/1165/18 в частині обов`язку нарахувати і виплатити ОСОБА_1 страхові виплати за період з 13.03.2014 по 29.01.2018, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова від 02.12.2020 про закінчення виконавчого провадження № 59016628 прийнята головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Пищ М.С. передчасно, тобто за відсутності передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 39 №1404 підстав для закінчення виконавчого провадження. Європейський суд з прав людини у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. За встановлених обставин, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції, що постанова від 02.12.2020 про закінчення виконавчого провадження №59016628 порушує гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право ОСОБА_1 на справедливий суд, а тому є протиправною і підлягає скасуванню. Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Підсумовуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що скаржником, як суб`єктом владних повноважень, на якого покладено обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності винесення відповідачем постанови про закінчення виконавчого провадження, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 230, 268, 287, 241, 243, 308, 310, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду 22 січня 2021 року у справі №300/3715/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді С. М. Шевчук І. М. Обрізко Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 25.03.2021 згідно з ч.3 ст.321 КАС України