Постанова 4855 № 580/322/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/322/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б., суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., секретаря Ткаченка В.В., розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Симиренківське» до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційними скаргами Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Симиренківське» та Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року, - В С Т А Н О В И В: У січні 2020 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Симиренківське» (далі - позивач, СТОВ «Симиренківське») звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Черкаській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, яким визначено суму грошового зобов`язання з податка на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та на додану вартість і зменшено суму бюджетного відшкодування цього податка. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, ґрунтуються на припущеннях, спираються на неналежні і недопустимі докази та є суперечливими. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 9 жовтня 2019 року №0001281405 про збільшення грошового зобов`язання з податка на додану вартість на суму 79791,00 грн. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, сторони подали апеляційні скарги. Позивач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині відмови та ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що місцевим судом використано інформацію, викладену в акті перевірки за відсутності будь-яких доказів на її підтвердження. Також судом безпідставно не прийнято до уваги постанову про закриття кримінального провадження, в якій викладено обставини, які підлягали перевірці судом, зокрема, встановлено підтвердження реального здійснення господарських відносин, за результатами яких прийняті оскаржувані рішення. Наголошує про надання суду доказів на підтвердження реального виконання договорів, а несуттєві недоліки первинної документації не можуть бути підставою для висновку про їх фіктивність. Акцентує увагу, що відповідачем не доведено обізнаність позивача у неналежному здійсненні контрагентами господарської діяльності, що виключає підстави для притягнення його до відповідальності шляхом позбавлення права на врахування у податковому обліку таких господарських операцій. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наголошує, що позивачем не доведено реального здійснення господарських операцій із його контрагентами, а тому місцевий суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Відповідач, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що автомобілі, зазначені у товарно-транспортних накладних, згідно яких ТОВ «Аленгез Фармінг» (попередня назва ТОВ «Фідленс Фармінг») здійснювало позивачу поставку товара, не обліковувались за постачальником на момент складання таких накладних. Також виконавець послуг перевезення не складав податкові накладні, в яких зазначено відповідні автомобілі. Акцентує увагу, що постачальник позивача є фігурантом 15 кримінальних справ, а ухвалами суду на його кошти та майно накладено арешт. 23 березня 2021 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи до завершення карантина, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної інфекції, в якому наголошує на тому, що у місті Києві посилено карантин через підвищення кількості хворих та установлено «червоний» рівень епідемічної небезпеки. Обговорюючи зазначене клопотання, колегія суддів виходить з наступного. Так, станом на 24 березня 2021 року карантин на території України запроваджений постановою Кабінета Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236. Згідно обмежень, встановлених цією постановою, для території регіонів, на яких установлено «червоний» рівень епідеміологічної небезпеки, жодних змін у роботу судових органів та органів державної податкової служби не вносилось. Відповідно до змін, внесених до зазначеної постанови 22 березня 2021 року, на території регіонів, на яких установлений «червоний» рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, забороняється за окремим рішенням регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій - здійснення регулярних та нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним та залізничним транспортом у межах відповідних регіонів. Станом на 24 березня 2021 року такого рішення регіональною комісією не прийнято. Будь-якої інформації про те, які саме карантинні обмеження перешкоджають відповідачу прибути у судове засідання, в клопотанні не наведено. Натомість положеннями зазначеної вище постанови Уряду запроваджено обмежувальні протиепідемічні заходи, зокрема, перебування в громадських місцях з одягненими засобами індивідуального захисту, дотримання дистанції, за виконання яких учасник справи має об`єктивну можливість взяти участь у судовому засіданні. Відповідно до положень статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Оскільки причини неявки представника відповідача судова колегія уважає неповажними, правові підстави для відкладення розгляду справи відсутні. До того ж, на виконання ухвали суду відповідачем надано всі витребувані судом документи, а тому наявні у суду матеріали є достатніми для об`єктивного розгляду справи. З огляду на викладене, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, натомість апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення суду в частині відмови в задоволенні позову - скасуванню, з таких підстав. Судом установлено, що у період з 12 серпня 2019 року по 09 вересня 2019 року відповідач провів документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2016 року по 30 червня 2019 року. За результатами перевірки 16 вересня 2019 року контролюючим органом складено акт, у висновку якого зазначено про порушення позивачем, зокрема: пункта 185.1 статті 185, пункта 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, підпункта 209.15.1 пункта 209.15 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 6447975,00 грн. та завищено від`ємне значення такого податка за червень 2019 року в розмірі 50134,00 грн.; підпункта 266.3.3 пункта 266.3 статті 266 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальну суму 77782,04 грн. Не погоджуючись із наведеними висновками контролюючого органа, позивач подав заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких висновки залишені без змін. 09 жовтня 2019 року ГУ ДПС у Черкаській області прийнято податкові повідомлення - рішення: №0001281405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податка на додану вартість у розмірі 9663837,00 грн., з яких за основним платежем 6442558,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3221279,00 грн.; №0001261405, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення за червень 2019 року на 50134,00 грн.; №0001291409, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податка на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 60701,55 грн., з яких за основним платежем 48561,24 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 12140,31 грн. Уважаючи податкові повідомлення - рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з даним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій з усіма його контрагентами, а надані первинні документи містять недоліки, які у сукупності з наданої відповідачем інформацією спростовують можливість контрагентів позивача реально виконати договори. Також приміщення офіса не призначено для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності товариства, а тому є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Надаючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України). Як закріплено у підпункті 9.1.3 пункта 9.1 статті 9 ПК України, податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків. Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункта 14.1 статті 14 ПК України). Податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункта 14.1 статті 14 ПК України). Згідно з підпунктом 14.1.181 пункта 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду. Відповідно до підпункта 14.1.18 пункта 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника. Відповідно до підпункта «а» пункта 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю. Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послу. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.2 статті 198 ПК України закріплено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків закріплений у статті 200 ПК України. Згідно з пунктом 200.1 цієї правової норми сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Пунктом 200.4 закріплено, що при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункта 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункта 2001.3 статті 2001 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду. Як установлено судом, підставою виникнення податкового кредита та від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредита позивача є придбання ним товарів та послуг у ТОВ «Печерськінвестбуд-1», ТОВ «СП «Маслівське», ТОВ «СП «Мельники», АО «Прайсуотерхаускуперс Ліга», ТОВ «Аленгез Фармінг» (стара назва ТОВ «Фідленс Фармінг»). Так, 31 серпня 2017 року між позивачем (покупець) та ТОВ «СП Маслівське» (продавець) укладено договір купівлі-продажу №31/08-17, за умовами якого позивач придбав мінеральні добрива. За умовами договора вартість товара визначається згідно специфікації. За результатами вивчення доводів сторін, місцевий суд дійшов висновку, що зазначений договір не мав реального харктера, оскільки з наданих позивачем первинних документів бухгалтерського обліку неможливо встановити, яким чином були поставлені рідкі мінеральні добрива - у тарі чи наливом, та де вони зберігались до їх використання у грудні 2017 року, а залишок базаргану - після грудня 2017 року. У договорі купівлі-продажу, видатковій накладній у графі «Відвантажив(ла)» міститься підпис директора ОСОБА_1 , який згідно податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум отриманого з них податку (форма 1-ДФ) за 3 квартал 2017 року, поданого ТОВ «СП Маслівське» до контролюючих органів 06 листопада 2017 року, прийнятий на роботу лише 19 вересня 2017 року. Товарно-транспортна накладна містить підпис завскладом, який у податковому розрахунку форми 1-ДФ як працівник ТОВ «СП Маслівське» не зазначений. Отже вказані особи не були працівниками ТОВ «СП Маслівське» на день вчинення господарської операції з поставки міндобрив позивачу. Також видаткова та товарно-транспортна накладні містять дефекти, оскільки в них не зазначено посади та прізвища відповідальної особи позивача, яка отримала товар. На виконання ухвали апеляцйного суду позивачем надано пояснення головного агронома та завідуючого складом, згідно яких зберігання придбаних позивачем добрив відбувалось у тарі, в якій вони були доставлені, в каністрах місткістю 10 л. та 20 л. Як убачається із матеріалів справи, договір №31/08-17 купівлі - продажу від 31 серпня 2017 року, специфікація №1 до нього, видаткова накладна від ТОВ «СП Маслівське» підписані ОСОБА_1 у якості заступника директора цього товариства, а тому твердження місцевого суду про те, що останній не мав права підписувати означені документи є помилковим. Наявність у товарно-транспортній накладній певних недоліків, зокрема, відсутності підписа особи, яка прийняла вантаж, з огляду на встановлення контролюючим органом під час перевірки факта отримання позивачем добрив та використання їх у господарській діяльності, на переконання суду не може бути підставою для висновку про безтоварність такої операції. Також 26 листопада 2018 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Печерськінвестбуд-1» (продавець) укладено договір купівлі - продажу №26/11-18, згідно з яким у порядку та на умовах, передбачених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупця будівельні матеріали (далі - товар), асортимент, кількість та ціна яких буде вказана у специфікації, що є додатком до цього договора. Згідно специфікації та видаткової накладної позивачем придбано вікна ПВХ, кут нестандартний, саморізи, гідробар`єр, паробар`єр, ізовет та профнастил. За результатами вивчення доводів сторін, місцевий суд дійшов висновку, що зазначений договір не мав реального харктера, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження місцезнаходження придбаних ним товарів за адресою навантаження, зазначеною у таварно-транспортній накладній, зокрема договору зберігання товару, укладеного з ТОВ «Печерськінвестбуд-1». Особа, зазначена водієм в товарно-транспортній накладній, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських організацій 29 березня 2017 року припинила підприємницьку діяльність та її підпис у накладній відсутній, що свідчить про те, що така особа не здійснювала перевезення товарів. У видатковій накладній не зазначено прізвище посадової особи позивача, яка її підписала, а також позивачем не доведено використання придбаного товара у господарській діяльності. На підтвердження факта отримання та використання придбаних у ТОВ «Печерськінвестбуд-1» товарів позивачем надано письмові пояснення завідувача складом, а також витяги з рахунка бухгалтерського обліку 205 «Матеріали». З огляду на підтвердження під час перевірки використання позивачем зазначених товарів у господарській діяльності, а також наявність у товарно-транспортній накладній підписів уповноважених осіб вантажовідправника та вантажоодержувача, колегія суддів приходить до висновку, що факт постачання відповідного товара підтверджено. Не спростовує цього і те, що зазначена у товарно-транспортній накладній водієм особа припинила свою підприємницьку діяльність, оскільки це не позбавляє таку особу права надавати послуги на підставі цивільно-правової угоди. 16 липня 2018 року між позивачем (орендарем) та ТОВ «СП Мельник» (орендодавець) укладено договір оренди нерухомого майна №1/16/07-18, згідно якого орендодавець передає в оренду позивачу приміщення, розташовані у цілісному майновому комплексі, що знаходяться за адресою: Черкаська обл., Канівський р-н, с. Мельники, загальною площею 35967,5 кв.м. строком до 15 липня 2023 року. Приміщення передаються для використання у господарській діяльності. За умовами договора вартість оренди становить 51,70 грн. за 1 кв.м., а оплата здійснюється на підставі підписаних сторонами актів приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг) після спливу кожних 6 (шести) місяців оренди, які обліковуються з дати підписання договора. 16 липня 2018 року сторонами підписано акти прийому-передачі об`єкта оренди, а 03 січня 2019 року та 01 березня 2019 року - зміни до договора, обумовлені зміною реквізитів орендодавця та дати закінчення договора - 31 березня 2019 року. 18 січня 2019 року між зазначеними суб`єктами також було укладено договір купівлі - продажу, згідно з яким продавець (ТОВ «СП Мельники») зобов`язується передати у власність покупця (позивача) будівельні матеріали, кількість та вартість яких зазначена у специфікаціях. У специфікації №1 до вказаного договора зазначені плити перекриття, цегла, шифер, стінові панелі, швелер, кутова сталь, металеві вироби, балки, мінеральна вата на загальну суму 16403178,34 грн, в т.ч. ПДВ 2733863,06 грн. У специфікації №2 до вказаного договору зазначені плити перекриття, цегла, шифер, стінові панелі, швелер, кутова сталь, металеві вироби, балки, мінеральна вата на загальну суму 4366171,17 грн. в т.ч. ПДВ 727695,19 грн. За результатами вивчення доводів сторін місцевий суд дійшов висновку, що договір не мав реального харктера, оскільки позивач не використовував у власній господарській діяльності орендовані у ТОВ «СП Мельники» нежитлові приміщення майнового комплексу. Одночасна реконструкція нежитлових приміщень власником - ТОВ «СП Мельники» та орендарем - позивачем у справі, як і розібрання переданого в оренду майна є взаємовиключними господарськими операціями. Також у видаткових накладних не зазначено місце передачі товара, особу, яка приймала участь у здійсненні господарської операції, встановити неможливо, тому такі накладні не відповідають вимогам до первинних документів і не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ «СП Мельники» послуг оренди нежитлових приміщень та будівельних матеріалів. На підтвердження реального виконання договорів, позивачем надано письмові пояснення контрагента, відповідно до яких ТОВ «СП Мельник» зазначає, що в оренду позивачу було надано не все нерухоме майно, яке перебуває у власності товариства. У зв`язку з виготовленням та отриманням документації по реконструкції свинокомплексу, у товариства виникла необхідність у розборі приміщень, які не були передані позивачу в оренду, для будівництва на їх місці нових. З метою отримання прибутку та у зв`язку з наявністю у позивача потреби у будівельних матеріалах, такі були продані останньому. Фактичне виконання господарськи операцій та оплата з них податків підтверджується суб`єктами господарювання, натомість контролюючим органом не надано доказів на підтвердження здійснення контрольних заходів по відношенню до контрагента позивача у зв`язку з виявленням зазначеного порушення у позивача. 01 грудня 2016 року між позивачем (клієнтом) та Адвокатським об`єднанням «Прайсуотерхаускуперс Лігал» укладено договір про надання правової допомоги. Того ж дня сторонами підписано додаткову угоду №1, згідно якої об`єднання надає клієнту правову допомогу, що полягатиме у підготовці роз`яснення законодавства України щодо набуття у власність земель сільськогосподарського призначення, а також володіння землями українськими юридичними особами з іноземним капіталом. Вартість послуг становить еквівалент 5500 доларів США. 01 березня 2017 року між об`єднанням та позивачем підписано додаток №2 до договора, згідно якого об`єднання надасть клієнту юридичні та податкові послуги щодо аналіза корпоративної структури для реалізації проекта із створення спільного підприємства в США разом із іноземним партнером для цілей розвитку бізнесу клієнта в Україні та залучення фінансування. Вартість послуг становить еквівалент 10000 доларів США. За результатами вивчення доводів сторін місцевий суд дійшов висновку, що зазначені операції не мали розумної ділової мети, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження гіпотетичного інвестування у господарську діяльність із розведення свиней, великої рогатої худоби та вирощування зернових культур, тому податок на додану вартість включений до податкового кредиту як у загальній, так і у спеціальній декларації з ПДВ безпідставно. З метою розвитку бізнеса, розширення виробництва розведення свиней, великої рогатої худоби, вирощування зернових культур, будівництва молочної ферми та отримання інвестицій, позивачем проводились перемовини з громадянином Сполучених Штатів Америки про створення спільного підприємства. Згідно визначення, закріпленого у підпункті 14.136 пункта 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Оскільки доцільність розширення бізнеса є метою ведення такого, матиме наслідком збільшення прибутків, колегія суддів приходить до висновку про наявність ділової мети у таких перемовинах, відтак і правомірність включення до складу податкового кредита сум податка на додану вартість, оплачених юридичній компанії за надання у цьому допомоги. Надаючи оцінку доводам відповідача на спростування висновків місцевого суду про задоволення позову, колегія суддів уважає за необхідне зазначити наступне. Предметом господарської операції з ТОВ «Фідленс Фармінг» було постачання преміксів, замінників цільного молока та комбікорму. На підтвердження реального її виконання позивачем надано належним чином оформлені первинні документи, які підтверджують факт постачання придбаних товарів. Відсутність інформації про транспортні засобів за перевізником таких товарів, а також нескладання останнім податкових накладних, на переконання колегії суддів, не спростовує реального виконання господарської операції з придбання товарів. Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV) документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинний документ. Приписи статті 9 вказаного Закону визначають, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Окрім того, згідно пункта 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Окремою підставою для висновку про відсутність у платника податків права на отримання податкових переваг є відсутність необхідних первинних документів, що підтверджують здійснення операцій, недоліки таких документів, складання таких документів при фактичному нездійсненні заявлених операцій, відображення у первинних документах недостовірних даних або даних, які неможливо віднести до операцій, що перевіряються. Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміна у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції. Отже, лише за умови підтвердження первинними документами господарських операцій, які є об`єктом оподаткування, платник податків має право на відображення результатів таких операцій у бухгалтерському обліку, на даних якого ґрунтується податкова звітність. Враховуючи вищевказані норми законодавства, первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції, що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненої операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Дослідивши наявні у матеріалах справи документи, судова колегія вважає, що позивачем доведено реальність виконання господарської операції з придбання товарів та послуг у його контрагентів, натомість відповідачем не доведено належними доказами його висновки про нереальність таких операцій. За результатами наданих представником відповідача пояснень колегією суддів встановлено, що різниця сум податка на додану вартість, оплаченого позивачем зазначеним контрагентам, сум завищення податкового кредита та сум заниження податкових зобов`язань по такому податку обумовлена декларуванням позивачем від`ємного значення по податку на додану вартість. Як убачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу його контрагенти були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкти підприємницької діяльності, а також платниками податка на додану вартість, а факт реальності господарських операцій, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами. До того ж, за результатами виконання договорів контрагенти позивача визначили собі податкові зобов`язання з податка на додану вартість. Даних про те, що зазначені зобов`язання анульовані, податковим органом не надано. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень від 09 жовтня 2019 року №0001281405, №0001261405 у відповідача не було. Що стосується доводів позивача про наявність у нього права на податкову пільгу, передбачену пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, колегія суддів зазначає наступне. Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. При цьому, виходячи із системного тлумачення вищеозначеної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо. Згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності. Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати відповідно до пункту «ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником. Так, згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року № 507, клас будівель сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства з кодом 1271 включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та такі інші. При цьому, він не включає споруди зоологічних та ботанічних садів (2412). До будівель з кодом 1271 відноситься: будівлі для тваринництва (1271.1); будівлі для птахівництва (1271.2), будівлі для зберігання зерна (1271.3), будівлі силосні та сінажні (1271.4), будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства (1271.5), будівлі тепличного господарства (1271.6), будівлі рибного господарства (1271.7), будівлі підприємств лісівництва та звірівництва (1271.8), будівлі сільськогосподарського призначення інші (1271.9). Які саме будівлі сільськогосподарського призначення мають статус інших, нормативно-правові акти не визначають. Згідно акта перевірки грошове зобов`язання визначено за користування конторою, в якій перебуває адміністративний персонал позивача: директор, бухгалтер, агроном, а також зберігається документація товариства. З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що зазначене приміщення використовується позивачем з метою здійснення сільськогосподарської діяльності, що дає підстави для застосування пільги. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд уважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09 жовтня 2019 року №0001281405, №0001261405 та №0001291409. При цьому судовою колегією враховується, що згідно пункта 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповне з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що стало підставою для неправильного вирішення справи. Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжних доручень №618 від 15 січня 2020 року та №172 від 15 грудня 2020 року позивачем за його подання та подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», що складає 52550,00 грн., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Керуючись статтями 33, 34, 139, 242-244, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Симиренківське» задовольнити. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2020 року скасувати. Позов Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Симиренківське» задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області від 09 жовтня 2019 року №0001281405, №0001261405 та №0001291409. Стягнути з Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 43141267) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Симиренківське» (19511, Черкаська обл., Городищенський р-н, с. Мліїв, вул. Колгоспна, код ЄДРПОУ 03790528) судові витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 52550 (п`ятдесят дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Я.Б. Глущенко Судді О.Є. Пилипенко Я.М. Собків