Постанова 4855 № 640/20819/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/20819/20 Суддя (судді) першої інстанції: Аверкова В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2021 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку громад та територій України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства розвитку громад та територій України, в якому просить: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 04 серпня 2020 року № 308К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов`язати Міністерство розвитку громад та територій України поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку Міністерства розвитку громад та територій України; стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення 07 серпня 2020 року. Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю звільнення, за умов відсутності попередження про наступне вивільнення, без надання пропозицій щодо працевлаштування на рівнозначній посаді в іншій структурі. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 07 серпня 2020 року № 308К/ОС «Про звільнення ОСОБА_1 »; зобов`язано Міністерство розвитку громад та територій України поновити позивача на посаді, рівнозначній посаді головного спеціаліста Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку Міністерства розвитку громад та територій України з 07 серпня 2020 року; стягнуто з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 81 677, 08 грн. Рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць звернуто до негайного виконання. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2021 року виправлено описку у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року, зазначивши у пункті 2 резолютивної частини «від 04 серпня 2020 року №308К/ОС» замість «від 07 серпня 2020 року №308К/ОС». Міністерством розвитку громад та територій України подано до Шостого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, в якій відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт наполягає на тому, що у Мінрегіоні відбулося скорочення посад державної служби внаслідок зміни структури Міністерства, а відтак висновок суду першої інстанції щодо перейменування Мінрегіону не відповідає дійсним обставинам. Також апелянт зазначає, що суб`єкт призначення може, але не зобов`язаний пропонувати державному службовцю вакантну посаду державної служби у тому самому органі (за наявності), а також не погоджується з висновком суду щодо звільнення позивача, яке відбувалося не у зв`язку зі скороченням чисельності або штату або ліквідацією чи реорганізацією, а на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Окрім іншого, відповідач не погоджується з обрахунками суду в частині присуджених до стягнення сум середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим подав додаткові пояснення від 001 березня 2021 року. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2021 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Міністерства розвитку громад та територій України, призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження з 10 березня 2021 року. Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, з якого вбачаються заперечення щодо доводів відповідача, зазначається, що звільнення відбулося по суті через зміни у структурі Міністерства, проте внаслідок таких змін чисельність працюючих не змінилася. Отже, скорочення чисельності або штату працівників не відбулося, проте звільнення відбулося протиправно саме з цих підстав. Будь-яких доказів реорганізації або ліквідації Міністерства матеріали справи не містять, а накази, надані відповідачем упродовж розгляду справи, свідчать лише про введення в дію нового штатного розпису. Також відсутні докази надання пропозицій щодо працевлаштування у Міністерстві на інших вакантних посадах, при тому що позивач неодноразово зверталася з письмовими заявами щодо переведення на рівнозначну посаду. Позивач наполягає на правильності обрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженого судом до стягнення, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року відмовлено Міністерству розвитку громад та територій України у задоволенні заяви про розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням сторін у справі. Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Як встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10 вересня 2019 року № 207 «Про затвердження та введення в дію структури апарату Міністерства розвитку громад та територій України» затверджено та введено в дію з 10 вересня 2019 року структуру апарату Міністерства розвитку громад та територій України. Пунктом 2 вказаного наказу вирішено: подати на затвердження до Національного агентства з питань державної служби перелік посад працівників апарату Міністерства розвитку громад та територій України, які виконують функції з обслуговування відповідно до Закону України «Про державну службу»; затвердити штатний розпис апарату Міністерства розвитку громад та територій України за погодженням з Міністерством фінансів України. Затвердження та введення в дію структуру апарату Міністерства розвитку громад та територій України проводилось відповідно до пункту 8 частини 2 статті 8, пункту 7 частини 4 статті 10 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», абзацу другого частини 4 статті 3 Закону України «Про державну службу», постанов КМУ від 24 жовтня 2018 року «Про затвердження реформування структури апарату деяких міністерств», від 05 квітня 2014 року № 85 «Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів», від 12 березня 2005 року № 179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій», від 18 серпня 2017 року № 644 «Про деякі питання упорядкування структури Секретаріату Кабінету Міністрів України, апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади», від 02 вересня 2019 року № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади», Концепції запровадження посад фахівців з питань реформ, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2016 року №

905. Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 29 квітня 2020 року № 106 «Про затвердження та введення в дію структури Міністерства розвитку громад та територій України» до структури Міністерства розвитку громад та територій України було внесено зміни, зокрема, виключено структурний підрозділ «Департамент з питань проектування об`єктів будівництва, технічного та науково-технічного розвитку». Відповідно, прийнято наказ від 18 травня 2020 року № 137 К/ОС «Про введення в дію штатного розпису Міністерства розвитку громад та територій України на 2020 рік». Отже, внаслідок прийняття вказаних вище наказів виключено структурний підрозділ -Департамент з питань проектування об`єктів будівництва, технічного та науково-технічного розвитку. При цьому, гранична чисельність працівників Міністерства розвитку громад та територій України, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №85 "Деякі питання затвердження граничної чисельності працівників апарату та територіальних органів центральних органів виконавчої влади, інших державних органів" з моменту прийняття згадуваної постанови не змінювалася. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Частиною третьою статті 87 вказаного Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю. Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. Відповідно до частини третьої статті 36 Кодексу законів про працю України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Таким чином, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Як свідчать матеріали справи, згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 04 серпня 2020 року № 308К/ОС звільнено ОСОБА_1 , головного спеціаліста відділу координації науково-технічних робіт Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку, 07 серпня 2020 року із займаної посади відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу». Попередження про наступне вивільнення позивачу надано 25 червня 2020 року. Згідно попередження про наступне звільнення, позивача повідомлено про її наступне вивільнення на підставі частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» внаслідок зміни структури Міністерства розвитку громад та територій України на 2020 рік, та введення в дію штатного розпису, внаслідок якого відбулося скорочення посад. При цьому, звільнення відбулося на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу). Відповідно до частин першої-третьої статті 492 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про вивільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Згідно з положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону України від 10.12.2015 N 889-VIII "Про державну службу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення відповідно до статті 87 цього Закону. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Водночас, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачу пропонувалася інша робота на тому самому підприємстві, в установі, організації. Разом з тим позивач неодноразово зверталась до відповідача щодо переведення на рівнозначну посаду, про що свідчать зокрема: доповідна записка від 17 липня 2020 року № 9/16.1-9203 до Державного секретаря Мінрегіону та до заступника начальника управління (служби) управління щодо попередження про наступне звільнення із фактами порушення законодавства та пропозиціями про вирішення питання переведення позивача на рівнозначну посаду на ім`я Державного секретаря Мінрегіону, щодо якої надано відмову листом від 24.07.2020 № 9/23-9486-20 за підписом заступника начальника управління (служби) управління; звернення Директора Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку (доповідна записка від 01.06.2020 № 9/16.3-7179 щодо переведення працівників Департаменту на вакантні рівнозначні посади до Директорату технічного регулювання у будівництві, доповідна записка від 03.06.2020 № 9/23-7308-20 про відмову у переведенні; повторні звернення Директора Департаменту з питань проектування об`єктів будівництва, технічного регулювання та науково-технічного розвитку (доповідна записка від 09.06.2020 № 9/16.3-7480 до Державного секретаря Мінрегіону, від 19.06.2020 № 9/16.3-8002); доповідна записка від 08.07.2020 № 9/16.3- 8739 до т.в.о. Державного секретаря Мінрегіону та т.в.о. начальника управління (служби) управління щодо переведення працівників Департаменту на вакантні рівнозначні посади. Також колегія суддів звертає увагу, що відповідачем оголошено конкурс на зайняття вакантних посад, зокрема на посади, які є рівнозначними посаді головного спеціаліста Департаменту, що підтверджується наказами відповідача від 31.07.2020 № 295 К/ОС та від 06.08.2020 № 315 К/ОС (2 посади головних спеціалістів), від 07.08.2020 № 319 К/ОС (3 посади головних спеціалістів). В апеляційній скарзі відповідач стверджує, що пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у керівника державного органу відсутній обов`язок попередження державного службовця про звільнення та надання пропозиції іншої рівнозначної посади державної служби, а наявне лише таке право. Колегія суддів у цьому зв`язку зазначає, що пунктом 7 частини першої статті 2 Закону України "Про державну службу" визначено, що суб`єктом призначення є державний орган або посадова особа, яким відповідно до законодавства надано повноваження від імені держави призначати на відповідну посаду державної служби в державному органі та звільняти з такої посади. Тобто, суб`єктом призначення позивача є Міністерство розвитку громад та територій України, яке при прийняті рішення про звільнення зобов`язано забезпечити дотримання норм чинного законодавства, на яких зауважено судовою колегією вище. Виходячи з викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про скорочення чисельності або штату або ліквідацію, або про його реорганізацію та одночасну відсутність можливості пропозиції для позивача іншої рівноцінної посади, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі. Встановлені обставини свідчать про те, що в Міністерстві відбулися зміни у внутрішній структурі без зміни чисельності працюючих осіб. Отже, відповідачем не доведено правомірності застосування до позивача пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" та порушено процедуру звільнення позивача із займаної посади, що свідчить про протиправність оскаржуваного наказу та про правомірність та обґрунтованість задоволення судом першої інстанції позовних вимог у цій частині. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Щодо обрахунку судом першої інстанції суми середнього заробітку ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Так, в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях відповідач зазначає, що судом невірно розраховано середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: до нарахованих сум включено виплати щодо надання щорічної відпустки ОСОБА_2 , допомоги з тимчасової непрацездатності. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до пункту 2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За приписами абз.3 п.3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Пунктом 8 вищезазначеного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відтак, при обчисленні розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати. Суд першої інстанції, обраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, виходив з наявної у справі довідки від 18 грудня 2020 року, разом з тим для обрахунку взяв повну зазначену суму заробітку за червень та липень 2020 року (2 місяці, що передували звільненню з посади) з урахуванням виплат по відпустці та допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. За таких обставин, рішення суду першої інстанції від 12 січня 2021 року підлягає зміні в частині суми стягнення за час вимушеного прогулу. Як зазначає відповідач і зазначене підтверджується розрахунковими листами (т.2 а.с.54), у червні та липні 2020 року позивачем фактично відпрацьовано 27 робочих днів, за які нараховано 13 683,80 грн. у червні та 4 752,01 грн. у липні 2020 року, загалом за два останні місяці 18 435,81 грн. Середньоденна заробітна плата, виходячи з наведених показників, складає 673,09 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 13.11.2020 року №7/7.4/18352-20. Кількість днів вимушеного прогулу (період з 08 серпня 2020 року по 12 січня 2021 року) складає 89 робочих днів, що не заперечується сторонами у справі, тож 673,09 грн. х 89 робочих днів = 59 905,01 грн. Водночас, як вбачається з наданої відповідачем копії трудової книжки позивача, останній з 08.10.2020 року розпочато виплату допомоги по безробіттю. За період з 08.10.2020 року по грудень 2020 року включно позивачу виплачено 24 671,62 грн., про що свідчить довідка Вільногірської міської філії Дніпропетровського обласного центру зайнятості №51 від 23.02.2021 року (т.2 а.с.91). Відповідно до абзацу другого пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав у цей час. Відповідно до пункту е) пункту 4 Постанови №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати. Також виходячи зі змісту постанови Верховного Суду України від 19.01.2016 року у справі № 21-3834а15 у разі неврахування в оплаті за час вимушеного прогулу допомоги по безробіттю, ця сума коштів для поновленого на роботі працівника є переплатою. Таким чином, сума виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 24 671,62 грн. підлягає виключенню із загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача: 59 905,01 грн. - 24 671,62 грн. = 35 233,39 грн. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною першою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України визначені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. За таких обставин колегія суддів вбачає підстави для зміни рішення суду першої інстанції від 12 січня 2021 року в частині присудженої до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року - змінити в частині присудженої до стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328, Шостий апеляційний адміністративний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Міністерства розвитку громад та територій України задовольнити частково. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у справі №640/20819/20 змінити, виклавши абзац 4 резолютивної частини у наступній редакції: Стягнути з Міністерства розвитку громад та територій України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 35 233,39 грн (тридцять п`ять тисяч двісті тридцять три грн. 39 коп.). В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2021 року у справі №640/20819/20 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Л.О. Костюк О.Є. Пилипенко